Пам’яті отця Миколи Кушніра
(1941–2021)
А тепер свідчення світлої пам’яті о. Миколи Кушніра. В його кімнаті, пам’ятаю, висів на стіні невеличкий образочок Непорочного Серця Матері Божої. Якось ніколи не питав отця, звідки в нього цей образок, хоча він мені подобався. Але одного разу при спілкуванні, оглядаючи образок, о. Микола запитав мене: «А чи ти знаєш історію цього образа?» Звідкіля я можу знати його історію? І отець почав мені розказувати… Приїхавши на навчання до семінарії в Ленінграді, він привіз цей образок із собою: «Образочок був невеличкий, а мені хотілося щось узяти зі собою з дому, щоб навчаючись у семінарії, він мені нагадував про рідний дім. Великих ікон не міг взяти, а цей маленький образок узяв і повісив у келії над ліжком». Одного разу (не пам’ятаю точно, як говорив отець, чи це був обхід у семінарії, чи випадково) зайшов до його келії митрополит Никодим з кількома священиками, і один із них зі зміненим обличчям почав приглядатися до образочка Непорочного Серця Богородиці. Митрополит Никодим, кинувши оком на образ і зауваживши «особливу» зацікавленість священика (професора чи викладача) цим образком, з усмішкою промовив: «Какая красивая женщина у тебя на стене!» Той інший священик хотів щось ще сказати, але подивившись на реакцію митрополита Никодима, який перевів розмову в інше русло, спокійно відійшов від цієї теми. Ми неодноразово говорили про митрополита Никодима, і отець Микола часто згадував той випадок з образочком Непорочного Серця Діви Марії. Ми обоє доходили до спільної думки, що не міг митрополит не знати, що це образочок Непорочного Серця Богородиці, католицький образ. Можливо, той інший священик налякався, що скаже йому православний митрополит за католицький образ у келії православного семінариста РПЦ. Ніхто не знає, яка там була пізніша розмова між двома священиками, але семінарист Микола спокійно навчався в духовній семінарії, його ніхто не турбував, не звертав йому жодної уваги, що в його келії на стіні католицький образок. Це свідчить про прихильність митрополита Никодима до Католицької Віри. А з другого (духовного) боку – Матінка Божа ніколи не опускає своїх дітей: хто з Нею, тому Вона завжди допомагає.
Чому так багато уваги приділив я тут митрополитові Никодиму? Щоб ми хоч трохи зрозуміли, в яких умовах навчалися семінаристи, які приїхали з Галичини в глибину Росії, в радянський Ленінград. Здебільшого вони були виховані в греко-католицьких сім’ях, хоча Греко-Католицька Церква перебувала в катакомбах, але їхні бабусі і дідусі, батьки ще мали духовну католицьку формацію, виховання, ментальність, яка впливала і на їхній духовний розвиток. Також мали на них вплив і викладачі, професори та священики, які викладали духовну дисципліну. Тому з початком 90-х років минулого століття частина священиків РПЦ у перші ж дні з радістю перейшла в лоно Католицької Церкви. Щоправда, частина розмірковувала, вагалася, боялася, що знову повернеться Радянський Союз, а деякі стали противниками і бунтували своїх парафіян проти Греко-Католицької Церкви, часто порівнюючи в своїх проповідях греко-католиків з «катами», які здадуть Галичину полякам. Говорили, що греко-католики – це гірше, ніж Чорнобильська аварія… Чого тільки не можна було почути від тих людей, Господь їм суддя.
Сама Православна Церква і її ієрархія були різними. Це бачимо на прикладі митрополита Никодима, явного прихильника Католицької Церкви і його послідовників. Ми не можемо знати, чи він, якщо б прожив довший вік, не пішов би слідами митрополита Гаазського Паїсія Лігаріда (XVII століття) – таємного католика, агента Римської Конгрегації Пропаганди віри на Сході, забороненого єрусалимським Патріархом, слідами митрополита Київського Ісидора на Флорентійському Соборі (XV століття), архієпископа Варфоломія (Ремова), який таємно перейшов у католицтво на початку 30-х років ХХ ст.
