Родинна любов
Катехизмова частина
Тепер подамо головні види любові з огляду на її предмет, аби показати, як можна кожну з них вчинити надприродною і досконалою. Почнемо від родинної любові.
Треба любити родину, бо цю любов прищепив у серця сам Бог, а Ісус Христос освятив своїм прикладом і словом. Ця любов, відповідно до свого джерела, має подвійну ознаку: вона або походить із природної схильності і тоді справді є доброю, якщо не переступає меж розуму і Божого закону, але тоді не є надприродною; або випливає з вищого джерела - з любові Божої, і наказує любити родину в Бозі й задля Бога - і це є християнська любов, надприродна, духовна. Одна повинна поєднуватися з другою, тобто природна любов має бути ушляхетнена, освячена й піднесена до гідності надприродної.
Тому не слід думати, що християнин, який прагне досконалого життя, повинен зректися родини. Звичайно, його любов має бути чиста, сильніша і витриваліша, немовби проходила через Серце Ісусове. Оскільки природна любов є нерідко сліпою, непостійною й егоїстичною, то надприродна любов є розумною, витривалою і готовою до жертви, тому що походить від Бога.
Так само й ти люби свою родину, а люби тому, що Бог наказує любити, і так люби, як Бог велить. Цю любов черпай з Ісусового Серця і з Серця Пречистої Діви Марії, а проявляй її щирим серцем, частою молитвою й охочою жертвою. Особливо люби батьків, навіть хоч би й були вони прикрі; віддавай їм належну честь, хоч би на неї й не заслуговували, і шануй їх, хоч би були й найнижчого стану. Тут дає тобі приклад Папа Венедикт ХІ, який після свого вибору на Папу не хотів привітати своєї матері, яка була прачкою, тому що її вдягнули в дорогу одежу й коштовності. І тільки тоді, коли вона зняла ті дорогі шати, поцілував їй руку.
При цьому будь терпеливим до хиб і недосконалостей батьків, виконуй їхні накази, якщо вони не противляться Божій волі, осолоджуй їхні терпіння і віддячуйся посвятою за їхню посвяту. З життя святих можна навести багато прикладів такої любові, але подамо тільки два.
Свята Германа мала строгу мачуху, яка постійно над нею знущалася, а замість їжі дівчина отримувала трохи пліснявого хліба. Попри це свята пастушка не переставала любити немилосердної мачухи, а за зло відплачувалася їй добром. Так само й блаженна Еміліяна зазнавала від свого батька найдошкульніших образ, проте ніколи не скаржилася, кожну образу переносила мовчки. Якщо святі так любили злих батьків, то наскільки більше треба любити добрих. Однак стережися, аби задля любові родини не ображати Бога, так як це, на жаль, часто трапляється, бо така любов є грішною. "Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, - каже Спаситель, - той недостойний Мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж Мене, той недостойний Мене" (Мт. 10, 37).
Взірцем такої любові хай для тебе буде свята Вібія Перпетула. Як тільки розійшлася вістка про те, що її схопили, прийшов до в'язниці її батько, поганин, і старався погрозами і просьбами відвернути її від віри, але даремно. Через декілька днів прийшов знову, мучений глибоким смутком, і серед сліз та стогону відізвався до доньки: "Змилуйся, дочко, над моїм сивим волоссям, змилуйся над своїм батьком, який тебе так любить! Я тебе оточував дбайливою опікою, а ти, дочко моя, хочеш спровадити на голову свого батька, на цілу родину таку велику ганьбу?" Промовляючи це, кинувся до ніг своєї дочки і обмивав їх рясними сльозами. Але Вібія не похитнулася. Коли її вже вели на страту, батько став перед нею, тримаючи на руках її малу дитину, і благав: "Змилуйся хоч над цим немовлятком, коли не маєш наді мною милості!" Яка ж це важка боротьба для слабкої жінки! Однак вона перемогла й померла за Христову віру.
