Слава Ісусу Христу! Ось і закінчилося літо – пора відпусток, канікул та відпочинку. Настав новий період не тільки в природі, але і в нашому житті. Більшість людей виходить на роботу, а для дітей та студентів розпочинається новий навчальний рік. Хтось розпочне його з великою охотою та ентузіазмом, хтось навпаки – жалітиме за тим, що так швидко промайнуло літо і треба знову працювати...
Одні діти підуть у перший клас, і це також новий етап у їхньому житті, бо їм потрібно
буде звикати до нового розпорядку дня – раннього підйому, дотримання режиму, до відповідальності та праці. Так, саме до праці, бо навчання – це праця для кожної дитини. Кожна праця – це велика відповідальність, а кожна оцінка – це ваша винагорода за працю. Уявімо, що ваші батьки працюють безвідповідально – приходить кінець місяця, і вони отримують дуже мало грошей. Тому не можуть оплатити комунальних послуг, не можуть купити одягу на зиму та не мають змоги закупити продуктів. Ось такі невтішні наслідки безвідповідального ставлення до праці. Вони навіть можуть зруйнувати сім’ю.
Дорогі діти! Вам, певне, знайоме відчуття неохоти, байдужості, легковажності, нервовості, незадоволення чи втоми. Часом ви, можливо, запитуєте себе: скільки то, мовляв, можна вчитися? Вранці заняття, після школи – різні гуртки, а ввечері треба готувати домашні завдання. Чи не забагато всього? Нерідко навідує вас думка: навіщо вчити дисципліни, які не подобаються, не цікавлять вас або яких ви не розумієте. Вам хочеться вчити те, що вам подобається, і робити те, що самі бажаєте. Мушу сказати вам, що такий категоричний підхід є хибним. Життя має інші правила: інколи мусимо робити те, що нам не подобається, і йти туди, куди не хочеться.
В Україні вже шостий рік триває війна. Якщо б наші військові сказали, що вони не хочуть йти на війну, бо їх там може вбити ворожа куля, то ворог давно б нас переміг. Їхні батьки, жінки, діти не бажають втратити свого рідного на війні, але обов’язок, праця, любов до Батьківщини кличе їх на героїчні подвиги. Таких різних життєвих прикладів можемо навести дуже багато. В житті не завжди доводиться робити те, що
любимо. Але так ми виконуємо те, що зобов’язані виконувати. Хтось має хвору бабусю, комусь важко ходити біля хворої паралізованої родички, але ми їх доглядаємо, бо виконуємо Божу заповідь.
Дорогі діти! Можливо, ви не маєте стільки обов’язків, а нерідко самі себе накручуєте. Інколи ваші байдужі і легковажні товариші вам у цьому допомагають. Спробуймо розставити крапки над «і». Ви мусите добре усвідомити, що ваше навчання потрібне не батькам, рідним чи вчителям, а насамперед вам! Ви це робите не для когось, а для себе. Народна мудрість каже: що посієш, те й пожнеш. Сієш лінивство, байдужість, гординю – те й будеш збирати. Як же то потрібно себе не любити, щоб самому собі робити велику кривду! Тому вчителі і батьки хочуть допомогти вам, підказати, просвітити, щоб ви самі себе не кривдили. Важко здобути гарну освіту, якщо ви до кінця не усвідомили собі, для чого потрібно ходити в школу. Навчання в школі дає нам загальні знання, завдяки яким ми будемо краще орієнтуватися, що відбувається в світі, чим він живе; нам легше буде спілкуватися з різними особами.
Кожна людина має від Господа Бога окремі дари, але не завжди ми можемо ці дари розпізнати. Не всі природні ресурси лежать на поверхні землі, ми їх мусимо шукати, відкривати, добувати. Багато людей різних професій працюють над тим, щоб віднайти поклади нафти, а знайшовши – скільки ще потрібно залучити різних спеціалістів, які б могли організувати її видобуток. Так виглядає справа і з кожним із нас. У цьому пізнанні нам допомагає школа, вчителі, які викладають різні дисципліни, стараються відкрити перед дитиною світ природи, техніки, мови, різних законів, правил. Адже світ такий різноманітний, цікавий, захопливий, і ти маєш знайти себе в ньому, має щось бути особливе, твоє, близьке твоєму серцю і душі. Але сказаного вище замало. Кожні дари маємо розвивати в собі, поглиблювати свої знання про них.
