Катехизмова частина
Про терпеливість у незначних терпіннях
Кожного дня нам трапляються дрібні і незначні прикрості. І вони значно важчі, ніж великі неприємності, позаяк стаються дуже часто і за своєю суттю є засобом упокорення. Тому слід плекати у своїй душі чесноту терпеливості саме під час таких незначних життєвих негараздів. Св. Франциск Салезький доречно зауважив, що «солом’яний» хрест є значно важчий від залізного й вимагає від нас чесноти терпеливості. Тому намагайся виробляти її за допомогою постійного поборювання своєї дратівливості й самолюбства і пам’яті про Божу присутність. Коли тебе ображають у той чи інший спосіб, дошкуляють вразливими словами, погано поводяться з тобою на вулиці, коли твій підлеглий завдає тобі душевного болю своїм непослухом, порушуючи правила субординації, коли не смакує тобі якась страва або втомлює безсоння, коли не пише ручка чи перешкоджає на- докучлива муха і т. д., і т. п., не злись і не нарікай, а пригадай собі, що це досконале Боже Провидіння випробовує твою душевну міць таким чином. Пригадай і промов: «Да будет воля Твоя».
Коли з тобою погано поведуться інші люди, з власної вини чи без неї, не обурюйся їх нетактовністю і навіть не подавай вигляду, що вони тобі дошкуляють. Але якщо і виникне потреба їм дорікнути, то зроби це розважливо і спокійно. Святий Доротей розповідає: одного разу якийсь старий пустинник захворів, а брат- кухар, готуючи обід, помилково замість меду підлив у страву олії. Старець помітив цю недоречність, але не лише не дорікнув неуважному братові, а навпаки, з великим апетитом спожив цю страву. Саме так і ти намагайся поводитись: оберігайся надмірного вияву своїх емоцій, вибуху гніву, коли хтось перешкоджає тобі молитись, порушує твій сон чи працю, коли жебрак надокучливо просить у тебе милостиню, коли хтось наводить на тебе нудьгу чи втомлює безупинним базіканням або коли в родині проживає «важка» людина.
Коли під час подорожі тобі надокучають голод, спрага, безсоння і т. п., не втрачай емоційної рівноваги, а навіть почуття гумору. У таких випадках він завжди є доречним. Не роби себе заручником якихось вигод або поганих звичок, намагайся якнайшвидше опанувати себе, вправляйся у тому чи іншому умертвленні, зміцнюй глибини своєї душі. Одного разу св. Єфрем наказав після кількаденного посту принести йому на обід трохи овочів. Однак необережний брат розбив миску з городиною, і вона розсипалась по підлозі. Але святий не обурився, а навпаки, промовив з привітною усмішкою: «Не засмучуйся, сину, коли страва «відмовилась» прийти до мене, тоді я «прийду» до неї». Згодом навколішки позбирав ярину з підлоги і спожив її.
Не дратуйся, коли за вікном прикра пора року чи шалений ритм часу, бо будь-який час походить від Бога, а всі земні сотворіння – це Його слуги. Піднеси свої думки до Найсвятішої Божої волі, бо це їй до вподоби, щоб ти терпів і прославляв Бога, закликаючи усі створіння: «Благословіть Господа, дощі й роси! (…). Благословіть Господа, крига й холоднеча! (…). Хваліть і возносіть Його повіки» (Дан. 3, 64–65, 69). Святий Франциск Борджа вважав спеку, холод, сніг, негоду, голод і спрагу Господніми слугами й одночасно своїми приятелями, які допомагають йому викорінювати погані звички. Він неймовірно радів, коли потрапив у негоду чи коли після цілоденної мандрівки, мав змогу вдовольнятись убогим лігвом під голим небом. На запитання, чим зумовлена така філософія його життя, він відповім: «Це покірне піддання себе Божій волі». Одного разу на вулиці зустрів його давній приятель, який, помітивши поганий одяг та відсутність священичої ризи, здивовано промовив: «Борджо, чому ти йдеш босоніж і без своїх приятелів? Хто тобі допомагає у такій виснажливій мандрівці? Хто готує тобі обіди та забезпечує нічлігом?» – «О, все це приготовано мені заздалегідь, скрізь я знаходжу вишукані страви і чудовий нічліг», – відповів святий. «Хто твої добродії? Де вони?» – «Я вислав їх уперед, зараз врешті-решт я розкажу вам про них: кожного ранку, як тільки піднесу своє серце до Бога, роблю собі постанову: усі прикрості, працю і терпіння, які сьогодні Бог зішле мені, охоче прийму, як кару за свої гріхи з таким переконанням, що я заслужив на ще важчу. Саме ця постанова є моїм добродієм, який завжди випереджує мене в дорозі й так старанно усе заздалегідь влаштовує, що я навіть не заслуговую на такий досконалий побут».
