Єдність Бога відображена в створених протилежностях
Ми сотворені Богом, і все, що ми маємо, отримали від Нього, тож повністю від Нього залежимо. Лише Він може дати нам логічну відповідь на важливі запитання, які стосуються нашого існування. "І сотворив Бог людину на Свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою створив їх" (Бут. 1, 27). Людина створена для того, аби бути відбитком Бога, тобто наслідувати й відображати Божу суть. А оскільки ми самі по собі нічим і нічого не маємо, то можемо осягнути досконалість нашого єства тільки тією мірою, якою ми будемо відкриті на все, що дає нам Господь. Отож, Бог хоче показати Свою сутність через Своє об'явлення, а також хоче бути присутнім у Своєму творінні через Своє відображення в людині. Але яким чином тимчасова істота може відображати, наслідувати і втілювати Нескінченного?
Бог - це відвічна Єдність. Він є Сам у Собі і неустанно все в Собі обіймає. Він єдиний. Великі філософи помістили це в двох коротких формулах: Бог є ens a se ("буттям самим з себе") і Бог є ipsum esse subsistens ("самим буттям, яке вічно існує в собі, носить само себе"). Жодне створіння не існує само по собі, але є ens ab alio ("буттям з іншого", тобто з Бога). Людина складається з тіла і душі, при чому тіло мовою томічної філософії ми називаємо матерією, а душу ― життєдайною, духовною формою тіла. Натомість Бог є простим буттям, чистим актом (actus purus), оскільки є чистим духом. Буття людини як складної природи може відображати буттєву єдність і простоту Бога тільки таким чином, що протилежні елементи людської природи є взаємно необхідними, вони не можуть існувати автономно, а взаємодоповнюються. Єдність створеного буття, можлива через доповнення протилежних елементів, показує єдність Бога, яка перевершує всяке розуміння.
Для ілюстрації побіжно розглянемо питання всюдисущності Бога. З одного боку, Бог є нескінченно над нами. В цьому полягає Його Маєстат, всесильність і велич, які безмежно перевищують всяке сотворіння. Водночас Бог присутній у Своїх сотворіннях як їхня найглибша причина, джерело, з якого випливає все, що існує. Св. Августин окреслює це коротким і точним латинським висловом: "Deus intimior intimo meo", що означає: Бог є в мені глибше (тобто Бог доходить до моєї суті глибше), ніж я сам. В цьому виявляється Його любов, якою Він хоче з нами найтісніше з'єднатися. Хіба це можливо, аби Бог був безмежно над створінням і водночас найглибше у створінні? Тільки через два різні, відмінні і протилежні елементи, які сполучені, відображають таємницю всюдисущності трансцендентного Бога. Яким чином людина може відобразити в собі ці таємниці Бога? Це можливо лише тоді, коли людство складається з двох різнорідних елементів.
Те саме стосується найглибшої таємниці суті Бога. З одного боку, Його природа є якнайбільше індивідуальною дійсністю. Ця Божа індивідуальність багата єдиною в своєму роді неповторністю Трійці Осіб: Батьківського Я, Синівського Ти і взаємності між Ними в Особі Святого Духа. А водночас Бог є безмежним універсумом, безмежним океаном. Все міститься в Ньому і все знаходить у Ньому свої межі. Він є вічним спокоєм і невгасимим світлом, як висловлює це жалобний офіціум Церкви: "Requiem aeternam dona eis Domine, et lux perpetua luceat eis". (Вічний відпочинок дай їм, Господи, а світло вічне нехай їм світить). Знову виникає запитання: яким чином людина може відобразити таємниці як конкретних, єдиних у своєму роді Божих Осіб, так і універсального, всеохопного, нескінченного безмежжя єдиної Божої природи? - Через присутність у людстві двох відмінних між собою елементів, з яких один репрезентує радше аспект індивідуального, конкретного діяння творчого Бога, а другий аспект універсального, вагітного і заспокійливого лона Божої природи.
Тому Господь створив людину в двоїстості статей як чоловіка та жінку. У своїй відмінності вони являють різні риси Божої природи, а у своєму єднанні показують, що всі ці прикмети Бога не є нічим іншим, як тільки виразом Його неподільної єдності.
Бог над усім та в усьому
Чоловік є відображенням Бога "понад нами", тому він шукає Бога "понад всяким буттям", досліджуючи творіння Бога, роздумуючи про Нього в контексті Його величі і вивчаючи Його таємниці. Чоловік є відображенням трансцендентного Бога таким чином, що наслідує Його в творчій діяльності, в Його домінації над речами і в порядкуванні речей. Тут на землі чоловік є учасником Божого авторитету. Він є головою, проводирем, організатором, військовим командиром. Його інтелект планує справи і реалізовує їх. Він - архітектор і будівничий.
