(Проповідь о. Василія Ковпака під час Відпустової Святої Літургії
на Храмовий празник Свв. Макавейських Мучеників у с. Ліс)
Во імя Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь. Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри! Сьогодні обходимо урочистість Семи Братів Мучеників Макавейських, їх мами Соломії, а також священика Єлеазара.
Дорогі мої, коли народ жидівський був вірний Господу Богові, Господь Бог робив великі чуда. Божа опіка і благословення були над тим народом, але народ так часто забуває про всі добродійства, і кожному народові здається, що він такий муд- рий, що йому не треба молитися, шанувати й прославляти Господа Бога, що можна обійтися без Нього. І не раз той народ жидівський впадав у страшні тяжкі гріхи: женилися й виходили заміж, брали собі з поганських народів чоловіків і дружин. Ті чоловіки й дружини переводили євреїв на свій лад, на поганський світ, віра правдива була втрачена. А пам'ятаємо, що Господь Бог є ревнивий і тому, коли Він випровадив єврейський народ з Єгипетського дому неволі, на горі Синай дав йому Свої Заповіді Божі. Вступ до Заповідей, звернений до ізраїльського народу, голосив: "Пам'ятай, що Я є Господь Бог Твій, Який вивів тебе з Єгипетського дому неволі", а перша Заповідь була: "Не май інших богів, крім Мене". Господь Бог хотів від ізраїльського народу щирого серця й чистої віри. Не завжди народові були до вподоби ці вимоги Господа Бога. І ось, коли народ, опиняючись у поганському світі, відходив від Господа Бога, Той карав його різними карами. У 166 році до Різдва Христового на Ізраїль, на Святу Землю, на Єрусалим напав сирійський цар Антіох. Він посилає до Єрусалима свого генерала Апологія, а разом з ним 22 тисячі війська. Прийшовши до Єрусалима, а була субота (для євреїв субота свята), погани робили, що хотіли. Євреї не могли порушити суботи, святого дня, не могли взяти зброї, щоб оборонити себе. Це сьогодні нам немає різниці, коли сіно сушити чи його привезти, і поскладати в копиці. Для нас неділі мовби не існує. Поспішаємо на базар, аби добре продати, добре купити, то в "Сільпо", то на рибалку, то в ліс по гриби. Святу неділю сьогодні ми звели до нічого, сьогодні неділі немає в народі, це в нас у Галичині, не кажучи вже про Схід: там будують, майструють, копають, садять - нормальне явище. І от уявіть собі: вороги прийшли до Єрусалима, у святу суботу, а він не візьме зброї до рук, бо ж святий день - заборонено брати зброю. І ворог скористався цим. Того дня було вбито 80 тисяч євреїв, 40 тисяч було взято в полон, всю країну було розграбовано, все багатство з країни було вивезено й заборонено жидам дотримуватися їхнього Закону - святкувати суботу, а хлопчикам робити обрізання за законом, укладеним між Авраамом і Господом Богом. І це було страшно, дорогі мої. Жінок-матерів, які робили обрізання хлопцям, сирійці, водили ганебно по цілому місту, а потім скидали з гори, і вони розбивалися. То було страшне переслідування, жиди плакали за святинею, бо їхню святиню Антіох перетворив для прослави так званого поганського олімпійського бога Дія.
