Боже, рятуй нас, рятуй наш народ, рятуй і поверни нам нашу Україну

(Проповідь о. Василія Ковпака під час Відпустової Святої Літургії
на Храмовий празник Свв. Макавейських Мучеників у с. Ліс)

Во імя Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь. Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Сьогодні обходимо урочистість Семи Братів Мучеників Макавейських, їх мами Соломії, а також священика Єлеаза­ра.

Дорогі мої, коли народ жидів­ський був вірний Господу Богові, Господь Бог робив великі чуда. Божа опіка і благословення були над тим народом, але народ так часто забу­ває про всі добродійства, і кожному народові здається, що він такий муд- рий, що йому не треба молитися, шанувати й прославляти Господа Бога, що можна обійтися без Нього. І не раз той народ жидівський впадав у страшні тяжкі гріхи: женилися й виходили заміж, брали собі з поган­ських народів чоловіків і дружин. Ті чоловіки й дружини переводили єв­реїв на свій лад, на поганський світ, віра правдива була втрачена. А пам'ятаємо, що Господь Бог є ревни­вий і тому, коли Він випровадив єв­рейський народ з Єгипетського дому неволі, на горі Синай дав йому Свої Заповіді Божі. Вступ до Заповідей, звернений до ізраїльського народу, голосив: "Пам'ятай, що Я є Господь Бог Твій, Який вивів тебе з Єгипет­ського дому неволі", а перша Запо­відь була: "Не май інших богів, крім Мене". Господь Бог хотів від ізраїль­ського народу щирого серця й чистої віри. Не завжди народові були до вподоби ці вимоги Господа Бога. І ось, коли народ, опиняючись у поганському світі, відходив від Господа Бога, Той карав його різними кара­ми. У 166 році до Різдва Христового на Ізраїль, на Святу Землю, на Єру­салим напав сирійський цар Антіох. Він посилає до Єрусалима свого ге­нерала Апологія, а разом з ним 22 тисячі війська. Прийшовши до Єру­салима, а була субота (для євреїв субота свята), погани робили, що хотіли. Євреї не могли порушити су­боти, святого дня, не могли взяти зброї, щоб оборонити себе. Це сьо­годні нам немає різниці, коли сіно сушити чи його привезти, і поскла­дати в копиці. Для нас неділі мовби не існує. Поспішаємо на базар, аби добре продати, добре купити, то в "Сільпо", то на рибалку, то в ліс по гриби. Святу неділю сьогодні ми зве­ли до нічого, сьогодні неділі немає в народі, це в нас у Галичині, не кажу­чи вже про Схід: там будують, май­струють, копають, садять - нормаль­не явище. І от уявіть собі: вороги прийшли до Єрусалима, у святу су­боту, а він не візьме зброї до рук, бо ж святий день - заборонено брати зброю. І ворог скористався цим. Того дня було вбито 80 тисяч євреїв, 40 тисяч було взято в полон, всю країну було розграбовано, все ба­гатство з країни було вивезено й за­боронено жидам дотримуватися їх­нього Закону - святкувати суботу, а хлопчикам робити обрізання за за­коном, укладеним між Авраамом і Господом Богом. І це було страшно, дорогі мої. Жінок-матерів, які роби­ли обрізання хлопцям, сирійці, водили ганебно по цілому місту, а потім скидали з гори, і вони розбивалися. То було страшне переслідування, жиди плакали за святинею, бо їхню святиню Антіох перетворив для про­слави так званого поганського олім­пійського бога Дія.

