Блаженні ті, що плачуть
1. Богослужіння
Мій єдиний Спасителю! Ти пролив багато сліз через мій гнів. Додай мені нових благодатей до незліченних попередніх ласк, які Ти мені подарував, щоб я відчув благословення, яке обіцяєш тим, хто плаче.
Немає сумніву, що Ти не раз плакав, Ісусе мій! Спочатку Ти плакав у вифлеємських яслах – як плачуть усі немовлята, що приходять на цю долину сліз. Ти плакав під час подорожі до Єгипту; плакав над Єрусалимом – Твоєю невдячною батьківщиною. Ти плакав над гробом свого друга Лазаря. В Оливному саду Ти змішав рясні сльози з кривавим потом, щоб врятувати весь хворий світ.
Але чи можна через це назвати Тебе нещасним?
А чи була нещасною скорботна Мати, яка пролила стільки сліз над Твоєю мукою і забуттям грішників, які розіп’яли свого Єдинородного Сина? Хіба таке припущення не було б блюзнірством?
А Твої святі, які пролили багато сліз під час земного паломництва – чи можна їх вважати нещасними?
Чи Святий Петро був незадоволений тим, що оплакування одного падіння наклало глибокі зморшки на його виснажене обличчя? Чи був Святий Павло нещасним, коли проливав гіркі сльози на євангельську землю? Чи слід нам жаліти Магдалину через те, що вимивши Твої ноги сльозами, вона не переставала проливати їх аж до кінця свого покаяння? А Франциск Ассизький? Цей серафим у людській плоті, який любив Тебе без пам’яті та міри й осліп від плачу – чи він вартий того, щоб його жаліти?
Боже, вбережи нас від таких думок. Закарбуймо у своїх серцях слова блаженного Венедикта Лабре, котрий, почувши, як хтось називає його нещасним, гордо відповів: «Я бідний, але не нещасний. Нещасний лише той, хто потрапляє до пекла».
Ці слова сповнені такого значення й світла, як Боже Одкровення; вони пояснюють нам радість серед страждань і мук, яку мали багато вірних слуг Господа. Вони плачуть до неба, а в своїх серцях вже несуть блаженний «завдаток» для небесного життя. «Істинно, істинно говорю вам: Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша в радощі обернеться» (Йо. 16, 20). І навпаки: ті, хто сміх і розвагу вибрали собі за ціль життя, в годину смерті повинні боятися сліз і скреготу зубів серед вічного полум’я пекла. «Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати й сумувати» (Лк. 6, 25).
Чи ця промова важка й не доступна для нашого розуміння? Чи так важко зрозуміти, що можливими є сльози піднесення, радості, любові? Хто з нас хоч раз не плакав, бачачи неймовірно красивий пейзаж, або коли чудова мелодія торкалася серця, або коли чув історію про подвиги різних героїв? Чи такі сльози викликали в нас хоча б незначну стурбованість та жаль?
Пам’ятаючи про це, нам легко зрозуміти благословенні сльози тих, хто своїми очима гарячої віри охоплює таємниці Святої Євхаристії і з мовчазним захопленням дивиться на Непорочну Жертву Нового Закону та з трепетною любов’ю приймає чудодійну їжу, приготовлену для душ задля вічного життя. Чи багато священиків не плакали, коли відправляли Святу Службу Божу? Блаженний Венедикт Лабре плакав, дивлячись на білу гостію; поважний парафіяльний священик з Арса Йоан Віянней не міг говорити про Пресвяту Діву без сліз. Нехай наші щасливі сльози якнайчастіше зволожують наші повіки, коли ми стоїмо перед Божою скинією, щоб прославити нашого укритого Господа!
Однак нехай нам не здається, що в такі часи відсутність сліз сама по собі є доказом остиглості. Як душа може молитися з досконалою молитвою, хоча уста мовчать, так душа може плакати щирим плачем, хоч очевидних ознак емоцій немає. Справді, ці сліпі сльози мають особливі заслуги перед Богом, бо душа, збуджуючись, не отримує допомоги від тіла.
2. Подяка
Прославлення Бога і вдячність можуть бути джерелом солодких сліз. Душі, переповнені почуттям вдячності, легко розчулюються до сліз. І тут потрібно добре постаратися, щоб стримати сльози, коли благодійником є Бог і Божий дар, і коли цей невимовний Бог несе жертви, щоб віддати Себе нам. Справді, блаженні ті, хто платить Богові сльозами за Його милість і добро!