Немає на землі бездарної людини. Господь Бог обдарував кожного з нас різними дарами. Христос-Спаситель розказав змістовну притчу про таланти. Один господар, який на певний час покинув своє господарство, прикликав своїх слуг і роздав їм своє майно. Кожен отримав свою частку: один п’ять талантів, другий – два, а третій – один. Таланти – це грошова одиниця. Слово Боже зазначає, що кожен отримав їх відповідно до своїх здібностей. Хтось був сильнішим, хтось слабшим. Перший і другий, отримавши таланти від свого пана, не зупинилися на цьому. Вони почали орудувати ними, тому той, який отримав п’ять, придбав ще п’ять, а той, який отримав два – придбав ще два. Той, хто отримав один талант, пішов і закопав цей єдиний талант у землю. Ймовірно, він озлобився на те, що отримав мало, або просто був лінивим і байдужим
Повернувшись через деякий час додому, господар почав вимагати звіту від своїх слуг: що вони зробили з подарованими їм талантами. Звіт першого і другого слуги був добрим, і вони отримали нагороду від пана свого, який промовив: «Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого» (Мт. 25, 21). А ось що він сказав до слуги, який отримав один талант і закопав його у землю, повернувши панові той один талант: «Лукавий слуго і лінивий! Ти знав, що я пожинаю, де не сіяв, і визбирую, де я не розсипав. Тож треба було тобі віддати мої гроші торгівцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками. Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має їх десять. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має. А нікчемного слугу того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 25, 26–30).
Христос у цій притчі показує людей, які, отримавши від Всевишнього дар, не дбають про те, щоб його належно використати. Через те вони мало отримують користі для себе і своїх ближніх, їхній дар заритий глибоко в землі. Христос закликає нас бути вірними у «малих речах», бо жодне земне добро, яким би великим воно не було в очах людини, завжди є малим і мізерним проти Царства Небесного. Нагороду отримують двоє слуг: і той, який мав п’ять дарів, і той, який отримав два. Проте річ не в тому, хто скільки отримав, а в тому, хто як використав отримані дари. І той слуга, який отримав один талант, мав би таку саму нагороду, як і той, що отримав п’ять чи два. І якщо той, що отримав п’ять талантів, закопав би їх у землю, його також вкинули б у темряву. Тому нам потрібно бути дуже розважливими й пильними щодо Божих дарів, щоб ми не закопали наш скарб у землю, а тішилися тим, що маємо.
Якось під час зустрічі з молоддю я поставив декілька запитань зі шкільної програми і був дуже вражений низьким рівнем знань присутніх. На моє здивування, один із хлопців відповів: «Сьогодні не потрібно завантажувати свій розум різними знаннями, для цього існує Google, і там швидко можна знайти усі відповіді на потрібні запитання». Такі думки викликають у молоді байдуже ставлення до науки та праці над собою. Навчання дає нам не тільки знання, але й виховує в нас дисципліну, силу духа, порядок та багато інших чеснот. Наука допомагає нам відкрити скарби, які глибоко приховані в нашому серці і душі. Таланти, якими обдарував Господь Бог своє сотворіння, є даром Божим, який ми маємо використати на славу Всевишнього й допомогу ближнім. Тому не закопуймо своїх дарів, не марнуймо їх, але розвиваймо їх раціонально, щоб тоді, коли станемо перед Господарем тих талантів, ми дали добрий звіт і отримали нагороду в Царстві Небесному. Наше життя – це дар Божий, воно має певну ціль, мету та своє призначення. Не варто експериментувати, бо ми не зробимо його ані кращим, ані щасливішим від задумів Божого Провидіння.