Уважно подумай і з чистим серцем приймай усі свої терпіння, як покуту за гріхи у сердечній злуці з Найсвятішим Серцем Ісуса. Свята Тереза розповідає, що одного разу якийсь монах після важкої цілоденної праці отримав від свого настоятеля наказ продовжувати працювати в городі. Мовчки з мотикою в руках він попрямував до городу, де негайно отримав від свого Спасителя нагороду, а саме – сам Небесний садівник з’явився перед ним, обтяжений хрестом, і виєднав йому своєї втіхи. Так і тебе очікує нагорода за кожне твоє самозречення. Святий Франциск Салезій додає: «Я добре знаю, що незначні прикрості з уваги на їхню кількість та надокучливість важчі, аніж великі неприємності, а свої домашні є набагато трудніші, аніж чужі. Я знаю також, що перемога в малому набагато приємніша Богу, аніж багато інших перемог, які, щоправда, в очах світу виглядають великою заслугою».
Про чесноту терпеливості в розчаруванні
Кого ж доля не піддавала таким суворим випробуванням! Адже земне життя – це єдиний зв’язок надії і розчарування. Втомлені сірими буднями, ми постійно поринаємо в золоті сновидіння, але згодом, повертаючись у щоденну реальність, зазнаємо болючого розчарування. Буває, коли нам бракує сили для реалізації наших планів, то люди вкотре нас зраджують, то несприятливі обставини стають нашими ворогами – одне слово, постійні розчарування. Тоді лише справжня духовна міць виєднує нам здатність залишатись емоційно врівноваженими, без скарги на устах та духовного упадку, і нею є чеснота терпеливості. Святі не відчувають гіркоти розчарувань, бо вони не мають завищених бажань, але завжди погоджуються з Божою волею. Попри це, св. Вацлав, позбавлений трону та вкинений до в’язниці, радісно промовляє: «Мені ще ніколи не було так добре, як тепер». Хоча св. Людовік програв битву й потрапив у полон до сарацинів, він і далі продовжував спокійно відмовляти свої духовні практики. Коли ти хочеш викарбувати у своїй душі подібний душевний спокій, тоді завжди намагайся узгоджувати свої бажання з Господніми, усі свої бажання і надії піддавай Божій волі. Не роби собі жодної постанови без цього виразного чи потаємного додатку: одначе, якщо Господь Бог дозволить. Пам’ятай, що Бог є твоїм володарем, а Його воля є дороговказом твого життя, понад те «годиться, щоб ти крокував за волею Бога, а не навпаки, щоб Бог ішов за твоєю волею», – навчав св. Августин. Коли гончар може знищити посуд, який йому не до вподоби, то наскільки більше Господу до снаги зруйнувати твої мрії та плани, якщо вони не відповідають Його задуму. Отже, замість того, щоб нарікати під час болючих життєвих розчарувань, промовляй з покірною підданістю: «Да будет воля Твоя».
