Нещодавні дослідження вчених довели, що найефективнішим засобом впливу на людську свідомість, особливо дитячу, є телебачення. Дитина дивиться на навколишній світ широко розплющеними очима. Вона, немов губка, вбирає все, що бачить і чує, до того ж їй ще складно відсіяти непотрібну, негативну інформацію, яку вона отримує, зокрема, через телевізор.
Не секрет, що діти різного віку надзвичайно люблять мультиплікаційні фільми, вони яскраві, захоплюючі, цікаві. Дивлячись мультики, дитина ніби занурюється в казку. Та навіть в уяві дорослої людини мультфільм – це те, що призначено для дітей, щось безвинне. Але, на жаль, багато з теперішніх мультфільмів небезпечні для дитини.
Дитина всю інформацію сприймає через образи. Із цих образів, як із кубиків, вона будує свою модель світу. Часто поведінка дітей пов’язана з копіюванням поведінки героїв популярних мультфільмів. Кількість мультфільмів для дітей, що містять у собі сцени насильства і жорстокості, зростає, а дитина – з властивою їй сприйнятливістю – переносить побачене у звичайне життя і стає агресивною. Багато сучасних мультфільмів, які транслює телебачення, зроблені нашвидкоруч, неякісно, де жорстокість йде в парі з поганим смаком, часто із вживанням нецензурних слів і жаргонних висловів, а герої є безликими істотами, позбавленими індивідуальності. Усі ми можемо зауважити, що швидкість пересування персонажів у таких мультиках є надто великою, а кольори і музичний супровід дуже примітивними, агресивними. Частий і неконтрольований перегляд такої продукції може викликати в дитини затримку в розвиткові, труднощі з мовленням; діти загалом стають дратівливими, погано сплять, втрачають відчуття часу і псують зір. Надто яскраві, «ядовиті» кольори непомірно експлуатують дитячу психіку, дуже скоро втомлюючи її. Тому від початку до кінця темп мультфільму і його персонажі ведуть маленького глядача куди захочуть, не даючи можливості відволіктися та порозмірковувати, вводять дитячу авдиторію в стан, близький до трансу, а шляхом захоплення мимовільної уваги насильно «прив’язують» дитину до екрана. Саме тому діти часто не можуть повторити сюжет мульт- фільму, бо у них не здійснюються процеси довільної уваги, мислення й запам’ятовування. А тривале використання мимовільної уваги вичерпує енергетичний ресурс психіки дитини й після перегляду телевізійних програм дитина вже не здатна до інтелектуальної праці, бо виснажена психічно. Батьки зауважують, що після тривалого сидіння перед екраном дитина стає неадекватною і некерованою.
Виснаження функції уваги знижує можливості пізнавальної сфери. Це, насамперед, відбивається на навчанні. Дитині стає дуже важко зосередитися на буквах, тому читання для такої дитини - важке і малопривабливе заняття, а загалом - і весь процес навчання в школі. Труднощі в читанні ведуть до труднощів у засвоєнні всіх шкільних предметів і знижують загальну успішність у навчанні; дитині важко уявити те, про що вона читає і таким чином «телебачення продукує мавп, залежних від телевізора».
Також помічено, що діти, які проводять біля екрана багато часу, мають труднощі не тільки з читанням, а й з малюванням. Вони намагаються повторити екранні зображення, а оскільки зробити цього не можуть, то відчувають дискомфорт і відмовляються від малювання взагалі. Знижуються творчі можливості, а також розвиток індивідуальності, талантів, дарованих Богом.
Насторожує також те, що головні героїні майже всіх американських чи японських мультфільмів - ніби «на одне обличчя». Це не лише нудно. Якщо уявити ці риси на обличчі справжньої дівчини, то вона буде просто страшною. Через велику частоту показів цього обличчя на екрані, вона перетворюється на конкретний естетичний стереотип. Тож дівчатка можуть прагнути виглядати як те, чого не буває, а хлопчики, підростаючи, будуть безрезультатно шукати нереального. Нам часто нав’язують образ нової, сучасної жінки, поведінка і вигляд якої далекі від християнських ідеалів. Пропагується, що надмірна розкутість, звабливість, хамовитість - це нормально, а сімейні цінності, цнотливість і скромність, християнські погляди на життя – застарілі. Наприклад, у відомому американському мультику на фоні «прекрасної», звабливої героїні, ніби між іншим, на кілька секунд з’являється неприваблива, озлоблена багатодітна мама (лице якої у 25 кадрі – як лице свиноматки, а лиця її сімох дітей - як поросят). Таким способом руйнують у маленькій дитячій голівці нормальні християнські погляди на те, що сім’я і діти - це Божий дар, а мама (головно багатодітна) може бути гарною і щасливою. Такі фільми своєю примітивністю збіднюють, якщо попросту взагалі не занапащають, наших дітей.
