Немає нічого такого, чого не можна було б випросити у нашої Небесної Неньки
Слава Ісусу Христу!
Пишу це свідчення, щоб подякувати Пречистій Діві Марії за безліч отриманих ласк і щоб заохотити до молитви тих, які ще вагаються, чи починати Помпейську дев’ятницю. Хочу вас запевнити, що немає нічого такого, чого не можна було б випросити у нашої Небесної Неньки, бо Непорочне Серце Марії – це бездонне джерело духовних скарбів і нескінченного добра, з якого усе людство безустанно може черпати усі необхідні ласки. У цьому Серці кожен знайде спокій і мир для душі та здоров’я для тіла.
Про Помпейську дев’ятницю мені спочатку розповіла моя мама, потім – священик у церкві, пізніше читала свідчення отриманих ласк, але завжди думала, що в мене немає потреби в такій тривалій молитві. Мені здавалося, що є люди, які більше потребують опіки і милосердя Матері Божої, тому завжди відкладала на потім Помпейську девятницю, а молилася одну частину вервиці в день, а були й такі дні, що й зовсім не брала до рук вервиці. І лише тепер я розумію, що усі потребують молитви, незалежно від різних обставин. Навіть якщо у вас усе добре, то молитва потрібна для того, щоб віднайти спокій, радість, забезпечити собі постійну Божу опіку, яка так необхідна в теперішній час.
У моєї донечки були збільшені аденоїди настільки, що вона не могла вночі і вдень дихати носиком. Мене це лякало, бо знала, які бувають наслідки постійного дихання ротом. Ми об’їздили всіх лікарів, і всі вони говорили різне: одні – що переросте, інші рекомендували гомеопатію, ще інші казали, що потрібна операція. Ми з чоловіком довго вагалися, але все-таки наважилися на операцію з видалення аденоїдів, попри загрозу рецидиву, оскільки в донечки була схильність до збільшення лімфоїдних тканин. Саме тоді я почала свою першу Помпейську дев’ятницю в наміренні своєї донечки. Мені було спочатку важко молитися, але страх за її здоров’я був дуже великий, тому мені потрібна була надія й підтримка від нашої Небесної Неньки, яку я отримувала під час молитви. Минуло вже три роки після операції, і в моєї донечки все гаразд. Цим я завдячую Господу Богові та Пречистій Діві Марії.
Хочу розповісти про ще одну отриману ласку, яка, власне, і підштовхнула мене до написання цього свідчення. Три роки тому ми з чоловіком ходили до модерної церкви, оскільки в нас не було традиційної парафії. Та коли почали приїжджати до нас священики зі СБССЙ і відправляти Святу Літургію, я залишила модерну церкву, яка розташована на відстані 100 метрів від нашого будинку. Чоловік мене не підтримав, говорив, що я щось видумую, що Бог є один і немає різниці, до якої церкви ходити. Він у мене дуже хороший чоловік і чудовий тато, але у справах віри був далекий від ідеалу. Ходив до церкви лише тому, що всі йдуть; до сповіді ішов лише перед Великоднем; спільної молитви у нас ніколи не було, хоча підростали діти. Мені було дуже боляче, бо приходила неділя, і я з донечкою їхала на Службу Божу до хати, в якій є наша капличка, а коли повертались додому, то чоловік ішов до церкви. Я докладала безліч зусиль, щоб переконати чоловіка йти з нами, але все було дарма, і тоді я вирішила знову розпочати Помпейську дев’ятницю в наміренні свого чоловіка. Після першої дев’ятниці в нас у сім’ї була щоденна спільна молитва, чоловік перестав бурчати, що він ходить до церкви сам, кожного вечора ми почали молитися вервицю до Матері Божої Фатімської, Однак іти разом із нами на Службу Божу відмовлявся. Підросла наша донечка, і настав час їй прийняти Перше Святе Причастя. Чоловік навіть слухати не хотів про те, що вона не піде разом зі своїми друзями та однокласниками до церкви, куди він ходить. А я не могла уявити собі, як моя донечка вперше в своєму житті прийматиме Ісусика стоячи, без належної підготовки. І знову в нашій сім’ї почалися суперечки і непорозуміння. І тоді я знову розпочала Помпейську дев’ятницю. Я не знала, куди піде моя доня до Першого Св. Причастя і коли, тому повністю віддалася під опіку Матері Божої і просила, щоб Вона вирішила цю нашу справу. Коли прийшов час нашій донечці іти на катихизацію, я сказала чоловікові, що потрібно буде возити її до Янова кожної суботи, а Св. Причастя нехай приймає у нас у капличці. Яким же було моє здивування, коли він не те що не розізлився, а ще й запропонував свою допомогу. Погодився, щоб донечка ішла до Першого Св. Причастя теж у Янові разом зі всіма дітьми – там це буде більш урочисто, а не самотньо, як у нас у хаті. Чим ближче було до цього святкового дня, тим більше я хвилювалася, бо і батьки чоловіка, і сестри не розуміли, чому ми з Яворова їдемо до Першого Св. Причастя до Янова. Але мені було спокійно, бо я мала підтримку чоловіка і постійно відчувала опіку Матері Божої. Я дуже вдячна Пречистій Діві Марії за те, що цей день минув дуже добре, чоловік приступив до Св. Сповіді і Св. Причастя, всі родичі чоловіка були присутніми в церкві і залишилися під великими враженнями від цього торжества. Я знаю, що це наша Небесна Матінка допомогла нам у цій нашій потребі, бо наші зусилля без Її благословення нічого не варті.