Якщо ж Господь зажадає, аби для вищої мети відірватися тілом від родини й посвятитися Йому, наприклад у священстві чи в монашому житті, не вагайся принести цю жертву, бо таким чином ти уподібнишся до Вчителя досконалості - Ісуса, який, щоб виконати волю Отця, не вагався, що цим вибором засмутить свою найдорожчу Матір. За це ти отримаєш щедру нагороду. "Кожний, хто задля імені мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину" (Мт. 19, 29). Якщо б у цей час перед виразною Божою волею твоє серце хиталося або цьому противилася б родина, тоді потрібно пересилити в собі це природне почуття. Чому це так необхідно? Часто, коли йдеться про справу спасіння нашої душі, саме родичі стають нашими найбільшими ворогами. "І ворогами чоловіка будуть його домашні" (Мт. 10, 36). Св. Карл Боромей говорив, що коли ходив до своїх рідних, завжди повертався з пригніченим духом. "Коли йдеться про вибір життєвого стану, - як навчає про це святий Тома з Аквіну, - ми не зобов'язані слухати батьків". Якщо хтось має покликання до духовного стану, а рідні чинять опір, то такі зобов'язані послухати Бога, а не родину, яка з огляду на особисту користь і ціль стає на заваді нашому духовному добру. "Вони воліють, - каже св. Вернард, - щоб діти радше були прокляті, ніж покинули родинний дім". Ті, яких Господь не покликав до монастиря, спасуться, живучи у світі й виконуючи обов'язки свого стану. Ті ж, які покликані, але не слухають Бога, можуть спастися, але це нелегко, бо буде бракувати їм тієї особливої допомоги, яку Господь приготував їм у духовному стані, а без неї вони самі не можуть спастися. Такі, як св. Тома Аквінський, св. Петро з Алькантари, св. Франциск Ксаверій, св. Алоїзій Бельтранд і багато інших пішли до монастиря без згоди своїх батьків. Нехай тебе це не дивує. Бо родинна любов, яка є нижча, повинна поступитися перед любов'ю Божою, котра є вища. З іншого боку, нехай батьки не вважають своїх дітей за божків або за свої іграшки. Тому, коли діти ще малі, нехай їх не пестять і надмірно не наряджають, а коли вони стануть дорослішими, хай не дозволяють на всі їхні примхи, ані не мовчать на їхню дратівливість, ані не ставляться поблажливо до їхніх пристрастей чи лінивства. Інакше такі діти стануть Авесаломами, тобто собі та родичам будуть на погубу. Навпаки, нехай батьки люблять своїх дітей по-Божому: поки вони ще малі, нехай часто жертвують їх Найсвятішому Ісусовому Серцю й поручають опіці Пречистої Діви Марії, нехай виховують їх свято, навчають їх про Бога, нехай ведуть їх до Церкви й приступають з ними до Святих Тайн, нехай вправляють їх у страсі Божому та в замилуванні до праці, караючи дуже обережно. Нехай постійно за ними наглядають, навіть якщо вже й подорослішають, та постійно розвивають у них чесноти, викорінюючи хиби, але все розважливо і з любов'ю, тому що від цього залежить справжнє добро дітей, батьків, суспільства й Церкви. Так виховували святі, і так виховувалися святі.
На аудієнції католицьких батьків Святіший Отець Павло VІ сказав повчальні слова, які Папа Йоан Павло ІІ повторив у 1981 році в Апостольській настанові про родину: "Матері! Чи ви навчаєте своїх дітей християнських молитов? Чи ви приготовляєте їх, як і священики, до Святих Тайн, що приймають замолоду, тобто до Св. Сповіді і Святого Причастя? Чи ви заохочуєте їх у час недуги думати про терплячого Христа й кликати на поміч Пречисту Діву Марію і Святих? Чи ви, батьки, молитеся разом зі своїми дітьми, з усіма домашніми хоч деколи? Ваш приклад праведного життя - приклад, який випливає зі щирого серця й проявляється на ділі, - є неоціненною лекцією на все життя рідних, актом особливого богопочитання. Так ви приносите мир своїм родинам - "мир домові". Пам'ятайте, що тоді ви розбудовуєте Церкву".
