Загублена святиня Хустина з Манопелло

Базиліка Святого Обличчя в Манопелло (Італія).

Базиліка Святого Обличчя в Манопелло (Італія).

Лик Христа чудесним способом відбитий на хустині з Манопелло.

Лик Христа чудесним способом відбитий на хустині з Манопелло.

Пол Бадде досліджує хустку з Манопелло.

Пол Бадде досліджує хустку з Манопелло.

Обличчя з Манопелло і відбиток на Туринській плащаниці цілковито збігають в розмірах і структурі.

Обличчя з Манопелло і відбиток на Туринській плащаниці цілковито збігають в розмірах і структурі.

Накладання хустки Манопелло на Туринську плащаницю.

Накладання хустки Манопелло на Туринську плащаницю.

Мушля молюска Pinna noblis, волокна вісону.

Мушля молюска Pinna noblis, волокна вісону.

Лик Христа зникає на світлі і з’являється на темному фоні.

Лик Христа зникає на світлі і з’являється на темному фоні.

Прийде час і з'явиться багато речей, про які не буде жодних свідчень, як наприклад, Туринська Плащаниця, Судар і Хустка св. Вероніки, які були пов'язані з життям Спасителя. Про їх віднайдення не буде жодної згадки, бо будуть приховані через переслідування. Не вірю, що ці реліквії будуть втрачені й забуті. Гадаю, що їх переховуватимуть для майбутніх поколінь

Св. Бралій із Сарагоси

Останнє століття відкрило чи наново вказало на ті полотна, які були при похованні Ісуса Христа. Зацікавлення ними зросло, коли виявилося, що зображення на них з'явилися в невідомий досі науці спосіб. Всі вони цілком однакові за способом виникнення. Завдяки поступу в науці, можна багато чого підтвердити. Ті полотна відійшли в забуття, але напевно Бог хотів явити їх, щоб у теперішньому світі, коли віра маліє, укріпити людину, підтримати і утвердити її.

Образ лику Ісуса є першою сторінкою Євангелія. Євангеліє - це текст, а передує йому образ Воскресіння. За юдейською традицією, щоб довести щось перед судом, потрібно було представити двох свідків. І тут ми, власне, маємо двох свідків - Йоана і Петра.

Поховання пораненого і скривавленого тіла вимагало, за юдейською традицією, використання чималої кількості полотна і хусток. З рота і носа вмираючого Христа текла кров. Хтось із тих, що стояли під Хрестом, притиснув лляну хустку до його обличчя. Кровотеча була такою сильною, що потрібно було скласти хустку і ще раз притиснути до обличчя померлого. Ця лляна хустка, розміром 855 на 525мм, з численними плямами крові та сукровиці збереглася до наших часів із VIII ст. Вона знаходиться в Іспанії у м. Ов'єдо. Наукові дослідження підтвердили, що вік цієї лляної тканини сягає I ст. н. е. Судар - хустка, якою обтирали обличчя вмираючого (за юдейськими звичаями). Розташування плям крові на хустині цілком збігаються з відбитком обличчя на Туринській Плащаниці. На обох тканинах знайдено кров групи АВ, яка належить одній і тій самій людині.

Після того, як тіло Ісуса було знято з хреста, його загорнули в чотирьохметрову лляну плащаницю (сьогодні це автентичне полотно зберігається в місті Турині (Італія) і тому носить назву Туринська плащаниця). Це було зроблено, щоб за юдейським звичаєм, не торкатися мертвого тіла голими руками і не проливати крові. Аби не давати вустам померлого відкритися, їх було перев'язано ще іншою хустиною. Потім обгорнене тіло обв'язали широкими полотняними стрічками навхрест, при цьому щедро змочуючи їх маслами та пахощами ззовні та з середини. І лише потім, отак сповите, немов кокон, тіло Ісуса поклали до гробу, і там Його обличчя прикрили дорогоцінною хусткою з вісону (сьогодні зберігається в м. Манопелло в Італії). І саме про цю останню реліквію буде йти мова в цій статті.