Коли люди кидають тебе на призволяще і зраджують, коли за твою доброчинність вони відплачують тобі чорною невдячністю, тоді спокійно промовляй: «Да будет воля Твоя», а за тих людей не переставай молитись і кажи: «Прости їм, Отче, бо вони не знають, що роблять». Цього нас навчає Найсвятіший Спаситель та Його віддані послідовники – учні й апостоли. Святу Єлизавету, угорську княжну, вигнав свояк зі свого замку. Вона оселилася з малими дітьми в тісному й убогому приміщенні, переносячи голод і холод. Ті, котрих вона ще недавно обсипала благами, глузують з неї, а жінка, яка отримала найбільше ласк із рук св. Єлизавети, нині, зустрівши її на вузькій стежині, штовхає з кладки в болото. Яке болюче розчарування! Свята Єлизавета приймає це з душевною лагідністю, прославляючи свого Творця і Господа. Подібні риси героїзму ми знаходимо і в житті святих. За часів Юліана Відступника в італійському місті Імола проживав побожний чоловік Касіян, який з великою ретельністю навчав дітей цього міста. Коли почалось переслідування, упіймали й Касіяна і вимагали від нього зречення своєї віри. Він відмовився. Його було засуджено на жахливу смерть. На майдані зібрали двісті поганських хлопців, озброєних ножами та різними гострими знаряддями. Оголеного Касіяна було віддано їм на розправу. Одні кололи його ноги, інші (вищі ростом) сягали його нутрощів. Коли святий упав на землю, вони запускали знаряддя в його очі, вуха, шию, груди і голову, додаючи до цього варварства глузування. І так дуже довго ці малі чудовиська, жорстокість яких перевищувала їхні роки і сили, мучили святого. Він, однак, прагнучи терпіти муки і смерть за Христа, молився за них і говорив до них з любов’ю свого серця до тих пір, поки його душа не відлетіла до свого Творця.
Особлива терпеливість необхідна нам у випадках, коли невдяка й переслідування походять від когось з членів родини чи від того, хто отримав від нас багато милості – любові. Тоді треба пригадати собі Спасителя, зрадженого Юдою, і тих мучеників, яких свої, а інколи навіть і рідні батьки видавали на смерть. У такий спосіб терпів св. Йосиф Каласант, засновник Згромадження оо. Піарів, котрого один з братів на ім’я Мар’ян ганебно мучив і зневажав. Під час тих мук святий не втрачав спокою і довіри до Бога.
Ще важчими бувають терпінням, коли чиїсь праці і чесноти ігнорують не лише рівні чи нижчі за посадою, але навіть і старші, а замість допомоги отримуємо перешкоди у своїй діяльності. У такий спосіб терпів св. Йоан від Хреста, коли хотів реформувати монастирі свого Згромадження в Іспанії. Дійшло до того, що співбрати побили його й зачинили в темній коморі. Однак святий не відступив від розпочатого діла, не злякався, хоч і пробачив своїм неприятелям. Так і тобі слід чинити у подібних випадках.
Якщо Бог не дозволить тобі виконати добрі наміри чи допустить, щоб якесь корисне діло було знищене, прийми покірно Божу волю, бо, очевидно, Господь не хоче твого вчинку, а лише бажання, а може хоче використати тебе для іншої праці чи врешті-решт випробовує твоє довір’я до Нього. Святий Ромуальд бажав іти до Паннонії з метою навернення поганських народів, але кожного разу, коли він хотів вирушати в дорогу, впадав у тяжку хворобу. Святий Камілло тричі вступав до монастиря і стільки ж разів виходив з нього. Господь Бог призначив для них інші дороги. Святий Йосиф Каласант змушений був спостерігати за тим, як занепадає його згромадження, яке він заснував, однак не втратив довір’я і спокою, а, навпаки, відродив згромадження заново. Нарешті, коли Господь Бог не вислуховує твоєї молитви, замість того, щоб сумувати чи судитися з Ним, передусім глибоко впокорись. Пригадай, скільки разів ти відштовхував Бога, коли він стукав у твої двері, а тому доречно було б, щоб і ти інколи відчув розчарування. Не міркуй, однак, що Бог бажає тобі помститись. Ні! Він, наче добрий Отець, якщо тобі й відмовляє, то робить це для твого ж добра, яке завжди має на меті. Тому не знеохочуйся в молитві. Продовжуй молитись із ще більшим упованням, бо Бог тебе вислухає, якщо не тепер, то пізніше, якщо Він не дає тобі ласки, про яку ти просиш, то отримаєш іншу, потрібнішу; якщо Він не дає тобі, то дає на твоє прохання іншим. Не призначай також Господові терміну виконання чи розміру дарів, але піддайся Його волі, просячи у своїх молитвах, щоб Він дарував тобі те, що вважає за потрібне. Навіть молись, щоб Він не вислухав твого прохання, якщо воно суперечить Його волі, бо, якби виконав твою просьбу, то це стало б покаранням для тебе. Чи Господь вислухає тебе, чи ні, то все ж таки поводься, як добра дитина, яка кожного разу, випрошуючи щось у своєї мами, цілує її у руку, не беручи до уваги, чи отримала вона те, про що просила, чи ні…
