Життя людини – то не лише чергування білих і чорних смуг. Воно значно розмаїтніше, зіткане з величезної кількості відтінків. Воно наповнене почуттями, яким інколи неможливо дати визначення. Деколи навіть робимо непередбачувані вчинки. Часто виникає питання: «Чому?» Чому вчора ця людина була близькою, а сьогодні ви почуваєтеся чужими?
За лінією розчарування, образи, злості та гніву, відчаю та безсилля, за межею щось врятувати, завжди криється ще дещо...
Життя не раз нас дивує несподіванками, приємними і, на жаль, такими, що засмучують. Інколи протягують руку допомоги ті, кого ми мали за ворогів. Ненависть, яку перемогло добро, зникає там, де, здавалося, вона пустила міцне коріння.
Чого тільки не траплялося на дорогах, якими прямуємо! Спочатку є бажання відродитися, струсити із себе минуле, ступити крок у невідомість. А далі – зміни. Нові шляхи, незамкнені двері і світло нового дня. Гірке розчарування і віра, зло та милосердя, журба і радість – із цих кольорів зіткане життя людини. Кожної. Добре, коли переважають світлі відтінки.
Все, що видавалося примарним і приреченим, нехай буде гарне майбутнє.
Як же непросто нам втриматися в цьому химерному світі! Десь цілу країну накрило потужне цунамі, десь так потрясло землею, що цілі міста запалися в провалини, десь ідуть війни. А ми мусимо жити, виживати...
Благаємо за себе, за інших, за всіх! Молимося, горить свічка, а Ісус і Марія дивляться на нас крізь роки. Від гарячого воску свічки мені стає добре. Хоч на трохи.
Від усвідомлення того, що житиме й цвістиме моя земля мила, нездоланна моя Україна, мені приємно. Кланяюся тобі, Вітчизно, за красу твою, за хліб на столі, за те, що народ волелюбний зростила, який відстоює свою Батьківщину.
Боже! Схилися над нашими болючими ранами. Зміни думки і дії лихих людей. Осуши сльози засмучених і поневолених, потіш бідних і покірних.
Неслухняні сльози струмками котяться щоками. І серце щемить, крається від болю. Тягар невимовних слів, невисловленого горя нерідко гнітить душу.
Натомість залишається суцільна журба і відчай, зіткані зі спогадів і думок.
Поможи нам Матінко з небес Кожному донести власний хрест І з’єднай нас з Господом навіки, Рідна Мати Божая Потіхи!
Так мало зараз треба. Аби лиш лагідне слово і теплий погляд, якусь крихітку уваги – ото й усе бажання.
І як часто, прагнучи любові, ми не помічаємо її. Не зауважуємо ні чужого болю, ні муки. Шкода, що часто прозріння з’являється занадто пізно.
Господь милосердний, тож і карає, і голубить. Треба мати багато любові, бо це допомагає людині завжди лишатися собою. І будь певна, дитино, що на грішній землі
Є Марія єдина, тож будь вірний ти Їй. Мати Божа Потіхи щиро любить тебе, Мати Божа Потіхи тебе в рай заведе. (о. В. Ковпак «Як стоїш в безнадії у своєму
житті»).
Читаючи Святе Письмо, приходиш до висновку, що земне існування порівнюється з тимчасовою мандрівкою чужою країною. Земля не є для нас постійним домом чи кінцевим пунктом призначення. Ми тут лише тимчасово. Для того, щоб жити на
землі, необхідна віра.
Ми не хочемо йти у двері смерті, яка веде до нового життя. Адже це мандрівка у невідоме, і нема звідти дороги назад. Навіть, якщо ми віримо, то вагаємося зануритися в смерть.
Але ніхто з тих, що пройшли крізь ворота смерті в обіймах Ісуса і Марії, не може сказати, що хотів би повернутися назад. Не ради почести і слави
До неба, Боже, лину я; Хоч край той пишний, величавий І ним живе душа моя.
... Буває, коли втомлююся, дивлюся на небо. Мені звідси так близько до нього. Приглядаюсь до хмар; коли сонячно, мружуся від промінців. За дощової погоди лічу краплинки, а в погожі ночі – зірки.
...Чудернацькими мереживами переплітаються різні думки.
Пам’ять зберігає те, що ми воліємо забути. Нажаль, пригадується.
Листаєш сторінками пам’яті, хочеш дещо викинути, але час минув – і зроблено. Аналізуєш з роками все по-іншому. Але все лишилося незмінним: хочеш того чи ні.
Можна щось було переінакшити. Але чи то обставини були такі, чи ти того не хотів... Це вже історія твого життя.
Дорогою правди у вічність ступаю,
Спотикаюся, плачу і часто паду…
Роки бігли вперед, лишаючи спогади.
«Минуле моє, о мій Господи, віддаю Твоєму Милосердю, теперішній час, в якому живу, віддаю в руки Твого Провидіння» (Молитва св. отця Піо). Пресвятая Тройце, помилуй нас!