Далі розглянемо історію особ-ливої нерукотворної реліквії - Хустки з Манопелло.

"Ми знайшли найбільшу реліквію християнства!" - оголосив німецький журналіст Пол Бадд. Ця реліквія - це невеликий шматок тканини розміром 17 на 24см, проте саме в ній криється велич християнства.

Наукові дослідження однозначно підтверджують, що Плат (хустина), яка зберігається в Манопелло, походить з Єрусалиму. В результаті чудесного Воскресіння Христа з гробу, залишилася реліквія (відбиток Обличчя Ісуса), надзвичайно дорога для кожного віруючого і цікава для дослідника. Ймовірно, і Туринська Плащаниця, і Плат з Манопелло, який отримав назву "Плат Вероніки" (vera eikon - правдивий образ), до V століття зберігалися в місті Едесса, яке прийняло християнство в першому столітті н.е. (сьогодні це Урфа в південно-східній Туреччині). Ця реліквія називалася "першою іконою", "хусткою з Камуліана", "мандиліоном з Едесси". Всі були переконані, що цей образ не був намальований людиною, тому він звався Acheiropoietos (Нерукотворний).

Історія

У VIIIст. "Плат Вероніки" потрапив до Риму і зберігався в капелі св. Вероніки у базиліці св. Петра. У 1028 році Папа Інокентій III ввів звичай носити "Плат Вероніки" урочистою процесією по Риму в першу неділю після свята Богоявлення. Церемонія починалася у базиліці св. Петра, потім процесія рухалася до церкви Святого Духа, де найбіднішим мешканцям Рима роздавалася милостиня: по три динарії на хліб, вино і м'ясо. Данте Аліґ'єрі (1265-1321) у своєму творі "Vita nuova" писав, що юрби людей приходили подивитися на Божественний Лик Христа, зображений на Платі Вероніки. У "Божественній комедії" він неодноразово згадує хустку, підкреслюючи, що на ній відбито Божественний Лик. Кульмінаційним пунктом "Божественної комедії" була сцена, коли прочанин з'являється в небесах перед Богом, Який йому бачиться спершу як яскраве світло, а потім з цього світла назустріч прочанинові проступає Лик Христа. Ця сцена надихнула Папу Венедикта XVI до написання своєї першої енцикліки "Бог є любов". Про Божественний Лик на хустці Вероніки писав також інший великий італієць Франческо Петрарка (1304-1374) у своєму творі "Familiari canzoniere". Свята Бригіта Шведська, котра брала участь у святкуванні ювілейного 1350 року в Римі, також писала про правдивий Лик Христа, зображений на Платі Вероніки. На одній з колон нового будинку Базиліки св. Петра, зведеній в XVI столітті, є напис: "Для вшанування величі Спасителя, Чиє Обличчя відбите на Платі Вероніки, папа Урбан VIII збудував і прикрасив це місце в ювілейному 1525 році". Ця колона має назву "Свята Вероніка Єрусалимська".

Відомою є розповідь про Вероніку, котра витерла покрите потом і кров'ю Обличчя Ісуса Христа, коли Він ніс хрест на Голгофу. Однак саме ім'я "Вероніка" походить від латинсько-грецького виразу vera eikon - "істинний образ". Жінку, яка витерла обличчя страждаючого Господа, згідно з одкровенням блаженної Анни Катерини Емеріх, звали Серафія. Вона втратила двох синів під час побиття Вифлеємських дітей і знала, Кому витирає Обличчя. Вона це зробила, незважаючи на небезпеку. Хоч цій хустині приписують назву "Плат св. Вероніки", але це не відповідає дійсності, тканина з відбитками крові й рисами обличчя, за припущенням, перебуває в іншому місці. Адже на хустині з Манопелло не виявлено слідів крові і вона настільки тонка, що не могла б поглинути жодної краплі будь-якої рідини.

