Во імя Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри! Входимо в новий літургічний цикл, який називаємо часом Святого Великого посту, часом особливої Божої Ласки, Божого Милосердя, часом нашої застанови і рефлексії. Час посту - це час, в якому необхідно відкрити двері свого сумління глибше і впустити туди Духа Святого, впустити Бога, щоб Він зробив порядок у нашій душі, в нашому серці, в нашій голові. Настав час відкрити свою душу для Бога, душу, втомлену нашим повсякденним життям, падіннями в щоденні гріхи, в тяжкі і легкі... Це - час очищення. Прикладом може слугувати людське життя (а радше побутове життя): навіть автомобіль має час на технічний огляд. Спеціалісти, оглядаючи його, вирішують, чи можна дозволяти, аби він їздив, чи не потребує капітального ремонту... Все, що нас оточує, потребує часу для огляду й профілактики. Так і людська душа потребує такого періоду для тиші, спокою, застанови. У цей час більше уваги приділяємо Господу Богові, молитві, своїй родині, щоденним обов'язкам... Не можемо забути і про своїх усопших, які переступили поріг вічності і перебувають в іншому світі. Саме тому апостол Павло називає цей час сприятливим і особливим. Від нас залежить, як налаштована наша душа, наш розум, наскільки великим є наше прагнення стати ближче Бога, стати під хрестом, відкрити для себе ще раз ту велику ціну, яку заплатив наш Спаситель Ісус Христос на горі Голгофті за наше спасіння і за наше місце в Небі. Від нас залежить те прагнення стати поруч із Многострадальною Дівою Марією, Матір'ю Божої, відчути ту любов Її Непорочного Серця, ті Її болі і страждання, вчитися так, як Вона, дорогі брати і сестри, терпеливо нести свої щоденні хрести, болі, страждання, випробування. Не знехтуймо тим особливим часом, який Свята Мати-Церква дає нам для застанови, для нашого спасіння, для поправи нашого життя.
Піст має особливе значення в житті окремої людини, родини і всього народу. У Старому Завіті 23 рази згадується про піст, у Новому - 12. Для того, щоб випросити в Господа Бога якихось ласк для себе чи для всього народу, ізраїльський люд брав покуту. Коли впадав у тяжкі гріхи, він покутував і чекав на Боже змилування і Боже милосердя для себе і для народу. Тому піст має таке глибоке, насамперед, внутрішнє переосмислення цінностей, стану ситуації, в якій перебувають моя хата, моя родина, а насамперед, звичайно, моя душа. Звичайно, душа кожної людини - індивідуальна справа, родини - також.
Дорогі мої, коли ми говоримо сьогодні так часто про мир, то мусимо зрозуміти, що він починається з нашого серця, з нашої душі, мир у державі починається з миру в наших родинах, в наших селах і містах, у наших спільнотах. Без особистого миру не можемо осягнути загального. Христос казав: "Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться" (Мт. 5, 9). Прагнення, бажання, плекання миру, молитва за мир - це обов'язок кожного християнина. Проте бачимо, якою великою є відмінність у розумінні цього миру різними людьми. Оглядав російське телебачення: знімали документальний фільм про Майдан, про Донбас. Цікаві окремі деталі, на які, можливо, не кожен звертає увагу. Воїн так званої "ДНР", сепаратист-терорист з великим хрестом на грудях, каже: "Я проклинаю Україну, український народ, я проклинаю уряд до таких-то поколінь..." Як священик, думаю: "Для чого ти носиш того хреста?" Ви називаєте себе "Православною армією", носите великий прапор із ликом Ісуса Христа, а тут із твоїх уст сиплються такі прокльони. А що робив Той, хрест Якого ти носиш на грудях, що Він робив? А Він молився: "Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять" (Лк. 23, 34). Христос молиться за своїх ворогів і за тих, які Його бичували, розпинали. Він молиться! А ви називаєте себе великими православними, на яких має рівнятися ледь не цілий світ, ви, що нібито захищаєте православну віру, "отєчество" з хрестом на грудях, проклинаєте. Це страшно, дорогі брати і сестри! Дуже страшно! Ти сам не знаєш, що робиш. Скинь із себе той хрест. Не будьмо такими християнами. Не дай, Боже! Не допусти, Боже! Це жахлива зневага Христа, самого християнства. Це - страшна профанація. Бачимо, як далеко може ввійти людина в глибину пропасті, темряви, в глибину пекла. Чому? Бо те, що відбувається сьогодні в Україні, - не що інше, як розгул сатани-диявола. Так, Бог дав людині Заповідь "Не вбий". Що воно таке оте "ДНР"? Скажіть мені, хто знав в історії