Хрест – це знамено нашого спасення. Христос відкупив нас хрестом. До Христа святий хрест був символом ганьби та сорому. Хресною смертю стародавні римляни та жиди карали найбільших злочинців, уважаючи хресну смерть знаком Божого прокляття: Проклятий, хто висить на хресті. Хрест для поган був нерозумом, а для ізраїльтян згіршенням, каже святий Павло.
Для нас, християн, що відродилися в Христовій крові, хрест став Божою силою.
Хрестом Спаситель зняв з людей Адамове проклятя та присуд пекла, знищивши Його у Своїй Крові.
Хрестом Спаситель привернув людям Боже синівство та право до неба.
Хрест для Божих дітей – це незрадна дорога до небесного щастя.
Хрест – запорука вічного блаженства: «Якщо хтось бажає бути Моїм учнем, – мовив Спаситель, – нехай візьме свій хрест і йде за Мною!»
Хрест – потіха посеред земних терпінь і горя, сила зболілих душ на долині сліз.
Правдиві християни люблять святий хрест, часто цілують Його, виявляючи таким чином свою віру в Розп’ятого Спасителя.
В годину ж смерті Христові учні пригортають хрест до свого серця і спокійно віддають Богові духа, певні, що при хресті пробуває Боже благословення та вічне спасіння!
Як Божі вибранці люблять святий хрест, так Божі вороги та прислужники диявола, сини прокляття, ненавидять святе знамено хреста, відчувають жах перед ним, бо хрест для недовірків – це знамено їхнього прокляття за не згідне з хрестом життя.
І це не дивина. Бо їхній батько – диявол: Ваш батько, диявол, не годен стерпіти Св. Хреста, бо хрестом закінчилася його влада над душами!
Ніяка диявольська чи людська злоба не в силі повалити та знищити хреста. Горе тому, хто намагається повалити хрест, бо хрест, падаючи, розчавлює своїх ворогів, а опісля переможно та тріумфально знову сяє у світі!
Зухвалий вояк. – Отець Варін відвідав один шпиталь. Між хворими він побачив там одного каліку, що виглядав напрочуд спокійним.
– Приятелю, – звернувся до нього священик, – мені сказали, що ти тяжкохворий… Це правда?
– Отче , – відказав вояк, – підніміть ковдру і подивіться!
Священик аж затерп від жаху… Бо побачив тільки людський тулуб без рук і ніг!..
– Сину, мені тебе жаль… – промовив зворушений священик.
– Отче, не жалуйте мене, бо таке саме я вчинив хрестові!
Ми йшли до командного управління. По дорозі побачили хрест. Я видрапався вгору та шаблею відтяв ноги і руки Розп’ятому Спасителеві. Ледве ми дійшли до табору, як страшний бій закипів на полі. Я пішов битися з ворогом. У першій зустрічі я опинився в стані, в якому тепер бачите мене. Дякую Богові, що скарав на землі моє святокрадство, щоб не карати в пеклі навіки!
Три зіпсовані юнаки, підпивши собі в корчмі, вдерлися до церкви, щоб розбити чудове Розп’яття Спасителя. Перший із них, що дерся по драбині, упав на землю з криком: «Вогонь палить мене! Я не годен!» Виліз другий з молотком… Таке саме явище… Піт, гарячка, вогонь… Вони не відважуються продовжити святокрадства. Тікають із церкви. Через місяць перший святокрадник упав з даху і розтрощив собі кості, другому віз переїхав колесами шию, третій помирає в старості, але святокрадські руки так дубіють, що треба було їх поламати, щоб покласти тіло до труни!
Три косарі ішли косити траву. Проходячи біля хреста, один з них богохульно зажартував собі з Розп’ятого Спасителя: «Чому ти так перекривив голову?» Другий ударив у бік Спасителя. Третій ригнув якимось прокляттям.
Кара Божа спала на всіх трьох. Першому так викрутило шию, що не годен був підвести очей до неба. У другого з’явився невиліковний чиряк у боці, і через сім років терпінь загнав того нуждаря до гробу. Третій отримав параліч і до смерти мучився в ліжку за те, що насміхався зі Спасителя: «Чому ти не ходиш? Чи твої ноги спаралізовані?» Що вони вчинили Спасителеві на Хресті, тим Божа справедливість їх і покарала!
Зухвалець. – Семінаристи вийшли трохи пройтися. Під хрестом на роздоріжжі стояло декілька мужчин. Дехто з них забажав покепкувати собі з Божих слуг і з релігії. «Ой, кому ви служите? Отому Христові, що висить на хресті?» – промовив один.
Звернувшись до хреста, він закликав: «Ну ж, Розп’ятий Христе, ідуть твої слуги! Зійди з хреста привітатися з ними!» Христос не відповів на зухвалий виклик. І тоді зухвалий кепкун виліз на сам хрест, схопив тіло Спасителя й хотів відірвати його від хреста: «Зійди з хреста, а ні, то я стягну тебе!» І напружив усі сили… Спіткнувся та повалився на землю. Товариші до нього: «Вставай!» Той не відповів. Вони схиляються… Безбожник мертвий! Жах обійняв семінаристів. «Панове! – промовив один із молодих ченців. – Христос не дозволить безкарно кепкувати з Себе та зі своїх слуг!»
