До 400-ої річниці мученицької смерті
Продовжуємо розглядати й оцінювати постать Святого Священномученика Йосафата, Архієпископа Полоцького, 400-ту річницю мученицької смерті якого вшановує Церква Христова цього року. Серед іншого пропонуємо увазі наших вірних статтю отця-доктора Атанасія Григорія Великого (1918–1982) – протоархімандрита Чину Святого Василія Великого, Отця Собору і Секретаря Передсоборової та Соборової Комісії для Східних Церков, який видав десятки томів наукових праць, серед них також і документи про життя та канонізаційний процес Святого Йосафата Кунцевича.
БЕЗСТОРОННІ СВІДКИ ПРО СВЯТОГО ЙОСАФАТА
Як розцінюють постать українського священномученика християни – назагал знаємо. Одні поставили його на престоли, а інші по сьогоднішній день змішують його пам’ять з болотом. Так воно є сьогодні. А колись? Як розцінювали цю постать понад 120 свідків-сучасників через п’ять літ по вітебській події, бачимо з урядового процесу, що появився друком у видавництві «Записки ЧСВВ» у Римі. В тому процесі могли говорити й насправді говорили всі: католики латинського і українського обрядів, православні, лютерани та сектанти. На окрему увагу заслуговують зізнання нехристиян, жидів, що їх у цій справі можна вважати свідками найбільш безсторонніми. Саме тих свідків хочемо поставити, щоб вони, як сучасники святого Йосафата, свідчили проти деяких найновіших наклепів, кинених на св. Йосафата зі сторони, на жаль, наших нез’єдинених братів.
У процесі над життям і смертю св. Йосафата зізнавало 7 полоцьких і вітебських жидів, і то, як сказано в урядовому акті, «визначніших», наочних свідків його життя і трагічної смерті. Наведемо текст зізнань, як його записано в урядовому акті.
В актах процесу з 1628 р., п’ятого дня процесу на шостому засіданні, 24 березня (п’ятниця) записано таке: «Щоб уже нічого не бракувало процесові, закликали ми також до архиєпископської палати для свідчення про Божого Слугу жидів. Перший свідчив Наман. Він заявив, що Божий Слуга за життя був йому дуже добре знаний і його вважали загально (в його вірі) за святого. Він займає таке місце в небі, як патріархи Авраам, Ісаак і Яків. Зі своєї сторони Слуга Божий не дав жодної причини до морду, а був убитий зовсім безвинно (бо ніхто не міг ні в чому на нього жалуватися) виключно за Божий закон і тому, що називав себе з’єдиненим. Не один раз довелось і мені, і багатьом нашим проливати задля тієї смерті сльози. Вкінці ж додав: «Дав би це Бог, щоб я в моїй вірі був такий добрий, як він був у своїй».
«Також Ізраїль, син Намана, свідчив, що був приявний у Вітебську та з іншими жидами був наочним свідком вбивства Слуги Божого, оплакуючи його разом з іншими гіркими сльозами. Що більше, коли я викидав нез’єдиненим цей морд невинного Божого Слуги, то вони погрожували мені: мовчи, не плач за помершим Архиєпископом, а то й тобі біда буде. Далі додав, що у Вітебську довершено такого злочину, що не лише не гідний християн, але навіть турків та поган; бо так злочинно вбито праведного у своїй вірі чоловіка, пастиря, людину лагідну, приємну і ввічливу, як не годилось би вбивати навіть найпідлішого злочинця. Вкінці сказав, що разом з іншими жидами і він бачив, як по смерті тіло Божого Слуги скинено з високої гори й усі разом говорили, що й кістки цілої не залишиться в тілі; і тому не могли не дивуватися, коли витягнено з води тіло зовсім ненарушене…»
«Німий жид, Самійло, з цікавості замішався між натовпом в часі, як запечатувано гріб, щоби побачити, чи справді тіло Божого Слуги збереглось ціле, як балакали. Запитаний згодом, чи пізнав з обличчя Божого Слугу, відповів, що він той самий, що його бачив за життя, на вічну ганьбу закаменілих, які посміли говорити, що замість Слуги Божого підсунено якусь куклу-статую». Так зізнавали полоцькі жиди (пор. Архів Ват. Свящ. Обрядів, т. 87, л. 71, свідки: 79, 80, 81).
Восьмого дня процесу, 1 квітня 1628 р., на десятому засіданні Комісії у Вітебську, для завершення процесу покликано урядово до свідчення чотирьох вітебських жидів. В актах процесу записано про те свідчення таке: «Для доповнення процесу завізвано до архиєпископської палати визначніших вітебських жидів: Хаїма Олександровича, Симху Зеленого, Абрума Макаранича і Данила Самійловича. Всі вони одноголосно дали довге свідчення святості, любові ближнього та миролюбія Божого Слуги, кажучи, що навіть нас, жидів, старався він годити, а нез’єдинених то й запрошував до себе на гостину. Били його тому, що називав себе з’єдиненим. У морді о. Архиєпископа хіба лише ті не брали участі, що лежали або в колисці, або в ліжку. Коли вбивці запитували наших жидів, чи вбитий – це справді архиєпископ, жиди відповіли: Якщо вбраний він у волосяницю, то це отець Архиєпископ. Коли ж скидали його згори, то всі жиди думали, що в ньому не залишиться і кісточки цілої. Вкінці заявили, що вони оплакували і сьогодні оплакують убитого».
Стільки урядовий акт про свідчення жидів. Спитаємо, яку вартість має те свідчення? Думаємо, що справді велику. Процес відбувався несповна 5 літ по смерті мученика, зізнають нехристияни, отже й до цілої релігійної боротьби між православними та католиками люди вповні безсторонні. Зізнають наочні свідки життя і смерті, зізнає не товпа, але визначніші чоловічі представники жидівської громади, що могли собі виробити властивий суд про подію та її причини. У тих зізнаннях порушено найважніші справи: святість життя, причини морду, ненарушеність тіла та тотожність особи й тлінних останків. Усе це стверджено публічно 5 літ по смерті.
