Милосердя до хворих, сиріт,
подорожніх, в'язнів і померлих
Катехизмова частина
У день Страшного суду Спаситель поставить одних по праву руку, а других - по ліву. Тим, що стоятимуть праворуч, скаже: "Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене напоїли; чужинцем був, і ви Мене прийняли; нагий, і ви Мене одягли; хворий, і ви навідались до Мене; у тюрмі був, і ви прийшли до Мене. Тоді озвуться праведні до Нього: Господи, коли ми бачили Тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили Тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили Тебе недужим чи в тюрмі і прийшли до тебе? А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви Мені зробили. Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від Мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене не напоїли; був чужинцем, і ви Мене не прийняли; нагим, і ви Мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до Мене. Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили Тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і Тобі не послужили? А Він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших - Мені також ви того не зробили" (Мт. 25, 34-45).
Із цих слів зрозуміло, що кожен із нас зобов'язаний допомагати тим, хто потрапив у скруту. Справедливо зауважує св. Людовік ІХ: "Убогі повинні здобувати собі небо терпеливістю, а багаті - справами милосердя". "Чи не ставимося ми до вбогих, - каже св. Мати Тереза з Калькутти, - як до смітників, у які вкидаємо все, що нам не потрібне або чого ми не можемо з'їсти? Я не можу цього з'їсти, тож віддам убогому. Ця річ або цей одяг ні на що не годяться, тож віддам їх убогим. Чи, роблячи так, я ділю вбогість з убогими? Чи я уподібнююся до вбогих, яким служу?" Ми радо жертвуємо річ меншої ваги, аби не втратити важливішої: дозволяємо відрізати собі руку або ногу, аби лишитися живим. Так само радо повинні ми віддавати частину марного добра, майна, аби не втратити добра найвищого - вічного щастя.
Будь-яка допомога, яку ми надаємо нашим ближнім у потребі, називається ділом милосердя, бо до неї нас спонукує співчуття, тобто милосердя. А оскільки той вогонь любові християнського милосердя розпалює в людині Св. Дух, "Потішитель засмучених", то з давніх-давен існує звичай присвячувати будинки для хворих Св. Духові. Ще в середньовіччі знаходимо в Римі й інших великих містах "шпиталі Св. Духа", над входом яких зображено голуба, як символ Св. Духа.
Розрізняємо діла милосердя щодо тіла і щодо душі відповідно до того, чи допомагаємо ближньому в тілесній чи душевній потребі. Тіло ближнього може потребувати їжі, напою, одягу, захисту, свободи, здоров'я або життя. Як можна зарадити цим потребам?
Відвідування хворих є лише тоді ділом милосердя, коли при цьому ми маємо намір допомогти хворому на душі або на тілі. Приятелі Йова відвідали його, коли він захворів, але їх вчинок не був вчинком милосердя; такий вчинок здійснив милосердний самарянин, який потурбувався про пораненого єврея.
Відвідуй і доглядай хворих і ти, бо хто ж, як не вони, найбільше потребують нашого милосердя? Прикуті до ложа болю, часто залишені без опіки й пригнічені на дусі, вони з тугою очікують на чуйне серце і милостиві руки. Ще гіршою є їх доля, коли до хвороби приєднується бідність. І тим нещасним приходить на допомогу християнське милосердя у постаті Товариства св. Вікентія а Паульо чи іншого і приносить хліб, ліки, дрова, а особливо Божу потіху. О, те милосердя! Яке ж воно мужнє і винахідливе, коли йдеться про порятунок терплячих! Його ніщо не стримає: ані проливний дощ, ані снігова заметіль, ані погане піддашшя, ані відстрашуючий вигляд хворого.
Господь Бог таку любов, чисту і безкорисливу, не раз і героїчну, високо цінує і щедро винагороджує. Коли Бог хотів св. Катерину Сієнську винести на вершину досконалості, то казав їй найперше піти до лікарні і там доглядати хворих. Читаємо також, що монах Альквірин з великою чуйністю прислуговував хворим і перев'язував їхні рани. А коли вже був близький смерті - зберігав дивний спокій і святу радість. Бачить це настоятель і здивований тим, запитує про причину. "Знаєте, Отче, - відповів Альквірин, - перед хвилею об'явився мені Спаситель з дуже милим і солодким виразом обличчя і запевнив мене про спасіння, і навіть запросив мене поцілувати Його рани, а все це тому, що я часто й охоче перев'язував рани Його слуг".
Знали про це Святі, і тому легко можна зрозуміти їхню посвяту для хворих. Св. Людовік, французький король, прислуговував хворим у лікарнях завжди на колінах і з відкритою головою. Св. Едвард, англійський король, на своїх плечах ніс до церкви бідного каліку. Св. Єлизавета цілувала гнійні рани убогих хворих. Подібно робила і св. цариця Маргарита. "Доглядаючи хворих та потребуючих, - каже св. Мати Тереза з Калькутти, - ми торкаємося зболеного тіла Христа, і це дає нам силу, що дозволяє забути про відчуття відрази і наші природні схильності. Наші очі мусять бути сповнені глибокої віри, щоб ми могли побачити Христа у спотвореному тілі і брудному одязі, за якими ховається найпрекрасніший із людських синів. Нам будуть потрібні Христові долоні, щоб ми могли торкнутися зранених болем і терпінням тіл".
