Наше суспільство приділяє таку велику увагу дітям. Ми неустанно чуємо про права дитини, опіку над дитиною, догляд за дитиною. Проте людська спільнота – це не тільки діти. Це також батьки, бабці і дідусі, хворі люди, самотні, люди з різними фізичними і психологічними вадами. Однак ми не часто чуємо про таких людей, що їм потрібна допомога, підтримка, любов, милосердя. Перед великими святами хочемо згадати про них – такі люди є, і їм потрібно чимось допомогти! Великі свята є всього кілька разів на рік. Але рік має 365 днів і таким людям потрібна постійна опіка, захист, допомога, їжа, спілкування, фізична та моральна підтримка.
Сьогодні наука молодого покоління часто є далекою від науки Слова Божого, або навіть їй противиться. «Навіщо ти підеш колядувати, ти що жебрак, не маєш грошей? Я тобі дам!» Саме так навчають дітей і онуків їхні батьки, бабці і дідусі. Дитина навіть може принижувати інших дітей, які ходять з колядою, вертепом. Дітям необхідно прищеплювати любов до милосердя і співчуття. Це зовсім нічого не означає, що ти сьогодні забезпечений, маєш матеріальний достаток, добре «стоїш на ногах». Час може все змінити, тому важливо навчати дітей, щоб вони допомагали іншим, бо коли ти допомагатимеш іншим, вони, можливо, колись допоможуть і тобі.
Навчаймо дітей ділитися з іншими людьми тим, що маємо або навіть надмірно маємо, адже Слово Боже навчає: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний. Не судіть, і не будете суджені; не засуджуйте, й не будете засуджені; простіть, і вам проститься. Дайте, то й вам дасться: міру добру, натоптану, потрясену, переповнену дадуть вам: якою бо мірою ви міряєте, такою й вам відмірять» (Лк. 6, 36–37). Коли ти допомагаєш іншим, то насамперед даєш добрий приклад для своїх ровесників, близьких і рідних, а також відчуваєш спокій, приємність і задоволення на душі. Ти зможеш відчути, що справді щасливий. Апостол Павло, відвідавши Ефес, звернувся до пастирів місцевої християнської спільноти такими словами: «Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого. Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зі мною, служили оці руки. У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам’ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя – давати, ніж брати». Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними почав молитися» (Ді. 20, 33–36). Треба виховувати в серці дитини цю велику чесноту, щоб допомагаючи іншим, вона не відчувала смутку та пригнічення, але робила добро з великою охотою, задоволенням і радістю. Батьки, вчителі, старші! Ви маєте за це дякувати і заохочувати дітей, щоб вони чинили так завжди і всюди. Відчувати щастя можна не тільки тоді, коли тобі щось дарують, або чимось допомагають. Ти сам можеш бути дуже щасливим, коли допомагаєш іншим.
Нерідко радимо нашим дітям товаришувати виключно з дітьми «впливових» багатих батьків, бо це, мовляв, престижно, і в цьому є певна перспектива на майбутнє. В такий спосіб можна увійти у впливове товариство заможних людей, які є при владі. Їх треба запрошувати на різні свята, тісніше спілкуватися, «тримати за руку». Чесні, ввічливі, шляхетні, порядні люди є і серед бідних, і серед багатих. Не можна вчити дитину використовувати дружбу та приятельство з іншою дитиною, виключно в особистих матеріальних цілях. Тоді це буде не дружба, а лицемірство. Христос навчає нас не використовувати інших людей, а бути прихильним і доброзичливим до кожної особи: «Коли справляєш обід або вечерю, не клич твоїх друзів, ні твоїх братів, ані твоїх родичів, ані сусідів багатих, щоб часом і вони також тебе не запросили й не було тобі відплати; але як справляєш бенкет, заклич убогих, калік, кривих, сліпих. І ти будеш щасливий, тому що вони не мають чим тобі відплатити, – тобі бо віддасться в день воскресіння праведних» (Лк. 14, 12–14). Це наука для батьків і дітей. Приятелюй з усіма, ніколи не погорджуй біднішою людиною за тебе, навпаки, до неї маєш проявляти своє особливе ставлення, пошану і любов.
Звичайно, дітям чи молодій людині важко уявити, що таке старість. Слово Боже так нам описує її: «Пам’ятай про твого Творця у дні твоєї молодості, перше, ніж лихі дні прийдуть і роки настануть, що про них скажеш: Вони мені не до вподоби; перш, ніж померкне сонце й світло, місяць і зорі, і насунуть по дощі знов хмари; тоді, як затремтять сторожі дому, і позгинаються мужі хоробрі, і ті, що мелють, кинуть молоти, бо їх мало, і потемніють ті, що виглядають у вікна, і зачиняться на вулицю двері, і притихнуть жорна; замовкне голос пташки, і припиняться пісні…» (Проп. 12, 1–4). Люди, які доживають до старшого віку, не знаходять радості і задоволення у своїх літах. Дні їхнього життя бувають похмурими. Фізичні сили зникають, люди не мають певного заняття, обов’язків, у них слабшає зір і слух, додається нове відчуття близького кінця.
