Надійшов місяць жовтень, в якому Католицька Церква звертає наш погляд на Пречисту Діву Марію, оскільки цей місяць посвячено Цариці Святої Вервиці. Церква закликає всіх своїх вірних прибігати з молитвою на вервиці під покров Нашої Небесної Цариці й Матері у своїх потребах і бідах, особистих і загальних. У Греко-Католицькій Церкві цей місяць водночас посвячений і Святому Йосифу Обручнику.
Не маловажна річ, яку слід пригадати, що 13 жовтня відбулося останнє публічне об’явлення Матері Божої у Фатімі. Це об’явлення стає ще актуальнішим, оскільки наступний рік ювілейний – сота річниця об’явлень Матері Божої у Фатімі. Нам слід приготуватися до цієї дати, щоб належним чином відзначити її, щоб подякувати Найсвятішій Діві за Її доброту і поміч у цих небезпечних часах історії. А цим приготуванням є ніщо інше, як наша відповідь на всі прохання Марії: наша молитва, жертва і посвята. Нам слід переглянути Фатімські послання Пречистої Діви Марії і запитати себе: чи ми їх виконали і впровадили у своє життя, і що, власне, Марія просила людей через малих візіонерів?
Основною метою об’явлень Матері Божої у Фатімі було прохання, аби люди перестали ображати своїми гріхами Господа Бога і не втратили своєї вічної щасливості, опинившись у місці вічного прокляття. 13 жовтня 1917 р. Вона сказала: «Не ображайте більше Господа Бога, бо Він і так вже є зневажений». Мати Божа хотіла нагадати усьому людству, що кожного може чекати вічне прокляття. Як доказ, Вона показала візію пекла. Ось як це описує с. Луція: «Ми побачили океан вогню, у ньому потоплені чорні спалені істоти, трупи, злі духи і душі в людських подобах, які виглядали як прозоре розпечене вугілля. Вони промінням кидались уверх і зі всіх боків падали назад, як іскринки під час великої пожежі, ніби без ваги і водночас без можливості піднятися і літати. При цьому вони видавали такі жалібні плачі й крики відчаю та болю, що ми від жаху і страху злякалися. У злих духів були чудотворні розміри невідомих звірів, багато з них були прозорі, як розпечене вугілля». Після цього Марія сказала, як Бог хоче допомогти світові: «Ви бачили пекло, у яке потрапляють бідні душі. Щоб їх врятувати, Господь Бог хоче завести у світі набоженство до мого Непорочного Серця. Якщо зроблять це, що Я вам скажу, спасеться багато душ і настане мир».
Підсумовуючи слова с. Луції, Мати Божа зволила «дати світові два середники, як останній лік: Вервицю і набоженство до Непорочного Серця Марії». Набожність до Її Серця полягає у прийманні винагороджуючого Св. Причастя у перші суботи місяця і поширення цієї практики між людьми. Крім цього, мало відбутися посвячення Папою зі всіма єпископами світу Росії Її Серцю. І слід констатувати, що ні перше, ні друге прохання не виконано, як слід. Посвята Росії від нас не залежить, можемо лише молитися за її здійснення, а от винагороджуюче Святе Причастя нам під силу. Маю запитати себе: чому цього не виконую, чому не приносимо тому люблячому Непорочному Серцю подяки, потіхи і винагороди. Ми звертаємося у всіх бідах і потребах за поміччю до Матері Божої й Вона нам допомагає, то чому ж наше серце таке ліниве і байдуже до Її просьби? Хіба ж ми не Її діти, які мають слухати свою Матір?
