І. Поклоніння
Cor meum vigilat. Подивімось, як Ісус чуває в Найсвятішому Таїнстві. Він чуває в поклонінні. Яка глибока думка! Колись вчені думали, що Земля стоїть непорушно у всесвіті. Тепер відомо, що Земля крутиться навколо сонця. Справді, Земля – велика, ітїї значення – неймовірне! Вона заселена людьми, які мають безліч здібностей. Проте люди мають у собі щось більше, ніж здібності. Вони мають серце. Кордони країни можна позначити, але де є кордони серця? Над людськими серцями панує Серце Бога Чоловіка, що помер і воскрес для нас, і живе для нас у Найсвятішому Таїнстві. Отже, Його любов не має кордонів. Cor meum vigilat.
«Серце людини є кадилом».
«Cor hominis thuribulum», – каже святий Августин. Справді, погляньте, як поклоніння постійно підноситься з Серця Ісусового до Отця Небесного. Наші молитви проходять через це серце, щоб легше дійти до Бога.
Боже Серце охороняє нас вдень і вночі. Це справжній приклад для священика. Ми можемо теж мати таке серце. Для цього нам потрібно провідувати хворих, опущених. Так адорації вірних повинні проходити через Серце Ісуса Христа. Людським адораціям потрібно посередника, який поєднує їх з нашим поклонінням.
ІІ. Подяка
Серце Ісуса в Найсвятіших Тайнах перебуває не тільки в поклонінні, але й у подяці. Ми не вміємо дякувати. В Євангелії бачимо, що Ісус дякує під час примноження Хліба: «Et, quum gratias egisset, distribuit discumbentibus» (Йо. 11, 11). Він так само дякує під час встановлення Пресвятої Євхаристії. Et accepto pane, gratias egit. О, як мало ми на Нього схожі! Але ж ми маємо два основні мотиви, щоб бути схожими на Нього. Серце Ісуса є справжнім, як на небі, так і на землі – завжди готове нас вислухати, завжди добре та милосердне. Воно стереже нас! Так, як і в Своєму смертельному житті, Воно потішає тих, котрі плачуть. Вдова з Наїна була засмучена й не помітила, що там був Ісус. А Він, побачивши жінку, що плакала, сказав їй: «Noli flere!» А потім потішив її тим, що повернув їй дитину. В небі Його любов до нас не зменшилась. Тому дякуймо Богові від усього серця! Другий мотив – це те, що коїться в нас самих. Серця священиків є образом Серця Ісусового через щоденні стосунки, які поєднують ці два серця. Воно завжди ласкаве та милостиве, бо в ньому – вічна весна саме через єднання з Ісусом. Та скільки тут можна навести прикладів! Святий Вікентій де Поль помер на 87-му році життя, але невже він наприкінці життя був менш милостивим, ніж у молодості? Чи святий Лігуорі на дев’яностому – чи був він менш милосердним? Серце священика не старіє, бо в ньому, як і в Серці Ісусовому, панує вічна весна. Будьмо вдячні за це Божому Серцю!
ІІІ. Винагорода
Отець наш чекає нас також у винагороді, а вона – понад усім! Чи є на світі серце, що винагороджує так багато, як Серце Ісуса? А винагорода Його така особлива тим, що вона є досконалою, беззаперечною, тоді як наша – недосконала та неповна. Ми складаємо в пожерту наші сльози, жаль за гріхи, але не перешкоджаємо злу. Властивістю повної винагороди є не тільки потіха Бога, але перешкода злу, що коїться. Справжнім полегшенням болю Марії і Марти було повернення їхнього брата через Ісуса, Котрий його воскресив. Так само Ісус потішив матір, що страждала біля брами Наїна – Він віддав їй сина. Скільки злочинів, що могли б статися, зупиняє Євхаристійна винагорода Ісуса! Cormeumvigilat! Скількох грішників Ісус зупиняє над прірвами. Від грішника чи грішниці Він вимагає лише одного акту любові. «Ідіть до мене всі, а я поверну вам ласку Божу». Роздумуючи про кількість гріхів, що ми вчиняємо, запитаймо самі себе: «Хто нас нагородить? Звичайно, що не ми самі, бо кожного дня ми зайняті різними справами – роботою, відпочинком». Однак є хтось, хто зробить це за нас – Ісус! Під час нашого сну Він охороняє нас! Cormeumvigilat! А коли засвітить зоря і рука Бога підніметься, щоб покарати людей за їхні вчинки, один голос проситиме Отця змилосердитися. Це голос Ісуса! Він наказує священикові приступити до Вівтаря, винагородити зневаги і скласти Богові найкращу винагороду. Наслідуймо Ісусове Серце, діймо як Він, тоді зменшиться кількість грішників.
IV. Молитва
Євхаристійне серце не тільки любить, складає подяки та винагороджує, Воно перебуває також у четвертій цілі пожертви – молитві. Ісус сам сказав час Свого смертного життя, що треба завжди молитися: semper orare. Словом «semper» Він дає нам зрозуміти, що молитва є подихом душі. Щоб жити, нам потрібне повітря. Так само молитва є повітрям душі. А чим є молитва Серця Ісусового в Євхаристії? Це молитва Серця, що без упину б’ється любов’ю до нас. Це молитва Серця, яка здіймається з нашими благаннями до Бога. В Гетсиманському саду апостоли спали і не принесли жодної потіхи Серцю сумного Ісуса. Це Серце молиться за тими, що сумують, щоб їх потішити. Підімо до Нього і саме так потішимо Його опущене Серце молитвою. Молімося за нас самих, просімо про потрібну ласку і світло. Молімося за наших братів, за наших друзів і за всіх грішників. Яка ж це потіха – підтримувати з ними стосунки за посередництвом Ісусового Серця! Не забуваймо також і про душі в чистилищі. Ісус про них не забуває. Він хоче, щоб і ми про це пам’ятали під час щоденної Служби Божої. Ви не знайдете більше Отця, який би стільки робив для своїх слуг. Ним є тільки Ісус Христос у Найсвятішій Євхаристії.
Laudes et gratiae sint omni momento sanctissimo et divinissimo Sacramento!