Часто старші люди проводять більшість свого часу на самоті, і це ще більше пригнічує їх. Діти виправдовуються тим, що, мовляв, їм не цікаво проводити час із бабусею чи дідусем, вони постійно говорять одне і те ж, навчають нас, звертають увагу. Кожен із нас повинен мати духовне розуміння свого покликання і життя. Дітям також слід нагадувати, що дитинство і молодість – це періоди, які не тривають вічно, вони дуже швидко проминають, і тому діти також колись будуть такими надокучливими, немічними. Якщо ви зараз допомагаєте старшим, то колись не залишитеся самотніми, вам також будуть допомагати. У житті потрібно опиратися на Найвищий авторитет, яким є Господь Бог. Це Він нам дав наказ, щоб ми опікувалися і допомагали старшим і самотнім: «Перед сивим волосом мусиш підвестись і особу старого шанувати; і боятимешся Бога твого: Я – Господь» (Лев. 19, 32).
Хтось із дітей може сказати, що в нього вдома все добре: батьки винайняли няню для старенької бабусі, вона нею опікується, тож моя бабуся – це не мій обов’язок. Така дитина помиляється. Апостол Павло подає іншу науку: «А коли хтось про своїх, особливо ж про домашніх, не дбає, той віри відцурався: він гірший, ніж невірний» (І Тим. 5, 8). Чому для старших осіб так важливо, щоб біля них були рідні? Тому що ви з ними однієї крові. Ви – одна сім’я, вони вас люблять, переживають за вас, радіють вашим успіхам. Вони вас колисали, коли ви були маленькими, і їм дуже приємно, коли ви з ними спілкуєтеся. Може бути няня, але вона чужа людина, а ви є рідними і близькими. Тому ніколи не можна залишати стареньких людей без опіки і діти мають ставитися до них з великою любов’ю, пошаною, милосердям і співчуттям.
Пам’ятай, дитино, що старість – це не тільки фізіологічні проблеми, але й інтелектуальні та розумові (склероз, втрата пам’яті), а також емоційні переміни. Це потрібно серйозно врахувати. Кожна твоя найменша послуга: дати чаю, підігріти їжу, перечитати якусь статтю, розповісти якусь історію, провітрити кімнату, підмести підлогу, підлити квіти, накрити ковдрою, контролювати, чи своєчасно приймає ліки – це така велика послуга для старших осіб! Вони такі задоволенні, коли опісля розповідають своїм близьким та рідним, а також священикові, який прийде їх сповідати, яких вони мають гарних дітей і онуків, як вони опікуються ними та допомагають їм. Це така велика радість, коли в сім’ї панує така чудова гармонія між різними поколіннями.
Пам’ятаймо, що людина – це не тільки тіло, але також безсмертна душа, створена на образ і подобу Божу. Тому людині потрібна не лише матеріальна, але й духовна опіка. Найкращий приклад духовної опіки – це спільна молитва в родині. Діти чи онуки можуть провести своїм стареньким батькам Хресну дорогу, помолитися на вервиці, перечитати цікаву історію з життя святих. Тоді час швидко минає, а ти приносиш радість для своїх стареньких, виробляєш у собі гарні чесноти й заслуги для Царства Небесного.
Святий Апостол Павло пише до свого учня Тимотея: «Зі старшим суворо не поводься, а радше умовляй його, як батька; молодших – як братів; старших жінок – як матерів, а молодих – немов сестер, з усякою чистотою» (І Тим. 5, 1–2). Маємо гарний приклад Рут, яка не полишає свою стареньку свекруху Ноему. Попри те, що її чоловік помер, вона все ж вважає своїм обов’язком опікуватися старенькою до самої смерті: «Не силуй мене покидати тебе й не йти за тобою: куди бо підеш, туди й я, і де житимеш ти, там і я; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом. Де ти помреш, там і я помру, і там буду похована, і щоб Господь не вчинив зі мною, одна смерть розлучить мене з тобою» (Рут. 1, 16–17). Господь Бог щедро винагороджує Рут за її посвяту і опіку, виявлені до старенької свекрухи. Інший приклад: коли старенький пророк Ілля тричі переконував молодого пророка Єлисея не йти за ним у далеку й важку подорож, той відповів: «Так певно, як живе Господь і як живе твоя душа, – не покину тебе!» (ІІ Цар. 2, 2). І за цю послугу і вірність пророкові Іллі молодий пророк Єлисей отримав подвійний дух пророка Іллі. Так благословляє Всевишній тих, які дотримуються і виконують його святий закон.
Те, як держава, суспільство, родини ставляться до літніх людей, є живим прикладом духовності, побожності й цивілізованості суспільства. Тому перед усіма нами стоїть дуже важливе завдання – дати добрий приклад своїм дітям і онукам, як поводитися зі старенькими особами, самотніми і покинутими сусідами. Ніщо так не впливає на свідомість юних дитячих сердець, як добрий, шляхетний приклад найрідніших. Адже люди старшого покоління – це безцінне джерело народної мудрості, яке потрібно берегти і плекати.
Папа Римський Йоан Павло ІІ у своєму листі до людей похилого віку (від 1 жовтня 1999 року) влучно зауважив: «Літні люди допомагають поєднати теперішнє з минулим, вони є хранителями колективної пам’яті, обраними тлумачами сукупності загальних ідеалів та цінностей. Вони передають нам у спадок усе найцінніше, що накопичили за своє життя. Їхній практичний життєвий досвід, невичерпна енергія, оптимізм та активна громадська позиція повинні стати взірцем для молодих людей. А ті, своєю чергою, мають любити й шанувати старше покоління, щоб полегшити їм тягар їхнього віку».