Звичайно, перед батьками часто виникає спокуса посадити дитину перед телевізором або комп’ютером, щоб встигнути зробити якусь домашню роботу або трохи відпочити. На жаль, це може перетворитися на постійний і неконтрольований процес, а життя «в телевізорі» може стати заманливішим, яскравішим від реального і таким чином сформувати в дитини телезалежність. Тут, мимохідь, спадають на думку «пророчі» слова Леніна, сказані ним ще на початку минулого століття, обмірковуючи з Мілютіним та Красіним питання електрифікації: «Злектричество заменит крестьянину Бога. Пусть крестьянин молится електричеству», тобто телевізорові. Якщо пригадати собі слова Святого Письма: Моліться без перерви (1 Сол. 5:17) і те, що є сім’ї, в яких «говорящий ящик» увімкнений цілий день, то слова Леніна збуваються.
Батьки зобов’язані пам’ятати, що жоден мультфільм, навіть найкращий, не може замінити дитині спілкування. Діти повинні відчувати любов батьків, їхню увагу, вплив та присутність. Важливо, щоб у сім’ї існувала довірлива атмосфера любові, де б дитина могла завжди поділитись своїми переживаннями. Телевізор аж ніяк не сміє стати центром життя родини.
За статистикою, більше половини всіх трансльованих сцен припадає на насильство. Якщо дитина регулярно бачить їх з екрана телевізора, порушується її емоційний розвиток, щезає здатність до співчуття. Такі діти в школі часто відзначаються поганою поведінкою, а в підлітковому віці ризикують потрапити в кримінальну історію. Кожного третього школяра, який побачив на екрані телевізора хвилинну сцену якогось жаху, почуття страху може супроводжувати його протягом років, а сам він може страждати неврозами, безсонням, підвищеною тривожністю. Зрозуміло, що дітям не можна дивитися передач про страшні події. Але якщо ваша дитина все ж таки побачила щось подібне, треба сісти з нею поряд, обняти, обговорити побачене, пояснити, що відбулося на екрані, зробити наголос на тому, що це всього лиш телевізійна передача, а не дійсність.
Ще варто сказати декілька слів про використання так званого 25 кадру у фільмах, мультфільмах, для впливу на людську підсвідомість. Суть теорії полягає в тому, що зір людини нібито може розрізняти не більше 24 кадрів за секунду, тому чужорідний кадр, який показують менше, ніж 1/24 секунди, якимось чином оминає свідомість і впливає відразу на підсвідомість. Ця теорія не отримала достовірного підтвердження, хоча має багато прихильників. Насправді через підсвідомість проходить уся інформація, яка поступає в мозок, а потім для опрацювання тієї інформації, яка буде сприйнята як найважливіша, залучається свідомість.
Батькам важливо зрозуміти, що саме вони відіграють головну роль у розвитку і вихованні своєї дитини, тож не повинні пускати процес виховання дитини на самоплив.
Дитина повинна мати вибір, і за цей вибір відповідальні батьки, бо саме вони пропонують маленькій дитині, яким шляхом їй іти й розвиватись. Це може бути як легший, на перший погляд, широкий шлях бездумного проведення часу перед телевізором, так і «вузький», важчий, але втім набагато цікавіший і радісніший шлях використання часу на спасіння як дитини, так і її батьків. Якщо батьки не хочуть, щоб їхня дитина «пропадала в телевізорі або комп’ютері» чи втікала від реального життя, то вони повинні запропонувати їй щось замість цього: свій час, спілкування з найдорожчими людьми, однолітками, читання гарних книжок, прогулянки, цікаві подорожі, відвідування гуртків недільної школи, а головне - Бога, повноцінне життя Церкви, спільну молитву. Для дитини її батьки - це приклад для наслідування, тож вони повинні просити допомоги в Бога і шукати людей з християнськими поглядами на життя, щоб разом зростати в Бозі й мати гарні плоди.
