Погорджене Фатімське послання: Історія Третьої Таємниці

Третя таємниця заповідає упадок пастирів

Заповідана криза віри, яка, за словами єп. Фатіми, стосуєть­ся всіх континентів, не може від­буватися без відома Папи. Яким чином може бути захитаний до­гмат Віри без упадку того, чиїм першим обов'язком є зберігати Віру бездоганно чистою?

Вже ІІ Таємниця показала, як обіцяні кари впали і будуть ще спадати через нехтування Папою Фатімського послання. Росія по­ширила свою облуду по всьому світу, бо Папа не посвятив її Не­порочному Серцю Марії в той спосіб, який Вона вимагала.

Одночасно можна зробити висновок, що криза віри пошириться по всьому світу, бо Папа не хотів ані виявити ІІІ Таємниці, ані виконати того, що в ній вима­гала Мати Божа.

Повертаючись до першої думки Таємниці: дивує заповіда­на обіцянка, що власне в Португа­лії буде збережений догмат Віри. Однак відповідальною за "збере­ження догмату Віри" є Апостоль­ська Столиця. Було б нормально і навіть відповідно, коли б замість "в Португалії" було написано: "в Римі".

О. Йоахім Алонсо (помер 12 грудня 1981 р.), іменований через єп. Фатіми офіційним екс­пертом Фатімських об'явлень, мав найчастіший доступ до с. Луції. Згідно з його словами, ІІІ Таємниця говорить про "занедбання з боку пастирів", про "тяжке легковаження з боку вищої ієрархії в Церкві". Якщо о. Алонсо помилявся в поясненні третьої Таємниці, то напевно с. Луція, яка неодноразово заперечувала фальшиві гіпотези, поінформувала б його про це.

У цих тяжких часах кризи віри вражає той факт, що с. Луція не говорить як про перший запобіжний (рятівний) середник про потребу прислухатися до розпоряджень Церкви. Навпаки, вона пише: "Не чекайте на те, аж поки з Риму, від Святішого Отця, надійде заклик до покути для всього світу; не чекаймо також, аж поки надійде він від дієцезіальних єпископів чи від монаших згромаджень. Ні!" Слід пам'ятати, що с. Луція сказала це в 1957 р., коли католики дивилися на Рим з безмежним довір'ям. Отже, вона має перед очима інший час, звертаючись до стада, опущеного через своїх пастирів: "Тому тепер ми повинні самі розпочати власну духовну віднову. Кожен повинен рятувати не тільки свою душу, але й душі, які Бог поставив на нашій дорозі". Якщо потрібно рятувати себе самих, це означає, що настане час, коли пастирі вже не будуть вказувати властивої дороги порятунку для душ. Настане час, коли вже не будуть старатися відтягувати людей від облуди і пасток світу, навертаючи їх до Бога за посередництвом Непорочного Серця Марії. Пастирі не будуть займатися посланням Непорочної, не будуть голосити вірним вимог і обітниць Матері Божої Фатімської, запропонованих світові як ефективні запобіжні (рятівні) середники для стримання страшних кар, які загрожують сьогоднішньому світові, що потопає в гріху й апостазії.

Ця теза є ключем до розу­міння багатьох подій, пов'язаних з Великою Таємницею:

1. Стає зрозуміло, чому с. Луція відчувала неможливість написання цієї Таємниці і переживала справжню агонію. "Якщо в ній іде мова, − говорить о. Алонсо, − про боротьбу в лоні самої Церкви і тяжке занедбання з боку пастирів, тоді стає зрозумілим, чому Луція мала відразу, яку майже неможливо перебороти в природний спосіб". Для покірної монахині, яка звикла до факту, що її настоятелі є представниками Бога, Божий примус переказання їм такого суворого застереження мав бути справжньою мукою.

