Наслідки життя і крові Святого Йосафата надзвичайно великі. Якби не Святий Йосафат, то не відомо, чи вистояв би наш народ при Унії, а якщо б і вистояв, то не знати, в якому стані перебував би сьогодні.
Прийшовши до монастиря Святої Тройці у 1604 році, Св. Йосафат застав там одного монаха, який і був настоятелем. За 10 років, за прикладом Святого Йосафата, монастир поповнився 60 монахами.
Великими плодами за його життя стали численні навернення до католицької віри як православних, так і протестантів. Для прикладу, коли Св. Йосафат відвідував Київ, він навернув міського радника Баталію і двох священиків, які опісля понесли мученицьку смерть за Унію. Загалом, на основі свідоцтва єпископа Суші, до половини XVIII ст. загинуло мученичою смертю за справу Унії не менше 100 священиків.
Коли Йосафата призначили єпископом-помічником на Полоцьку єпархію, населенняБілої Русі не було ні уніятське, ні нез’єдинене – радше можна було б сказати, що воно було нейтральним. Своєю лагідною і спокійною поведінкою новий єпископ-помічник з’єднав при собі швидко людей, тим більше, що ввів у полоцьких церквах щоденні Богослужби, чого до того часу там не було, часті сповіді, катехизу тощо.
Тоді, коли здавалося, що немає порятунку для Української Католицької Церкви, коли Апостольська Столиця вагалася, чи не припинити б унійних змагань, прийшла повна перемога Унії. Цією перемогою була мученича смерть Архієпископа Йосафата 12 листопада 1623 року, яка пролила зовсім інше світло на Унію, а Українську Католицьку Церкву спрямувала на інший шлях.
Мученича смерть архієпископа Йосафата справила величезне враження як на нечисленних приятелів Унії, так і на її ворогів, тим паче, що святість Полоцького Владики була загальновідомою. Король велів покарати злочинців. Всі вони, окрім одного, прийняли перед смертю Унію, а кару смерті – як покуту за свій злочин.
Наступник полоцького єпископства після Святого Йосафата Архієпископ Антін Селява не зустрівся з опором ні в Полоцьку, ні у Вітебську, як було це за Св. Йосафата. Від смерті Св. Йосафата Вітебськ і Полоцьк стояли вірно при Унії. За Святого Йосафата у Вітебську була одна Католицька Церква, а після смерті все місто навернулося, залишилася лише одна православна церква. До 1632 pоку, тобто через дев’ять років після смерті Св. Йосафата, Унія зросла – за обчисленням тодішніх істориків – на понад 3 мільйони вірних. Посів крові Св. Священномученика Йосафата множив великі плоди.
Смерть Святого не тільки здобула пошану для Унії серед тодішнього польського суспільства, не тільки в основі змінила погляд Апостольської Столиці на Унію та її визнавців, а й навернула найлютіших ворогів, серед них православного протиархієпископа Полоцького Мелетія Смотрицького, який був найбільшим ворогом і поборником Унії в єпархії Святого Йосафата.
До плодів навернення можна віднести пізніший перехід від православ’я до Унійної Католицької Церкви Перемишльської єпархії 1691 р. і 1700 р. Львівської єпархії, які спочатку не прийняли Берестейської унії. Завдяки великому розквіту Унії, стійкості у випробуваннях уніатів-католиків на Великій Україні, в її центральній частині, а також у
Білорусі під таким своєрідним «тиском» вони приєдналися до Католицької Церкви.
Українська Католицька Церква розрослася настільки, що в 1764 році, згідно з урядовим повідомленням (за істориком Лужницьким), тільки на Київщині та на Поліссі було 1902 українські католицькі парохії, а нез’єдинених – усього 15–20, і то за Дніпром, бо до Дніпра не було жодної православної церкви. У 1734–1754 рр. до Української Католицької Церкви належало близько 10 мільйонів вірних. За свідченнями істориків Надії Стоколос і Руслани Шеретюк, на 1771 р. Греко-Уніатська Церква мала 12 мільйонів вірних, 13 тис. парафіяльних церков і 250 Василіянських монастирів. Порівняймо: сьогодні УГКЦ по цілому світі налічує до 5 млн., тож цифра 12 млн. вірних при тодішній меншій популяції населення – це немислима кількість. Переживаючи терпіння й переслідування, Унійна Греко-Католицька Церква тріумфувала. Такі плоди Вона отримала завдяки трудам і мученицькій смерті Святого Йосафата.
Українську Католицьку Церкву за Катерини ІІ винищувано вогнем і мечем так, що в результаті з 5 000 українських католицьких парохій київської, кам’янецької, луцької й володимирської у 1796 році залишилось неповних 200. У 1773–1796 рр. За володарювання Катерини II «навернено добровільно» на православіє 8 мільйонів, відібрано в католиків і переведно на православні 9,316 парохіяльних церков, ліквідовано 145 Василіанських монастирів. Де заходила російська царська влада, там нищилася й пропадала Унійна Католицька Церква. Ті часи – це воістину велика драма і Голгофта нашої Церкви.
За прикладом жертви Св. Йосафата, мільйони нових мучеників і визнавців віри стали плодом першої крові мученика, який надихав і кликав наступних борців – єпископів, священиків, монахів і простих вірних стояти твердо при католицькій вірі аж до смерті, а то й мученицької. Бо духовна краса Церква – це Її святі мученики та ісповідники.
Хай же кров Святого Йосафата і сьогодні відродить католицьку віру в нашому народі, пошириться на Білорусь і Росію, дасть обильні плоди і тепер.
Українсько-білоруський єпископат одразу після мученичої смерті Св. Йосафата зголосив одностайно Митрополитові Йосифові Рутському, що «всі ми готові віддати життя і кров за католицьку віру». Дай Боже того духа віри і в наші серця, в серця наших дітей і молоді!
