Демографи б'ють на сполох. Кажуть, якщо й надалі знижуватиметься народжуваність, то в Європі за 20-30 років буде на декілька десятків мільйонів менше людей, ніж зараз. Здається, вирішенням цієї уже глобальної демографічної проблеми може бути прородинна політика європейських можновладців, яку вони декларують у своїх численних резолюціях і доповідях. Проте реально ані ХХ, ані нинішнє ХХІ століття не сприяють багатодітній родині, натомість насильно насаджують модель родини з однією дитиною. Пропагується такий стиль життя, де дитина є перешкодою професійній кар'єрі матері та свободі молодого подружжя.
Папа Венедикт XVI свого часу сказав: "Багатодітні родини потребують підтримки всього суспільства. Велика родина, в якій виховується кілька дітей, дає виразне свідчення віри, відваги й оптимізму. Більше того, багатодітні родини є справжнім джерелом багатства для суспільства, оскільки без дітей немає майбутнього".
По те свідчення віри, відваги й оптимізму ми звернулися до вірної Святої Унійної Традиції Мар'яни Андріїшин, матері п'ятьох дітей, яка радо поділилася із читачами "Греко - Католицької Традиції" своїм досвідом.
- З чого починається багатодітна сім'я?
- Правду сказати, ми не планували бути багатодітними батьками, покладалися на Божу волю. Хотілося трьох дітей з більшим періодом між народженням, але Бог дав їх більше з меншим періодом і, Богу дякувати, повиростали. Якщо християнська родина намагається жити з Богом, то вона приймає всіх дітей. Не можна казати: "Я не хочу", бо дитина - це не річ, яку можна купити чи повернути. Бог дає дитину, одну за одною, вона росте помаленьку, і так утворюється багатодітна сім'я.
- Як ваші родичі та знайомі реагували на появу у вашій сім'ї третьої, четвертої, п'ятої дитини?
- Розмови були різними, але я ніколи не ставила до відома родичів про свою вагітність, спочатку знав лише чоловік. Відповідно всі помічали мою вагітність на пізнішому терміні, так залишалося менше часу на зайві розмови. Звичайно, що всі переживали, особливо батьки, бо діти маленькі, тяжко... Та ми послухали, і жили далі. А від чужих людей доводилось чути всяке. Казали, що хтось не дає собі ради з однієї дитиною, а як ви з двома-трьома дасте раду? Друзі намагалися підтримувати, а чужі й досі, як зустрічають, то питають: "То всі ваші?" Реакція людей на багатодітні сім'ї завжди неоднозначна. Дехто каже: "Ой, як гарно, які молодці!" А дехто так якось дивиться, з осудом або без осуду, але принаймні без розуміння. Коли наша сім'я ставала багатодітною, серед наших знайомих не було багатодітних, тому, мабуть, не було належної підтримки. Тепер при нагоді телефоную до знайомих багатодітних матерів. Мені здається, що така підтримка дуже важлива.
- Як ваші старші діти сприймали народження молодших?
- Старші діти народження молодших сприймають дуже добре. Вони, звичайно, розуміють, якщо мама зараз купує щось тільки їм, то після появи меншої дитини, доведеться ділитися. Але в принципі діти радіють. Коли я була вагітна п'ятою дитиною, саме діти вперше похвалилися бабці, що в нас буде ще одна дитинка. Вони то любили, все приходили, гладили по животику. А коли ми приїхали з лікарні, то в хаті був плач, бо діти сперечалися, хто має її колисати. Оскільки дитину не треба було колисати, бо вона й так добре спала, то перший тиждень всі були ображеними, вони за ту колиску ледь не билися. Потім дитина росте, вони люблять всі разом бавитися. А вже коли дитина старша, забирає іграшки, то може тоді вони хочуть, щоб було по-їхньому і щоб ніхто того не брав. Але й зараз один одного бавлять, з найменшою гуляють, допомагають мені. Дехто розповідає, що старші діти ревнують батьків до молодшої, в нашому досвіді такого не було. Думаю, що батьки самі деколи в цьому винні, бо перед народженням молодшої дитини старшу попереджають: "Тобі доведеться віддати своє ліжечко, іграшки, тобі тепер менше приділятимуть уваги". Тоді діти бояться, що братик чи сестричка відберуть від них мамину увагу чи їхні іграшки. Потрібно навпаки налаштовувати дітей позитивно, казати: "Ти зможеш братиків і сестричок чогось навчити, вони братимуть з тебе приклад".
