Слава Ісусу Христу! Дорогі брати і сестри! Наближається час Великого посту. Сьогодні вже неділя Митаря і Фарисея. Що хоче нам сказати ця неділя, яку ми нині переживаємо?
Сьогодні нам представлені дві особи - митар і фарисей. Кожен із них прийшов до святині, але з різною метою. Їхнє бачення й розуміння Бога дуже різняться. Хоч вони стояли у святині, хоч вважалися дітьми того храму, але гордий, зухвалий фарисей підвівся, промовляючи: "Боже, я дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар, який стільки зла робить людям. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усіх прибутків". А митар також прийшов і був свідомий своєї гріховності. Він став далеко у кутку, впав на коліна і, б'ючи себе в груди, мовив: "Боже, будь милостивий мені, грішному!"
Яка відмінність між молитвою фарисея і митаря! Бог не осудив фарисея за те, що він давав милостиню, постив - ні. Він був осуджений за те, що хвалився своїми добрими ділами. Богові це не подобається, адже Він промовляє до нас: "Що дає твоя права рука, нехай ліва не знає". У цьому сьогодні полягає велика проблема християнства. Якщо ми хочемо похвали від людей, то від Господа Бога її ніколи не отримаємо. Бог врахує твою жертву, але якщо ти її даєш для власної похвали, возвеличення, то марна ціна такої жертви. І це дуже важливий елемент духовного життя.
Минулої неділі ми згадували Закхея й те, що Господь Бог іде рятувати людину. Ніхто не має права вказувати Господеві, показувати на когось пальцем, бо Христос сказав: "І нащо ти дивишся на скалку в оці брата твого, а колоди у твоєму оці не бачиш? Лицеміре! Витягни спочатку колоду з ока свого і тоді побачиш, як витягти скалку з ока брата твого". У духовному житті часто буває, що людина не робить духовного покаяння, вона просто не розуміє, що таке покаяння. Нам здається, що, вивчивши "Отче наш", "Богородице Діво" та ще декілька молитов, ми вже дуже наблизились до Бога, вже є добрими християнами. Ми ходимо до церкви, але покаяння не торкнулося нашого сумління, серця і душі. І це дуже важлива проблема, проблема тих людей, які постійно твердять, що вони все знають, адже у роду у них було багато книжок, вони з діда-прадіда мають релігійне коріння, бо дід колись дякував чи хтось є онуком священика. Але насправді вони нічого не знають, лиш те, що було на папері. І таких зухвалих, гордих людей, які вважають себе обізнаними і вихованими у релігійному дусі, є багато.
А що Церква установила? Візьміть до рук молитовник і погляньте, якими словами закінчуються повсякденні молитви: "Боже, будь милостивий мені, грішному. Боже, очисти гріхи мої і помилуй мене! Без числа нагрішив я, Господи, прости мені!" Кожна наша ранішня й вечірня молитва закінчується цими словами митаревої молитви, бо кожен із нас є митарем і боржником в очах Божих. І ті люди, які вважають себе знавцями релігії, бо їхні родини, мовляв, були завжди побожними, і то в п'ятому чи десятому поколінні, - це все велика помилка. Диявол користає з цього і говорить, що тобі не треба нічого знати, не потрібно читати духовної літератури чи спільно молитися.
Що означає спільно молитися? Часто є так, що батьки моляться окремо, згодом і діти теж так привчаються, і це погано. Погано, якщо хтось у сім'ї не проводив спільної молитви. Але ти повинен мати сміливість визнати, що так було у твоїй сім'ї, родині, що кожен молився окремо, але зараз має бути по-іншому. Звісно, диявол не спить і говорить, що ти вже дуже побожний, ти молишся стільки-то вервиць, ти щось знаєш, можеш навчати інших, щось радити, тобто ти вже є ідеалом. Та насправді кожен із нас є грішною, немічною людиною.