Вона випала з поля зору лише після сплюндрування міста у 1527 р. й збереглася до нашого часу, опинившись на узбіччі, у невеликому санктуарії неподалік від Адріатичного узбережжя.

Перші згадки про перебування хустини в Манопелло датуються сімнадцятим століттям. Де ж була ця дорогоцінна реліквія до цього? Професор Бадде почав шукати сліди в старовинних текстах і літописах і таки знайшов. Завдяки йому ми можемо простежити шлях хустини з Єрусалиму до Італії. Він розповідає про відбиток Обличчя Христа, доставлений в Константинополь у 574 році з маленького містечка Камуліана, розташованого недалеко від Едесси.

В одних рукописах VI століття є інформація про те, що Богородиця після воскресіння свого Сина зберігала полотно з відбитком Його Обличчя, який з'явився на тканині, коли Ісус лежав у гробі. Автор тексту пояснює, що Бог дав Пресвятій Богородиці це полотно, аби Вона могла молитися, споглядаючи Божественний Лик свого Сина.

Таким чином професор Бадде підсумував свої дослідження в одній із статей в газеті: "Образ на дорогоцінній хустині з вісону не є малюнком чи картиною. Він - зовсім інший, унікальним. Це найцінніший шматок полотна у світі".

Обличчя з Плата Манопелло і відбиток Обличчя з Плащаниці збігаються до найменших подробиць - це те саме обличчя

Професор Генріх Пфайфер із Григоріанського університету упевнений, що відбиток Божественного Обличчя на платі з Манопелло з'явився в момент Воскресіння Ісуса Христа. Плат був покладений на Обличчя Ісуса поверх савана, в котрий було загорнено мертве Тіло Спасителя. На цьому савані, відомому тепер як Туринська Плащаниця, відбилося негативне зображення померлого Христа, тоді як на хустці відобразився позитивний образ Христа Воскреслого. Якщо прикласти відбиток Обличчя з Плата до відбитку Обличчя з Плащаниці, вони цілковито, до найменших подробиць збігаються. Це те саме обличчя, що відбилося на тканині Плата, і тканині Плащаниці в момент Воскресіння. Ці два зображення - унікальні, вони не намальовані людською рукою, вони нерукотворні, acheiropoietos.

Відбиток Обличчя з'явився завдяки таємничому випромінюванню: він - нерукотворний.

Відбиток Обличчя анатомічно прекрасний, і сучасна наука не здатна його відтворити. Тіло мусило якимось таємничим чином проникнути крізь поховальні полотна, оскільки немає жодних слідів відривання полотна від тіла, а криваві струпи і структура тканини непорушені. Дуже ймовірно, що під час Воскресіння Христа там було якесь таємниче випромінювання, яке викликало фіксацію зображення обличчя на прозорому тонесенькому вісоні, покладеному на голову Ісуса. Вчені припускають, що цей самий вид енергії залишив відбиток мертвого тіла Ісуса і на Туринській Плащаниці. Все вказує на те, що то сам Воплочений Бог залишив для нас два вражаючі образи свого Божого Обличчя: один на плащаниці, а другий на хустині.

Вони є записом кульмінаційного моменту історії людства, коли відбулася вирішальна перемога над сатаною, гріхом та смертю. Син Божий, стаючи істинною людиною, міг як Бог узяти в свою людську природу гріхи всіх людей: "Він всі наші недуги взяв на себе, Він ніс на собі наші болі" (Іс. 53, 4). З історії життя кожної людини Він перейняв на себе всі гріхи та смерть. Сам без гріха, Він пізнав, яким страшним стражданням є гріх. У найбільшому стражданні, у пізнанні найбільшого зла під час Страстей і смерті на хресті Ісус був досконало слухняний Отцю і таким чином подолав гріх і смерть, отримуючи від Отця дар воскреслого життя.