- Як ви даєте собі раду в матеріальному плані? Адже, по-людськи кажучи, в наш час неможливо із середнім заробітком прогодувати таку велику сім'ю.
- По-перше, ми маємо батьків, які нам в усьому допомагають. По- друге, у наш час за ті самі гроші можна купити дорожчу їжу, а можна приготувати щось простіше. Так само і з одягом: можна купити дитині дорогий плащик, а можна за ті гроші купити два, тобто все відносно, ціна залежить від того, де ти цю річ купуєш. Тим більше дітей не стало відразу п'ятеро. Звичайно, що були різні періоди, деколи було легше, деколи - важче. Але з Божою допомогою завжди давали собі раду. Звичайно, про якісь дорогі курорти мова в нас не йде. Але невеличкі виїзди з друзями, щоб і діти між собою спілкувалися, то, звичайно, є. Тому матеріальна сторона - це дуже відносно. Ясно, що треба більше коштів. Щодо одягу, то носять одяг один з одного і товаришки мої завжди мені передають одяг зі своїх дітей. Звичайно, що грошей треба завжди, і в садку, і в школі треба різні внески здавати і купувати канцтовари. Але й ті, хто мають одну дитину, також говорять, що все таке дороге і їм є важко.
- Про глобальну проблему, пов'язану з браком часу, зараз говорять усі: люди різних професій, віку та статі, молоді та старші батьки, ті, в кого одне-двоє дітей, і ті, в кого їх немає. Звідки у вас, багатодітної матері, береться час прати, мити, шити, прибирати, виконувати з дітьми домашні завдання і навіть плести чудові вироби з бісеру? Адже материнські обов'язки множаться на кількість дітей у сім'ї, чи не так?
- Я не приділяю дітям часу стільки, щоб вони вдома і читали, і ліпили... Зараз вони більші, то вже самі тим займаються, читають найменшій донечці книжки, вона біля них усього вчиться. А прибрати, їсти зварити, що важливіше - те зроблю, що не встигаю - те відкладу на завтра. Школа, уроки, головніше - мушу робити. Діти вже підростають, то ж частину роботи вони роблять, допомагають прибирати.
- Розкажіть докладніше про особливості виховання дітей саме в багатодітній сім'ї. Кажуть, що в багатодітній родині діти змалечку, без надмірних зусиль, засвоюють такі риси, як альтруїзм, бажання допомогти, толерантність. Дитина знає, що завжди слід думати про інших, а не лише про себе. Чи це правда?
- Думаю, так і є. Наприклад, говорити на "Ви" до батьків ми вчили тільки найстаршу дитину, більше нікого, тобто всі вже знали, що до батьків треба говорити саме так. Був період, що мусіли їх виправляти, бо почули в садочку, що інші діти говорять до батьків на "ти", але вважаю, що в нас з тим проблем не було, для дітей це було просто і самозрозуміло.
Коли діти разом бавляться і, бувало, сваряться за щось, то певно, що батьки вчать ділитися. І говоримо не до однієї дитини. Коли виховуємо, то виховуємо не одну дитину, а всіх разом, бо всі чують зауваження мами чи тата. Деякі речі вони мають спільні, деякі особисті, і так щодня вчаться ними обмінюватися, ділитися.
- Що більше дітей, то більше характерів, інтересів. Як дітям вдається знайти спільну мову між собою?
- Діти дуже швидко забувають образи. Навіть із сусідськими дітьми, з якими посварилися, вже через 20 хвилин разом бавляться. А в одній хаті, то тим більше. Посварилися, та через короткий час знову разом бавляться, особливо ті ігри, що потребують товариства. Наш син, найстарший і єдиний хлопець серед дітей, часто каже: "Дівчатам добре, бо їх багато, а я не маю компанії". Він завжди вважає себе обділеним (сміється).
- Ваші діти відвідували дошкільний заклад. Чи не вчилися вони там чогось негативного, що б ускладнювало вам виховання?