Церква, як любляча мати, добре знала нашу людську хворобу і установила, що кожна молитва повинна закінчуватися словами: "Боже, будь милостивий мені, грішному". Кожна людина - чи це праведник чи грішник, добрий чи злий - повинна битися в груди і промовляти ці слова. Також є інша категорія людей, яким диявол не дозволяє до кінця пізнати Бога. Це люди, які колись були далекі від Церкви, а тепер відкрили для себе духовне життя, сповідаються, читають, але вважають, що їм не треба покаяння, бо вони є меценатами, людьми грошовитими. Ці особи глибоко помиляються, адже думають, що вони багато роблять для Бога.
Зухвала, горда людино, ти глибоко помиляєшся, бо за твоє життя, яке ти прожив без Бога, тобі треба стати на коліна десь далеко у куточку в церкві і промовити не один раз "Помилуй мя, Боже". І не один раз вдома підносити до Бога руки з молитвою чи лягати хрестом на землю і просити, щоб Він простив твої гріхи і злодіяння. Не варто думати, що ти наблизився до Бога завдяки високій посаді чи тому, що зробив пожертву, чи щось побудував. Диявол і тут знайде вигоду: чи в тих людях, які вимальовують у своїх головах власну побожність, адже вважають себе з роду побожних чи думають, що купили у Бога те право побожності. А так не є, бо вони знають релігію, але не знають Бога. І це є друга категорія людей, які начебто увійшли в церковне життя, але диявол їм не дозволяє до кінця покаятися, усвідомити, пізнати Божу доброту й милосердя, пережити правдиве покаяння. І такі люди, які вважають, що їм щось належиться, бо вони в тій чи іншій церкві працювали, стільки-то дали на її розбудову, дуже часто подібні до того зухвалого й гордого фарисея.
Людина, яка знає Бога, релігію, Правди Святої Віри, такого ніколи не скаже. Вона завжди покірна і тиха, і те все, що вона Богові дала чи зробила, - лише на славу Божого імені. Але коли ти увесь час згадуватимеш Богу, що колись стільки дала чи зробила, то можеш забути про Божу славу. Тут є тільки твоя власна прослава, прослава твоєї особистості й гонору.
На жаль, багато людей, навіть ходячи до церкви, переступаючи Божий поріг, серцем, душею, думкою й усім своїм єством перебувають далеко від Господа Бога. Ми повинні безперестанку просити Бога: "Боже, дай нам Тебе пізнати, дай нам Тебе любити. Боже, який Ти добрий і який Ти милосердний".
Дорогі мої, завжди старайтеся віднайти і пізнати ту Божу доброту, любов і милосердя. У звертанні до Бога понизьте себе, бо сьогодні так багато тієї зухвалості, навіть на Святій Літургії. Ми приходимо туди, де є Святая Святих, і навіть на найважливішій частині Служби Божої, на Освяченні, коли Христос приходить до нас, коли хліб стає Тілом, а вино стає Кров'ю Божого Сина, у більшості церков ніхто не клякає. Піднісши голови, усі гордо й зухвало стоять: бо ось я є людиною, і в цьому моя найбільша гордість.
Свого часу модерністи кричали, що римо-католики стоять на Святому Причасті і сам Папа Йоан Павло II причащає стоячи, а ви людей пригноблюєте, щоб вони клякали. Але коли перед Папою Венедиктом XVI ставлять клячник і всі йдуть до Причастя на колінах, то модерністи цього не бачать і не кажуть, що все-таки Папа видає декрети, Папа дивиться, як понижена Євхаристія і як нехтують Святим Причастям, тому потрібно клякнути.
2 лютого, на Стрітення і День богопосвячених осіб, була урочиста трансмісія, коли Найсвятіший Отець виставляв і благословляв Євхаристією, була тиха молитва, адорація. Модерністи теж на це закрили очі і вуха.