Сьогодні люди стали дуже зматеріалізовані, а через це – ліниві до молитви. Навіть для віруючої людини, яка ходить щонеділі до церкви, стає щораз важче помолитися на Св. Вервиці з розважаннями (бодай 5 таїнств). Всього-на-всього 15-20 хвилин на день присвятити молитві. Важко, немає часу, хоча завжди знайдеться час на телевізор, Інтернет, соціальні мережі, тільки на спілкування з Богом – ні! У Фатімі Мати Божа постійно повторювала про необхідність молитви на Св. Вервиці. Діва Марія знову і знову наголошувала на великій потребі цієї молитви: «Щоденно моліться Вервицю!» І так шість разів підряд з кожним об’явленням з 13 травня до 13 жовтня 1917 року повторює це прохання. Ні, Вона не забувала про те, що у попередньому об’явленні вже просила о ту молитву. А це означає необхідність і важливість щоденної спільної молитви в родинах на Св. Вервиці. Якщо навчимо дітей і молодь любити Вервицю, а вони введуть її у повсякденне життя без нагадування, то можна бути безпечним за їхні душі. Будьмо певні, що Мати Божа не залишить своїх дітей ні тут на землі, а тим більше ви, батьки, будете спокійні за їхню вічність. І саме задля цього Мати Божа так наполягає на щоденній Вервиці.
Два роки тому прийшла моя черга їхати на Схід. Чесно кажучи, вже четвертий раз їхав туди, а зрозуміти ментальність людей, їхнє відношення до молитви, до Бога – важко. Як їх заохотити? Це питання не одного року. Більшість там не молиться взагалі, дехто знає «Отче наш», ніхто, окрім наших парафіян не знають молитви «Богородице Діво». Села спиваються, деградують, молоді виїжджають, і що найгірше атеїзм і далі процвітає, як бур’ян у полі. Коли приїхав туди вперше як диякон з о. Степаном Рожаком, а пізніше як священик, намагався якось заохотити людей ходити до церкви. Десятки разів обіцяють прийти, але навіть на Великдень не приходять. За якийсь час ми переносили від хати до хати фігуру Матері Божої Містичної Троянди. Завдяки дії Марії, люди відкривали свої серця, впускали до помешкання, де ми відправляли молебень, вчили молитися, хто вже вмів молитву «Богородице Діво», вчився молитися на вервиці. Одного разу відвозили фігуру в одне віддалене від нашої парафії село, де жила родина нашої парафіянки, ті люди брали участь у Службі Божій три-п’ять разів на рік по великих святах. Село атеїстів: в суботу сидять на лавочках, їдять насіння і балакають про те і се, а в неділю город копають. От приїхали, молилися, вчили молитви на вервиці, заохочували до молитви на ній. Приїхали на другий день помолилися, ще раз заохотили. І здається, це були всі контакти з ними. Через парафіянку з м. Барвінкове, їхню родичку, передавали словесну заохоту, щоб не покидали молитв, особливо на Вервиці. Так пройшло пару років. І от останній раз, коли був на Сході, помер чоловік нашої парафіянки в м. Барвінкове, з’їхала- ся вся родина, були також і ті з далекого села, куди возили фігуру Матері Божої. Ми зраділи, що знову зустрілися. Звичайно, як священик, хотів при нагоді розпитати цю особу про її духовне життя. Бо чесно кажучи, мало хто навіть після того, як отримає науку, вводить її в практику. Я був би дуже щасливий, якби почув від них, що моляться бодай раз у день «Отче наш» і «Богородице Діво», чи хоч через день. Спитав: «Ну ви хоч молитеся там, у тому атеїстичному селі?» «Звичайно, отче. Молимося, ми з дочкою відмовляємо вервицю, яку ви нас навчили, не буває свята і неділі коли б ми опустили молитву!» Я був надзвичайно здивований тими словами, адже пройшло так багато часу, у такій безбожній атмосфері, без духовної підтримки люди вже більше п’яти років практикують молитовне життя і моляться на Св. Вервиці. На тих теренах – це чудо, чудо Матері Божої. А це чудо полягає в тому, що Марія зберігає віру в серцях тих, які моляться, Вона не дозволяє втратити віру і побожність, а жити з пам’яттю про Небо. Ця її донечка, навіть якщо й піде своєю дорогою, вона ніколи не опустить молитви на Св. Вервиці, а мама буде безпечна за душу своєї дитини. По-простому скажу: вона її зустріне в Небі.
Для збереження віри в серцях людей потрібна молитва на Вервиці і саме через це Пречиста Діва Марії просить у Фатімі щоденно молитися на Вервиці!