Сучасне життя без телевізора неможливо собі уявити. Є такі сім’ї, в яких «говорящий ящик» увімкнений цілий день. Притому, дорослі, «виходячи з власного досвіду», впевнені в нешкідливості перебування дітей перед телеекраном. Ця думка не тільки помилкова, а й небезпечна. Безперервний потік образів і звуків, що лине з телевізора, на все життя формує у дитині «базу даних», відповідною настановою якої є пасивне сприйняття дійсності, а звідси - байдужість і неробство. Телевізор незворотно виховує особу з низькою трудовою активністю і творчим потенціалом телеінваліда, - людину, яка імітує працю чи виконує «з-під палиці» примітивну роботу, сидячи в охороні чи мляво торгуючи на речовому ринку. У «найліпшому» разі така людина «накачує м’язи» та «зав’язує шнурівки» лідерам злочинних угрупувань. Вона легко може стати безробітним, злодієм, бомжем... За оцінкою експертів десять годин телевізійних сеансів на тиждень зменшують творчий потенціал дитини на чверть, дві години на день - майже на половину. Якщо в дошкільному віці дивитися телевізор більше трьох годин на день, можна втратити 90% соціальної активності дитини в майбутньому. Психологи рекомендують, щоб дитина до 4-х років не дивилася взагалі телепередач. Після 6 років спілкуватися з «ящиком» можна не більше однієї години на тиждень, після 10 років - не більше 2-3 години на тиждень, після 16 років обмеження знімаються – дитина стає майже дорослою. Більшість із мало не 20 мільйонів безробітних у Європі - телеінваліди. Така ж доля чекає і на багатьох випускників наших міських шкіл. Як показують соціологічні дослідження, у недалекому майбутньому творчий потенціал людського чинника в Україні зменшиться на половину. Це негативно вплине на економіку, безпеку, демографію. А що ж Америка? Адже там діти довго дивляться телевізор, а країна процвітає! Розвиток телебачення знижує і без того невисокий рівень масової шкільної освіти американців. Стрілянина та вбивства в їхніх школах також не виникають на рівному місці. А творчу потугу наддержави підтримує потік працівників з інших країн світу. Солідний бізнесмен із США, українець за походженням, заявив: «Ми живемо разом із дітьми і тому в нас телевізора нема і не буде. Адже спочатку – малята і телевізор, потім дорослі злочинці». Батьки повинні зробити вибір між тимчасовим невдоволенням дитини і свідомо заподіяною їй шкодою! Якщо безсторонньо поглянути на сучасне релігійне життя, то побачимо, як на останні оази наступає пустиня. Світ перетворюється на величезну, без життя, Сахару. Причин багато, але зупинимося на одній із них. Це - телевізор і відеофільми. Будемо говорити не про технічні винаходи, а про їхнє використання.
Телевізор зайняв перше місце в нашому домі. Будучи скромним засобом інформації, він монополізував і уніфікував наше духовне життя. В стародавні часи центром сім’ї було вогнище. Потім ним став стіл, за котрим збиралася вся родина після робочого дня. Там вони не тільки їли, а й читали Святе Письмо. Тепер це місце зайняв телевізор. Але він не з’єднує, а роз’єднує членів сім’ї. Кожний з них захоплений блакитним екраном а не ближнім своїм. Характерно, що телевізор часто стоїть у тому місці кімнати, де раніше був святий куток з іконами.
Святі Отці негативно ставилися до театру і видовищ, котрі розвивають силу уяви, тісно пов’язаної з пристрастю. Святий Йоан Золотоустий називав театр школою пристрастей, хоча старогрецька трагедія, на нашу думку, моральна. Святі отці не ділили театральні вистави на корисні і шкідливі. Вони засуджували сам метод – імітацію істини, гру в дійсність.