У моєму житті безпосередньо був один такий випадок. З однієї нашої парафії до мене приїхала мама однієї дівчини, яка «закохалася» в хлопця з церкви Святого Георгія, що на вулиці Короленка. Той хлопець мав дуже великий – можна сказати, «магічний вплив» на дівчину. Прошу собі уявити: дівчина, охрещена в греко-католицькій церкві, сім’я якої провадила духовний спосіб життя (усі вони не тільки по неділях, але часто і в будній день відвідували Богослужіння), дівчина, яка ходила на катехизу – і от звичайний мирянин-хлопець має на неї величезний вплив. Ця дівчина готова знехтувати своєю родиною, а найстрашніше – своєю вірою, яку їй передали її предки, і вона, будучи переконаною католичкою, це все визнає за помилку в своєму житті, бо пізнала іншу «правду» в РПЦ. Батьки її дуже переживали, це була велика трагедія для сім’ї. Мама казала: «Якщо вона змінить віру, в мене дочки немає!» Богу дякувати, кінцевий результат добрий: дівчина покинула того хлопця, відійшла від його жахливого впливу. Знайшла собі хлопця з греко-католицької сім’ї, вони взяли шлюб у церкві Святого Андрія у Львові, живуть щасливо. Прийшовши до себе, та дівчина розповідала мені, що вона не тільки мала прийняти Православну Віру, але її готували до хрещення. Хоч вона була охрещена підпільним греко-католицьким священиком, але її переконували, що таке хрещення не є важне. З нею десятки разів спілкувався священик, який ознайомлював її з правдами православної віри і готував до прийняття Таїнства Святого Хрещення. Отже, бачимо ту велику відмінність: митрополит Никодим причащає католиків, а у Львові з цієї ж самої РПЦ не визнають Таїнства Святого Хрещення, уділеного греко-католицьким священиком.
Новітній приклад:
«Пастирське послання
Архиєпископа-емерита Ігоря Ісіченка
всечесному священству й усім вірним
колишньої Харківсько-Полтавської єпархії
Української Автокефальної Православної Церкви
Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!
Сьогодні, 16 листопада 2020 р., завершилася 30-річна історія Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви. Ще 18 березня 2020 р. її останній, ХХХІ єпархіяльний собор ухвалив припинити діяльність Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (оновленої) як самостійного релігійного об’єднання та зняти з реєстрації статут єпархіальної консисторії. Але через пандемію, запровадження карантину, ліквідацію Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України й утворення натомість Державної служби України з етнополітики та свободи совісти процес зняття з реєстрації статуту консисторії затягнувся на вісім місяців. Це змусило мене, попри заяву про складення повноважень єпархіяльного архиєрея, за ухвалою єпархіяльного собору протягом цього часу продовжувати виконувати свої обов’язки.
За цей час парафії УАПЦ в Харкові, Полтаві, Лозовій ухвалили перейти до Харківського екзархату УГКЦ, а громади УАПЦ в Києві та Каневі – до Київської архиєпархії УГКЦ.
Харківська єпархіяльна бібліотека імени прп. Венедикта Нурсійського, Колеґія Патріярха Мстислава, Свято-Дмитрівський катехитично-пастирський центр перейшли до складу Харківського екзархату УГКЦ і зареєстрували відповідні зміни до своїх статутів. Для православних ці вірні і їхній ієрей – зрадники, для католиків же – вони ті, які пізнали правду і повернулися в лоно Матері-Церкви».
Щодо митрополита Никодима, то важко поставити однозначний діагноз цій людині. Певний висновок є той, що він прихильно, з любов’ю і пошаною ставився до Католицької Церкви. Чи він був католиком? Ніхто цього не скаже, але тут можна нагадати слова митрополита Питирима: «Смерть митрополита Никодима, напевно, невипадкова: куди все життя прагнув, там її й закінчив. Хоча, звісно, жодним таємним католиком він не був. Чого ж більше зробив для Церкви, доброго чи поганого – Господь буде судити». Для православної людини ці слова не дуже приємні, для католика ж навпаки – митрополит Никодим ішов дорогою до католицизму, і він дійшов до неї, бо помер у центрі Католицької Віри, в Апостольській Столиці, отримавши в годину смерті розрішення з рук Римського Архієрея. Цей момент найважливіший. Боже Провидіння так зарядило, що він закінчив свою земну мандрівку в центрі католицького осередку – це благодать Божа, яка дається одиноким людям.