Триває війна на сході України з Росією. Саме у Фатімі Мати Божа давала перестороги на майбутнє щодо неї: «Росія буде вибраним знаряддям для покарання всього світу…, якщо не допровадимо до навернення цього нещасного народу» Сестра Луція говорила це у 1957 р. – вже після ІІ світової війни. Не треба відносити тих слів виключно до минулих подій. У нас війна – ми просимо миру. А як його випросити? Блаженна Якинта, якій з’являлася Богородиця, переконливо наполягала: «Миру треба випрошувати в Непорочного Серця Марії… оскільки Бог Їй його повірив!»
Не маловажний ще один факт, який чекає свого сповнення в короткому часі. Після об’явлень 1917 р. с. Луція через якийсь час вступила в монастир, де мала приватні об’явлення, аби повністю виконати місію Фатімських послань. В одному з них у 1929 р. Ісус просив через
с. Луцію Папу, щоб він посвятив Росію Непорочному Серцю Марії і тим поширив набожність до Її Серця. Коли в 1930 р. Папа Пій ХІ не хотів виконати того прохання (саме воно складало зміст ІІ частини Фатімської таємниці), то Ісус Христос в об’явленні від 29 серпня 1930 р. сказав такі суворі слова: «Не хотіли слухати Мого прохання! Перекажи Моїм слугам: оскільки вони поводяться подібно до короля Франції, відтягуючи виконання Мого прохання, то їх спіткає таке саме нещастя». Питання: а що було з королем Франції і коли? З історії знаємо, що Христос об’явив через св. Маргарету Алякок своє Найсвятіше Серце для почитання і бажав, щоб король Франції посвятив Францію Серцю Христовому. Йшов 1689 рік. Тодішній король і його попередники цього не зробили. І що сталося? Рівно за 100 років відбулася французька революція 1789 р., яка повалила монархію, король загинув під гільйотиною, настало тяжке переслідування Церкви у Франції, було створено нову релігію, де центральне місце посідав людський розум. За відмову посвяти, за егоїзм і вдавану самодостатність, за гординю отримали відвернення Бога від свого народу.
І ось ми стоїмо на порозі 100-ої річниці від часу об’явлень у Фатімі, а прохання посвячення Росії ще досі не виконане! Що нас чекає у 2017 (або ж ще в 2030 – в річницю від того часу, як було пророковано Христом нещастя)!?
Дорогі вірні, що б нас не чекало, ми маємо знати: хто вірний посланням Фатіми, того Бог обереже за будь-якої лихої години. І ще с. Луція сказала, що Марія обіцяла, що жахи війни послабнуть і Вона зменшить кару настільки, наскільки будемо поширювати тих два останніх середники, даних нам Небом: набожність до Непорочного Серця Марії через винагороджуючі Св. Причастя перших субот місяця і молитви на Св. Вервиці.
І тому в переддень 100-ої річниці, починаючи з 13 жовтня 2016 р. до 13 жовтня 2017 р., щоб відзна- чити цю ювілейну дату і випросити в Матері Божої Фатімської обильних ласк, заохочуємо вірних всіх парафій разом із священиками, сестрами-монахинями, семінаристими молитися щоденно повну Вервицю з розважанням (15 таїнств). Молимося її в загальному наміренні: за Церкву, за народ і мир на нашій землі, за духовенство, за Священиче Братство Святого Священномученика Йосафата, за сестер-монахинь, за семінаристів і за святі покликання, за наші парафії, за родини і молодь, за навернення грішників і за всі ласки, яких найбільше потребуємо найбільше. Спільно молімося у наших родинах на Вервиці, і хай вона стане нашої молитвою на щодень до кінця наших днів на цій землі. Стараймося практикувати винагороджуюче Св. Причастя в перші суботи місяця, бо тим ми перепрошуємо Бога і Матір Божу за свої гріхи і за гріхи тих, які не моляться, випрошуємо Божого благословення для всього нашого народу. І це буде найкращим нашим приготуванням і відзначенням 100-ої річниці Фатімських об’явлень. Хай розбудиться у наших душах ревність у практикуванні цих набоженств, ревність в їхньому поширенні й велика любов до Пречистої Діви Марії.