Відмінності між Обличчям на Туринській Плащаниці і Обличчі на хустині з Манопелло

Відбиток обличчя на хустці з Манопелло, а також відбиток мертвого тіла на Туринській Плащаниці залишилися не внаслідок безпосереднього контакту тіла з полотном, а завдяки чудесному Божому втручанню під час Воскресіння Христа. Ми отримали чудесний запис почергових етапів прославлення Христового людства. На Туринській Плащаниці залишився відбиток ще мертвого тіла Ісуса, але вже в мить початку процесу його прославлення, тіло почало випромінювати таємничу енергію, яка з надзвичайною точністю увіковічнила на полотні зображення цілого тіла у фотонегативі.

Натомість на хустині з Манопелло відбився образ обличчя вже воскреслого Ісуса у фотопозитиві, але ще до завершення процесу його прославлення, оскільки на обличчі ще видно сліди ран і набряків, які вже затягуються і на їх місці залишається рожевий відтінок, щойно затягненої рани. Дивлячись на хустину, можемо розчаруватися, бо вона не така красива, як ми того очікували. Однак, потрібно усвідомлювати, що це обличчя Ісуса, який воскресає, а отже, воно ще не вповні прославлене. На Туринській плащаниці очі і уста Христа закриті (на очі були покладені монети), але на платі з Манопелло, що найбільш вражає і підтверджуює віру у воскресіння Христа, вони відкриті, як у живої людини! Це може побачити кожен і переконатися, що саме Христос, Син Божий, друга особа Пресвятої Тройці, на цій хустині немов промовляє: "Я той, хто є". Він той, хто існував і живе вічно, над яким смерть не панує, і саме Він має владу над життям і смертю, даючи життя вічне тим, які вірять і живуть Його наукою.

Дослідник Пол Бадде розповідає про враження однієї жінки, яка після споглядання образу з Манопелло сказала, що побачила очі ягняти і лева одночасно... В Його погляді немає ні розпачу, ні гніву. Краса воскреслого Ісуса безконечно перевищує будь-яку нашу уяву. Ми зможемо бачити Його і радіти лише в Небі. Лик з Манопелло - це обличчя Христа, який воскресає у момент його переходу від смерті до життя. Тоді відбулося докорінне преображення спотвореного у стражданні та смерті на хресті тіла Ісуса, який добровільно був "...поранений за наші гріхи, роздавлений за беззаконня наші. (...) Не було в ньому ні виду, ні краси - ми бачили Його, - ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, (...) немов людина, що перед нею обличчя закривають, і ми його за ніщо мали" (Іс. 53, 2-3).

Лик з Манопелло є обличчям Христа, Який воскресає, але ще зі слідами страждань, а отже, у процесі прославлення, цілковитого преображення, "одягнення тлінного в нетління, смертного в безсмертя" (пор. І Кр. 15, 53). Тому Божий Лик справляє таке враження, ніби намальований світлом; він змінює вигляд відповідно до кута зору і сили освітлення. Тільки в сонячному світлі воно набирає повного виразу і краси. Він не намальований людською рукою, а є справою самого Бога. Він показує справжнє обличчя Господа нашого Ісуса Христа. Господь Бог залишив нам виразний образ правди про своє Воплочення, Смерть і Воскресіння. Тим образом Він ще раз підтвердив, що насправді став людиною, що взяв на себе всі наші страждання та гріхи, що насправді помер та воскрес, аби звільнити нас від гріха і смерті та привести до щастя в Небі.

Головним завданням даної реліквії - вказувати нам усім на дійсну присутність Особи Воскреслого у таємниці Євхаристії. "Євхаристійний Агнець є "хлібом плащаниці", в якому криється Бог, - писав св. Тома Аквінський, - Євхаристія - це наш найбільший скарб, адже це сам Ісус, який прагне ділитися з нами своїм воскреслим життям, зцілювати всі хвороби душі і тіла".