І ось була одна родина - мама, яка виховувала семеро синів. Їхні імена не подаються у Святому Письмі, але Традиція зберегла їх - Авім, Антонін, Гурій, Єлеазар, Євсевом, Аліма, Маркел, мама їхня була Соломія. І ось, дорогі мої, серед тих людей був один побожний священик, який мав 90 років. Жиди любили його, навіть ті, які зрадили віру, бо то була благочестива свята людина. І вони йому кажуть: "Як принесуть тобі їсти свинину, та вже їж, а як ні, ми тобі підсунемо інше м'ясо, не свиняче, але ти покажи на очах людей, що ти їси свинину". На це той священик відказав: "Не годиться у нашому віці таке вдавати, щоб молодь не збилася з дороги". Чуєте? Не годиться у моєму старечому віці такі речі робити, щоб молодь не зійшла з доброї дороги, щоб молодь не отримала згіршення. Питаю вас сьогодні: а як то є в наших родинах, як то є з вашим віком, чи ми з вами робимо все для того, щоб молоде покоління не збилося з доброї дороги? Скажіть мені, де той онук чує перші прокльони, від кого? Від діда з сивою головою і бабці, яка має покриту сиву голову, від тата, який прийде п'яний, матюкається, скандалить, від мами, яка нарікає і проклинає. Що казав священик Єлеазар? Не годиться у старшому віці давати згіршення молодим, бо я з сивою головою маю дати їм приклад, як вони мають любити Бога, як вони мають шанувати Церкву, молитву й дотримуватися Закону Мойсея. Хто дає згіршення у наших родинах? Той хто лягає і встає без молитви, а в неділю, коли б'ють дзвони, не йде до церкви або навіть, повертаючись із Богослужіння, вступає до кав'ярні чи до бару, а прийшовши додому, скандалить, заводить бійки, ширить ненависть і злобу. "Не годиться у твоєму віці!" - послухай добре, бо це Слово Боже, це не наука навіть святого, так говорить Святе Письмо, Слово непомильне, Боже. Не годиться у такому віці давати згіршення молодому поколінню! Так, дорогі мої, хто вперше запровадив хлопчиська до бару - чи не ти, тату? Хто вперше налив йому в склянку горілки, вина, пива, шампанського, бо ти казав, що він уже виріс, уже може собі позволити? Хто буде відповідати за малолітніх злочинців, в'язнів, розбещених дітей? - Ті, хто вперше подали їм поганий приклад, що везли їх у неділю замість до церкви на рибалку, до театру, до бару, замість посту пили разом і веселилися. Злочини ваших дітей на ваших руках, на вашому серці, на ваших устах і на вашій душі. Бо замість дати добре виховання, добрий приклад, замість показати шляхетне, ти брав свого сина і крав, казав, що так треба жити, привчав до обману.
І тому, коли ми дивимося сьогодні на наше життя, розгул корупції, на все, що відбувається в народі, ми знизуємо плечима. Ми нібито побожні, але в тій побожності нема Бога, в тій побожності нема Заповідей Божих. У тій нашій побожності, такій поверхневій, немає страху Божого. У тій побожності є ознаки фарисейства, про що Христос казав: "Не робіть так, як вони роблять, і не живіть так, як вони живуть". Тому, дорогі мої, ми мусимо взяти сьогодні собі за приклад оту маму Соломію і її синів. Що вона сказала до дітей? "Діти мої, це пожива Небесна для щоденного життя".
Живучи в цьому світі, ми намагаємось знаходити компроміс: як то обдурити, як то обійти Пана Бога. Ми стараємося, дорогі мої, жити половинчастим життям - трохи мамоні, а трохи Господу Богові. І з того нічого не виходить, тому мізерні плоди. Вона благословляла своїх дітей і наймолодшого, якому було три роки, вона бачила, що дитина може зламатися, бо маленька, має всього три рочки, і вона каже: "Дитино, я тебе носила дев'ять місяців, ти маленький, маєш лише три рочки, але не бійся смерті, бо твої брати є в небі, вони оглядають Господа Бога, і ти не поруш Закону Мойсея. Цей Закон святий, і ти виконуй цей Закон, і будеш щасливий, і ми всі зустрінемося в домі Отця Небесного". Мама благословляє дітей на смерть, бо знає, що не можна порушити Закон.