І ось була одна родина - мама, яка виховувала се­меро синів. Їхні імена не подаються у Святому Письмі, але Традиція збе­регла їх - Авім, Антонін, Гурій, Єлеа­зар, Євсевом, Аліма, Маркел, мама їхня була Соломія. І ось, дорогі мої, серед тих людей був один побожний священик, який мав 90 років. Жиди любили його, навіть ті, які зрадили віру, бо то була благочестива свята людина. І вони йому кажуть: "Як принесуть тобі їсти свинину, та вже їж, а як ні, ми тобі підсунемо інше м'ясо, не свиняче, але ти покажи на очах людей, що ти їси свинину". На це той священик відказав: "Не го­диться у нашому віці таке вдавати, щоб молодь не збилася з дороги". Чуєте? Не годиться у моєму старечо­му віці такі речі робити, щоб молодь не зійшла з доброї дороги, щоб мо­лодь не отримала згіршення. Питаю вас сьогодні: а як то є в наших роди­нах, як то є з вашим віком, чи ми з вами робимо все для того, щоб моло­де покоління не збилося з доброї до­роги? Скажіть мені, де той онук чує перші прокльони, від кого? Від діда з сивою головою і бабці, яка має по­криту сиву голову, від тата, який прийде п'яний, матюкається, скан­далить, від мами, яка нарікає і про­клинає. Що казав священик Єлеазар? Не годиться у старшому віці давати згіршення молодим, бо я з сивою головою маю дати їм приклад, як вони мають любити Бога, як вони мають шанувати Церкву, молитву й дотримуватися Закону Мойсея. Хто дає згіршення у наших родинах? Той хто лягає і встає без молитви, а в не­ділю, коли б'ють дзвони, не йде до церкви або навіть, повертаючись із Богослужіння, вступає до кав'ярні чи до бару, а прийшовши додому, скан­далить, заводить бійки, ширить не­нависть і злобу. "Не годиться у тво­єму віці!" - послухай добре, бо це Слово Боже, це не наука навіть свя­того, так говорить Святе Письмо, Слово непомильне, Боже. Не годить­ся у такому віці давати згіршення молодому поколінню! Так, дорогі мої, хто вперше запровадив хлоп­чиська до бару - чи не ти, тату? Хто вперше налив йому в склянку горіл­ки, вина, пива, шампанського, бо ти казав, що він уже виріс, уже може собі позволити? Хто буде відповіда­ти за малолітніх злочинців, в'язнів, розбещених дітей? - Ті, хто вперше подали їм поганий приклад, що вез­ли їх у неділю замість до церкви на рибалку, до театру, до бару, замість посту пили разом і веселилися. Зло­чини ваших дітей на ваших руках, на вашому серці, на ваших устах і на вашій душі. Бо замість дати добре виховання, добрий приклад, замість показати шляхетне, ти брав свого сина і крав, казав, що так треба жити, привчав до обману.

І тому, коли ми дивимося сьогодні на наше життя, розгул корупції, на все, що відбувається в народі, ми знизуємо плечима. Ми нібито побожні, але в тій побожності нема Бога, в тій по­божності нема Заповідей Божих. У тій нашій побожності, такій поверх­невій, немає страху Божого. У тій по­божності є ознаки фарисейства, про що Христос казав: "Не робіть так, як вони роблять, і не живіть так, як вони живуть". Тому, дорогі мої, ми мусимо взяти сьогодні собі за при­клад оту маму Соломію і її синів. Що вона сказала до дітей? "Діти мої, це пожива Небесна для щоденного жит­тя".

Живучи в цьому світі, ми нама­гаємось знаходити компроміс: як то обдурити, як то обійти Пана Бога. Ми стараємося, дорогі мої, жити по­ловинчастим життям - трохи мамоні, а трохи Господу Богові. І з того нічо­го не виходить, тому мізерні плоди. Вона благословляла своїх дітей і наймолодшого, якому було три роки, вона бачила, що дитина може злама­тися, бо маленька, має всього три рочки, і вона каже: "Дитино, я тебе носила дев'ять місяців, ти малень­кий, маєш лише три рочки, але не бійся смерті, бо твої брати є в небі, вони оглядають Господа Бога, і ти не поруш Закону Мойсея. Цей Закон святий, і ти виконуй цей Закон, і будеш щасливий, і ми всі зустрінемося в домі Отця Небесного". Мама бла­гословляє дітей на смерть, бо знає, що не можна порушити Закон.