Співставлення Туринської плащаниці і хустки з Манопелло

Сестра Бландіні першою поширила інформацію, що хустка з Манопелло є частиною Туринської плащаниці. Вона приклала образ з Манопелло до копії Туринської плащаниці й дійшла висновку, що це обличчя того самого чоловіка. Її вразила подібність рис обличчя: ті самі пропорції і той самий вузький ніс (зламаний, від побоїв зміщений). Сестра Бландіні зауважила, що обличчя на хустині з Манопелло має рожеві відбитки в тих самих місцях, що й рани на Туринській плащаниці.

Німецька дослідниця, сестра Бландіна виявила чудесну ознаку образу - на ньому не було виявлено жодного сліду пензля, олівця чи навіть ґрунтовки. Чому взагалі ми бачимо там якийсь візерунок? Науковці розводять руками. Брак слідів фарби показали дослідження професора Нонато Віттіре з університету в Барі і Гуліо Фанті з університету в Падуї. Тільки в зіницях зображеного на полотні чоловіка волокна видаються як осмалені, немов пропалені високою температурою. Отже, це справа рук нашого Творця.

Професор, отець Пфайфер з Григоріанського університету довів, що образ з Манопелло є архетипом, точкою відліку для всіх образів наступних поколінь; аж до ХVІІ ст. образи малювали, повторюючи цей самий канон: зображували обличчя чоловіка з вузьким носом і довгим волоссям.

Вісон

Хустина з Манопелло зіткана з дуже дивного матеріалу. Це такий тонкий, як павутинка, і прозорий, як нейлон, шматок тканини. У тіні він набуває кольору сірого графіту, а при світлі стає мідно-золотистим. Ця делікатна тканина - це вісон, званий також "морський шовк". Це була найдорожча тканина на той час, щось набагато м'якше, ніж звичайний шовк. Сьогодні живе лише одна жінка, яка знайома із способом виготовлення цього роду тканин. Професор Бадде віднайшов її, це Кяра Віго (Chiara Vigo) з острова Сан-Антіоко, поблизу Сардинії. Її предками були фінікійці і халдеї, які знали рецепт виготовлення цієї тканини. Вона підтвердила, що хустина з Манопелло зіткана з найделікатнішого вісону і що він найніжніший від усіх, які вона коли-небудь у своєму житті бачила.

Кяра пояснює, що для того, аби дістати нитки вісону, треба пірнати в Середземне море і там діставати великі двостулкові молюски. Довжина їх сягає до 90 см.

"Морський шовк" виймають із однієї залози молюска. Кяра пояснила, що вісон можна пофарбувати у пурпуровий колір, але намалювати щось на ньому неможливо, тому зображення на хустині не є малюнком обличчя особи. Як же ж створено цей образ? Сестра Бландіні бачить це так: "Ці зображення завжди залишатимуться для нас загадкою. Вони є результатом чуда".

Як це було...

Апостол Петро побачивши похоронні полотна, крізь які чудесним способом пройшло прославлене тіло Христа, повірив у воскресіння, під час якого людська природа Ісуса була прославлена. У Ньому замешкала вся повнота: "Враз з людською природою живе вся повнота Божа" (Кл. 2, 9). Поховальні полотна, які обвивали мертве тіло Ісуса, після Його воскресіння опали, сплющилися, оскільки залишилися порожніми, бо воскресле тіло проникло крізь них. Відомо, що на голову Ісуса, Який лежав у гробі, щільно сповитий поховальними полотнами, була покладена хустка з дорогоцінного вісону на знак особливої пошани.