2. Зрозумілими стають та­кож багато висловів трьох візі­онерок на тему Святішого Отця. Аж після об'явлення Великої Таємниці Якинта, яка "дуже пе­реймалася деякими речами, ви­явленими в Таємниці", почала жертвувати молитви і терпіння в наміренні Святішого Отця. На­віть у в'язниці (13 серпня 1917 р.) вона не забувала про молитву за Папу. Тому "Святіший Отець" буде відігравати особливу, а може навіть першорядну роль в остан­ні місяці життя малої Якинти.

Одного дня дівчинка мала візію Святішого Отця: "Побачи­ла Святішого Отця в дуже вели­кому домі. Він клячав при столи­ку, мав лице, закрите долонями і плакав. Назовні було багато людей, деякі кидали в нього ка­мінням, інші вигукували і вимов­ляли бридкі слова. Бідний Святий Отець! Мусимо дуже молитися за нього".

Чи ця візія стосується Папи, який врешті зважиться виявити Третю Таємницю? Якщо с. Луція переживала справжню агонію, щоб її списати, то можна собі уявити страшні терпіння того, який має її опублікувати. Певна річ, що той Папа, який зречеться компромісу своїх попередників, зважившись на такий вчинок, ви­кличе на себе гнів усіх ворогів Матері Божої. Тоді, більше ніж коли-небудь, "Святіший Отець буде багато страждати".

При іншій нагоді Якинта говорить про іншу візію: "Чи не бачиш доріг, стежок і полів, по­вних людей, які плачуть з голоду, не маючи чого їсти? А Святіший Отець молиться в церкві перед Непорочним Серцем Марії, і ра­зом з ним моляться дуже багато людей". Можна припустити, що йдеться про Папу, який врешті посвятить Росію Непорочному Серцю Марії. Можливо, Мати Божа показала Якинті, в якій тра­гічній ситуації відбудеться наре­шті посвячення Росії, якого Вона так наполегливо вимагає від 1929 р.? "Зроблять це, але буде запіз­но!"− сказав Ісус до с. Луції.

Так само й життя с. Луції минає серед молитов і жертв за Святішого Отця. Вона часто за­кликає молитися в наміренні Папи. В другому спогаді писала: "Не було молитов і жертв, під час яких би ми не зверталися до Бога з благанням за Святішого Отця".

Ця турбота, така вражаюча в малих дітях, досконало засвід­чує, що ІІІ Таємниця виразно зга­дує про можливе ослаблення Пап і про переслідування, яких вони зазнають через власні помилки. Саме це мав на увазі Господь Ісус, коли сказав до с. Луції в серпні 1931 р.: "Перекажи Моїм слугам: оскільки вони поводять­ся подібно до короля Франції, відтягуючи виконання Мого про­хання, то їх спіткає таке саме нещастя"^\1.

3. Стає зрозумілим, чому Папи далі відмовляються вияви­ти Третю Таємницю. Кардинал Оттавіані стверджував у 1967 р., що ця Таємниця "зарезервована для самого Святішого Отця". Папа Йоан ХХІІІ сказав, що цей текст не стосується його понти­фікату. Павло VІ, за словами кар­динала Оттавіані, вирішив, що ще не настав час для виявлення Таємниці. О. Алонсо наводить причину: Таємниця відкриє те, що допровадило до кризи віри (тобто ідеологію модернізму), звинуватить пастирів у занедбан­ні, визнає рацію за тими, які бо­ронять традиційну Віру.

3. Вирішальна боротьба між Невістою і драконом

Окрім заповіді апостазії і упадку пастирів, третя частина Фатімської Таємниці порушує ще інші теми, а саме − останню боротьбу між Божим Царством і Синагогою Диявола.

Важлива розмова, яка спричи­нила "покарання" с. Луції

Під час вже неодноразо­вої цитованої розмови з о. Фуен­тесом 26 грудня 1957 р. с. Луція порушила теми, які досі були зга­дані лише натяком. Як ніколи до цього, вона говорила про кризу в Церкві, про небезпеки для ду­ховенства і т. д. - безсумнівно, завуальовані натяки до ІІІ Таєм­ниці. Монахиня також пояснила: "Мати Божа не сказала мені, що ми є в останніх часах світу, але дала мені це зрозуміти. (...) Вона сказала, що диявол готується до вирішальної боротьби з Матір'ю Божою; вирішальна ж боротьба є остаточною, де виявиться, на чиєму боці буде перемога, а на чиєму поразка".