У житті св. Кунегунди читаємо, що одного разу вона зустріла при дорозі прокаженого, сам вигляд якого проймав відразою. Кунегунда взяла його до своєї повозки і, відчуваючи велику огиду, але перемагаючи себе, приклала свої уста до його ран і виразок, внаслідок чого хворий відразу одужав. Св. Магдалина де Пацці часто проводила п'ятнадцять днів без перерви при ложі хворих і виконувала для них найнижчі послуги.
Св. Мати Тереза з Калькутти говорить: "Чим відразливіша праця, тим глибша наша віра, тим більша радість самопосвяти. Природно, коли ми відчуваємо відразу, однак якщо нам вдається її подолати з любові до Ісуса, ми можемо стати святими. Часто в житті святих було так, що героїчна перемога над чимсь, що викликало відразу, ставала ключем до великої святості". Так було зі святим Франциском з Асижу, який, зустрівши надзвичайно знівеченого прокаженого, відсахнувся, але в ту ж мить переміг себе й поцілував його в спотворене обличчя. Тоді Франциска огорнула невимовна радість. Він став господарем самого себе, а прокажений відійшов, прославляючи Бога за зцілення.
"Одного разу, - розповідає св. Мати Тереза з Калькутти, - сестри зі Згромадження Сестер Місіонерок Любові забрали з вулиці Бомбею якогось чоловіка і привели його до нашого дому. Нам подарували величезний будинок, у якому ми влаштували притулок для вмираючих. Саме до цього будинку черниці привели чоловіка й оточили його турботою. Вони полюбили його і виявили пошану. Сестри одразу помітили, що на його плечах нема ані шкіри, ані тіла. Їх сточило хробацтво. Монахиня розповіла мені, що коли вони обмили і поклали чоловіка до ліжка, на його обличчі відобразилась така радість, якої вона ще ніколи досі не бачила. Тоді я запитала сестру: "А що ти відчувала, коли знімала з його плечей хробаків, що ти відчувала?" Вона поглянула на мене й сказала: "Ніколи до того часу я не відчувала Христової присутності. Ніколи по-справжньому я не розуміла Христових слів: "Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, - ви Мені зробили" (Мт. 25, 40). Того ж разу Христос був присутній, я бачила це на обличчі того чоловіка". Ось Божа ласка.
Св. Йоанна Франциска де Шанталь була перейнята такою великою і надприродною любов'ю до хворих, що щонеділі й у свята відвідувала їхні помешкання, розважаючи по дорозі про Страсті Христові. До слуг, які її супроводжували, говорила: "Йдемо в подорож і відвідаймо Господа Ісуса". Окрім цього, вона просила навколишніх селян, аби вони всіх опущених хворих зносили до її замку. Одного разу принесли до неї хлопця, покритого страшною проказою. Його вигляд жахав усіх, лише Свята прийняла його з невимовною радістю, немов найдорожчий скарб, улаштувала для нього помешкання, сама обрізала йому волосся, перев'язала рани й годувала його своєю рукою. Через кілька місяців, коли вже смерть хворого здавалась недалеко, Свята цілу ніч чувала при його ложі, осолоджуючи йому останні хвилі, а коли він вже був в агонії смерті - поцілувала його в чоло і, показуючи на небо, сказала: "Іди туди, моє дитя. Ти на землі був подібний до Лазаря, тому після смерті ангели понесуть тебе до неба". І після смерті ще помила й зодягнула тіло прокаженого. Іншим разом протягом трьох років з невимовною дбайливістю доглядала хвору жінку, в якої рак так сточив все обличчя, що вона була подібна до трупа. Відвідувала її кілька разів на день і сама своїми руками годувала її, бо інші не могли навіть дивитися на неї. Св. Алойзій доглядав у Римі хворих під час чуми. Св. Йоан Божий також доглядав хворих і у 1617 році заснував Чин "Милосердних Братів" для опіки над хворими. З цією самою метою заснував в 1618 році св. Вікентій а Паульо чин "Сестер Милосердя". О, яка ж то велика перемога любові над людською природою! Та любов і сьогодні не погасла, бо й сьогодні численний загін монахинь, справжніх ангелів потіхи, з великою посвятою доглядає опущених хворих. Св. Мати Тереза з Калькутти з п'яти заснованих нею гілок створила свої духовні "загони". Вони охопили великою Божою справою п'ять континентів, оживляють "діяльну любов" і роблять її присутньою у світі. Сьогодні майже в усіх країнах існує товариство "Червоного Хреста", члени якого опікуються хворими людьми. Справою милосердя є також самопосвята католицьких священиків, які поспішають із Найсвятішими Дарами до кожного хворого, часто навіть ризикуючи своїм життям.