Святе Письмо описує недільний ранок: "Першого дня тижня Марія Магдалина прийшла до гробниці ранесенько, як ще не розвиднілось, аж бачить - камінь відкочено від гробниці. Отож біжить вона, прибігає до Симона Петра й до іншого учня, якого Ісус любив, та й каже їм: "Забрали Господа з гробниці й не знаємо, де покладено Його!" Пішов Петро з отим іншим учнем, і приходять до гробниці. Бігли вони обидва разом, та той інший учень біг швидше за Петра, тим і прибув до гробниці першим; нахилившися, бачить - лежить полотнище. Однак не ввійшов. Приходить тоді слідом за ним Симон Петро і, ввійшовши до гробниці, бачить, що полотнище лежить, а й хустка, яка в нього на голові була: лежала ж вона не з полотнищем, а згорнена збоку, на іншому місці. Тоді ввійшов і той інший учень, який першим був прийшов до гробниці, - і побачив, і увірував". (Йо. 20, 3-8).

Євангелист Йоан із шести грецьких виразів, які означають акт бачення, використав слово eiden - "побачив і увірував" (Йо. 20, 8). Це слово вказує на факт, що людина не тільки бачить щось, але й розуміє.

Що ж побачив Йоан? Пол Бадде наводить одну з реконструйованих версій. "Гробниця порожня, темна. Жодних свічок, ламп, штучного світла. Петро схиляється, щоб через невеликий отвір проникнути всередину. В пітьмі навпомацки простягає руку вправо, у напрямку видовбаної у скелі лави, на якій було покладене загорнене у простирадло тіло. Руками відчуває полотно. Але Ісуса немає. Поволі світає. Вхід до гробниці зі сторони сходу. Перші промені сонця падають на землю і на хустину, яка там лежить. Йоан пише чітко, що "лежала ж вона не з полотнищем, а згорнена збоку, на іншому місці". У невеликій гробниці вона мала лежати на землі.

Хустина з Манопелло зіткана з вісону. Вісон - дорогоцінний морський шовк. Одна з найцінніших тканин стародавнього Сходу, на світлі вона починає блищати, як золото. Як виглядав вісон, коли на нього впали перші яскраві промені сонця, що сходило над Єрусалимом? Петро зауважив хустку, що лежала згорнена на землі і блищала, мов золото. Звичайно, він схилився, щоб її підняти. Повернімося до опису Йоана: "Тоді ввійшов і той інший учень, який першим був прийшов до гробниці, - і побачив, і увірував". Що побачив Йоан, що увірував? Порожню гробницю?

Ні, це не має сенсу. Порожня гробниця - це зовсім не доказ. Зовсім. Тіло можна викрасти. Це було б логічним поясненням, до того ж цілком слушним. Щоб зрозуміти, що побачив Йоан, ми повинні повернутись до нашої реконструкції. Отож, Петро простягає руку до блискучої хустини, що лежить на землі, обережно бере її пальцями, піднімає, тканина розгортається. Петро повертається до входу у гробницю, через який щораз більше проникає сонячне світло. Він піднімає хустину до світла (логічно, що не в бік темряви) і бачить на ній лик живого Ісуса! Це зображення побачив і Йоан, тому й увірував! "Я той, хто є..."

Можливо, що ввійшов до гробниці і підняв хустку Йоан. Але на цьому варіанти закінчуються. Для Євангелиста полотнище і хустина є доказом Страстей і Воскресіння, а не Янголи, яких він якраз і не бачив. Тут варто зауважити, що жидівська традиція завжди вимагала двох свідків. Одного - замало. Маємо Петра і Йоана, а одночасно - полотнище і хустину. Туринську Плащаницю і Святу Хустину з Манопелло".

Чому аж в ХХ ст. Бог відкриває нам ті таємниці ?