Викрила вона також дия­вольський план, що полягає в нападі насамперед на пастирів, на тих, які мають керувати душа­ми: "Диявол готується до вирі­шальної боротьби проти Мате­рі Божої. Оскільки він знає, що найбільше ображає Бога, йому потрібно здобути якнайбільшу кількість душ, тому він зробить усе, щоб здобути душі, посвячені Богові, тоді доступ до душ буде вільний для нього, і він з легкістю може їх здобути". Чи в 1957 р. можна було якнайточніше про­вістити катастрофу, яка настала після ІІ Ватиканського Собору, коли упродовж останніх 30 літ майже 100 000 священиків і бага­то монахів та монахинь полиши­ло духовний стан, а велика части­на тих, які в ньому залишилися, систематично нищать віру через пропагування або мовчазну згоду на єресь (екуменізм, модернізм, лібералізм, релігійну свободу) в самій Церкві?

Ці слова с. Луції спричинили негайну реакцію курії Коїмбра, яка не тільки видала наклепниць­ке освідчення проти о. Фуентеса, але також змусила монахиню до мовчання. Відтоді публічно по­чали критикувати її висловлю­вання, а тим, які хотіли контакту з нею, було сказано, що "с. Луція вже не має чого сказати на тему Фатіми"; були обмежені також її відвідини.

"Диявольська хвиля, яка ша­леніє в світі"

Незважаючи на наказ мов­чання, с. Луція могла писати лис­ти до близьких рідних (вона має в родині трьох священиків) та знайомих; з тих листів, на жаль, дуже мало залишилося, деякі (щоправда, частково) опубліко­вані.

29 грудня 1969 р. с. Луція написала: "Те, що деякі здезорі­єнтовані особи висловлювалися проти відмовляння Вервиці, є фальшиве (...) Це диявольське за­мішання! Не дозвольте ввести себе в оману!"

4 квітня 1970 р. вона зверну­лася до свого сестрінця, свяще­ника: "Хай ваш апостолят (...) буде для душ світлом Віри, яке їх провадить дорогою Правди, На­дії і Любові! (...) Тому не дайтеся звестися доктринам баламутів (заколотників) (...) Це дияволь­ська затія (...) Мусимо сказати душам, що сьогодні більше ніж будь-коли потрібно молитися за нас і за тих, які є проти нас. Мусимо відмовляти Вервицю що­денно. Це молитва, яку Мати Божа найбільше поручала, пе­редбачаючи теперішні дні ди­явольської кампанії! (...) Чому молитва, навчена і поручена нам від Бога, має бути вже неакту­альною? Легко тут розпізнати підступ диявола і його прибіч­ників, які хочуть віддалити душі від Бога через віддалення їх від молитви". В тому самому листі с. Луція просила про часте ви­ставлення Святих Тайн, про пу­блічне відмовляння Св. Вервиці, про Марійні процесії. Важко собі уявити в такому короткому листі більше уваг і прохань, які б су­перечили сьогоднішній орієнта­ції в Церкві.

13 квітня 1971 р. вона напи­сала до іншого сестрінця, о. Йосе Валінхоса, салезіянина: "Бачу в листі Отця, що Отець пережи­ває з причини замішання наших часів. Звичайно, це дуже сумно, що стільки осіб опановано дия­вольською хвилею, яка шаленіє на світі, і що ті особи є настіль­ки засліпленими, що не можуть зауважити облуди! (...) Диявол дуже підступний і шукає наше слабке місце, щоб нас атакува­ти. Якщо ми не будемо чуйними і якщо не просимо Бога про сили, тоді упадаємо, бо живемо в дуже тяжких часах, а ми є слабі. Тільки Бог зможе вчинити, щоб ми витривали".

