Чотири свічки спокійно горіли й поволі топилися. Стояла така тиша, що було чути, як вони розмовляють.
Перша сказала:
– Я – Спокій… На жаль, люди не вміють мене зберігати. Думаю, мені не залишається нічого, як згаснути!
Друга ледь чутно промовила:
– Я – Віра… На жаль, нікому не потрібна. Люди не хочуть нічого слухати про мене. Тому мені не має сенсу горіти далі.
Тільки вона змовкла, як подув легкий вітерець і загасив свічку.
Третя свічка засмутилася:
– Я – Любов… І в мене більше немає сили підтримувати свій вогник. Люди не цінують мене і не розуміють. Вони ненавидять навіть тих, хто їх любить, а найбільше – своїх близьких, рідних людей.
Ось так вона сказала і згасла.
Раптом до кімнати зайшов хлопчик. Побачивши три згаслі свічки, він злякано закричав:
– Що ви робите?! Ви повинні горіти, я боюся темряви! – і заплакав.
Четверта свічка промовила:
– Не бійся, не плач! Поки я горю, завжди можна запалити інші три свічки. Адже я – Надія…
У світі невблаганних змін Бог є тим, Хто ніколи не змінюється. Господь гарно сотворив впорядкований світ – світ, який віддзеркалює Божу досконалість. Але світ зараз перебуває у неволі гріха і ненависті. Ця ненависть перекриває кисень для людської душі, тим киснем є любов.
Всі процеси, які зараз відбуваються у світі, є невипадковими – це іспити. Все наше життя – суцільні іспити. І вони потрібні, щоб очистити людину від гріха, страху, свого розуму і плоті. Тіло завжди бунтується проти духа. Чому?
Людська душа безсмертна, вона прямує до вічності, а плоть наша із землі взята і в землю повернеться. Наш ворог – сатана буде все робити для того, щоб душа не успадкувала Вічності, яка належить їй по праву. Розум же, керований бездуховною людською природою, провадить до смерті. Господь дарує світло, але людині комфортніше в темноті. Зосереджена на забороненому плоді, вона втрачає ясність розуму, піддається спокусам.
Оскільки ти людина, то ніколи не перестанеш робити помилки. Переконання, що в житті не повинно бути поразок, є проявом гордині. Твої спотикання можуть бути благословенням, бо вони вчать тебе покори й співчуття до інших людей, які також є слабкими. Найважливіше те, що твої поразки засвідчують, наскільки ти залежний від Бога.
Кожна людина бореться сама з собою, і світ нам це показує. Ця боротьба схожа на двох вовків, які неустанно воюють у людині.
Один вовк білий. Він уособлює любов, надію, мир, спокій, турботу, вірність, щирість, правду, зичливість, покору, смиренність, тихість.
Другий вовк чорний. Він являє собою різне зло: заздрість, гордість, лицемірство, гнів, непрощення, обмови, прокльони, брехню, егоїзм, перелюб, наклепи.
Який вовк переважає в тобі? Чорний чи білий? Зазвичай перемагає той, якого ти годуєш. Якого вовка годуєш ти?
А ось яке наше життя:
1. Осінь – це старість року.
Осінь нагадує тобі, що ти ще на один рік став старшим, набив собі ґулі, отримав досвід. Але це також пора року, коли треба збирати плоди. Однак ти ще спихаєш Ісуса на околицю свого життя, тому тобі все важче Його віднайти. Ти живеш у часі, який став тираном, бо панує над твоїм життям. Ти ледь встигаєш помолитися «Отче наш» і «Богородице Діво», не говорячи вже про цілу вервицю. День короткий, ти молишся похапцем і в результаті не отримуєш відповіді на свої прохання і намірення. Ти опускаєш руки: хаос, пустота, зневіра... У твоїй душі зароджується думка – треба щось робити, щось міняти, але страшно. З чого починати?
2. Сонце підбирається до свого заходу.
Ти розумієш, що роки біжать, а в душі пусто, темно, й тобі стає страшно. І ти починаєш робити рентґен своєї спраглої, забутої душі і думаєш: а що я там посіяв? На першому місці в тебе були тіло, кар’єра. В тебе немає миру, спокою, впевнености.
Ти вагаєшся і боїшся щось кардинально в собі міняти. Але поволі, поступово, починаєш аналізувати своє прожите життя.
3. Небо часто плаче.