А ти, мамо християнська, як виховуєш своїх дітей? А, мала екзамени, пізно прийшла з дискотеки, де ж я буду свою квітку будити до церкви, хай відпочине, тяжкий тиждень був. Ми так легко отруюємо своїх дітей гни­лизною, і нам здається, що ми дуже добре робимо для своїх дітей, бо ми їх жаліємо, вони маленькі, їм не тре­ба постити. Дорогі мої, цей компро­міс довів нас до великої катастрофи, руїни, яку спостерігаємо сьогодні в нашому народі. Маємо повернутися лицем до Бога, лицем до віри, Божий Закон має ввійти в наше середови­ще, в наше серце і в нашу душу, в життя кожної української християн­ської родини, бо тільки так ми буде­мо дотримуватися вірно Закону. На цьому святому місці згадаймо, через які випробування пройшов наш на­род. 1946-ий рік: одні в Сибір, свя­щеники, монахи, монахині в концта­бори, сталінські репресії - жахливо; інші підписують православіє - все добре, гарно, явно і славно. Але були люди, які берегли цю святиню, їх було мало, вони сходилися не тільки з Яворівщини, а й з усієї око­лиці і приїжджали з інших областей. Вони збиралися на цьому святому місці, сюди приходили підпільні свя­щеники, вони трималися, бо знали, що є греко-католиками і що вони не можуть іти до іншої церкви, бо тільки їхня Церква правдива і Христова. Вони постійно наражалися на небез­пеку. Отець Каваців, отець Єсип ка­ралися за це у в'язницях, багато з них втратили там здоров'я, чимало з них провели своє життя в нужді, як жебраки на цій долині сліз. Але вони зберегли неоціненний дар віри. Інші відправляли явно-славно в право­славних святинях, у них усе було добре, співали "Многая літа" мос­ковському патріарху. Настав час, і всі вони зробилися великими патріо­тами, українцями і т. д. Але патріо­том є той, хто ніколи не зраджує. Пригадуєте фільм: "Влада тут - шапка там, влада помінялася, шапка позаду..." Не може бути такого. Якщо я греко-католик, то мушу ним бути. Мушу жити так, як жили мої діди і прадіди, так молитися, як вони молилися, зберегти той вогонь віри і передати своїм дітям та онукам. А не сьогодні так, завтра так, сьогодні "Отче наш" так, а завтра зробили ще інший переклад, а ваші онуки ще по-іншому будуть молитися. Із віри, з релігії, з молитви зробили забавку. А де молитва святого Володимира, де молитва святого Йосафата, де ти­сячолітні молитви твого народу, який терпів і страждав за Христа, за віри Христову? Виховати дітей дуже важко, але щаслива та мама, щасли­вий той тато, дорогі брати і сестри, дорогі батьки, які приводите своїх дітей до Бога, і я тішуся вами.

Тішуся нашою цьогорічною про­щею, хоч кожному з нас було важ­ко. Найстаршою була прочанка (83 роки), яка, вийшовши з Рясного, зі Львова, ішла і пеклася на сонці всі три дні. Радісно було бачити моло­дих мам із візочками, у яких були кількамісячні немовлята. Усі про­чани хотіли просити Бога про мир для України: благословення для на­роду - саме таким було гасло нашої прощі. Тож не можна казати, що все втрачено в цьому народі. Бачу серед вас по-справжьому жертовних лю­дей. Це не тільки прості селяни, це й лікарі, і вчителі, які йшли у нашій прощі. Люди різного стану ішли, щоб випросити в Господа Бога благосло­вення для народу, яке є найціннішим даром. А чим є, дорогі мої, цей дар миру? Мир - початок і кінець всякої радості. Відколи існує земля, а по ній ходять люди, немає нічого ціннішого за мир. Немає найціннішої перлини, все золото і срібло, всі камені й бі­сери, всі скарби землі ніколи не за­мінять миру. І ми, дорогі брати і се­стри, сьогодні глибоко усвідомлюємо ціну миру, бо наші рідні і близькі ги­нуть в АТО, гинули на Майдані, коли проливалася кров синів України. Ми розуміємо, який дорогий мир, а мир нам може дати тільки Господь Бог. Миру не можна купити, придбати за гроші, його нам дає Господь Бог. Найбідніша хата на землі, але якщо в ній мир, там справжній рай. І най­більший палац, прикрашений золо­том і діамантами, але якщо там не­має миру - там справжнє пекло.

І тому, дорогі мої, ми сьогодні молимося на цій Службі Божій: Боже, дай миру насамперед у моє серце. Бо якщо людина не має миру в серці, вона є агресивною, всім незадоволе­ною, вона всіх кусає словесно, вона не знаходить собі місця, вона нікого не любить і сама не дається любити. А коли в серці людини панує мир - тоді вона лагідна, доброзичлива, ми­лосердна, спокійна, вона старається потішити хворого, відвідати бідного. І тому ми бачимо ціну миру. Там, де є мир у родині, там справді панує злагода і любов. Там батьки: тато і мама, дідо і бабця дають добрий приклад своїм дітям і своїм онукам.