Телевізор позбавив нас домів, перетворив їх на кінотеатри
У Біблії сказано: «Не пускай багатьох у дім свій!» Телевізор усунув двері з наших домів: до нас через екран вдираються натовпи людей, прибульці з усіх планет, фантастичні привиди та всіляка нечисть. Приходять без стуку і дозволу ковбої і гангстери, повії, ворожки та екстрасенси, з котрими ми не хотіли 6 мати нічого спільного. Так наш дім став прохідним двором безперервного видовища, немов від безперервного пияцтва.
Телевізор створив новий різновид людини – людини, яка страждає від безперервного видовища, немов від безперервного пияцтва; людини душевного розладу, котра не може поставити кордону і фільтру зовнішній інформації і критично сприймати її. Смислова пам’ять її притупляється, творчі сили послаблюються.
Людина мислить через слово. Вона називається словесною істотою. Телевізор же вчить мислити чуттєвими уявленнями, розвиває розсіяність і вразливість. Тоді душа людська стає приниженою, чутли вою, істеричною. Телевізор є скупченням пристрастей, пристрасть невіддільна від чуттєвих образів. Аскетична боротьба з пристрастю - це очищення душі від фантазії і видовищ. Пристрасть же через екран прибирає форму спокусливих картин. Телевізор дає безліч форм для чуттєвості. Телевізор розслаблює інтелектуальні сили людини. Розум повинен постійно вправлятися, шукати, переборювати перешкоди, як, скажімо, атлет постійно тренує свої м’язи. Телевізор же дає людині калорійну, рафіновану, готову поживу, від котрої розум стає в’ялим, немічним, не здатним самостійно мислити, як тіло з надлишку харчування жиріє, стає дряблим і скоро старіє.
Всяке видовище потребує співпережиття, ми занурюємося в поле пристрастей, це поле і живить наші пристрасті. Гріх, зробившись звичним, перестає бути огидним.
Телевізор посягнув на духовну сферу. Фантазія про духовне життя народжує неправду, котра називається у Святих Отців чарівністю. Візуально представити духовний світ неможливо, уявити його – це означає перебувати в замкненому колі пристрасних привидів і гордих тіней, викликаних до життя уявою.
Кожна людина, за вченням Святих Отців, – це малий світ, це неповторна індивідуальність. Телевізор пропонує однакову їжу десяткам мільйонів різних людей. Тому-то люди стали подібними один до одного, подібними не в єдності духовної любові, а в єдності одноманітностей, тож люди втрачають інтерес один до одного.
Телевізор гіпнотизує. Потоки образів, яскравих і насичених пристрастей, одночасно і зорових і слухових, поневолюють психіку, тож свідомість стає загальмованою, людина перетворюється на медіума телевізора, сприймаючи його навіювання.
Телевізор – ворог християнства. Релігія – це спілкування душі з Богом. Релігія виробляє споглядальне мислення, спрямовує увагу на головне, зосереджує на небагатьох, та все ж таки найсуттєвіших істинах про Бога, людину, всесвіт; ставить усе на свої місця. Телевізор - діаметрально протилежний: зміна вражень, за котрої людина втрачає контроль над своїми почуттями. Тимчасом релігійне почуття – це містичне почуття, тонке і ніжне, як пелюстки квітки. Воно плекається в безмовності, а не під шум телевізора.
Телевізор – причина багатьох нервових і психічних хворіб. Можливості людської психіки не є безмежні. Біля телевізора людина за декілька годин одержує стільки вражень як раніше за один місяць. Нервова система зношується від непосильного напруження, важко хворіє.
Телевізор робить людей жорстокими; це стосується не тільки картин убивства і насилля, а й не менш страшного: переживання людини біля телевізора настільки напружені і гострі, що емоційно спустошують людину, тож у повсякденнім житті вона стає байдужою, холодною, відчуженою, тобто в реальному житті відпочиває, а по-справжньому «проживає» своє життя в телевізорі.
Телевізор робить чужими людей, які проживають в одному домі, сім’ї, замінивши спілкування людей примарами і тінями з екрана. Втративши відчуття живої людини, члени сім’ї тратять взаємну любов і співчуття. Людина перестає бути особистістю, перетворюючись на інструмент, іграшку.