12 квітня 1970 р. вона відпи­сала від імені Матері Настоятель­ки до Марії Терези да Кунга: "Хай щоденно відмовляється Вервиця. Мати Божа повторювала це у всіх об'явленнях, щоб нас уберег­ти від диявольського замішання, щоб ми не дали звести себе фаль­шивими науками. На жаль, люди переважно є несвідомі, тому впа­дають в облуду. Тому велика від­повідальність лежить на тих, які мають обов'язок керування іншими". І ще раз повторила за­уваги про диявольське замішання в усьому світі.

29 травня 1970 р. с. Луція так писала до того самого адре­сата, ще гостріше виявляючи махінації ворогів: "Бачимо, як союзники диявола працюють для справи зла і не бояться нічого!", вимагаючи від пастирів не бути малодушними та боягузливими.

16 вересня 1970 р. вона написала лист до монахині Мати Мартінс, з якою була разом в новіціяті в Туї: "Бідний Ісус, який нас спас з такою любов'ю, а Його так мало розуміють! Так мало люблять! Так мало Йому служать! Сумно дивитися на таку велику дезорієнтацію, і то багатьох осіб, які посідають відповідальні становища! (...) Ми мусимо задоситьучинити через якнайтісніше з'єднання з Господом; уподібнитися до Нього, щоб Він був у нас Світлом світу, який потопає в мороці облуди, аморальності і пихи (...) Це тому, що демон зміг пропагувати зло під виглядом добра, а сліпі керують сліпими, як це Господь нам говорив в Євангелії, і душі заведені в блуд. З усього серця посвячуюся за священиків і за про важливість набоженства Св. Вервиці і про користі від щоденного її відмовляння. Наприкінці с. Луція ще раз повторила: "Тому диявол так бореться проти неї (Вервиці)! А що найгірше: він зміг впровадити в блуд і звести ті душі, які мають велику відповідальність через становище, яке посідають! Це сліпі, які керують сліпими!"

У грудні 1971 р. в іншому листі до Мати Мартінс, с. Луція на виразне поручення Матері Божої знову писала про важли­вість відмовляння Св. Вервиці, бо Мати Божа "знала, що прийде час, коли диявол і його слуги бу­дуть воювати проти цієї молит­ви, щоб віддалити душі від Бога".

Варто пригадати, що всі листи с. Луції були цензуровані перед публікацією, а про деякі справи їй не вільно було писати. Однак доступні нам фрагменти цілковито згоджуються з тим, що вже вище було порушене в зв'язку зі змістом ІІІ Таємниці. Для с. Луції зло не тільки існує в світі, що "потопає в мороці блуду, аморальності і пихи"; зло існує також у Церкві, в якому ди­явол має своїх "прихильників" і "партизанів", які діють з над­людською енергією. Не йдеться тільки про занедбання або літе­плість душпастирів, але також про "фальшиві науки", про "ди­явольське замішання", про "за­сліплення". А що найважливіше: "замішання" стосується тих, "які мають велику відповідальність" у Церкві і місію "керування ду­шами". Сестра Луція часто ви­словлює жаль з причини багатьох пастирів, які "дозволяють собою керувати через диявольську хви­лю, яка шаленіє в світі". Чи мож­на виразніше написати про кризу в Церкві?

Сестра Луція завжди була тихою, покірною і послушною монахинею, завжди піддана волі настоятелів. Як могла вона тоді написати такі суворі слова на тему ієрархії? Це стає зрозу­мілим тільки на тлі отриманих об'явлень, а особливо тих, що стосуються ІІІ Таємниці. Сама це вона неодноразово підтвердила, кажучи, що вже в 1917 р. Мати Божа "знала, що такий час на­стане" і хотіла нас "уберегти від тих часів диявольського за­мішання".

Велика апостазія "останніх часів", заповідана в Святому Письмі

С. Луція, яку часто запитува­ли про Третю Таємницю, одного дня відповіла: "Це є в Євангелії і в Апокаліпсисі, читайте їх!" В її листах і розмовах постійно по­вертаємося до цієї теми: небезпе­ка вічного засудження, дияволь­ське замішання, що вводить душі в оману, останні часи!