Натомість жінка є відображенням любовного віддання Бога Своєму створінню. Вона показує Бога радше як присутнього "в нас". Вона знаходить у Богові захист, безпеку, дім. Її саму можна порівняти з домом, келихом, лоном. Вона є тією, яка приймає життя, як дім приймає мандрівника, а келих - вино. Жінка є берегинею Божого життя і любові. Вона є передусім тією, яка спочиває в Богові, а чоловік передусім тим, який шукає Бога, відкриває й досліджує таємниці Бога. Завдяки триванню в Богові жінка захоплена таємницями Його вітцівства, праджерела плідності. Тому що Він неустанно укрито діє в найглибшій суті всякого буття, все наповнює життям, підтримує, охороняє й утримує Своє діло. Все благословляє, оточує опікою, стереже. Він є, повторюючи за св. Августином, в глибині сотворіння, безнастанно б'є джерелом, є вагітним батьківським та материнським лоном, прапричиною всього буття. Христос пояснює ці таємниці в перспективі найвищого рівня любові, порівнюючи Себе зі слугою, який віддає себе в жертву своєму створінню. В це любляче, турботливе Боже віддання Себе Своєму сотворінню, Бог в особливий спосіб ввів жінку. Вона може брати участь у вітцівстві Бога як матір, яка приймає, огортає турботою і дає зріст життю. Вона може з Богом і в Богові служити життю, бути безпечною скарбницею, де постає і розвивається життя. Тому ім'я першої жінки звучить Єва ― "джерело життя". Бог обдаровує її рисами, яких вона потребує, а передусім силами організму, так щоб вона могла прийняти, виносити, народити на світ, вигодувати й виховати нове життя. Крім того, Він наділяє її відповідними рисами, щоб вона могла служити життю і дбайливо його оберігати. Вже в тварин існує материнський інстинкт, слабке відбиття жіночої сили приймання і збереження життя. Жінка приймає життя, дає життю дитини безпечний притулок під своїм серцем, а після народження дбає про її зростання. Вона береже й утримує при житті хлопця так, щоб він міг стати чоловіком, а дівчинку - щоб могла вирости й стати жінкою. Вона є для дітей притулком, місцем захисту і джерелом почуття безпеки. Вона турбується про охорону життя, яке є в небезпеці, в міру можливості старається зарадити бідності, пом'якшити біду. Отці Церкви називали її хранителькою любові, серцем світу.
Бог один і все
Чоловік репрезентує Бога у своїй конкретній діяльності, у винятковості та індивідуальності своєї особи. Історія людства глибоко позначена впливом сильних особистостей, великих індивідуальностей, які, як правило, були і є чоловіками. Чоловік домінує в політичному і культурному житті, де він тут і тепер виконує свою справу. Це значна індивідуальна діяльність, в яку чоловік залучає свої здібності, якою він цілковито захоплений, якій посвячує всі свої сили. Чоловік відображає єдність Бога. Таким чином він особисто й безпосередньо впливає на перебіг подій. Завжди має на увазі теперішній момент, конкретне діло, означений народ, означену культуру, цивілізацію, Царство Боже.
Жінка є зовсім іншою. Вона проявляється в дії, за окремими винятками, як безіменна. Її особистість відходить на задній план. Вона репрезентує радше приглушений безмір Божого океану, безіменне все Бога. Представляє те, що загальне, безіменне в усій історії. Її головним завданням не є, як у випадку чоловіка, демонстрація індивідуального, а приймання вищих цінностей і передавання їх, мовби підземним струменем, від покоління до покоління.
"Чоловік використовує свої сили на творення власної справи, жінка не використовує їх, але передає далі. Чоловік вичерпується, творячи справу, жінка передає свої здібності далі, наступному поколінню. (...) Явище, що жінка у процентному відношенні живе довше, ніж чоловік, має символічне значення. Чоловік репрезентує конкретну ситуацію, а жінка покоління. Чоловік позначає нетлінну вартість миті, жінка - незмінність наступності поколінь. Чоловік є скалою, на якій спочиває час, жінка є струменем, який несе його далі. Скала вже сформована, а струмінь ще плине. Індивідуальність є передусім прикметою чоловіка, для жінки властиве те, що загальне, всесвітнє. Особовість є чимось одноразовим, а отже, проминаючим - споживає свій капітал, натомість те що загальне, зберігає його на пізніше. Як жінка живе у процентному відношенні довше за чоловіка, так само жіноча лінія поколінь живе довше, ніж чоловіча".
Власне те, що понад індивідуальне в жінці, понад часове - сила прийняття життя - є причиною її анонімності, скритості її життя. Знаменно, що великі чоловічі постаті в історії своїми здібностями та величчю думки завдячують найчастіше матерям, імена яких залишаються не знаними для світу. Матері, імена яких дійшли до нас завдяки вдячності їхніх геніальних синів, показують свою дискретну, укриту перед світом силу - св. Моніка, без якої не було б св. Августина, бл. Алет, мама св. Вернара з Клерво, чи в наші часи побожна мама архиєп. Марселя Лефевра.