Ще один випадок, який мав місце не в далекому Римі, а у нашому Львові. Слуга Божий єпископ Рафал Керницький (1912–1995) після звільнення в 1948 р. повернувся до Львова і протягом 47 років здійснював служіння у Львівській катедрі. Отець Рафал випадково опинився на місці вбивства одного з ініціаторів Львівського псевдособору 1946 р. Гавриїла Костельника (УГКЦ), якому уділив розрішення перед смертю. Це випадок чи так зарядило Боже Провидіння, щоб саме в ту хвилину і на тому місці був католицький священик, щоб дати розрішення в годині смерті?..
В який саме день помер митрополит Никодим? Який Папа дав йому розрішення? Йоан Павло І (лат. Ioannes Paulus PP. I; 17 жовтня 1912 – 28 вересня 1978), 263-й Папа Римський. Блаженний. Помер на 34-й день після свого обрання Папою Римським. Це був найкоротший період з часів Папи Лева XI, який правив лише 27 днів у 1605 році. Лучані взяв собі подвійне ім’я (вперше за всю історію Католицької Церкви. І взагалі він був першим Папою за понад 1000 років, що використав нове ім’я). Йоан Павло вибрав це ім’я на честь двох своїх безпосередніх попередників: Йоана XXIII і Павла VI. Це пророкувало деякі нововведення, які з’явилися практично відразу. Йоан Павло І відмовився від середньовічної церемонії коронації, замінивши її урочистою месою на паперті Базиліки Святого Петра. Відмовився він також і від тіари. Всі ці дії оцінили як остаточну відмову від претензій на світську владу. Церемонія інтронізації Папи не пройшла без пригод. У церемонії брала участь делегація Російської Православної Церкви на чолі з митрополитом Ленінградським і Новгородським Никодимом (Ротов), який помер від інфаркту під час його прийому новим главою Католицької Церкви (після піднесеної йому чашки кави). Цей трагічний епізод тлумачили як поганий знак для нового Понтифіка.
У четвер 28 вересня 1978 року в Римі вийшли екстрені випуски газет, у яких величезними літерами повідомлялося про смерть Папи Йоана Павла I. Рано-вранці Папа був знайдений мертвим у своїй опочивальні. За офіційним повідомленням Ватикану, раптова смерть Папи настала від інфаркту міокарда. О 12 годині того ж дня його тіло було виставлено для прощання в одному з покоїв Апостольського палацу. Він пробув Папою всього 33 дні – це один з найкоротших понтифікатів за всю історію папства. 4 вересня 2022 року Папа Франциск під час урочистої Святої Меси на площі Святого Петра у Ватикані проголосив свого попередника Йоана Павла І блаженним. Літургічне поминання блаженного Йоана Павла І здійснюється 26 серпня (день обрання на главу Католицької Церкви).
Смерть цих двох церковних достойників привернула увагу світової спільноти. Люди різних поглядів, ідеологій, політичних орієнтацій, партій багато писали на тему двох смертей. Одна група людей вважала, що це звичайна природна смерть, як у кожної пересічної людини, інші вважали, що тим двом особам допомогли померти. Це просто збіг обставин чи запланована акція сил темряви? Одні звинувачували руку Кремля, комуністів, які ненавиділи, переслідували будь-яку релігію, що це їхня рука спричинилася до вбивства тих двох достойників. Я не криміналіст, тож не можу підтвердити на 100% ту чи іншу версію. Хоча в нинішньому світі все можливо... І чи ми дізнаємося колись ту чисту правду, яку знає тільки наш Творець?