З другого боку, ієрархія по­стійно уникає цієї теми і ігнорує її майже 40 літ. Загальновідомий оптимізм і ейфорія текстів ІІ Ва­тиканського Собору, де ані разу не цитуються кількаразові сло­ва Ісуса Христа на тему парузії (Його останнього приходу на­прикінці світу) і останніх речей. Якщо Третя Таємниця заповідає кризу в Церкві і втрату віри на цілих континентах, то чи не від­повідає вона особливо тривож­но пророцтвам Св. Письма про "апостазію останніх часів"?

С. Луція виразно сказала о. Фуентесу: "Ми є в останніх ча­сах". Кардинал Ратцінгер після прочитання Таємниці виявив головні теми ІІІ Таємниці жур­налістові Вітторіо Мессорі: "Ра­дикальний заклик до навернення, безоглядна важливість історії, небезпеки, які загрожують вірі і життю християнина, а потім і світові, особлива серйозність останніх часів". В самій розмові Кардинал підкреслив, що "речі, які містяться в ІІІ Таємниці, згоджуються з тим, що запо­відає Св. Письмо і що підтвер­джено через багато Марійних об'явлень".

Єп. Венанціо, ординарій Фатіми, видав 26 липня 1966 р. "Пастирський лист", в якому так прокоментував інтерв'ю кар­динала Керейри "Фатіма ще не сказала свого останнього сло­ва": "Не можна обмежувати Фатіму до сенсаційних пророцтв про страшні війни. Ми підтвер­джуємо, що Фатіма є чимось набагато важливішим. Фаті­ма насправді "актуалізує" весь євангельський сенс Церкви, ес­хатологічно спрямованої у май­бутнє, яке, зрозуміло, перебуває в руках Бога і якому продовжує за­грожувати "тайна беззаконня, що вже тепер діє" (ІІ Сол. 2,7).

Всі ці свідоцтва перекону­ють, що Третя Фатімська Таєм­ниця дивовижно перегукується з висловами Св. Письма, які стосу­ються "останніх часів": "Тоді ви­дадуть вас на муки й уб'ють вас; вас будуть ненавидіти всі наро­ди імени Мого ради. Багато тоді спокусяться (...) Чимало лже­пророків устане і зведуть бага­то людей. Через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охо­лоне" (Мт. 24, 9-12); "Син Чоло­вічий, коли прийде, чи знайде на землі віру?" (Лк. 18,8). Св. Петро в своєму другому Посланні пише про "фальшивих вчителів", а Апостол Юда твердить: "Остан­нього часу будуть насмішники, що діятимуть у своїх похотях безбожних" (Юда 18); св. Йоан заповідає Антихриста, який над­ходить (І Йо. 2, 18-29; 4, 1-6; ІІ Йо. 7-11). Св. Павло неодноразо­во згадує про останні часи: "За останніх часів деякі відступлять від віри і пристануть до духів об­манних і навчань бісівських" (І Тм. 4, 1-2); "Буде час, коли люди не знесуть здорової науки, але всі душі, посвячені Богові, передусім за тих, які впали в блуд і гинуть!" Пізніше йде довгий фрагмент за своїми пожаданнями зберуть навколо себе вчителів, щоб упри­ємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо, а повернуться до байок" (ІІ Тм. 4, 3-4); "На­стане відступство й виявиться чоловік безбожний, син погибелі, той супротивник, який зносить­ся понад усе, що зветься Богом чи святощами, так що сяде сам у храмі Божім і видаватиме себе за Бога" (ІІ Сл. 2, 3-4).

Св. Письмо говорить про апостазію, яка попередить трі­умф Христа. Якщо наприкінці Великої Таємниці написано, що "Непорочне Серце Марії затрі­умфує", то Третя Таємниця, яка передує тріумфові Марії, гово­рить про саму апостазію.