Наведу ще один приклад. Людина після навчання природно починає шукати собі роботу. Кожне солідне підприємство, фірма чи інший заклад має певний підхід до відбору працівників. Там призначають певну процедуру співбесіди, людина приходить на зустріч, з нею розмовляє працівник, який має визначати – підходить вона їм чи ні. Під час співбесіди ставлять різні питання, деякі з них зовсім не пов’язані з роботою, яку потрібно виконувати. Людина, що відповідає за прийом працівників, є добрим психологом, адже за короткий час має дати оцінку здібностей кандидата. Якщо хтось і відповідає певним вимогам та критеріям, про це йому не скажуть одразу тут же у вічі, а гарно усміхнуться, візьмуть координати й попросять чекати на дзвінок. Хтось, будучи впевненим, що добре проявив себе на співбесіді, сподівається, що його приймуть на роботу, чекає на дзвінок. Але керівництво може мати інший підхід до відбору – вибирають кращих із кращих. Тому, дитино, ти мусиш усвідомити сама для себе, що навчання потрібне насамперед тобі, і воно дуже пригодиться в дорослому житті. Ніколи не нехтуй і не легковаж навчанням, а стався до нього з великою відповідальністю.
Апостол народів св. Павло пише про дар віри до свого найвірнішого супутника в подорожах і учня, св. Тимотея, що походив з Лікаонії. Батько св. Тимотея був греком, а мати – юдейкою. «Дякую Богові, якому я служу, як і мої предки, чистим сумлінням і згадую тебе безперестанно, вночі й удень у моїх молитвах; згадуючи твої сльози, бажаю побачитися з тобою, щоб сповнитися радощами. Пригадую собі ту щиру віру, що у тобі, яка перш була вселилась у твою бабуню Лоїду та у твою матір Евніку, а я певен, що й у тебе. З цієї причини пригадую тобі, щоб ти оживив дар Божий, який у тобі через покладання рук моїх. Бо Бог дав нам не духа страху, а сили, любові й поміркованості» (ІІ Тм. І, 3–6). Апостол нагадує Тимотею, щоб він оживляв дар віри, тобто розпалював його у своєму серці – це допоможе йому ставати яскравішим, сильнішим і благороднішим. У житті ми здобуваємо певний фах. Проте, якщо отримавши диплом лікаря чи ставши священиком, ми не працюємо над своїм удосконаленням, а лише тішимося тим, що маємо документ, який засвідчує нашу професійність, то цього надзвичайно мало. Таким чином ми принесемо мало користі для себе і для ближніх. Божі дари треба завжди оживляти в нашому серці.
Ще один дуже важливий момент у нашому житті, дорогі діти – правильний розпорядок дня і наша організованість. Все можна зробити, виконати, всюди встигнути, якщо розпорядок дня буде точним і ми будемо його дотримуватися. На все має бути свій час і своя година, тому Слово Боже навчає: «Усьому часпора, і на все слушна хвилина під небом: час народитись і час померти, час садити і час посаджене виривати. Час убивати й час лікувати, час руйнувати і час будувати. Час плакати і час сміятись, час сумувати і час танцювати. Час розкидати каміння і час його збирати, час обіймати і час обіймів уникати. Час шукати і час губити, час зберігати і час розкидати. Час роздирати і час ізшивати, час мовчати і час говорити. Час любити і час ненавидіти, час на війну і час на мир» (Прп. 3, 1–8).