- Ми своїх дітей відразу віддавали в садочок. Я завжди думала, що скоро піду на роботу, бо в матеріальному плані нам було нелегко. Тому практично з двох років усі діти ходили в садочок. Ми завжди жили окремо від батьків, тому мені так було однозначно легше. Я переважно вже була вагітна наступною дитиною, тому, коли старші діти були в садочку, я мала більше часу зробити щось. Вдома для творчої праці не було місця, бо донедавна ми жили в двох кімнатах, тому мені було добре, що вони в садочку і ліплять, і вирізають, і свята готують, і проводять час у колективі. Про вихователів нічого поганого сказати не можу. Щодо того, що діти можуть навчитися чогось поганого у садку, наприклад, поганих слів, то діти є різні всюди: і на майданчику, і біля під'їзду. Навчитися тих слів можна де завгодно. Бувало й наші діти вдома повторювали те, що почули в садочку, але ми їх запитували: "Хіба мама з татом так говорять?" - "Ні, не говорять". - "То чому ти так говориш?" Ми пояснювали, що то є погане слово, так говорити не можна. Старші четверо дітей ходили в садок, і якихось конфліктних ситуацій ніколи не виникало. Цього року пішла в садочок і найменша донька.
- Чи даєте ви дітям гроші на кишенькові витрати і як контролюєте їх використання?
- Діти в молодшій школі харчуються один раз на день безкоштовно, а оскільки ми вважаємося малозабезпеченою сім'єю, то мої діти харчуються два рази на день. Багато дітей, можливо, не хочуть їсти те, що їм дають, а наші в основному їдять.
Тому грошей до школи я їм не даю. Буває, що хочуть булочки чи чогось іншого, тож коли я за ними приходжу, ми купуємо. Переважно купую печиво або цукерки додому, і вони беруть їх з дому. Я думаю, що так краще. У шкільних їдальнях тепер продають і чіпси, і горішки, і сухарики, і сочки. І діти, коли мають зі собою гроші, то купують переважно те, що купують усі. Тому я стараюся грошей їм не давати. У школі постійно є якісь концерти, цирки, вистави, то нехай краще ходять на таке. Наш син вчиться в іншій школі, проїзд для нього за посвідченням безкоштовний, харчується він у школі так само за державний рахунок. Навіть коли йому дідусь дає гроші, то він або батькам віддає зі словами: "Вам на ремонт треба", або купує щось, щоб пригостити двоюрідного брата, до якого їздить у гості. Я вважаю, поки можна не давати кишенькових грошей, як таких, не потрібно давати.
Мали з дітьми та грошима один сумний досвід. Ми гроші від дітей ніколи не ховали, всі знали, де вони лежать. Одного разу донька без дозволу взяла з дому двісті гривень. Я це виявила, коли в хаті почали з'являтися нові, не наші речі, якісь годинники, альбоми для фотографій. Спочатку я плакала, бо не знала, як реагувати. І дитина плакала, обіцяла, що такого більше не зробить. Коли це сталося вдруге, всі троє доньок, які разом витрачали гроші, отримали заслужене покарання - добре дістали по руках лінійкою, добре виплакалися. Більше такого вже ніколи не траплялося.
- На сьогодні великою проблемою є неконтрольоване користування дітьми Інтернетом, що замість того, аби допомагати у здобуванні знань, часто руйнує їхнє психічне здоров'я. Що ви дозволяєте дітям дивитися в Інтернеті, чи є на щось заборони?
- Оскільки телевізора у нас немає вже декілька років, то наші діти в Інтернеті дивляться мультфільми. Син має певний відведений час, коли він грає в інтернеті ігри. З цим ми певний час боролися, але це не так просто. Коли він має погані оцінки в школі, тоді я забороняю грати в ігри, бо потрібно більше вчитися. Дівчатам взагалі заборонено гратися в ігри на комп'ютері. Я вважаю, що це їм не потрібно, а якщо дозволю кожній по годині гратися, то вже півдня у них іде на ті ігри. Я весь час із ними вдома, тому можу проконтролювати, що вони дивляться, хоча тепер важко відібрати мультфільми, які можна дітям переглядати, найчастіше головними героями є монстри, пірати, феї, які між собою воюють.
Інтернет ми використовуємо для отримання інформації, читаємо новини, на інші сайти діти не заходять, можливо, це їх не цікавить, бо вони ще зовсім юні. У час посту стараємося вимикати комп'ютер зовсім, тоді ніхто ним не користується, діти не дивляться мультфільмів і не граються в ігри. Це вже не перший рік у нас такий звичай, тому діти вже звикли.
- Як ви готуєте дітей до майбутнього, чи провадите з ними такі розмови?