Існує дуже виразний символ цієї безіменної, прихованої сили жіночої істоти - вельон, який закриває індивідуальні риси жінки, а водночас підкреслює її загальну місію. Всі важливі дії жінки - приховані й дискретні, завуальованим є також великий подвиг її життя, її посвята коханому ти, її материнська сила, яка приймає, береже і підтримує життя. Все, що святе і цінне, вимагає заслони. Це показує вже Старий Завіт. Кивот Завіту переховується за завісою (Вих. 26, 33), при транспортуванні обгорнутий в завісу (Лев. 4, 6). Люди, які дивилися на незаслонений Кивот, понесли кару. Також у Церкві те, що найсвятіше, є закрите. Це особливо видно у східних обрядах, де особливе значення має іконостас, який закриває вівтар. У римському обряді заслонюється кивот, прикривається cyborium, а під час св. Меси - келих. Аналогічно вельон є символом жіночого служіння тому, що найцінніше ― життю. Він має нагадувати жінці, що вона повністю залишається собою тоді, коли живе не для себе, але звернена до живого ти, до другої особи, як наречена і мама. Іншим вираженням цієї захисної сили є жіночий сором, який наказує їй приховувати й берегти таємниці своєї краси.
Об'єднання протилежностей
Але досконале відображення найглибшої суті Бога в людині настає лише тоді, коли чоловік і жінка поєднуються нерозривними узами любові. Це є - згідно з Божою волею - їхнім призначенням на землі: "Тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом" (Мт. 19, 5; Бут. 2, 24). Це задумане Богом доповнення обох показано дуже докладно в описі створіння. Чоловік, повелитель усіх створінь, король раю, на початку є сам. Бачимо, як він з великим здивуванням відкриває твір Бога, розпізнає суть всіх речей, "надає їм назви", тобто окреслює їхнє походження, сенс і призначення.
Однак це було недобре, що чоловік був сам, бо суттю людини є сила любові, а творчо кохати можна тільки другу особу - ти. Чоловік розглядався довкола і бачив тільки речі, які могли бути засобом і допомогою, але не було особи, яку можна б було кохати. Тож Бог створив чоловікові схожу до нього товаришку, яка зуміла прийняти посвяту чоловіка й відповісти взаємністю. У подальшій частині розважань ми приділимо увагу тому, що взаємне поєднання відмінностей, якими є чоловік та жінка, у найвищий спосіб відображає суть Бога як безмежної любові. (Пор. І Йо. 4, 3)
Повертаючись до опису створіння, зауважимо чергову рису жіночої природи, яку назавжди приписав їй Бог. Можна прийняти, що чоловік у певному сенсі існує самотньо, скерований лише на свою місію на землі і, очевидно, на Бога як Творця всього, але немислимою є самотність жінки, яка існувала б сама для себе. Жінка завжди скерована до другої особи - до ти, для якого вона може бути товаришкою життя, якого може кохати й бути йому відданою. Її суть - це не самотнє буття, а турбота про коханого ти - товариша життя, або дитину, яка вимагає турботи та опіки. Важко знайти когось більш самотнього та позбавленого сенсу життя, ніж жінку, яка серед всієї краси цього світу була б покинута на саму себе, без когось, хто був би для неї відрадою й надав би сенсу її щоденності. Тому її королівська риса, така відмінна від суті чоловіка, полягає не у спроможності бути самій, а в служінні іншій особі. Тому вона набагато більше, ніж чоловік, є близькою до ближнього, заклопотана його проблемами та потребами.
Поєднання двох аспектів відмінності "Бог у нас" і "Бог понад нами", з одного боку, "Бог один" і "Бог цілість" - із другого, є видимим у з'єднанні чоловіка та жінки. Для цього з'єднання існує гарний символ - символ дерева. Жінка є укритим коренем, життєдайним фундаментом, зануреним у плідній глибині, чоловік є видимою кроною. Коли ж чоловік та жінка гармонійно поєднуються, їхній шлюб стає образом Бога і показує, якою повинна бути людська родина.
Вплив гріха
Проте ми знаємо, що того ідеального світу, який згідно з первинним Божим задумом був сотворений в усій райській красі, тепер вже не існує. Людина, відійшовши від Бога в гордому переконанні, що зможе стати рівною Богові, втратила приязнь з Ним і знищила свою внутрішню красу і гармонію. Через це також знівелювалася справжня вартість статі й порушилися любовні взаємини між чоловіком та жінкою. Але чи є дотеперішнє розважання всього лиш марною ностальгією за тим, чого вже ніколи не буде? Ні. Первородний гріх залишив по собі в людській природі рани й рубці, проте не знищив її цілковито, а лише ослабив. Чоловік і надалі є господарем землі. Її плоди належать йому. Тільки тепер йому не достатньо лише простягнути за плодами руки - він мусить за них боротися. Чоловік мусить носити ярмо обробляння землі, повної каміння і бур'янів. Жінка й надалі є колискою нового життя, але народження того життя на світ вона мусить окупити болем і зусиллями. Обоє поєднані на дорогах життя, але між ними немає давньої природної гармонії. Вони мусять знову і знову старатися, щоб її досягти, і часто в тих стараннях порозуміння і взаємної згоди терплять поразку. Однак хворий не обов'язково приречений на смерть, він може одужати, коли прийде хтось, хто його вилікує. Тільки вірність установленому Богом порядкові дозволяє людині бути "образом і подобою Бога" і в досконалий спосіб відновлює сенс життя чоловіка і жінки.