Різні життєві труднощі, страждання плоті та страждання духу також можуть змусити нас плакати, бо в них надприродна радість і природний біль поєднуються в гармонійному акорді. Зрештою, ми знаємо, що Господь Бог, засмучуючи нас, робить це для нашого блага. Наш Спаситель канонізує сльози тому, що через них ми отримуємо вічну радість як винагороду. «Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись» (Лк. 6, 21).
Невже Господь Ісус схвалює і підтримує сльози, а засуджує тих, хто сміється? Чи Він хотів бачити своїх учнів завжди сумними? Можливо, як вчить історія Церкви, в усі часи існували вчителі, які забороняли християнам різні втіхи, навіть найневинніші задоволення. Але їхні вимоги суперечать вченню про Євангеліє. Божественний Господар сказав: «Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим» (Мт. 11, 29). А його апостол наказує: «Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся!» (Флп. 4, 4). Святий Григорій Богослов вважає, що ознакою християнина є безперервна радість духа, якої не можна висловити людською мовою.
Так само як наше тіло потребує сну, так і душа потребує відпочинку після розваг. Дякую Тобі, Господи наш, що Ти дозволив вигнанцям, не гідним Твоєї благодаті, переплітати тугу з радістю на землі, а за наші сльози обіцяєш нам вічну радість кажучи: «Блаженні вбогі, – бо ваше Царство Боже» (Лк. 6, 20).
3. Спокута
Сльози вдячності приносять нам гордість; сльози покаяння дають нам багато переваг. Жалісливий крик очищає душу, як дощ повітря. Сльози – сестри й супутниці покаяння гасять вогонь жадібності. Вони – ніби нове хрещення, яке слід повторювати повільно, бо вони виконують справедливість Божу та прикликають Господнє милосердя на землю, закривають пекло й відчиняють двері неба.
Отже, Господи Ісусе, я хочу залитися такими сльозами, тому вирішую забути всі свої злочини, скоєні давно. Щоб знати, де я був, хочу завжди пам’ятати про страшні суди Божі, щоб знати, де буду в майбутньому. Я вирішую дослідити теперішній стан своєї душі, спричинений гріхами: схильність до безладних бажань, тяжкість волі, некерованість фантазій, невизначеність совісті. Зрештою, вирішую якнайчастіше дивитись на небо – на свою батьківщину, щоб знати, де перебуваю. Блаженні ті, хто не тільки вірить, що гріх є єдиним і безмежним злом, але й відчуває пронизливий біль при згадці про нього! Благословенні ті, хто біля ніг Ісуса-Гостії також змиває своїми слізьми сухість і зневагу, яку вчинили проти Бога, укритого у Святому Таїнстві! Блаженні ті, хто глибоко й спокійно сумує тоді, коли бачить бунт проти Творця! Ці душі, охоплені завзяттям винагородити Богові за всі злочини, яких Він зазнав, не віддали жодної своєї сльози за всі скарби землі. Хоча світ їх не розуміє, бо лише бачить хрест, який вони несуть, але не бачить благодаті, яка походить від хреста.
4. Молитва
Якби ми оцінили милість Божу, якби зрозуміли велич дару над дарами, яким є Євхаристія, наше серце тремтіло б від похвали, вдячності та жалю й ми прагнули б царства Ісуса в Євхаристії на землі! Ми б тоді легко заслужили, щоб ангел-охоронець сказав нам те, що Архангел Рафаїл Товію: «…коли ти з Сарою молився, я заносив ваші молитви перед славу Господню» (Тов. 12, 12).
Незважаючи на те, що ми не зобов’язані доводити любов до Бога сльозами, проте сльози, пролиті для Царства Небесного, є дорогоцінним Божим даром. Тому нам потрібно час від часу виголошувати молитву, прийняту в Святій Церкві. Її можуть відмовляти як священики, так і миряни: «Всемогутній і безмежно милосердний Боже, Ти видав зі скелі джерело живої води спраглим людям, витисни ж із наших сердець кам’яні сльози покаяння, щоб ми могли оплакувати наші гріхи та отримати їх відпущення через Твоє милосердя». Господи Ісусе, зроби так, щоб наші гріхи та чужі провини змушували нас плакати.
Змуси нас плакати над Твоїми Страстями! Пам’ятай, що сказав св. Августин: одна сльоза, пролита на згадку про Твій Хрест, приносить більше заслуг для душі, ніж паломництво до Святої Землі. Дай нам свою милість, щоб кожен із нас, наслідуючи
приклад Давида, який каявся, міг сказати про себе: «Щоночі ложе моє – мокре від плачу, сльозами обливаю мою постіль…» (Пс. 6, 7).