донецький народ чи націю? Коли постав такий вислів "луганський народ", "луганська нація", де про це написано? Це диявол поплутав людям розум і допровадив їх до терору, що сьогодні відбувається в нашому краю. Ну, а як вигнати того диявола, як і чим його перемогти? Христос ясно сказав: "Постом і молитвою". Постом і молитвою можна здолати зло, а не тільки зброєю. Вислови деяких політиків, достойників, навіть церковних, які кажуть, що в Україні братовбивча війна. Стоп! А чому ви боїтеся сказати, що в Україні агресія Росії? Ну, скажіть правду! Чому ви кажете так делікатно: "Молімося за Україну, молімося за народ, бо в Україні братовбивча війна". Але скажіть правду, що тут військова агресія Росії! Нас жаліють і нам співчувають у світі. Але голодному, який хоче хліба, мало самого співчуття. Йому треба дати того хліба. Людині, яка стікає кров'ю, мало співчуття, замало тільки поглянути на неї - вона потребує медичної допомоги. Мало нам вашого співчуття, країни Європи, але, дивлячись на ту неправду, ви мусите мати гонор і честь. Україна стікає кров'ю і потребує реальної допомоги. І я, звичайно, дивлячись на страждання свого народу, не можу, дорогі брати і сестри, бути байдужим. Коли в нашому домі вбивають, коли чинять насильство, терор, я маю збільшити свої молитви, щось пожертвувати для свого народу. Цією жертвою має бути молитва, піст і умертвлення.
Гарно сказано в пророка Йони. Ніневія мала бути знищена Господом Богом, бо гріхи її були дуже тяжкі. "І надійшло слово Господнє до Йони вдруге: "Встань, іди в Ніневію, у те велике місто, й проповідуй йому те, що я скажу тобі". Устав Йона й пішов за Господнім словом, у Ніневію.Ніневія ж була надзвичайно велике місто: на три дні ходи. І Йона почав увіходити в місто, один день ходи. Він об'явив, кажучи: "Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована". І повірили ніневітяни Богові: оголосили піст і понадягали веретища, від найбільшого до найменшого. Вістка про це дійшла до ніневійського царя; він устав з престолу свого, скинув одежу з себе, покривсь веретищем і сів на попелі. Далі, на наказ царя і його вельмож, було голосно оповіщено в Ніневії: "Ні людина, ні скотина, ні воли, ні вівці - нічого не сміють їсти, ні споживати, та й води не сміють пити. Та щоб усі від людини до скотини - понакривались веретищами й чимдуж взивали до Бога, і щоб кожен покинув свою нікчемну поведінку й насильство рук своїх. Хто зна, чи Бог іще не повернеться та не роздумає й не відверне від нас палаючий гнів свій, тож ми й не загинемо?" Побачив Бог їхні вчинки, що вони відвернулись від своєї нікчемної поведінки, й роздумався щодо лиха, яке був погрожував їм учинити, - і не вчинив його" (Йона, 3). Цар сходить зі свого престолу, сідає на попіл. Весь народ волає до Господа Бога про помилування. Бог, який погрожує, що знищить, покарає Ніневію, змилосердився над тим великим містом. Скажіть мені, чи Господь Бог сьогодні безсильний, чи Він сьогодні не має влади і сили, чи Він сьогодні не сильніший за зброю, танки, гради? Шукаємо причини в Бога. А, може, маємо шукати причини в собі, в нашому невірстві, у слабкій вірі, в нашому холодному серці, в нашій байдужості, в тому, що не дотримується піст у нашому народі? У чому шукаємо причини? Чи те, що відбувається в нашому народі, не має зворушити наше серце і душу, чи я, направду, маю змарнувати той піст, такий благодатний? Це залежить від нас, це залежить від народу. Віра наша дуже мізерна і слабка, дуже слабка. Я погоджуюся з тим, що вже декілька разів чув від мешканців Донбасу: "Ввімкніть українське телебачення, і ви побачите, що в Україні немає війни". Шоу, шоу і ще раз шоу. І це є наша велика образа Господа Бога, бо не виконуємо Заповіді Любові: "Люби ближнього свого, як себе самого". Вчімося у наших сусідів-поляків. Понад 200 родин, поляків з Донбасу, перебувають у Польщі, бо їхня влада дбає за своїх громадян. Вчора їх привезли до Варшави, організували екскурсії, розповідаючи історію Польщі. Як вони вміють цінувати своїх земляків! Сьогодні існує загроза московської агресії в Маріуполі. 58 етнічних поляків зголосилися до виїзду в Польщу. Поляки обдумують, як мають повернути в державу своїх співвітчизників. А чи наші можновладці думають про те, як там живуть українці в Румунії, Угорщині, Чехії? Коли мені говорять, що Україна - сформована нація, я не можу погодитись із цим, далеко ні, ми - молода нація, ментальність...