А ти, мамо християнська, як виховуєш своїх дітей? А, мала екзамени, пізно прийшла з дискотеки, де ж я буду свою квітку будити до церкви, хай відпочине, тяжкий тиждень був. Ми так легко отруюємо своїх дітей гнилизною, і нам здається, що ми дуже добре робимо для своїх дітей, бо ми їх жаліємо, вони маленькі, їм не треба постити. Дорогі мої, цей компроміс довів нас до великої катастрофи, руїни, яку спостерігаємо сьогодні в нашому народі. Маємо повернутися лицем до Бога, лицем до віри, Божий Закон має ввійти в наше середовище, в наше серце і в нашу душу, в життя кожної української християнської родини, бо тільки так ми будемо дотримуватися вірно Закону. На цьому святому місці згадаймо, через які випробування пройшов наш народ. 1946-ий рік: одні в Сибір, священики, монахи, монахині в концтабори, сталінські репресії - жахливо; інші підписують православіє - все добре, гарно, явно і славно. Але були люди, які берегли цю святиню, їх було мало, вони сходилися не тільки з Яворівщини, а й з усієї околиці і приїжджали з інших областей. Вони збиралися на цьому святому місці, сюди приходили підпільні священики, вони трималися, бо знали, що є греко-католиками і що вони не можуть іти до іншої церкви, бо тільки їхня Церква правдива і Христова. Вони постійно наражалися на небезпеку. Отець Каваців, отець Єсип каралися за це у в'язницях, багато з них втратили там здоров'я, чимало з них провели своє життя в нужді, як жебраки на цій долині сліз. Але вони зберегли неоціненний дар віри. Інші відправляли явно-славно в православних святинях, у них усе було добре, співали "Многая літа" московському патріарху. Настав час, і всі вони зробилися великими патріотами, українцями і т. д. Але патріотом є той, хто ніколи не зраджує. Пригадуєте фільм: "Влада тут - шапка там, влада помінялася, шапка позаду..." Не може бути такого. Якщо я греко-католик, то мушу ним бути. Мушу жити так, як жили мої діди і прадіди, так молитися, як вони молилися, зберегти той вогонь віри і передати своїм дітям та онукам. А не сьогодні так, завтра так, сьогодні "Отче наш" так, а завтра зробили ще інший переклад, а ваші онуки ще по-іншому будуть молитися. Із віри, з релігії, з молитви зробили забавку. А де молитва святого Володимира, де молитва святого Йосафата, де тисячолітні молитви твого народу, який терпів і страждав за Христа, за віри Христову? Виховати дітей дуже важко, але щаслива та мама, щасливий той тато, дорогі брати і сестри, дорогі батьки, які приводите своїх дітей до Бога, і я тішуся вами.
Тішуся нашою цьогорічною прощею, хоч кожному з нас було важко. Найстаршою була прочанка (83 роки), яка, вийшовши з Рясного, зі Львова, ішла і пеклася на сонці всі три дні. Радісно було бачити молодих мам із візочками, у яких були кількамісячні немовлята. Усі прочани хотіли просити Бога про мир для України: благословення для народу - саме таким було гасло нашої прощі. Тож не можна казати, що все втрачено в цьому народі. Бачу серед вас по-справжьому жертовних людей. Це не тільки прості селяни, це й лікарі, і вчителі, які йшли у нашій прощі. Люди різного стану ішли, щоб випросити в Господа Бога благословення для народу, яке є найціннішим даром. А чим є, дорогі мої, цей дар миру? Мир - початок і кінець всякої радості. Відколи існує земля, а по ній ходять люди, немає нічого ціннішого за мир. Немає найціннішої перлини, все золото і срібло, всі камені й бісери, всі скарби землі ніколи не замінять миру. І ми, дорогі брати і сестри, сьогодні глибоко усвідомлюємо ціну миру, бо наші рідні і близькі гинуть в АТО, гинули на Майдані, коли проливалася кров синів України. Ми розуміємо, який дорогий мир, а мир нам може дати тільки Господь Бог. Миру не можна купити, придбати за гроші, його нам дає Господь Бог. Найбідніша хата на землі, але якщо в ній мир, там справжній рай. І найбільший палац, прикрашений золотом і діамантами, але якщо там немає миру - там справжнє пекло.
І тому, дорогі мої, ми сьогодні молимося на цій Службі Божій: Боже, дай миру насамперед у моє серце. Бо якщо людина не має миру в серці, вона є агресивною, всім незадоволеною, вона всіх кусає словесно, вона не знаходить собі місця, вона нікого не любить і сама не дається любити. А коли в серці людини панує мир - тоді вона лагідна, доброзичлива, милосердна, спокійна, вона старається потішити хворого, відвідати бідного. І тому ми бачимо ціну миру. Там, де є мир у родині, там справді панує злагода і любов. Там батьки: тато і мама, дідо і бабця дають добрий приклад своїм дітям і своїм онукам.