V. ВИЯВЛЕННЯ ІІІ ТАЄМНИЦІ

Йдучи далі історією вислов­лювань про третю Таємницю, по­чинаючи від першої згадки про неї с. Луцією, опісля висловів тих одиноких людей, які все ж таки її читали, і дослідників, експертів-теологів Фатіми, кожен з нас може зрозуміти її важливість, що найпевніше провіщає майбутні події, які чекають не тільки ціле людство, а й Католицьку Церкву.

Неочікувані для всіх події, пов'язані з третьої Таємницею і її виявленням, відбулися в першому десятилітті третього тисячоліття.

13 травня 2000 р. відбулася беатифікація малих пастушків з Фатіми, Францішка і Якинти. І ось на закінчення беатифікації кардинал Содано заповів швидке виявлення третьої Таємниці, за­тримка рахується тільки днями, оскільки Конгрегація Науки Віри має її опрацювати. І дійсно світ застиг в очікуванні.

26 червня 2000 р. Ватикан опублікував текст, який припису­вався третій Таємниці, що напи­сала с. Луція, ось він:

"Третя частина таємни­ці, об'явленої 13 липня 1917 р. в Кова да Ірія-Фатіма.

Пишу в дусі послуху Тобі, мій Боже, який мені це наказуєш че­рез Його Ексцеленцію Шановно­го Єпископа Лейрії і Твою і мою Найсвятішу Матір.

По двох частинах, які вже представила, ми побачили по лівій стороні Нашої Пані дещо вище Ангела, який тримає в лівій руці вогнистий меч; що іскриться, викидаючи язики вогню, здавалося, що підпалює світ; але гасли вони в зіткненні з блиском, який променів з правої руки Нашої Пані в його напрямі; Ангел, вказуючи правою рукою на землю, промовив сильним голосом: Покута, Покута, Покута! І ми побачили в безмежному світлі, яким є Бог, щось подібне до того, як бачиться особи в дзеркалі, коли переходим перед ним єпископа в білому, ми мали передчуття, що це Святійший Отець. Багато інших єпископів, священиків, монахів і монахинь, що входили на круту гору, на вершині якої стояв великий Хрест, збитий з необтесаних балок, немов з коркового дерева, покритого корою; Святіший Отець, доки дійшов туди, перейшов через велике місто, наполовину зруйноване і напівтремтячим, непевним кроком, мучений болем і терпінням, йшов, молячись за душі мертвих людей, тіла яких зустрічав на своїй дорозі; дійшовши до вершини гори, клячучи у стіп великого Хреста, був убитий групою воїнів, які декілька разів вистрілили в нього зі стрілецької зброї, так само загинули один по другому інші єпископи, священики, монахи і монахині та багато світських осіб, мужчин і жінок різних класів і станів. Під двома раменами Хреста були два Ангели, кожний тримав у руці кубок з кришталю, до яких збирали кров Мучеників і нею скроплювали душі, які наближалися до Бога".

Перед тим була передмо­ва секретаря Конгрегації Науки Віри архиєп. Тарцізіо Бертоне і в кінці теологічний коментар пре­фекта Конгрегації Науки і Віри кард. Йосифа Ратцінгера, де вка­зано, що слова "Покута" означа­ють клич до навернення і зросту віри, а також, що візія вбитого Святішого Отця стосується ми­нулого, замаху на життя Папи Івана Павла ІІ, який відбувся 13 травня 1981 р. на площі св. Петра в Римі.

(Далі буде)

За матеріалами журналу "Zawsze wierni" підготував о. Андрій Коваль, СБССЙ

¹ 1689 р. Ісус просив короля Франції Людвіка ХІV через с. Марію Маргарету Алякок (апостолку Серця Христового), щоб він посвятив свою країну Серцю Христовому. Однак король цього не зробив, зволікали і його наступники. Тоді рівно через 100 років відбулася Французька революція 1789 р., коли було повалено монархію, вбито всю королівську родину, а королеві Франції Людвіку ХVІ стяли голову на гільйотині.