Старші й середні віком пам'ятають часи Солідарності, коли Радянський Союз переслав до Польщі вагони з маслом, ковбасою, аби якось погасити той "бунт" гуманітарною подачкою (подібно роблять і сьогодні на Сході). Не було їм легко, там було страшно - їжу видавали за картками. І що зробили поляки? Приварили той потяг до рейок: не треба нам вашої подачки, не треба вашого хліба, не треба від вас нічого, залишіть нас у спокої, ми самі дамо собі раду. Була біда, чорна біда, але прагнення свободи було вище, дорогі мої. Я не раз розповідав вам про спілкування із польським священиком, який ділився спогадами: "В часи Солідарності наші костели були переповнені, незважаючи на те, чи будній день, чи неділя. До храму йшли і дорослі, і діти, ми молилися і просили Бога о поміч Неба". Чи можемо ми похвалитися, що в час війни наші святині переповнені вірними? На жаль. Коли говоримо про те, що ми, українці, побожний народ, у нас така сильна віра, то краще опустімося на землю і подивімося на наші родини, на наші міста і села у час посту. Може, відмінили дискотеки, може, не розважається молодь у нічних клубах, чи не наші діти там веселяться? Це трагічно і дуже боляче, дорогі мої. Все це свідчить, що душа народу хвора, її треба рятувати і лікувати. Піст нам даний Господом Богом, аби ми спасали свої душі, душу нашого народу, а своїми молитвами і покутою випросили у Бога припинення насильства, пролиття крові, кращої долі для народу. Своєю жертвою і посвятою кожен із нас може прислужитися Україні.
Яким має бути той піст, дорогі мої? Часто ми вважаємо, що піст - це тільки відмова від м'яса чи тої ж дискотеки, танців, гучних забав. Є пересади, я б сказав, у пості. Одна сторона пересади полягає у тому, що ми можемо постити до знемоги, не маючи любові в серці і душі, не відкривши свого серця для Господа Бога, не змінивши своїх вчинків, своїх дій, своєї ментальності. Такий піст не приносить користі. Другою пересадою є легковажне ставлення до посту, не вважаючи це тяжкою образою Бога. У Страсний тиждень такі люди йдуть до сповіді і вважають, що цього вистачає.
Як навчають пророки, що сказано про піст у Слові Божому: "Ви постите на те, щоб правуватися та сваритись інемилосердно бити кулаком. Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на небі. Хіба такий піст мені довподоби, день, коли хтось умертвлює себе?Схиляти голову, немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати, - чи це назвеш ти постом та днем, Господеві вгодним?" (Іс. 58, 4-5). Ні. А якого посту Господь Бог вимагає? "Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв'язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. Тоді світло твоє засяє, як зірниця, загоїться негайно твоя рана, спасіння твоє буде йти поперед тебе, Господня слава - слідом за тобою. Тоді візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і Він скаже: Ось Я! Коли ти викинеш із-посеред себе утиск, перестанеш погрожувати пальцем і безбожно говорити, коли голодному ти віддаси хліб твій, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь. Господь завжди буде тебе водити, наситить твою душу за посухи, зробить міцними твої кості. Ти станеш, мов сад зрошений, мов джерело, якого води не висихають. Тобою будуть відбудовані руїни віковічні, ти знов поставиш підвалини минулих родів. Тебе назвуть поправником проломів, оновником стежок для житла" (Іс. 58, 6-12).