Де мир - там завжди затишно, спо­кійно і комфортно. Ми бачимо, що людина, яка втратила мир, держа­ва, яка втратила мир (а саме Росія), є агресивними. Вона - як той лев, який рикає з клітки і всіх лякає. Сьо­годні ми просимо миру зброї, проси­мо миру для кожної української хати і родини. Бо там, де нема миру, там чоловік зраджує дружині, а дружи­на чоловікові. Там не можуть разом жити, там одне одного ненавидять. Там свекруха ненавидить невістку, зять ненавидить тестя. Там, де не­має миру, Божого миру - там немає любові, там немає спокійного життя, там немає Божого благословення. А там, де є мир, навіть якщо бракує грошей, навіть, якщо немає достат­ку, всі одне одного зрозуміють, одне одному співчувають і разом будують щасливе родинне життя. Мир у при­роді - це також мир. Спокійне небо несе мир, але небо хмарне, чорне, несе громовиці, блискавки, які вби­вають людей, нищать природу, руй­нують дороги. Вода, яка мирно тече в річці, в океані - там є спокій. Але якщо вода вдаряється в скелю, якщо вода бурлить, там небезпека для мо­ряків, для риби, там вода викидає її на берег і вона гине.

Молімося за мир, за мир у люд­ському серці і в людській душі, за мир у нашому народі, і в нашій дер­жаві. Восени будуть вибори. Як вже нині ми маємо молитися за Україну, за наш край щодня! Можна тільки заздрити полякам, по-доброму за­здрити. Нинішній Президент під час президентських виборів у Польщі проголосував у Кракові і поїхав до Ченстохови, до Матері Божої, де мо­лився перед образом Ченстоховської Діви Марії. Він віддався в руки Бого­родиці - якщо Ти хочеш, щоб я про­вадив цим народом і якщо я гідний провадити ним, то Ти скажеш своє слово за мене. І він отримав вістку, що став Президентом, у стіп Матері Божої. 6 серпня була інавгурація: Служба Божа в архикатедрі Свято­го Йоана Хрестителя у Варшаві, де Президент, його дружина, слухають Службу Божу, приступають до Свя­того Причастя і просять Божого бла­гословення. Мені серце крається: а в нашій Верховній Раді ще донині немає хреста. Хреста нема у Верхо­вній Раді! То ж коли ми вже станемо християнським народом, скажіть на милість?! Коли ми вже повернемося до Бога і скажемо: "Христе, провадь нас, Маріє, провадь нас. Ми йдемо під вами, під Вашою опікою". Нині часто доводиться чути від батьків, що діти викидають образи, бо то не модно. Що важливіше: Бог чи мода, що важливіше, дорогі мої? Коли ми говоримо про відродження нації, на­роду, що має бути на першому місці? - Господь Бог! Прошу вас, дорогі мої, не продавайтеся, бо це найнижче для людини, коли вона продає свій голос, це дуже мізерно, дуже низь­ко. Той нам накрив церкву - ми за нього будемо голосувати, той зробив дорогу до села, той зробив дитячий садочок, той до школи дав автобус, а той комп'ютер - за нього! А що то за людина? Він за свої гроші то зро­бив чи за ваші? Що то за людина? Він йде до влади, щоби обстоювати права ваші чи свій бізнес? Тому молі­мося. Я агітую за молитву, я вас за­кликаю - молімося! Час, в якому ми живемо, - це час молитви за Україну, за українське військо, за поранених, хворих, терплячих. Це час молитви для нас усіх. Для тата і мами, які не знають, що з їхнім сином, де він за­раз, що з ним сталось, чи він живий, не знають за кого молитися: за жи­вого чи за усопшого. Це не час для розваг і легковажності. Наші церкви мають бути переповнені, наші діти в хаті, в родині мають молитися щодня за Україну, за припинення війни, за всіх, які страждають і терплять. Стільки страждань! З нинішнього дня починаємо піст - Успенський піст, щоб випросити в Матері Божої потрібних ласк. Тому День Незалеж­ності не є для того, щоб танцювати, веселитися, потрібна насамперед молитва за Україну, за нашу держа­ву, за ласку Духа Святого для нашо­го народу. Бо якщо Бог з високого Неба нам не допоможе, якщо Матін­ка Пречиста Діва Марія нам не до­поможе, якщо ми не випросимо й не вимолимо в Неба захисту покрову й опіки - ми можемо попасти в нове рабство. І тому молімося, просімо, благаймо! А тих Сім Макавейських Мучеників, їхня свята мама хай бу­дуть прикладом для кожної мами, як треба виховати своїх дітей і онуків, як треба показати їм дорогу до Бога, до Церкви, до молитви, до правед­ного й шляхетного життя. Ти будеш щаслива мама, ти будеш щасливий тато, коли будеш бачити своїх дітей не на дискотеці, не в барі, не деін­де, а щонеділі в церкві на молитві. Коли ти будеш бачити, як твої діти рано і ввечері клякають до молитви. Тоді ти можеш сказати: Боже, я дя­кую Тобі за все, що Ти зробив для мене. І тому сьогодні не кажу: про­сім, а благаймо Господа зі слезами в цій святій відпустовій Літургії: Боже, рятуй нас, рятуй наш нарід, рятуй і поверни нам нашу Україну такою, якою вона була, поверни нам нашу землю! Ми не хочемо, щоб ти крив­див ворогів, але опам'ятай тих, які нам чинять зло. Хай з миром ідуть і будують собі свій край, а ми хочемо щасливо жити на своїй землі. Амінь.