Тут бачимо, як Слово Боже закликає нас задуматися над важливістю конкретного планування часу нашого життя. Такою є правдива реальність. Життя – це не вічні прогулянки, розваги, відпочинок, подорожі, просиджування в Інтернеті, дискотеки спілкування, спорт, але також навчання, праця та допомога іншим. Уявімо собі, дорогі діти, що ви поставили перед собою ціль – сумлінно навчатися, щоб успішно закінчити навчальний рік. У вас є конкретна мета і бажання, але ще потрібно серйозно виконувати розпорядок дня. Годинник вибив шістнадцяту годину – час виконувати домашнє завдання. Потрібно взяти зошит та підручник і розпочати роботу. За 10 хвилин задзвонить телефон. Твій приятель хоче поспілкуватися з тобою. Якщо візьмеш слухавку – розмова затягнеться мінімум на 15 хвилин, лише після цього ти знову зможеш повернутися до роботи. Тобі надходить повідомлення на смартфон – відразу стає цікаво, від кого воно. Треба перечитати його, дати відповідь. Так минають три години. Твій ліміт на науку вичерпався, а вже час на прогулянку. Наскільки ефективним був твій час, відведений на домашнє завдання? Про що ти думав і чим займався, коли виконував його? Мабуть, що всім, лише не був зосередженим і уважним над роботою, яку мав виконувати. Яким може бути результат твоєї праці? Дуже низьким. Чи можеш тоді падати у відчай і говорити: «В мене нічого не виходить, мені все важко дається. Для чого докладати зусиль, якщо й так нічого з того не вийде?» Запам’ятай: не можна так говорити і так думати. Причина твоєї безплідної праці полягає не в тому, що ти не можеш, а в тому, що не докладаєш достатньо зусиль, щоб увійти в світ науки й здобути певні знання.
Найбільша твоя помилка в тому, що твоя безплідність у науці – це нераціонально використаний тобою час. Віддайся науці на 100 відсотків, забудь про мобільний, планшет, телефон і дуже швидко побачиш успіхи. Якщо господиня, готуючи обід, не зосередиться на своїй праці, страви вийдуть несмачними. Якщо водій, який сидить за кермом, не буде уважним і зосередженим, не слідкуватиме за дорожніми знаками, він обов’язково потрапить в аварію. Пильність має бути в усьому і в навчанні теж. Кожен із нас на своєму робочому місці має бути дуже відповідальним і серйозним. Сам Христос-Спаситель нас навчав бути відповідальними в найменших справах.
Що таке відповідальність? Про це можна говорити дуже багато з точки зору філософії та психології. Рубінштейн пояснює, що відповідальність є втіленням істинного, найглибшого, принципового ставлення до життя. Під відповідальністю розуміємо не лише усвідомлення наслідків уже скоєного, а відповідальність за все втрачене. Відповідальність виникає у зв’язку з тим, що скоєна дія не має вороття. І тому відповідальність – це здатність відповідати не лише за себе, а й за інших людей, за характер своїх із ними взаємин. Відповідальність за інших – це дуже важливо. Професор, який бачить, що студент пропускає заняття та несерйозно ставиться до навчання, але бере хабар і ставить студентові добру оцінку, несе відповідальність за нього в майбутньому. Хіба батьки, які знають негативні риси своїх дітей, але приховують їх перед нареченою чи нареченим, не несуть відповідальності перед своїми зятями і невістками за те, що приховали справжнє обличчя своєї дитини? Це також стосується і «покривання» батьками, вчителями, вихователями «малих злочинів» підлітків. Мовляв, вони це переростуть, це все випадковість, їх хтось намовив до цього вчинку, вони самі так ніколи б не вчинили. Завжди винні всі інші, але не твоя дитина. Часто діти шукають для себе обманливі виправдання: «Я зробив це під впливом свого друга, товариства, так усі в школі роблять». Іми часто віримо різним фантазіям, виправданням наших дітей. Та що найстрашніше: ми виправдовуємо їхні злі вчинки, які з часом переростають у великі злочини. Скориставшись «прикриттям», безвідповідальністю близьких, не відбуваючи жодного покарання за свої злі вчинки, діти з часом легко роблять інші злі діла, надіючись на те, що знову їх мине покарання. Однією з найважливіших рис людини є її відповідальність, яка проявляється в характері, почуттях, свідомості та різних формах поведінки. Відповідальність – це спосіб життя, прагнення завжди робити правильно, нікому не завдавати кривди, нікого не обманювати, не підводити в своїх обіцянках, бути завжди чесним перед собою та іншими.