Якщо чоловік і жінка, батько й мати є справді віруючими й практикуючими християнами, якщо вони прищеплюють у серця дітей любов до Бога і ближніх, тоді такий родинний дім стає царством батька, світом матері і раєм дитини, бо там процвітає справедливість, милосердя і любов.
Мати св. Криспіна часто в дитячому віці вела його до церкви, де, показуючи на образ Пречистої Діви, говорила до нього: "Дорога дитино, це твоя Мати, дивись, аби ти Її ніколи не засмутив". Криспін запам'ятав цю мамину пересторогу на все своє життя. Мама св. Людовіка часто повторювала йому: "Сину мій, я воліла б бачити тебе на смертному ложі, аніж у смертельному гріху". Король Людовік ІХ добре зрозумів і пам'ятав цю мамину науку, що не тільки сам освятився, але й свого сина виховав згідно з нею. Помираючи, він залишив йому такий заповіт: "Сину мій, перша порада, яку тобі даю, - любити Господа Бога усім своїм серцем, бо без нього нічого доброго не можемо зробити. Ти маєш бути готовий радше перенести будь-які нещастя й дати себе порубати на шматки, аніж колись образити Господа Бога тяжким гріхом". Також порада батькам - аби вони, згідно з настановою Святішого Отця Венедикта ХVвід 1918 р., публічним актом посвячували своїх дітей Найсвятішому Ісусовому Серцю перед цим образом.
А коли Бог зажадає від батьків, щоб вони з любові до Нього віддали свою дитину Йому на служіння, хай не тільки не ставлять перешкод, якщо діти мають справжнє покликання, але хай вважають це за щастя і честь. Коли св. Йоанна Франциска хотіла вступити до монастиря, батько спочатку був проти. Однак пізніше, бачачи в цьому Божу волю, сказав: "Боже мій, не годиться мені довше противитися тому, що Ти постановив. Погоджуюся з цим усім своїм серцем і складаю Тобі в жертві мою дочку, яка є найулюбленішою і дорогою для мене, як Ісаак Авраамові". Потім поблагословив її, що клячала біля його ніг, кажучи: "Іди туди, люба доню, де тебе кличе Господь Бог, але стримаймося від сліз, аби з наших почуттів принести Богові досконалішу жертву".
Якщо потрібно вибирати між Божою волею і гріхом, то батьки-християни з радістю виберуть терпіння і смерть, але не гріх. Під час переслідування християн вели на страту молодого ісповідника віри - Симфоріяна. У брамі міста перед ним стала його заплакана мати, щоб дати своє останнє благословення. А коли його повели далі, вибралася на верх міського муру і благала: "Дорога дитино, Симфоріяне, дивись на Господа Бога, за якого вмираєш, і не спускай з Нього очей. Дорогий сину, не бійся смерті, яка дає тобі вічне життя. Піднеси своє серце до Неба, де тебе чекає Той, котрий там царює. Сьогодні марне й дочасне життя зміниш ти на вічне й незмінно щасливе". Ці слова додали відваги святому юнакові. За декілька хвилин після цього він схилив свою голову під меч і отримав небесну корону.