Дорогі мої, такого посту хоче Бог. Не тільки зовнішнього. Піст - це звернення до стану моєї душі. Піст - це відкрите серце для Бога. Піст - це діла милосердя. Піст - це не втеча від свого брата, від свого неприятеля, з яким ти гніваєшся. Піст - це рука прощення і примирення. Розумієте, тисячі людей живуть в обмані. "Я не гніваюся, але не розмовляю з ним" - це обман. Чому сам себе обманюєш, чому живеш у тому обмані? "Я йду, але Слова Божого не кажу, бо мені не відповідають" - а ти не прислухайся, чи тобі відповіли, ти вітайся. І так багато людей живуть в обмані, дорогі мої. Чому? Бо живуть у прихованому гніві. Це треба викорінювати, переступивши через свою гордість і свої амбіції. Обманюємо - і це страшно, тому й немає плодів посту. Наш народ, військо - всі чекають тих плодів. Дорогі мої, якби, направду, Україна молилася, щиро молилася, війна б давно закінчилася. Ще раз кажу: Бог сильніший за зброю, за танки, за гради, але принесіть "достойний плід покаяння", як навчав Йоан Хреститель. Молімося за себе, молімося за народ, молімося за той бідний Схід, бо в духовному розумінні він у тисячу разів бідніший за нас. Мені розповідала одна особа, яка відвідує пораненого вояка у Львівському військовому госпіталі. Хлопцеві 26 років. Потрощений хребет, пробита легеня і куля, яка зупинилася за кілька сантиметрів від серця. Але найважчим є те, що він не вірить у Бога, коли вона говорить йому про Нього, намагається потішити молодого юнака, він їй відповідає: "И вы верите в эти сказки?" І про що говорити... Це дуже сумно і боляче, дорогі брати і сестри. На жаль, для багатьох наших співвітчизників, для мільйонів людей віра в Бога - це "сказка". Тому маємо молитися і постити за тих, які ще не пізнали Бога, які ще для себе не відкрили того Світла, яким є Господь Бог. Принаймні ті, які розумієте, що таке віра, ким є для нас Бог. Випросімо того світла для тих наших співбратів, які ще дуже далеко від Бога, для яких віра - це байка, "сказка". Молімося, не змарнуймо того благословенного часу, який дає нам Господь Бог, щиро молімося за всіх, у різних наших наміреннях. Дорогі брати і сестри, сьогодні всі потребують, насамперед, наша душа, моя родина, моя хата, мій народ великої молитви, жертви, посвяти.
Не змарнуймо того святого часу, благословенного часу. Кожен може постити, бо ще раз кажу, піст не тільки в їжі, піст - у нашій молитві, в нашій любові. Піст - це й наша зовнішність. Завжди в час посту ніколи не одягалися в яскравий одяг, а, навпаки, одяг був жалобний, темний. Намагаймося уникати непотрібних, пустих жартів, розмов, дбаймо про совокуплення і молитву. Намагайтеся заохотити своїх дітей навіть у малих жертвах. Не даємо скарбонки, але принаймні знайдіть хоч якусь частинку коштів для війська, для поранених, хворих, біженців. Нехай це буде невелика лепта, але від щирого серця. Вона може бути різна, відповідно до можливостей кожного, бо народ, який не вміє жертвувати для потреб інших, не встоїться.
Захоплюємося хворою дівчинкою-калікою. Це дійсно великий подвиг. Яку велику справу вона, волонтер, робить для свого народу. Таких небагато, але вони є. Це велика жертва, їй самій потрібна допомога: на Донбасі їй забрали квартиру, назвали бандерівкою. Зупинилася дівчина в Тернополі, добрі люди прийняли в дім. Проте вона не думає про свою біду, хвилюється за тих, які повернуться з війни. Дівчина збирає кошти на ремонт своєрідного готелю для реабілітації хлопців із АТО. Яка то велика жертва!
Хлопець із Сум просився на Схід (кілька десятків разів оббивав пороги воєнкомату), але вік не дозволяв отримати повістку, бо неповнолітній. Виповнилося 18, відсвяткував день народження і на другий день - у військкомат. Взяли до війська, довго не повоював, привезли додому в гробі, але кажуть його приятелі, колеги, яка то була в нього жертвенна любов до Батьківщини, до народу. Так, є ті одиниці. Я не кажу, що все так сумно. Подивляємо волонтерів - що було би без них? Кожен з нас має чимось прислужитися для перемоги. Виховуймо в собі умертвенність. Молімося і просімо Господа свято пережити час Святого Великого посту. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
