Про суть та місію жінки можна розмірковувати двома способами. Перший спосіб полягає в аналізі причин та обставин подій, у яких жінки відіграли ту чи іншу роль. Це спроба зрозуміти суть жіночості, щоби врешті сформувати її синтетичний образ. Цей спосіб радше є абстрактним і теоретичним, але його перевагою є те, що він дає змогу аналізу не загубитися в деталях. Другий метод практичний та конкретніший, оскільки зосереджує увагу на конкретних жінках, які досконало реалізували суть буття жінкою, а отже осягнули ідеал. Це великі жінки в історії світу, святі діви, матері, мучениці. Їх незрівнянно перевищує Божа Мати, Непорочна Діва Марія, яка піднесена і обдарована ласками понад всіма жінками ― Діва понад всіма дівами, Матір над всіма матерями, Невіста понад всіма невістами. Вона є неповторним символом жіночості. У Ній вповні здійснилася таємниця жінки.
Жіночість виражається трьома способами, кожен з яких має велику вартість, але жоден з них зокрема не є повним. Тільки у поєднанні вони вповні показують таємницю жінки. Ця повнота є лише започаткована тут на землі, осягнути її можна лише тоді, коли зникнуть обмеження простору та часу, тобто у вічності. Першим її знаком є дівицтво. Воно є гарною країною, повною недоторканих скарбів, родючою землею, фортецею довір'я та дивовижної простоти. Другий знак з'являється, коли жінка осягає повноту фізичних і духовних сил, що дозволяє їй бути нареченою. Бути нареченою ― означає відкрити саму себе як істоту, призначену іншій коханій особі, усвідомити потребу жертви, відкриття та об'єднання. Третім і найважливішим знаком, який є свідченням повноти жіночості, є материнство, яке як плід любові до коханої особи видає на світ нове життя і оточує його турботливою опікою.
Другому й третьому зі знаків повноти таємниці буття жінкою відповідає аналогічна дійсність у чоловічому світі. Материнству відповідає батьківство, а навпроти нареченої стоїть наречений. Інша справа з дівицтвом - це дійсність, яка не вимагає доповнення. Вона однаково є окрасою як жінки, так і чоловіка.
VIRGO
Досвід
Що каже нам досвід? Жінка має глибоке відчуття краси, звідси її особливе ставлення до квітів, до прекрасної природи. Це не лише радість від різнорідності форм, але відчуття гармонії, яку приховує в собі краса природи. Схожим є відчуття жінкою мистецтва, музики і культури, передусім в аспектах естетики і гармонії. Таке ставлення жінки до краси зовнішніх речей поширюється на неї саму. Дуже важливими в житті жінки є чарівність вбрання і всього зовнішнього вигляду, в якому зачісування волосся займає особливе місце. Любов до прикрас також свідчить про її відчуття краси, якою жінка хоче не тільки милуватися, але також носити на собі. Вона прагне краси навколо себе і на собі - ось це власне жінка.
Другою рисою жінки є турбота про гігієну та порядок навколо себе. Важко уявити, аби розумово здорова жінка не звертала уваги на чистоту тіла та вбрання. Всюди, де б вона не була, старається підтримувати порядок.
Третьою особливою рисою жінки є турбота про здоров'я, свіжість та молодість. Тому для багатьох жінок перші ознаки старіння є проблемою. Тоді використання косметичних засобів стає внутрішньою потребою, аби по можливості якнайдовше виглядати молодо. Навіть молоді особи жіночої статі прагнуть якомога сильніше, наскільки це можливо, підкреслити те, що в них молодече і свіже. У ставленні до ближніх це відчуття свіжості і здоров'я виявляється в турботі про всіх, що недомагають. Прагнучи надати посильну допомогу слабким, хворим, людям, які терплять старечі недуги, жінка часто виявляє несвідоме прагнення завжди бачити людей здоровими та свіжими.
Останнім аспектом, який підкреслює жіночість, є схильність до сталості, до того, що тривале, шляхетне. Якщо одного разу жінка знайде дім, то їй незмірно важко полишити його. В пам'ять жінки особливо западає все, вартісне і шляхетне у її житті глибоким досвідом радості і щастя. В цьому ж сенсі слід розуміти любов до дорогоцінних прикрас. Дорогоцінне каміння, золото і т. д. мають прикмети тривалості, незмінності, завжди залишаються гарними.