Щоб виховати в дитини почуття відповідальності, потрібно докласти багато зусиль і часу, терпеливості, розуміння. Це не стається відразу – лише в результаті наполегливої праці. Найкращий вчитель відповідальності – наші вчинки. Не досить спонукати дітей, щоб вони були відповідальними, треба самим демонструвати приклади відповідальності. Якщо батьки прагнуть любові та поваги від дітей до себе, то батькам насамперед потрібно любити й поважати своїх батьків. Важливо показати приклад ранішньої і вечірньої молитви, брати участь у Святій Літургії. На своєму прикладі потрібно показати дітям, як ви складаєте свої речі, коли приходите з роботи; як тримаєте інструменти на своєму місці. Особистий приклад є найкращим до наслідування.
Де народжується безвідповідальність? Ким є її мати? Безвідповідальність народжується в дитячому віці: в садочку, школі, університеті, а відтак – коли ви стаєте батьками. Сьогодні в усіх сферах людської діяльності ми зустрічаємо все більше й більше безвідповідальних людей. Наслідки людської безвідповідальності настільки жахливі, що ведуть світ до війн, катастроф, катаклізмів, знищення людини та природи. Безвідповідальність – це жахливий вірус сьогодення. Безвідповідальність батьків – це страшна руїна сім’ї, безвідповідальність лікарів – каліцтво чи смерть пацієнтів; безвідповідальність державних чиновників – це втрата держави.
Дорогі батьки! Ви, своєю чергою, маєте також бути свідомими, розважливо дивитися й холоднокровно оцінювати дії ваших дітей. Вони можуть вирости відповідальними, чесними, шляхетними або навпаки. Часто ви надто поблажливі до своїх дітей і заплющуєте очі на їхні численні недоліки, списуючи це на незрілий вік. Недобрий вчинок, повторений декілька разів, стає поганою, грішною звичкою дитини. Це перший сигнал, на який мають звернути увагу батьки. Дитинство – це найкращий і найсприятливіший час розвитку дитини. Бетон заливають у рідкому стані, і ви можете зробити з нього все, що хочете; залити там, де вам потрібно. Коли він зміцніє, його вже треба розбивати кувалдою, а ви отримаєте лише купу сміття. Гончар із рідкої глини робить усе, що бажає, будь-який витвір йому під силу. А затверділа глина вже не піддається обробці. Мале деревце ми ще можемо направляти в різні сторони, воно слухняне. Коли ж дерево виросте, ми його не вирівняємо в жодний бік, його треба буде зрізати або викорчувати. Те саме відбувається і з вихованням наших дітей, адже дитинство – це час cтановлення особистості, поглядів, сприйняття дитиною того, що відбувається в суспільстві, правильне оцінювання подій. Це вміння захистити себе перед злом, деградацією, закрити двері свого серця перед гріхом і навпаки – відчинити для благодаті. Дитинство дуже швидко минає – навіть не минає, а майже пролітає. Часто батьки скаржаться, що не вчили дітей чинити погано, і не знають, як так сталося, що дитина такою виросла. Це правда: ви того не вчили, але її вчив Інтернет, сайти, вулиця, погані товариства. Ви змарнували час, коли можна було вчити, виправляти, підказувати, допомагати, опікуватися, наставляти на дорогу чеснот та боротися з гріхом, який входить у серце дитини. Сліпа батьківська любов, якою ви керувалися, стала причиною падіння ваших дітей.
Лікарі вважають, що малюки до двох років взагалі ще не вміють відстежувати зв’язок між своїми діями і можливими наслідками. Вони спостерігають за тим, що роблять старші, та фіксують все у своїй дитячій уяві. Тому ми не можемо від них вимагати повноцінної відповідальності за їхні вчинки. Від 2,5 до 3,5 років діти намагаються перевірити заборону старших і реакцію тих, які їм заборонили робити ті чи інші речі. В період від 3,5 до 5 років у дитини найкраще розвивається почуття відповідальності. З боку батьків потрібен контроль і підказки щодо правильності й неправильності дій дитини. У період 5–7 років діти стають більш відповідальними, вони вже можуть аналізувати свої і чужі вчинки. Звичайно, не всі діти однакові, тому в декого цей період настає у 7–10 років. Не варто вимагати високої відповідальності, якщо дитина своїм інтелектом не дійшла ще до певної зрілої дитячої відповідальності. До 10 років діти допускають дуже багато помилок.
