Пояснення Святої Літургії. Херувимська пісня

Херувимська пісня

   В той час, коли хор або вірні починають співати Херувимську пісню, священнослужитель, стоячи перед престолом й піднісши руки догори, розпочинає молитву:

   «Ніхто не достойний із зв’язаних тілесними похотями і пристрастями приходити, або приближатися, або служити Тобі, Царю слави, бо служити Тобі – велике й страшне навіть самим небесним Силам. Та одначе ради несказанного й безмірного Твого чоловіколюбія, безперемінно і незмінно Ти став чоловіком, і був єси нашим Архієреєм, і богослужбове священнодійство цієї безкровної жертви Ти передав нам, як Владика всіх. Ти бо єдиний, Господи Боже, володієш небесними і земними. Тебе на престолі херувимському носять, Ти Серафимів Господь і цар Ізраїлів, Ти єдиний святий і в Святих спочиваєш.

   Тебе, отже, молю єдиного благого і благоуважного: Споглянь на мене грішного і непотрібного слугу Твого, й очисти мою душу і серце від сумління лукавого, і вчини мене здатним силою Святого Твого Духа, одягненого благодаттю священства, стати перед цією Твоєю святою трапезою і священнодіяти святе і пречисте Твоє Тіло і чесну Кров. Бо до Тебе приходжу і, схиливши мою шию, молюся Тобі, щоб Ти не відвернув лиця Твого від мене, ані не виключив мене з-поміж слуг Твоїх, але сподоби мене, щоб я, грішний і недостойний слуга Твій, приніс Тобі ці дари. Ти бо єси Той, Хто приносить і Кого приносять, і Хто приймає і Кого роздають, Христе Боже наш, і Тобі славу віддаємо, з безначальним Твоїм Отцем, і пресвятим і благим і животворящим Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь».

   Значення молитви, яку священик молиться в час, коли вірні співають Херувимську пісню, пояснює богослов: «Велика молитва Жертви є знову сповнена трепетом-пошаною, який спадає на нас в цій невимовній хвилині. Хто ж властиво є гідний служити «Цареві слави»? Приносити Йому Службу є щось велике й відчайдушне, ба «щось страшне навіть для небесних сил». Нехай Господь, сам Архієрей, який у своїй невимовній і безмежній любові до людей сам виконував службу архієрея і нам передав це почесне служіння літургійної і безкровної жертви, «сподобить нас чистим серцем і бездоганно стояти при Його святому престолі» (Архиєп. Мирослав Марусин.

Божественна Літургія. – Рим, 1992). Як бачимо, на відмінну від інших молитов, що їх священик читає під час Святої Божественної Літургії, тут священнослужитель молиться за самого себе, бо промовляється тільки від його особи, а не від усіх людей, які беруть участь у Службі Божій. Коли інші молитви звернені до Бога Отця, то Херувимська молитва звернена до Ісуса Христа, адже в ній чітко й виразно підкреслено: «Ти бо єси Той, Хто приносить і Кого приносять, і Хто приймає і Кого роздають, Христе Боже наш». Священики в храмі Господньому здійснюють служіння Христове. На мою думку, є ще один дуже важливий момент у цій молитві. Священик біля престолу, облечений у священичі ризи, гарно мелодійно співає. Після виголошеної змістовної проповіді, коли люди перебувають під її враженням, вони захоплені ним і часто «закоханні» не в Христа-Спасителя, а в самого священнослужителя. Що поробиш: ми всі є людьми, немічними дітьми Божими, в тому числі і священики, а диявол працює над тим, щоб відвернути нашу увагу від того найважливішого моменту, а саме Святої Літургії, тому часто нас атакують різні, навіть найстрашніші спокуси з його боку. Він прагне підірвати віру в людських серцях, щоб ми не перебували думкою і серцем біля Божого жертовника: хай тіло стоїть біля престолу, а серце і душа, наші помисли, хай залишаються при світських буденних справах. Це молитва, в якій священик молиться за себе, вказує нам: «Зупинися на хвилю, Божий священику, пам’ятай, хто ти, біля кого стоїш і з ким маєш справу. Це не тільки вірних, а тебе стосуються слова Херувимської пісні: «Всякую нині житейскую отвержім печаль». Ти високої думки про себе, тебе в цьому підтримують парафіяни, хай слова молитви увійдуть у твоє серце, пам’ятай, кому ти служиш, Ким є той, задля кого ти стоїш біля жертовника, «бо служити Йому – велике і страшне навіть самим небесним Силам». Якщо ангельські сили, найсвятіші духи з трепетом служать Цареві слави, то що немічна людина, може сказати на цій долині сліз?

   Пригадай, ким ти є, священику: «Тебе, отже, молю єдиного благого і благоуважного: Споглянь на мене грішного і непотрібного слугу Твого, й очисти мою душу і серце від сумління лукавого, і вчини мене здатним силою Святого Твого Духа, одягненого благодаттю священства, стати перед цією Твоєю святою трапезою і священнодіяти святе і пречисте Твоє Тіло і чесну Кров». Ти немічний слуга Божий і просиш Господа Бога, щоб Він очистив твоє сумління, серце, тілу, душу і силою Святого Духа, вчинив тебе здатним приносити цю Найсвятішу Євхаристійну Жертву.

  Священик приходить до Христа-Спасителя з великим упованням, довірою на велике Боже милосердя і прощення, розуміючи, що він є немічним слугою Христовим, але Той, задля котрого він стоїть біля Його жертовника, має силу і владу очистити його душу: «Бо до Тебе приходжу і, схиливши мою шию, молюся Тобі, щоб Ти не відвернув лиця Твого від мене, ані не виключив мене з-поміж слуг Твоїх, але сподоби мене, щоб я, грішний і недостойний слуга Твій, приніс Тобі ці дари». В нинішній час пост-модерний світ поглинула думка, що Свята Літургія – це виключно Пасхальна Радість Воскреслого Спасителя, в якій не може бути жодного духа покаяння, жестів і символів, пов’язаних з актом скрухи за наші гріхи, занедбання і опущення, немає потреби частої Святої Сповіді, і ми без цього Таїнства можемо місяцями, а то й роками приступати до Святого Причастя. Не дай Боже клякати в храмі, а ще більше – приймати Святе Причастя на колінах: це «велика образа» Господа Бога. Однак сам молитовний зміст Святої Божественної Літургії свідчить про щось інше: як світські, так і духовні особи мають також перейнятися духом покаяння, щирою молитвою, жалем за гріхи, часто пригадувати собі, ким ми є насправді в домі Божому, а не виносити себе понад усіх. Священик на Святій Літургії читає покаянний 50-й псалом «Помилуй мя, Боже…» – це означає, що дух покаяння тісно пов’язаний з Євхаристійним духом Жертвоприношення. Саме брак розуміння духа покаяння, розуміння, що саме відбувається в час Святої Літургії, робить людей дуже поверхневими, байдужими і легковажними до Святих Таїнств Церкви.

(Далі буде)

о. Василь КОВПАК, СБССЙ