Слава Ісусу Христу!
Всечесний отче Василіє!
Хочу висловити свої роздуми щодо нового календаря. Мені здавалося, що в такий тяжкий час війни не тільки люди , які так прагнуть цього, але й духовенство, від якого залежить ця справа, одностайно перейдуть на новий календар без всяких роздумів і відкладання цього кроку на подальші часи. Адже вище духовенство мало дати вказівку всім греко-католицьким священикам як по містах, так і по селах щодо переходу на новий календар. Люди з нетерпінням цього чекали. Але отримали відповідь, що ця справа «ще не на часі». Не знаю і не розумію, коли для них настане цей час. Ким і чим вони керуються? Мудрі люди вважають, що в час війни найкраще робити всі реформи, потрібні для народу. Адже наші воїни, перебуваючи на війні, не кажуть, що вона не на часі й вони не будуть захищати свою Батьківщину, а йдуть добровольцями і жертвують своїм життям і здоров’ям. А скільки серед них поранених, інвалідів, але вони вірять, що за Божою ласкою і під опікою Матінки Божої здобудуть перемогу, чого і ми всі прагнемо й молимося за них. Христос казав, коли зцілював недужих: віра твоя спасла тебе.
І Ви, всечесний отче Василіє, і всі наші отці, нам, вірним, завжди наголошуєте, як з вірою треба молитися і все довіряти Господу Богові. Так і тепер, у час переходу на новий календар (а час це найсприятливіший), довірятися треба Богові, і все буде добре. Адже недаремно кажуть: «Під лежачий камінь вода не тече». Хтось мусить починати, і це буде велика добра справа, вчинена нами для дітей, онуків, майбутніх поколінь.
Не треба боятися, адже у Вас не одне пережите позаду. Навіть не хочеться згадувати: казали, що ми лефевристи, секта, але парафіян не зменшувалося, а збільшувалося. Ми разом відстоювали нашу традицію, віру наших батьків, дідів, які також мали прагнення жити за новим календарем. Наші батьки, які не приймали московського православ’я, шукали, їхали туди, де відправляє підпільний греко-като- лицький священик, долаючи по 80 кілометрів, а то й більше. Священики і люди в підпіллі, де відправлялася Служба Божа, також наражалися на небезпеку, що можуть їх виявити. Але в нашому народі є дуже мудре прислів’я: «Вовка боятися – в ліс не ходити».
Ворог і тепер буде старатися робити нам різні перешкоди, зводити на нас наклепи, але на це непотрібно зважати, ми мусимо віддати все в Божі руки і з вірою рухатися вперед, не оглядаючись назад. Це не є щось протизаконне, це сумління нашого серця і душі, прагнення з’єднатися з католицьким світом.
Мені не хочеться вірити, що на нашій парафії в такий тяжкий час для України знайдуться парафіяни, які захочуть святкувати Різдво 7 січня разом із таким запеклим для нас ворогом (хіба ті, що далекі від історії нашої Греко-Католицької Церкви).
Зустрічаю багато знайомих, які кажуть, що будуть святкувати Різдво 25 грудня і далі все за новим календарем. Є й такі, що кажуть: «Ще не знаю… Як отець Василь буде святкувати, так і ми».
Сьогодні найвідповідніший момент, щоб на Різдво Божого Сина поєднатися в молитві з Апостольською столицею, зі Святішим Отцем Папою Римським і з цілим світом, прославити народження Дитятка-Ісуса, Спасителя світу, поєднатися з його Матір’ю Марією та зі святим Йосифом. Однак ми, вірні Святої Унійної Традиції УГКЦ, всім серцем і душею чекаючи цього моменту, чуємо відповідь від найвищого духовенства: «Не на часі». Особисто я сприйняла таке рішення боляче. І багато людей і священиків, які теж мали намір поєднатися нарешті з християнами всього світу, почули, що ще не на часі. Їх теж пройняв біль і розчарування. А можливо, й вони, незважаючи на все це, також зробили вибір свого серця. Дай Боже!
Ми не знаємо, коли той відповідний час для них настане, та й ніхто не знає, що буде завтра, а не те що через рік. Невже вони не бачать, як жорстоко знущається над нами ворог?! Яка ненависть, яке беззаконня, скільки загинуло воїнів, скільки вбито й закатовано мирних людей, дітей?! А ті, що загинули, не мали належного похорону: вирита траншея й туди склали їхні тіла. Невже їх це не болить?
Буча, Ізюм, Маріуполь… Скільки жертв! Ні води, ні світла, ні газу... Нібито всі це знають, але чи беруть це все близько собі до серця? А поранені, полонені, а пропалі безвісті – як їхнім родинам, хто відчує їхній біль і страждання?! Невже не на часі всім, хто так терпить і страждає?! І так того часу ми, прості люди, очікуємо століттями через сліпе бачення і нерішучість вищого духовенства. Коли одна особа вирішує нашу долю, ігноруючи бажання більшості людей святкувати Різдво за Новим календарем 25 грудня. Ще кажуть, що за день-два це не робиться, треба скласти календар. Але то ж не гектари лісу рубати! Цей календар мав би бути складений уже давно. Війна триває вже вісім років, але ніхто навіть близько не думав, щоб відірватися від того московського православ’я! Я ніколи не сприймала вислову «Всіх вас, православних християн», радше – «всіх християн». Найперше християнин має увірувати в Бога й виконувати його Святі Заповіді. Ще не пізно змінити свою позицію відносно нового календаря, але потрібно, щоб вище духовенство поставилося до цієї справи (прости мене, Господи) відповідальніше. Деколи доля людини вирішується, як кажуть, в одну хвилину.
Пригадаймо, як у день Благовіщення, коли Марія була на молитві, їй явився Ангел і сповістив, що вона зачне Сина від Духа Святого, і вона не вагалася, не казала, що «я ще не готова, може, колись іншим разом». Але прийняла цю вістку з довірою: «Я раба Господня, нехай мені станеться по слову твоєму».
А коли Ангел вночі розбудив Йосифа і мовив: «Вставай, бери Марію з Дитятком і втікай, бо Ірод розшукує Дитятко, щоб убити», то святий Йосиф не сказав, що не піде нікуди серед темної ночі. Він встає, бере Марію і Ісусом, вони все залишають і вирушають у далекий Єгипет.
Така рішучість і готовність потрібні й сьогодні, коли ворожі ракети летять на нас одна за одною, а люди, щоб зберегти своє життя, роз’їхалися хто куди. Тому ми, парафіяни церкви Святих Верховних Апостолів Петра й Павла, не відкладаючи на завтра те, що можна й потрібно зробити сьогодні, просимо Вас, всечесний отче Василіє, святкувати Різдво 25 грудня, тобто за новим календарем разом з усім цивілізованим світом, Апостольською Столицею, Главою Вселенської Церкви Папою Римським. І також усі подальші свята.
На закінчення хочу просити з вірою о Боже благословення у цій нашій великій потребі. А Ти, Пресвята Родино, в цей тяжкий час для України молися за нас, грішних! Господи, просвіти тих, що ходять у темряві, просвіти їхній розум, а серце наверни до покаяння!