Досягнення відповідальності на рівні дорослої людини відбувається у віці 17–25 років. Звичайно, це також залежить від індивідуальних особливостей дитини. 25 років – найбільш сприятливий вік, коли повністю усвідомлюється відповідальність за власне
життя і життя своїх близьких. Проте завжди є винятки. Деякі люди ніколи не дізнаються, що таке відповідальність за себе та своїх рідних. Часто такі діти стають жертвою своїх батьків, які виявляють до дитини надмірну сліпу любов; а також безвідповідального виховання вчителів, священиків. Дорогі батьки, вам слід бути дуже пильними, виваженими, розважливими, дослухатися, а не ігнорувати думки вчителів, своїх родичів і не допустити до того, щоб ваша дитина опинилася серед таких дітей.
Батьки мають бути не тільки добрими наставниками, вихователями, вчителями своїх дітей, але насамперед – добрими християнами. Особистий приклад батьків – це надзвичайна ласка, на якій будується їхній світогляд і сприйняття багатьох речей, в тому числі і духовність. Приклад молитовного життя в сім’ї, відносини між батьками, мова, якою спілкуються між собою в родині, цінності, яким приділяється особлива увага, дотримання заповідей Божих і церковних – це закладання фундаменту в дитині. Тому з Божим благословенням і під покровом Пресвятої Богородиці розпочинаймо цей новий навчальний рік. Хай Дух Святий керує нашим розумом і серцем, щоб ми використали всі можливості і дари, дані нам Господом для доброго виховання молодого покоління.
Десять заповідей Божих
Що робити, щоб прожити
Добре вік свій на землі,
Щоб були усі щасливі,
Старші люди і малі?
Щоб по смерті душі наші
Не тужили у вогні,
Треба заповіді Божі
У життя ввести святі.
Господь каже – живи так-то,
Довго вік свій проживеш.
І по смерті хоч помреш ти,
В воскресінні оживеш.
Не взивай даремно ім’я
Бога Господа свого.
Не божись на кожнім кроці,
Не клянись ім’ям Його.
Ім’я Божеє старанно,
Свято, мирно призивай,
Лиш в молитві й величаво
Христа Бога прославляй.
Не роби собі кумирів,
Всяких ідолів-божків,
Не вклоняйся ти творінню,
Що на небі й на землі.
І не думай, що кумири –
Це лиш дерево чи звір:
Це і пристрасті у тебе,
Все, що прагне слух і зір.
Це твої забави, гроші,
Це твоя любов до благ.
Не ліпись до них душею!
Перед Богом – усе прах…
День недільний святкуй свято,
Не працюй у день святий.
Можеш почитати з татком
Про життя святих людей.
Хворим й бідним допомогу
У цей день подать спіши.
Не забудь – зі служби Богу
День недільний розпочни.
Свого батька й свою неньку
Ти вшановуй все життя,
Бо немає більш святого,
Аніж дружная сім’я.
В старості своїх рідненьких
Доглядай, люби, лелій.
Коли сумно їм – утіш їх,
Нагодуй, прикрий, зігрій.
Не вбивай! – Господь нам каже, –
Не кради і не блуди.
Будь уважний, милий друже,
Заповіти ці люби.
І не заздри з того всього,
Що є в ближнього твого,
Не бажай нікому злого,
Роби людям лиш добро.
Поділися з ближнім своїм,
Поки тут ще на землі,
Радістю, добром, любов’ю.
Бог поверне все тобі.
Будеш Господа любити,
Ближнього, як сам себе:
За життя Господь святеє
Душу в небо вознесе.