І хоч ти вже не дитина, але часто плачеш. Хоча вважаєш себе самодостатнім, ні від кого не залежним, сильним, мудрим. У тебе кар’єра, гроші, влада. Але тобі чогось все одно бракує, і це тебе мучить, гризе твоє сумління. Ти усвідомлюєш, що цей Хтось сильніший за тебе – той, Хто може кардинально змінити твоє життя. Перш ніж ти інтенсивно почав шукати Бога, твій розум сповивала темрява. Тепер ти розумієш, що тобі першим треба зробити крок до свого Творця.
4. Дерева лисіють від листя.
У твою душу пробивається світло Божої благодаті. Ти усвідомив, яку ціну за тебе заплачено. Нарешті ти приступив до Тайни Покаяння. Ти прийняв Ісуса у своє серце, і в твоїй душі запанував спокій, мир. Душа одягнена в Божу зброю. Ти починаєш заглиблюватися в тайни святої віри. У тебе появився час на молитву, на особисту розмову з Богом.
5. Падає температура.
Ти на сто відсотків знижуєш градус свого «я». Починаєш себе духовно виробляти, читаєш Святе Письмо й докорінно змінюєш своє життя. Ставиш правильні пріоритети. На перше місце ставиш Бога. Ти вже не куриш, а усамітнюєшся, на роботі стараєшся говорити менше непотрібних речей. Ти став практикуючим католиком. Господь Бог вирішив наповнити тебе своїм світлом, щоб ти міг бути ліхтариком для інших. Тепер твоя роль полягає у тому, щоб віддзеркалювати світло Божої слави.
6. Сонце обновляється на Різдво Господа нашого Ісуса Христа.
Ти приходиш до храму новою людиною. Ти вже не є рабом гріха, ти знаєш ціль твого життя. Ціль твого життя – небо. Небо – це не лише майбутній час, а й теперішній, у якому ти живеш. Крокуючи з Богом у світлі, ти однією ногою стоїш на землі, а другою небі. Ти вже не є в’язнем цього світу, а прямим спадкоємцем неба, бо дозволив Господові змінити себе на такого, яким тебе хоче бачити Бог.
Пригадалася одна притча.
Багато років тому диявол вирішив похвалитися й виставив на загальний огляд усі інструменти свого ремесла. Він обережно порозкладав склав їх у скляній вітрині й прикріпив до них ярлики, щоб усі знали, що це таке і яка вартість кожного з них.
Що це була за колекція?
Тут був блискучий кинджал заздрости, шолом гніву і капкан жадоби.
З обережністю на поличках були розкладені всі знаряддя страху, гордині, ненависти. Усі інструменти лежали на гарних подушках і викликали захоплення кожного відвідувача пекла. А на самій дальній полиці лежав маленький непоказний і досить підтесаний на вигляд дерев’яний клинок з ярликом «Зневіра». На подив його вартість була вищою, аніж усі інші інструменти, разом взяті. На запитання, чому диявол так високо цінує цей предмет, він відповів:
– Це єдиний інструмент у моєму арсеналі, на який я можу покластися, якщо всі інші виявляться безсилими.
Тут він з ніжністю погладив дерев’яний клинок.
– Але, якщо мені вдається вбити його в голову людини, він відкриє двері для усіх інших інструментів.
…Ти дуже швидко зневіряєшся, а особливо, коли не отримуєш відповіді на свої просьби в молитвах. Тобі здається, що Бог не чує твоїх молитов, не бачить твого болю – тоді ти зневіряєшся й опускаєш руки. Часто наші наміри не співпадають з Божою волею. Молитва буде вислухана, коли ти з любові до Ісуса проходиш усі бар’єри сатани і стаєш ревнішим у молитві. І коли Господь буде впевнений, що ти готовий отримати те, про що молився, Він дасть тобі. А не тоді, коли ти вважаєш, що тобі треба. Коли ти молишся, то маєш довіряти Богу без найменшого сумніву й недовіри. Якщо ми не будемо довіряти Господу Богові, усувати Христа з нашого життя, тоді не будемо знати, хто ми такі.
Господь щоденно обсипає тебе своїми благословеннями, проте ти не завжди їх помічаєш, бо зосередившись на негативах, не бачиш Бога і Божих дарів. Довіра – це канал, через який на тебе спливає Божий мир. Коли ж ти маєш мир цього світу, коли все йде так, як ти хочеш, тоді ти не шукаєш Божого безмежного миру.
Ми прийшли в цей світ без нічого, а боремося за все. Ми відійдемо з цього світу без нічого, а будемо відповідати за все.
Наш Господь сильний і Всемогутній, Він робить неможливі речі, які суперечать людській логіці, адже Він Творець, Бог Сил і Цар слави. Ніколи не сумніваймося в Ньому.