Сучасна людина стала такою гордою і зухвалою, що вже перед Богом, перед Святими Тайнами і Святим Причастям не хоче клякнути, для неї вже ніхто не є авторитетом. У церкву починає входити духовний егоїзм, наше "я", а чим ми є - піском, землею, і тільки всього. І тому дуже важливо, дорогі мої, у молитві пізнати Бога, Його любов, доброту і милосердя.
Потрібно молитися, молитися за навернення грішників, адже Бог знає, кого обдарувати цією ласкою. Нам може здаватися, що все в порядку, що всі ходять до церкви, моляться, наприклад у нас у Львові, на Галичині, але це далеко не так. Говоримо про правдиве покаяння і навернення, а більшість людей далека від Господа Бога, вони бояться прийти до Нього. Але не потрібно гаяти часу, бо Божа ласка і благодать уже сьогодні може тихо діяти у наших душах і серцях.
Згадаймо митаря і фарисея. Фарисей гордо звів очі до Бога, а митар не смів навіть очей піднести до неба, тільки впав на коліна в куточку, покірно молився і просив Бога, щоб він мав над ним милосердя і простив його гріхи. І ми повинні так молитись. Не потрібно казати Богу, що ми ходимо до церкви, молимося і не маємо того, що хочемо, не маємо здоров'я чи вдома немає спокою й ладу. Такі думки, що ми ходимо до церкви і хочемо усе мати, є нашою великою помилкою. Христос говорить: "Хочеш іти за Мною, бери свій хрест і йди за Мною. Не нарікай, а терпеливо йди за Мною, і будеш мати велику нагороду в царстві Отця Небесного".
У цей день Митаря і Фарисея не забуваймо про покаянну молитву, пам'ятаймо, що ми є грішними людьми, кожен без винятку, немає святих і праведних між нами. Адже праведним стаєш лише тоді, коли проходиш через правдиве покаяння і усвідомлення своїх гріхів, через щирий акт жалю за свої гріхи. Сам Ісус Христос навчав апостолів, що вони повинні неустанно прощати, що ми маємо бути милосердними, повинні вірити у Боже милосердя і прощення, всім серцем і душею довіряти Божій опіці, Господу Богу. Будьте впевнені - Господь Бог ніколи вас не покине!
Молоді особи, ніколи не шукайте для себе виправдання і не будьте боягузами. Не перебирайте все життя, шукайте людину, а не статус. Батьки, ви повинні молитися за добрий і правильний вибір своїх дітей у житті. Не потрібно дивитися лише на матеріальне становище, а на те, чи та особа ходить до церкви, молиться, чи живе згідно з Божими Заповідями, чи ти можеш пов'язати з тією людиною своє життя і жити по-християнськи. Віддайтеся на Божу волю і не живіть у страху.
Потрібно неустанно молитися за своїх дітей, щоб Бог дам їм відвагу і мужність. З одного боку, це добре, коли людина є відповідальною, розуміє, що таке подружнє життя, дружина, діти, але інколи ми занадто покладаємося на власні сили. У таких випадках потрібно віддатися на Божу волю, адже Бог такий добрий, Він піклується і дбає про всіх і про тебе також не забуде.
Тому не все так страшно, як інколи здається. Як згадує одна сім'я, яка приїхала жити до Львова, колись увесь їхній маєток був в одній валізі, усе, що вони мали, - це одна валіза. Але сьогодні є все, бо вони щиро вірили, молилися, разом працювали, ходили до церкви, і Боже благословення зійшло на них. Потрібно лише неустанно вірити, молитися, і Бог тебе поблагословить, заопікується тобою і твоєю родиною.
Звісно, потрібно зробити такий зважений і відважний крок, бо не можна вічно жити у страху, що ми такі негідні чи недостойні. Це почуття потрібно перебороти і шукати, бо нашому народові так потрібні добрі християнські родини, новонароджені діти, які б у майбутньому будували нашу Церкву, нашу землю, збагачували її. Це потрібно для Церкви, для батьків, для народу. Моліться до Бога, довіряйте Йому, і Він покаже вам дорогу, якою маєте пройти, і як маєте упорядкувати своє життя. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