Во імя Отца і Сина і Святаго Ду- ха! Амінь. Слава Ісусу Христу!

Р.S. Сьогодні хочу звернути­ся до вас, молоді хлопці й дівчата, оскільки так багато вас є зібраних на Святій Літургії. Стоїте перед ви­бором стану, майбутнього чоловіка чи дружини. Цей вибір надзвичай­но важливий, бо від нього залежить ваше прийдешнє життя, доля і щастя ваших дітей і нашого краю. У наро­ді кажуть: коли обираєш чоловіка (дружину) - не дивись на вроду, а дивись на розум. І в цьому є істина. Врода, зовнішність - скороминущі, а розум, шляхетність, духовність - то скарб вічний і надійний. Тільки з та­ким чоловіком чи дружиною можна побудувати міцну християнську ро­дину, у якій заховуються Заповіді Божі, побожно виховуються діти. У такій родині батько після роботи спі­шить додому, бо там на нього чекає любляча дружина та діти. У такій сім'ї матір справжня хоронитель­ка від зла світу для своїх діточок, а спільна молитва є запорукою до­брого виховання. Для таких батьків жертвенність - головна прикмета. Дорогі хлопці й дівчата, обираючи собі пару, враховуйте, чи ваш об­ранець (обраниця) є католиком, чи ходить до церкви. Бо від того зале­жить ваше духовне життя у родині і, найголовніше, виховання ваших дітей. Один мій знайомий, який при­їхав із мусульманської держави, роз­повідав мені, як у їхній країні зна­йомляться молоді люди. Після того, як спитають, як звати молоду осо­бу, наступне питання звучить так: "Ти мусульманин?" Бачите, як вони дбають про віру. А ми, маючи та­кий неоціненний скарб - правдиву католицьку віру, інколи забуваємо спитати, чи особа взагалі віруюча, і це дуже сумно. Кого виховають такі батьки. Пам'ятайте, діти схильні ви­бирати ту сторону, яка легша до ви­конання.

Маю досвід із священичої прак­тики. Приходить до мене молодий хлопчина, емоції переповнюють йо- го серце: "Отче, нарешті я знайшов собі пару: дівчини-казка". Звичай­но, це була зовнішня краса, обгорт­ка, яка засліпила очі юнакові. За цією вродою не було доброї, духо­вної, шляхетної душі. Була гординя. Через короткий час "казка" стала причиною болю і великого розчару­вання. Не повторюйте таких поми­лок, будьте обачні, моліться, пору­чайте себе Богові та опіці Пречистої Діви Марії, моліться на Св. Вервиці, випрошуючи доброго чоловіка (дру­жину), але й самі поводьтеся чесно, живіть у чистоті й побожності, щоб Господь благословив вас на щасливе подружжя.

Слава Ісусу Христу!