Часто говорять, що телевізор може стати початком релігійного просвітительства але ж він убиває саме серце релігії – молитву, містичну розмову душі з Богом. Завантажена, забита потоком вражень, душа не в силі зосередитися на молитві, бо на слова молитви наноситься шар чужих молитві пристрасних уявлень. Молитва - це центр духовного життя. Людина ж витягує душу з нерухомого центру на рухоме коло уявлень, що постійно змінюються. Поза молитвою і спогляданням неможливе внутрішнє відчуття Бога, пересвідчення душі в присутності Божій. Якби телевізор транслював лише релігійні передачі , то все одно він позбавив би релігію головного – глибини і містики, заштопорившись лише на катехизаторстві, на рівні слів, а не сили. Без релігійного чуття, яке дозріває в безмовності, голошення Доброї Новини або не буде прийняте, або буде прийняте на рівні духовно-культурних цінностей. Потрібні моральна підготовка, релігійні шукання, боротьба з пристрастю і гординею, щоб підготувати себе до прийняття християнства і відчути його відроджуючу силу.
Нам можуть закинути, що деякі телевізійні програми чисті й моральні, але ж подивіться на обличчя сидячих біля телевізора. Що викликає їхню найбільшу цікавість – моралізація чи гангстери і прийоми дзюдо? Якщо зерна квітів і бур’янів змішати разом і посіяти в землю, то можна бути впевненим, що бур’ян заглушить квіти. Біля телевізора виростає і людина з притлумленою, приглушеною духовністю.
Особливо згубно діють картини сексу на дітей, котрі з мовчазної згоди батьків сидять разом з ними (інакше батькам довелося б або вимикати телевізор, або віддалити дітей із дому надовго, тим-то батьки роблять вигляд, що вони не помічають дітей, які дивляться телевізор за їхньою спиною). Тим часом телевізор нищить дитячі душі, віднімає від дітей дитинство, робить малят відразу старими – дітьми без дитинства і чистоти! Діти ще менше, ніж дорослі, можуть контролювати свої почуття, тому після духовного розтління біля телевізора сприймають християнство як систему заборон.
Релігія – це тайна, телевізор цю тайну перетворює в рекламу. Літургія не може бути сприйнята як візуальна вистава, бо це містичне повторення Голгофської жертви, до споглядання і участі в котрій в стародавніх часах допускалися люди тільки після належного підготування. Літургія – це сходження Духа Святого і Преображення людської душі. Невже ж телевізор може зафіксувати сходження благодаті?!
Телевізор вніс у доми віруючих людей блюзнірські кінофільми про Христа Спасителя. Це більше богохульство, ніж примітивна і вульгарна антирелігійна пропаганд. Сьогодні артист грає гангстера, завтра Апостола, післязавтра - Рейгана або ще когось! Але наша психіка, сприйнявши в підсвідомості спотворений візуально образ, за законами асоціацій і аналогій в мисленні, накладе цей неправдивий образ, як клеймо, на святиню.
Телевізор – ворог, з котрим неможливо примиритися, його агресія не має міри і межі. Якщо пустиня Сахара розширюється із швидкістю п’яти кілометрів на рік, то телевізор переможним маршем іде по всій планеті, висушуючи останні джерела, забруднюючи, затоптуючи останні оази духовності.
Незабаром людині не потрібно вже буде відвідувати друзів, їхати на конференції, ходити до школи: вона зможе зробити це, управляючи телесистемою, зостаючись у своєму домі. Людина існуватиме у світі, як у пустині, холодною до всього і чужою для всіх.
Архимандрит Рафаїл
З надмірного, зайвого користування всесвітньою мережею Інтернет виникають не лише поважні психічно-фізичні, а й соціальні розлади. Сьогоднішня молодь закладає (якщо взагалі закладає) свою сім’ю аж десь на 30-му році життя. Хлопці, котрі від дитинства працюють лише з мишкою на столі, сьогодні вже не вміють навіть вогонь розкласти.
Збираємо, що посіяли
Часто можна почути думки щодо трагічної події 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку: «Як Бог Творець міг до цього допустити?»
Ця подія, думаю, глибоко засмутила Бога Отця, подібно як вона обняла смутком і всіх нас. Але по думаймо: скільки вже літ ми виганяли Бога геть із наших шкіл, геть із нашого життя. Тож Він, як справжній джентельмен, відійшов від нас. Як же тоді ми можемо сподіватися на Його опіку, на Його поміч і благословення, коли ми все робили для того, щоб Він залишив нас у спокою?