Де мир - там завжди затишно, спокійно і комфортно. Ми бачимо, що людина, яка втратила мир, держава, яка втратила мир (а саме Росія), є агресивними. Вона - як той лев, який рикає з клітки і всіх лякає. Сьогодні ми просимо миру зброї, просимо миру для кожної української хати і родини. Бо там, де нема миру, там чоловік зраджує дружині, а дружина чоловікові. Там не можуть разом жити, там одне одного ненавидять. Там свекруха ненавидить невістку, зять ненавидить тестя. Там, де немає миру, Божого миру - там немає любові, там немає спокійного життя, там немає Божого благословення. А там, де є мир, навіть якщо бракує грошей, навіть, якщо немає достатку, всі одне одного зрозуміють, одне одному співчувають і разом будують щасливе родинне життя. Мир у природі - це також мир. Спокійне небо несе мир, але небо хмарне, чорне, несе громовиці, блискавки, які вбивають людей, нищать природу, руйнують дороги. Вода, яка мирно тече в річці, в океані - там є спокій. Але якщо вода вдаряється в скелю, якщо вода бурлить, там небезпека для моряків, для риби, там вода викидає її на берег і вона гине.
Молімося за мир, за мир у людському серці і в людській душі, за мир у нашому народі, і в нашій державі. Восени будуть вибори. Як вже нині ми маємо молитися за Україну, за наш край щодня! Можна тільки заздрити полякам, по-доброму заздрити. Нинішній Президент під час президентських виборів у Польщі проголосував у Кракові і поїхав до Ченстохови, до Матері Божої, де молився перед образом Ченстоховської Діви Марії. Він віддався в руки Богородиці - якщо Ти хочеш, щоб я провадив цим народом і якщо я гідний провадити ним, то Ти скажеш своє слово за мене. І він отримав вістку, що став Президентом, у стіп Матері Божої. 6 серпня була інавгурація: Служба Божа в архикатедрі Святого Йоана Хрестителя у Варшаві, де Президент, його дружина, слухають Службу Божу, приступають до Святого Причастя і просять Божого благословення. Мені серце крається: а в нашій Верховній Раді ще донині немає хреста. Хреста нема у Верховній Раді! То ж коли ми вже станемо християнським народом, скажіть на милість?! Коли ми вже повернемося до Бога і скажемо: "Христе, провадь нас, Маріє, провадь нас. Ми йдемо під вами, під Вашою опікою". Нині часто доводиться чути від батьків, що діти викидають образи, бо то не модно. Що важливіше: Бог чи мода, що важливіше, дорогі мої? Коли ми говоримо про відродження нації, народу, що має бути на першому місці? - Господь Бог! Прошу вас, дорогі мої, не продавайтеся, бо це найнижче для людини, коли вона продає свій голос, це дуже мізерно, дуже низько. Той нам накрив церкву - ми за нього будемо голосувати, той зробив дорогу до села, той зробив дитячий садочок, той до школи дав автобус, а той комп'ютер - за нього! А що то за людина? Він за свої гроші то зробив чи за ваші? Що то за людина? Він йде до влади, щоби обстоювати права ваші чи свій бізнес? Тому молімося. Я агітую за молитву, я вас закликаю - молімося! Час, в якому ми живемо, - це час молитви за Україну, за українське військо, за поранених, хворих, терплячих. Це час молитви для нас усіх. Для тата і мами, які не знають, що з їхнім сином, де він зараз, що з ним сталось, чи він живий, не знають за кого молитися: за живого чи за усопшого. Це не час для розваг і легковажності. Наші церкви мають бути переповнені, наші діти в хаті, в родині мають молитися щодня за Україну, за припинення війни, за всіх, які страждають і терплять. Стільки страждань! З нинішнього дня починаємо піст - Успенський піст, щоб випросити в Матері Божої потрібних ласк. Тому День Незалежності не є для того, щоб