- Пояснюємо їм, що для того, щоб вступити в університет і знайти добру роботу, треба в школі гарно вчитися, бути працелюбними. Наш син хоче пов'язати майбутнє з музикою. Мріє вступити після школи в консерваторію. Ми намагаємося йому, чим можемо, сприяти. Поки що скеровуємо дітей на те, щоб виростали чемними і порядними людьми, допомагали один одному.
- Які проблеми у вас виникали в процесі виховання дітей у традиційно-католицькому дусі? Як сприймали ваші методи діти? Чи не було запитань: чому інші діти так роблять, а нам не можна? Як ви виходили з таких ситуацій?
- Діти, наприклад, кажуть: "Усі однокласники приносять ігри на телефонах, планшетах... А я нічого не маю". Я кажу: "Ти пішов до школи вчитися, а на перерві треба відпочити, а не гратися в ігри на планшеті. Ті діти продовжують гратися й на уроках і не слухають учителя. Тому їхню поведінку не можна наслідувати". Так усе намагаюся пояснити дитині. Звичайно, дітям завжди хочеться того, що інші мають. Я думаю, якщо весь час дитині все дозволяти, а одного разу сказати: "Не можна!", тоді, звичайно, буде істерика. А якщо певні заборони існували постійно, то діти спокійніше сприймають. Я пояснюю дітям, що їхні батьки не живуть у планшетах, а їм забороняють. Так само з поганими словами. Інші діти матюкаються, але хіба це добре, чи потрібно так говорити, розказуємо, що то є гріх. Я кажу, що я також ті слова чую, але ж не повторюю їх, не говорю так. І я, буває, нервуюся, але не матюкаюся при цьому. Виховання, як бачимо, зобов'язує і самих батьків контролювати свої слова та вчинки.
- Якої підтримки з боку держави, суспільства та Церкви потребують багатодітні сім'ї?
- Від держави потрібна матеріальна підтримка. І в Польщі, і в інших країнах існує допомога багатодітним сім'ям. Від людей найбільше не хочеться негативної реакції, нерозуміння і зверхніх поглядів. Краще, щоб люди робили вигляд, що їм все одно. Від близьких хочеться відчувати моральну підтримку, не налаштовувати молодих батьків, що то є важко, не знати, що буде далі і т. ін. Люди мають різні проблеми, і з однією дитиною буває важко, коли вона хворіє, то чому співчувати батькам тільки через те, що в них більше дітей? Дідусі та бабусі, звичайно, переживають, але хочеться, щоб вони не говорили про свої переживання, а навпаки - заспокоювали і підтримували.
Шкода, що на наших традиційних парафіях ще немає католицької школи чи принаймні дитсадка. Але я розумію, що організувати це непросто, бо зацікавлені родини живуть далеко одна від одної, і з цим пов'язано багато труднощів. Ми, батьки, росли при церкві, були задіяні в хорі, дівчата - у фанному братстві, тому хотілося б, щоб і наші діти разом навчалися і між собою дружили.
- Що, на вашу думку, може посприяти підвищенню народжуваності в Україні і світі: економічна стабільність і добробут чи щось інше?
- Думаю, що відповідь лежить у християнському способі життя сім'ї. Має бути готовність приймати дітей. Якщо людина відносно байдужа до Бога і Церкви, то вона думає: "Навіщо мені більше однієї дитини?" Відповідно така сім'я користується засобами контрацепції, а в гіршому разі - робить аборти. А якщо сім'я є християнська, то вона приймає всіх дітей, яких Бог дає. Кажуть, що є такі сім'ї, які народжують більше дітей, бо держава дає значну фінансову допомогу. Хтось збирався зробити аборт, але, зважаючи на гроші, які виплачує держава при народженні дитини, того гріха не робить. Думаю, що мама буде любити свою дитину не за ті гроші, які їй заплатять, а просто так, бо вона народиться. Звичайно, що всі вагітні жінки переживають, як на перших порах дадуть собі раду, чи все зможуть придбати, і то є добре, коли за кошти з державної допомоги ти можеш задовольнити найелементарніші потреби після народження дитини. Але я не вважаю, що це може бути вирішальним моментом для батьків у питанні народжувати чи не народжувати більше дітей. У багатьох європейських країнах високий рівень життя, відтак люди можуть купити собі кращу машину, будинок, поїхати на дорогий курорт, але в них не зростає кількість дітей у сім'ях, тому що вони не хочуть витрачати свої гроші на дітей.