А недавні події, що сталися в Америці, терор, атаки, збройні напади і стрілянина у школах?! Усе це почалося, як мені здається, відразу після того, як Мадалена Муррей нарікала на виховання побожності у школярів й вимагала усунути зі шкіл молитву. А ми спокійнісінько погодилися на її домагання і сказали: «Нехай так буде!» До речі, хтось недавно вбив її.А опісля ще хтось сказав: «Не потрібно, щоб діти по школах Святе Євенгеліє читали», дарма, що Святе Письмо вчить не вбивати, не красти, любити ближнього, як самого себе. А ми, потураючи тим «нововведенням», погодилися і сказали: «Ну, добре, хай Біблії не читають».
Згодом доктор Бенджамін Спок, той псевдознавець людини, порадив не ганити й не карати дітей за їхню погану поведінку і негідні вчинки, бо це, мовляв, може звихнути їхню особистість і підкопати їхню самоповагу. То ми подумали, що як експерт- знавець, він добре знає, що говорить, і, погодившись, сказали: «Хай так буде!» А от тепер його син сам заподіяв собі смерть!
Згодом хтось там сказав, що вчителі й вихователі не повинні ганити й «дисциплінувати» наших дітей за їхню погану поведінку. Адміністрація й керівники шкіл постановили, що вчитель не має права навіть торкнутись дитини, щоб не наразитися, боронь Боже, на судовий процес або на погану славу чи осуд. Очевидно, що в дисципліні має бути розсудливість і межа. Ми ж, беззастережно погодившись, сказали: «Ну, нехай буде й так!» А ще хтось згодом сказав:
«Та нехай нашим дочкам буде вільно переривати вагітність, якщо вони цього бажають. Нехай про це їхні батьки навіть не знають. І знову сказали: «Ну, нехай!»
А тоді хтось із членів Шкільної ради додав ще й таке: «Ну, що ж, хлопці будуть хлопцями. Кажи, не кажи, а вони все – таки робитимуть своє. Тож даймо їм даром презервативи по наших школах. А ми погодилися: «Ну нехай буде!»
А тоді ще хтось із наших можновладців, яких ми вибирали, сказав, що немає важливого значення те, що ми робимо в себе вдома, приватно, головне – щоб ми добре сповняли свою роботу. А ми, погодившись, сказали:
«А й справді, нас не повинно цікавити, хто там що приватно робить – хто б це не був, навіть якщо це сам президент. Головне, щоб у нас була праця і матеріальне забезпечення.
А згодом ще хтось сказав:
«Видаймо журнали, повні нечестивих фотографій, і скажімо, що це гарне, гідне, цілком нормальне сприйняття краси людського тіла. То ми погодилися і сказали: «Нехай так буде!»
А опісля кінорозважальна індустрія додумалася випустити фільми й телепрограми, що пропагуватимуть і ширитимуть насильство, наркотики, вбивства, самогубства, розпусту, сатанинську ідеологію тощо. А ми сказали: «Ну, що ж. Це розважальна сфера, вона шкідливих наслідків не має. Зрештою, ніхто цього серйозно не сприймає. Тож нехай так буде!»
А тепер дивуємося, чому в наших дітей приспана совість, чому вони не знають різниці між добром і злом, чому вони готові вбивати людей, шкільних друзів-однокласників, незнайомих, навіть самих себе? А може, добре подумавши, таки зрозуміємо це глибоке:
«Збираємо те, що посіяли».
Дивно, як легко людям нарікати на Бога, звинувачувати Його й дивуватися, куди той світ котиться. Дивно, як ми без застереження віримо в те, що пишуть газети й журнали, а заперечуємо те, що споконвіку нам каже Святе Письмо. Дивно, як легко ми пересилаємо жарти-дотепи через електронну пошту, знаючи, як швидко і легко вони розходяться, а Боже Слово, хоч би й переслали, навряд чи хтось поширить, перешле його далі. Дивно, як непристойні, грубі, вульгарні, безсоромні речі облітають Інтернет, а вчення про Бога заборонене і по школах, і на роботі. Дивно, як ми зважаємо на те, що про нас скажуть люди, й зовсім не дбаємо про те, що про нас подумає Бог Отець. ... Дивно, соромно і боляче...
