Преподобна Марія жила наприкінці V – на почату VI століття в Олександрії і вже в 12-літньому віці втекла з рідного дому. Будучи без батьківського нагляду, вона захопилась розпусним способом життя, спокушаючи на гріховну дорогу безліч молодих людей. Так Марія прожила 17 років свого життя, поки Господь не навернув її до покаяння.
Одного разу, прогулюючись берегом моря, вона побачила корабель, що вирушав із паломниками в Палестину на свято Воздвиження Хреста Господнього. Зауваживши на його борту багато молодих людей, Марія вирішила й собі піднятися на корабель, щоб спокушати їх.
Після прибуття в Палестину всі паломники зійшли з корабля та пішли в Єрусалим. За ними вирушила й Марія Єгипетська, бажаючи увійти разом з усіма до храму Воскресіння Христового, але далі притвору не могла ступити: якась невидима сила відштовхувала її, не дозволяючи ввійти до храму. Тричі намагалася вона увійти, проте жодного разу не виходило.
В цей час благодать Божа просвітила розум і серце Марії й вона зрозуміла, що її життя є розпусним, а власні гріхи не впускають її до храму. Підвівши очі, Марія побачила ікону Божої Матері та слізно почала благати Пресвяту Богородицю, щоб дозволила їй увійти у храм: «О Мати Божа! Дозволь мені підійти й поклонитись Животворному Хресту! Я обіцяю більше не грішити».
Після цього Марія спокійно увійшла в храм та поклонилася Святому Хресту. Вийшовши, дякувала Матері Божій за отриману благодать і просила поради, куди їй прямувати далі. В цей час вона почула тихий голос: «Йди за Йордан і там знайдеш спокій».
Марія повірила, що невидимий голос звернений до неї і, плачучи, попросила: «Владичице Богородице, не покидай мене!» Так Марія Єгипетська назавжди полишила безсоромне життя.
Якийсь перехожий, побачивши її сльози, дав три срібні монети. На них вона купила три хлібини, а в продавця дізналася дорогу, яка веде до Йордану. Так Марія дійшла до храму на честь Святого Йоана Хрестителя на березі річки. Там вона відпочила, вмилася. Наступного дня причастилася в храмі й поїла хліба. А після того човном переправилася на другий берег річки та пішла за повелінням Богородиці далеко-далеко в пустиню. Довгих сорок сім років ніхто нічого не чув про Марію, не бачив і не знав про її страждання, молитовний подвиг і молитви за весь світ.
На березі Йордану був древній монастир. За повелінням Ангела з іншого монастиря до нього прийшов благочестивий старець Зосима, який давно мріяв знайти святих людей, благочестивих подвижників, які навчили б його, як досягти духовної досконалості.
«Чи є, – думав він, – на землі чернець, який може мене наставити й показати приклад такого посту, якого я ще не пройшов? Чи знайдеться в пустелі людина, яка перевершила б мене?»
Коли старець так роздумував, йому з’явився Ангел і сказав: «Зосимо! Ти старанно трудився, наскільки це в силах людини, та мужньо пройшов подвиг посту. Однак немає людини, яка могла б сказати про себе, що вона досягла досконалості. Є подвиги, невідомі тобі й сильніші за ті, які пройшов ти».
В цьому монастирі був звичай: в першу неділю Великого посту ігумен служив Літургію, всі причащалися і йшли в пустиню, окремо проводячи час у молитвах та пості до Вербної неділі.
Старець Зосима також вирушив у пустиню. Двадцять днів він пройшов пустинею і нікого не зустрів. Одного разу, коли він молився, йому здалося, що він бачить постать, яка нагадує тінь людини, опалену сонцем. Старець хотів підійти, але вона почала втікати й він ніяк не міг її наздогнати. Зосима слізно почав просити: «Чому ти втікаєш від мене, грішного старця? Зачекай, помолись за мене і дай мені благословення!»
Почувся голос: «Прости мене, отче Зосиме, що не можу стати перед тобою, бо я жінка і, як бачиш, нічим не прикрита. Та не я, а ти мене маєш благословляти, бо ти священик. Дай мені щось, щоб я прикрилася».
Здивований тим, що невідома пустинниця назвала його на ім’я, старець дав їй свій верхній одяг. Вона почала молитися і піднялась у повітрі. Старця Зосиму охопив страх, і він подумав, що то не жінка, а дух. Проте вона сказала: «Я не дух, а грішна жінка, очищена Таїнством Хрещення». Тоді вона дозволила підійти ближче, й старець Зосима почав слізно благати подвижницю розповісти йому про своє життя.
Довго розказувала йому Марія, не називаючи свого імені, про своє життя, про боротьбу зі спокусами і як вона знайшла душевний мир та радість у Господі. Прощаючись зі старцем, свята угодниця просила його не розповідати про неї нікому аж до її смерті, а наступного року залишитися на весь Великий піст у монастирі і в Страсний четвер прийти на берег Йордану й причастити її. Через рік старець Зосима, взявши Святі Дари, прийшов на Йордан. Довго чекав і нарешті побачив, що підійшовши до річки, Марія Єгипетська перехрестила її і пішла по воді, як по суші. Поклонившись у ноги старцеві і смиренно помолившись, вона прийняла Св. Причастя. Угодниця Божа просила Зосиму прийти через рік на те місце, де вони вперше зустрілись.
Наступного року старець прийшов у пустиню, проте побачив подвижницю вже мертвою, зі складеними на грудях руками. На піску виднілися написані нею слова. Вона просила старця похоронити її, назвала своє ім’я – Марія і вказала день своєї смерті, той самий день, коли старець Зосима причастив її минулого разу.
Старець виконав волю преподобної, похоронив її і пішов у свій монастир, прославляючи Христа. Там розповів братам-монахам, що чув і бачив про преподобну Марію. Життя Святої було записане Софронієм, Патріархом Єрусалимським.