... За віру в Христа стратили сорок мучеників. А коли їхні тіла забирали, аби спалити, наймолодший з них, Мелітон, ще жив. Слуги імператора хотіли відсунути його на бік в надії, що принаймні одного з них зможуть намовити до відступництва від віри. Бачачи це, його мати, ревна християнка, приступила до нього й сказала: "Сину мій, ще трохи потерпи. Ось Христос стоїть у небесній брамі й буде тобі допомагати. Не втрачай відваги. Цей ангел, який приніс тобі небесну корону, заведе тебе до вічної слави. Крижана вода, в якій переніс ти тяжкі муки, вже піднесла тебе до небесних воріт, а вогонь, в який мають тебе кинути, помістить тебе на лоно твого Бога. Сину мій, витривай ще хвилину, аби, отримавши пальму мучеництва, зробив мене найщасливішою з матерів. Бо як Господь Бог дав мені тебе зі своєї ласки, так і я хочу віддати Йому тебе з любові". Потім, побачивши, що вози, на яких везли тіла мучеників, уже віддаляються, а погани, намагаючись вирвати в неї сина, взяла його на свої плечі й поспішила за возами. Мелітон тим часом віддав Богові свою душу. Мати поклала його тіло на віз, а сама йшла за ними, благословляючи Бога. Такою є сила святої любові.
Свята любов повинна також оживляти і подружжя, аби любилися не задля проминаючих приємностей тіла, ані заради шаленства почуттів чи крихкої симпатії серця, а задля виконання Божої волі й згідно з цією волею. Любов у Бозі є справжнім щастям родини, а любов без Бога є для неї погубою. На жаль, дуже часто буває, особливо між молодими подружжями, що чоловік для жінки, а жінка для чоловіка стає, так би мовити, божком: чоловік молиться до жінки, а жінка до чоловіка, а до Бога ані одне, ані друге. Що гірше, нерідко одне, аби догодити другому, готове покинути молитву, піст, набоженство, приступання до Святих Тайн, а навіть і зректися віри та погубити власну душу. Це сталося з царем Соломоном, якого поганські жінки потягнули до ідолопоклонства. Таке стається також і з християнами. Якими, отже, пильними повинні бути подружжя, аби їхня любов завжди була свята!
З метою збереження згоди й гармонії у співжитті хай подружжя дотримується таких правил: чоловік хай ставиться до жінки сердечно і ввічливо, будучи далеким від суперечок, грубості, ревнощів та бурчання. Нехай охоче заспокоює потреби її і цілого дому, нехай пильнує родинне вогнище, а не наслідує тих недобрих чоловіків, які кожну вільну хвилину від занять просиджують у казино, в клубах, у барах чи ресторанах. Хай виправляється зі своїх хиб, аби не втратити поваги в жінки і хай разом з нею сумлінно виконує релігійні обов'язки. Жінка хай вистерігається ледарства, кокетливості, залицяння, примх, дратування і підозр до чоловіка. Хай не буде впертою, нудною, меланхолійною, ані занадто жвавою, балакучою чи не задоволеною і буркотливою. Краще хай буде у всіх своїх вчинках тихою і милою, в побожних практиках не надмірною, у веденні господарства - старанною і пунктуальною, у вимогах скромною, у витратах ощадною, обережною у гостинності, а особливо до чужих мужчин, дбайливою до чоловіка, дітей, слуг, повна посвяти у важкі хвилини. Якщо чоловік занадто гострий і категоричний, жінка хай мовчки переносить вибухи поганого настрою і пристосовується до його волі, а навіть, наскільки дозволяє на це Божий закон, до його забаганок і вподобань. Якщо чоловік піддається якійсь пристрасті, має недобрі звички, хай лікує його обачливо, але не принижує його чи то вдома, чи перед чужими. Якщо чоловік віддаляється від Бога, то нехай притягає його до віри й до Бога молитвою, прикладом і любов'ю, однак без проповідницького картання. За приклад для тебе тут може бути св. Моніка, яка навернула свого чоловіка до Бога; Елеонора, жінка англійського короля Едварда, яка власними устами висмоктала отруту з рани, завданої чоловікові отруєним стилетом мусульманина; св. Анна Марія Таїджі; св. Йоанна Франциска де Шанталь та багато інших.
