Від початку карантину в місяці березні 2021 року Божого ми неустанно молимося до Матері Божої Потіхи о поміч для всіх медичних працівників, а також за Материнський покров Богородиці для всіх хворих та їхніх родин. Жаль тільки, що наші вірні будуть давати свої свідчення священикові у Святій Сповіді, розповідати своїм близьким, друзям, а не напишуть про це в письмовій формі й не подадуть їх до публікації. Не всі розповіді запам’ятаєш і не про всі свідчення напишеш. Безперечно, варто було б, однак через брак часу зробити цього не в силі. Тому вкотре прошу всіх, які отримали ласки від Матері Божої Потіхи: пишіть, не стидайтеся, якщо не бажаєте – не будемо публікувати ваших даних. Бо ваше мовчання буде виглядати великою невдячністю щодо Богородиці: коли ми хворі, то просимо допомоги і захисту в Матері Божої, а як отримали ласку, то швидко про це забуваємо і не вміємо чи не хочемо Їй подякувати. Це свідчення справді особливе – про нашу вірну з парафії Святих Верховних Апостолів Петра й Павла на Рясному-1 п. Катерину.
У понеділок 12 квітня 2021 р. Б. п. Катерина з паличкою поспішає до храму Господнього на Святу Божественну Літургію, щоб скласти подяку Богові і Пречистій Діві Марії за врятоване життя. Від кінця липня минулого року вона не відвідувала церкву через хворобу коронавірусу. Мала тяжку форму: у неї були вражені 90% легень – це надзвичайно мала надія на оздоровлення, але як навчав Ісус: «Неможливе в людей, можливе є в Бога» (Лк. 18, 27). Звичайно, ми пам’ятаємо і дуже часто повторюємо у своєму житті ці слова Спасителя: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, зна- ходить; хто стукає, тому відчиняють» (Мт. 7, 7–8). Ми просимо, благаємо, молимося, але ласки роздає Господь, Він один знає, що, кому й коли треба. Знаю багатьох людей, які мали значно менший відсоток уражених легень і… відійшли у вічність. Пані Катерина півтора місяці перебувала на лікуванні у Львівській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги, досі на реабілітації.
За неї, як пам’ятаєте, щодня молилася вся парафія, тому що цю людину знають у нашому мікрорайоні, знають і інші вірні. Кого зустрічав у ці часи, кожен ділився своїми переживаннями за сім’ю, близьких, друзів і з великим співчуттям і жалем питав: а як там Катерина – чи їй краще, чи вже вдома, знаєте щось про неї... Це мене щоразу дуже зворушувало: ми парафіяльна спільнота, тому храм, до якого ти ходиш, люди, з якими спілкуєшся, молишся – ти для них не байдужий, вони цікавляться тобою, моляться за тебе, переживають, бажають тобі одужання, хочуть побачити тебе. Тим і відрізняється парафіяльна спільнота від світських друзів, товариств і компаній. Там поспівчувають тобі, в найкращому випадку зберуть допомогу, але рідко хто нині здогадається, щоб самому молитися чи дати на Святу Літургію. Мені самому було дуже приємно і радісно бачити свою парафіянку знову в храмі після такої тяжкої недуги.
Кожен знав п. Катерину як життєрадісну людину, з привітною усмішкою на обличчі попри всі страждання, які посилав їй Господь на життєвому шляху (а їх було чимало). Завжди була в «бігах»: мала всюди встигнути, все поробити… І звичайно, не тільки в неділю чи свята відвідувала наш храм, але й рідко коли пропускала Службу Божу в будні дні, завжди старалася бути на нічній адорації, прощах. Хвороба дуже змінила зовнішність цієї людини, але серце її, як і раніше, любить Бога і ближнього. Перебуваючи в лікарні, при спілкуванні з рідними чи знайомими просила передати на Святу Літургію за хворих, які були з нею в палаті. На такі речі здатна тільки особа, яка довіряє, любить Бога і уповає на Його велике Милосердя. Мені також було дуже приємно, що наша парафіянка не тільки думає про своє особисте здоров’я, а й переживає, тривожиться за інших, з якими перебуває в лікарні. Такий приклад дуже повчальний: коли ти дбаєш про інших, молишся за тих, хто поруч страждає, тоді Бог, який бачить твої добрі вчинки й наміри, подбає і про тебе. Пам’ятаймо про ці речі, дорогі брати і сестри.
Перебування в лікарні – надзвичайно великий стрес і переживання. Пані Катерина розповіла, як одного разу санітарка зайшла до них у палату й каже до неї: «Накрийтеся з головою й не дивіться!» Це, зрозуміло, викликає в людини ще більше зацікавлення: що там таке, що має відбуватися? Одна хвора в палаті померла, і щоб іншим не додавати страху, стресу, санітарка просила їх накритися або відвернутися. Інший приклад: сусідка в палаті постійно молилися, а тут на деякий час затихла. Всі думали, що вона просто заснула, а виявилось, що душа її відійшла у вічність. Богу дякувати, що її відхід супроводжувався молитвою.
Господь Бог показує нам, що Він є подателем життя і смерті. Як казав Христос: «Отець мій творить аж по сю пору, тож і Я творю» (Йо. 5, 17). Я не розпитував про всі переживання пані Катерини, її духовну боротьбу, фізичні болі, стреси, спокуси (все можливе в ситуації, коли розумієш, що за тебе йде боротьба і ти стоїш між життям і фізичною смертю, що вирішується не чиясь, а твоя доля). Катерина склала пожертву на Службу Божу, щоб подякувати Господу Богу і Матері Божій Потіхи, а також всім священикам, сестрам-монахиням, всій парафіяльній спільноті і вірним, які єдналися в молитві через Інтернет, за те, що вони в ці непрості і прикрі години її життя не забували про неї, а молилися. Хай Милосердний Господь винагородить усім стократно, а Мати Божа Потіхи хай чуває над кожною душею!