На таке подібне питання відповідав дослідник плата з Манопелло Пол Бадде: "Зацікавлення обома реліквіями відновилося та зросло у XX ст., а це століття, в якому óбрази стали текстами. Уже в 20-х роках Курт Тухольський говорив, що образ говорить більше ніж тисяча слів. Коли Плащаницею почали надзвичайно цікавитися? Коли у 1898 році її було сфотографовано, з'ясувалось, що на її фотонегативі видно позитив - візерунок зверненого у наш бік обличчя. Це фото облетіло світ, а Плащаниця стала найвідомішою реліквією християнства. Щодо Святої Хустини з Манопелло, гадаю, що 80% фотографій, які тепер розповсюджують у світі, мого авторства. Я не митець, не художник, я навіть не мушу багато писати, а зображення воскреслого Ісуса через супутниковий зв'язок поширюється по всьому світі. Коли люди зі Штатів чи Бразилії запитують, що це за реліквія, я клацаю мишкою й висилаю їм три найгарніші фотографії з коротким поясненням. Ефект сильніший від моїх книжок . Але справа тут не лише у новітніх технологіях. Як християни, ми віримо, що на початку було Слово. Це Слово стало Тілом. Образом. Нині віра у воплочення Слова в Тіло слабне, особливо в Європі. І саме тому ми знову відкриваємо Туринську плащаницю та Святу Хустину з Манопелло".

Для кожного християнина дана реліквія є свідченням Христової любові до нас. Господь казав до св. Фаустини: "Я прагну єднатися з людськими душами; Моя розкіш - єднатися з душами. Знай про це, доню Моя: коли я приходжу у Святому Причасті до людського серця - маю повні руки всіляких благодатей і прагну віддати їх душі, але душа навіть не звертає уваги на Мене, полишає Мене і займається чимось іншим. О, як Мені сумно, що душі не пізнали любові. Вони поводяться зі Мною як із чимось мертвим". ("Щоденник", 1938).

Кельнський кардинал Майснер писав: "Мене найбільше зворушив той факт, що образ на хустині з Манопелло точно відповідає зображенню, відбитому на Туринській Плащаниці. Однак, наскільки це обличчя стражденне, настільки ж і випромінює силу пасхальної перемоги: Бог живе, Христос Воскрес... У моєму Бревіарії лежить невеличка репродукція св. Хустини з Манопелло. І перш ніж я починаю молитву, завжди зазираю в очі Ісуса. А Він дивиться просто в наше серце. Господь не дивиться, як поліцейський або слідчий, Його погляд надає відваги. Якщо це правда, що найкоротшим шляхом до зустрічі є погляд, то наскільки ж більше це стосується зустрічі людини з Богом! Погляд - найкоротший шлях зустрічі між Богом і людиною. Мушу визнати, що зрозуміти цю істину мені дуже допомогла саме зустріч із поглядом Ісуса на хустині з Манопелло. Коли я поглянув на це загадкове полотно - таке тонке, що здалеку його взагалі не видно (аби його побачити, потрібно підійти до нього на відстань простягненої руки), я відчув надзвичайне зворушення... Обличчя Христа з Манопелло дуже глибоко відбилося в моїй душі".

Ось така коротка історія святої хустини з Манопелло, цієї забутої і невідомої святині в нашому народі і цілому світі. Тепер, коли ми дізнались про цю святиню, маємо в глибині свого серця збудити велику віру щодо неї. Певний час цю святиню не виставляли для всезагального оглядання, але люди свято вірили в неї, хоч і не бачили. То ж запитай себе, християнське душе, якою є твоя віра і на чому ти її будуєш?

На превеликий жаль, людина третього тисячоліття вже не має тієї віри, яку мали її батьки, бо вони наслідували Христа і Його слова: "...блаженні ті, що не бачили, але увірували", а сьогоднішня людина хоче вірити "очима і руками", тобто все побачити і своїми руками торкатися. Проте велика ласка полягає в тому, щоб вірити серцем і розумом.

"Пригляньмося до Ісуса, що висить на хресті, - говорив св. Вернард, - як там у цілій Його поставі пробивається любов до тебе, мов би хотіла тебе пригорнути до Найсвятішого Серця. Голова похилена вниз, ніби хотіла скласти поцілунок на твоєму чолі. Серце пробите списом, наче через цю видиму рану хотіло тобі показати невидиму рану, яку Йому завдала твоя злоба".

Підготували Фолюш Ірина, парафіянка храму преп. Параскеви і мч. Назарія смт Шкло