А що ж тут спільне з дівицтвом?
- Дуже багато. Краса, чистота, свіжість і здоров'я - ці риси сполучені з дівочим станом. Його охоче порівнюють до недоторканого, квітучого цвіту, до джерела чистої свіжої води, до блакитного неба, повного зір, до свіжого снігу на гірських схилах. Сама жінка також обожнює атмосферу недоторканої природи, сяючого сонця, затишного саду. Вона стоїть зачарована перед дорогоцінною мейсенською порцеляною або перед кашубською вишивкою, яка переливається барвами. Це відчуття краси, чистоти, гармонії, здоров'я і сталості вказує нам на основну рису характеру жінки: вона є virgo, дівиця.
Перед тим як перейти до докладного аналізу суті дівицтва, слід спочатку виключити певну оману. На загал, якщо жінка не виходить заміж, а одночасно не відчуває покликання до монашого стану, то вона оцінює ситуацію, в якій опинилася, як прикру. В художній літературі та в народній традиції добре відоме явище "стара діва", яке зазвичай викликає певний жаль. У теперішньому безладному часі дехто з дівчат намагається бачити цінність в нібито щасливому виборі "бути самій" за своїм бажанням, без обов'язків і без сталого прив'язання до кого-небудь. Це немає нічого спільного з безженним чи дівичим станом, обраним з огляду на вищі цінності, наприклад, монаше життя. Насправді "вільний стан" є лише прикриттям егоїзму, а нерідко звичайної розпусти. Подружжю - "ні!". Монашому життю - "тим більше ні!!" Світському апостольству - "безумовно, ні!!!" Що ж у такому разі? "Незалежність!" - ось суть сучасного "вільного". Таке життя є втечею від відповідальності. Люди, які так живуть, часто є невільниками марнославства та чуттєвості. Багато з них поринають в алкоголізм, наркоманію та інші гріхи, а також потерпають від депресії, і це доводить, яким нещасним є стан "задоволеної жінки вільного стану".
Бог створив жінку з якнайбільшою любов'ю та старанністю, зберіг у ній пам'ять раю, чистого й досконалого світу, який вийшов з-під Його рук та існував до первородного гріха. Зберігаючи в пам'яті цю велику відзнаку, навіть у дохристиянських часах знаходимо глибоку повагу до дівиці, яка залишається самотньою для вищих цінностей, а не через небажання брати на себе обов'язки. В легендах і казках чиста дівиця має лікувальну і благотворну силу, відвертає прокляття, знімає чари. В історії Церкви почесне місце займає прослава великих подвигів дівиць, а особливо порушують цю тематику мистецтво та література. Підсумовуючи вище сказане, слід підкреслити, що дівицтво дає нездоланну силу і міць, які роблять людину здатною боротися за великі речі. Саме дівицтво надає жіночій істоті виняткової внутрішньої краси, яка проявляється також назовні.
Дівицтво -образ Божого маєстату
Для чого Господь створив це чудо краси, дівицю? Щоб таким винятковим способом показати сенс і вартість людського життя, відобразити на землі Божий маєстат і блиск, аби вказати красу їх існування як квітів "на хвалу Його величі" (Еф. 1, 12). "Як самотня квітка високо в горах, на межі вічних снігів, яких ніколи не бачило людське око, як недоступна краса пустель та полюсів, які не без зусиль можуть бути метою людини, так і дівиця показує, що створіння має сенс лише як блиск вічного блиску Бога".
Нині, коли людина здатна мислити лише прагматично і при кожні нагоді запитує, яку матиме з того користь, дівицтво здається непридатним. Оскільки дівчина, яка свідомо й добровільно вирішує залишитися дівчиною, відмовляється від використання сил своєї статевості, її життя вважається змарнованим, нереалізованим і невдалим. Її жертву, пов'язану зі збереженням невинності, вважають безглуздою і називають наругою над правами природи. Звідси також бере початок негативне ставлення світу до монашого життя, особливо контемпляційного, як "безглуздого і змарнованого існування".