танцювати, веселитися, потрібна насамперед молитва за Україну, за нашу державу, за ласку Духа Святого для нашого народу. Бо якщо Бог з високого Неба нам не допоможе, якщо Матінка Пречиста Діва Марія нам не допоможе, якщо ми не випросимо й не вимолимо в Неба захисту покрову й опіки - ми можемо попасти в нове рабство. І тому молімося, просімо, благаймо! А тих Сім Макавейських Мучеників, їхня свята мама хай будуть прикладом для кожної мами, як треба виховати своїх дітей і онуків, як треба показати їм дорогу до Бога, до Церкви, до молитви, до праведного й шляхетного життя. Ти будеш щаслива мама, ти будеш щасливий тато, коли будеш бачити своїх дітей не на дискотеці, не в барі, не деінде, а щонеділі в церкві на молитві. Коли ти будеш бачити, як твої діти рано і ввечері клякають до молитви. Тоді ти можеш сказати: Боже, я дякую Тобі за все, що Ти зробив для мене. І тому сьогодні не кажу: просім, а благаймо Господа зі слезами в цій святій відпустовій Літургії: Боже, рятуй нас, рятуй наш нарід, рятуй і поверни нам нашу Україну такою, якою вона була, поверни нам нашу землю! Ми не хочемо, щоб ти кривдив ворогів, але опам'ятай тих, які нам чинять зло. Хай з миром ідуть і будують собі свій край, а ми хочемо щасливо жити на своїй землі. Амінь.
Во імя Отца і Сина і Святаго Ду- ха! Амінь. Слава Ісусу Христу!
Р.S. Сьогодні хочу звернутися до вас, молоді хлопці й дівчата, оскільки так багато вас є зібраних на Святій Літургії. Стоїте перед вибором стану, майбутнього чоловіка чи дружини. Цей вибір надзвичайно важливий, бо від нього залежить ваше прийдешнє життя, доля і щастя ваших дітей і нашого краю. У народі кажуть: коли обираєш чоловіка (дружину) - не дивись на вроду, а дивись на розум. І в цьому є істина. Врода, зовнішність - скороминущі, а розум, шляхетність, духовність - то скарб вічний і надійний. Тільки з таким чоловіком чи дружиною можна побудувати міцну християнську родину, у якій заховуються Заповіді Божі, побожно виховуються діти. У такій родині батько після роботи спішить додому, бо там на нього чекає любляча дружина та діти. У такій сім'ї матір справжня хоронителька від зла світу для своїх діточок, а спільна молитва є запорукою доброго виховання. Для таких батьків жертвенність - головна прикмета. Дорогі хлопці й дівчата, обираючи собі пару, враховуйте, чи ваш обранець (обраниця) є католиком, чи ходить до церкви. Бо від того залежить ваше духовне життя у родині і, найголовніше, виховання ваших дітей. Один мій знайомий, який приїхав із мусульманської держави, розповідав мені, як у їхній країні знайомляться молоді люди. Після того, як спитають, як звати молоду особу, наступне питання звучить так: "Ти мусульманин?" Бачите, як вони дбають про віру. А ми, маючи такий неоціненний скарб - правдиву католицьку віру, інколи забуваємо спитати, чи особа взагалі віруюча, і це дуже сумно. Кого виховають такі батьки. Пам'ятайте, діти схильні вибирати ту сторону, яка легша до виконання.
Маю досвід із священичої практики. Приходить до мене молодий хлопчина, емоції переповнюють йо- го серце: "Отче, нарешті я знайшов собі пару: дівчини-казка". Звичайно, це була зовнішня краса, обгортка, яка засліпила очі юнакові. За цією вродою не було доброї, духовної, шляхетної душі. Була гординя. Через короткий час "казка" стала причиною болю і великого розчарування. Не повторюйте таких помилок, будьте обачні, моліться, поручайте себе Богові та опіці Пречистої Діви Марії, моліться на Св. Вервиці, випрошуючи доброго чоловіка (дружину), але й самі поводьтеся чесно, живіть у чистоті й побожності, щоб Господь благословив вас на щасливе подружжя.
Слава Ісусу Христу!