Наша оцінка повинна ґрунтуватися на інших положеннях. З дівицтвом пов'язане все найцінніше, вартісне і досконале в житті людини. Потоптання дівицтва через гріх є причиною багатьох людських страждань. Через первородний гріх тіло людини доведене до найглибшої нужденності і з того часу поневолене пристрастями. Христос прийшов, щоб звільнити людей з неволі: "Знаємо ж, що старий наш чоловік став розп'ятий з ним, щоб знищилось оце гріховне тіло, щоб нам гріхові більше не служити (Рм. 6, 6), "Нехай, отже, не панує гріх у смертнім вашім тілі, щоб вам коритися його пожадливостям" (Рм. 6, 12), "Бо так, як ви колись віддавали ваші члени на служіння нечистоті й беззаконню, щоб жити беззаконно, так тепер віддавайте ваші члени на служіння праведності, на освячення" (Рм. 6, 19). Це оздоровлення тілесного життя дозволяє нашому тілу завдяки очищаючій хрестильній купелі стати "новим сотворінням", чимось святим і чистим, знаряддям нового життя. Тому "утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, є поза її тілом; а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла" (1 Кр. 6, 18). Найвища досконалість краси і святості тіла означає його цілковиту непорочність як дівичого тіла.
В іншому місці св. Павло пише про переваги дівицтва (пор. І Кр. 7, 25-40). Одна з них це "свобода від клопотів "Це означає, що жонатий чоловік чи заміжня жінка набагато більше "ув'язнені" в світі, ніж особи вільного стану. Хоча би з огляду на сім'ю, вони набагато більше зацікавлені тим, що відбувається в світі, зв'язані з ним: "хто жонатий, клопочеться про справи цього світу" (І Кр. 7, 33). Натомість життя дівчини оточене таємничою свободою, яку описує сам Ісус Христос: "не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося? Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне" (Мт. 6, 31- 32). Ця безтурботність щодо земних справ дає незаміжнім і нежонатим можливість звернутися до вищих вартостей, а навіть найвищих, а також вповні розкрити свої таланти.
Св. Павло також пише про жонатого, як про поділеного чоловіка, бо він турбується про справи цього світу, про те, як подобатися жінці. Таким чином євангеліст хоче сказати, що це просто неможливо, аби жонатий міг неподільно присвятити себе вищим речам, оскільки мусить ділити свій час і свої сили. Натомість безженний може залишитися "чоловіком однієї справи", оскільки його душу не наповнюють тисячі турбот дочасного життя. Тому його життя може здобути чесноти цілісності, шляхетності і повної посвяти. Дріб'язковість, нервовість, внутрішній неспокій не торкаються його, оскільки він реалізовує ідеал дівицтва. Дівицтво є "цілісністю" в найглибшому значенні цього слова.
Що більше, дівицтво має в собі внутрішню динаміку, стремління до вищої мети. Якщо людина один раз відкриє собі цю безтурботність та інтегральність, вона буде все більше відкриватися на тривалі, вічні цінності. В той же час для неї втрачають цінність скороминущі приємності цього світу, а душа все легше підноситься до "вічних пагорбів". Це подібно до того, як вільний від тягаря рюкзака мандрівник, який несподівано побачив здалеку прекрасну вершину, а на ній затишну турбазу, де знайде відпочинок. Зачарований побаченим, він вільно та витривало йде вгору, думаючи лише про досягнення мети. Як священичі долоні під час Св. Літургії старанно обіймають всіма пальцями дискос і підносять його до Бога, так і дівиці кожного дня знову можуть підносити ціле своє єство до неба.
Св. Павло описує таємниці Церкви як Обручниці Христової. Бог хоче "появити собі Церкву славну, без плями чи зморшки або чогось подібного, але щоб була свята й непорочна" (Еф. 5, 27). Христос через свою кров зробив Церкву дівицею та вчинив, що в ній родяться дівичі душі. Саме дівственний чоловік здійснює найглибшу таємницю містичної Обручниці Христової. Він стоїть всередині неї, там, де вівтар і де завжди горить вогонь присутності і жертвенної смерті Христа. З цього найпіднесенішого місця на землі на світ вспливають життєдайні сили.