Попри усі мої «перемоги», неспокій у серці залишався, бо ми з донечкою далі ходили самі до каплиці, а чоловік взагалі майже перестав ходити до церкви. Мене це дуже засмучувало, тому я знову розпочала Помпейську дев’ятницю. Я вірила, що в цей ювілейний рік Матері Божої Фатімської зможу випросити ласку, якої так потребувала наша сім’я. Я більше жодним словом не переконувала чоловіка, не просила, не пояснювала, а лише чекала і надіялася, що Боже Провидіння покерує нашою сім’єю. Протягом усіх дев’ятниць, які молилась, я бачила, що мій чоловік міняється, а під час цієї справді сталося чудо: ми почали молитися спільно загальну вервицю, хоча до цього він навіть слухати про це не хотів, казав, що не вміє, що це довго. Ми спільно відмовляємо різні дев’ятниці, Хресну Дорогу, чоловік став значно спокійніший, менше часу проводить у компанії друзів, де ніхто не пам’ятає про Бога. Я знаю, що всім цим змінам ми завдячуємо Пречистій Діві Марії, бо це Вона перемінила байдуже і черстве серце на покірне і лагідне. Перший день подячної частини дев’ятниці випадав на неділю, а в суботу ввечері чоловік попросив, щоб я попрасувала йому штани і сорочку, бо він теж піде з нами на Службу Божу. В моїх очах з’явилися сльози радості, бо нарешті я почула ті слова, на які так довго чекала. В неділю зранку ми всією сім’єю поїхали на Службу Божу, а коли повернулися, то чоловік сказав, що наступного разу будемо швидше виїжджати, щоб не спізнюватися.
Моє серце переповнює радість і безмірна вдячність до Матері Божої Цариці Святої Вервиці, я знаю, що Вона завжди є з нами, що ніколи нас не опустить.
Заохочую всіх до молитви на Святій Вервиці. Довіряймо нашій Небесній Неньці усі наші справи, навіть найменші, будьмо витривалі в молитві та вміймо дякувати за всі отримані ласки, і нагорода буде велика.
Я просто глибоко в це повірила
Ласка материнства
Слава Ісусу Христу!
Хочу подякувати Матері Божій Помпейській за отриману ласку. Ми з чоловіком у шлюбі вже 5 років і дуже хотіли мати дитину. Зверталися до лікарів, які нам говорили, що все добре, чекайте. Одного разу моя сестра пішла до сповіді до о. Андрія Коваля, і він їй порадив відмовляти Помпейську дев’ятницю. Коли вона мені розповіла про цю дев’ятницю, де щоденно відмовляється повна вервиця (всі 15 таїнств, протягом 54 днів), я одразу зрозуміла, що Марія мені допоможе. Я просто глибоко в це повірила.
Я почала відмовляти цю вервицю в лютому, а в березні дізналася, що вагітна. Мене на обстеженні страшили, що дитині може зашкодити моя велика кіста, але я довірилась Марії – і Вона мені допомогла. Разом з Марією моя вагітність пройшла добре. До сьогодні я й далі відмовляю Помпейську дев’ятницю.
Моїй сестрі також допомогла Помпейська дев’ятниця. В неї чоловік став залежним від азартних ігор: робив ставки, програвав, сімейні гроші просто пролітали. Сестра взялася молитись Помпейську дев’ятницю, і ласка Матері Божої не забарилася: чоловік відійшов від тих ставок на гроші, облишив азартні ігри.
Щиро дякую Пречистій Діві Марії за подаровану вервицю і за нашу донечку!
Вона зцілила мене від варикозу
Помпейська дев’ятниця – це дійсно чудо! Вона зцілила мене від варикозу. Коли при обстеженні мені сказали, що потрібно робити операцію, я одразу розпочала дев’ятницю. З перших днів відмовляння відчула полегшення в ногах: болі, важкість, розпирання вен, свербіж гомілки – все це припинилося. Зараз взагалі не відчуваю жодного дискомфорту, ноги абсолютно здорові. Я дякую Цариці Святої Вервиці у Помпеях за милість, яку вона мені дала! Моліться цю дев’ятницю, бо це чудо-молитва, Марія вислуховує всіх, хто звертається до Неї з довірою.
Подяка за отримані ласки
Помпейську дев’ятницю молюся вже не вперше. Отець Андрій Коваль заохочував до цієї молитви. І ось я спробувала відмовляти її за свого сина Михайла, в якого були проблеми з алкоголем і інші вади. Одна дев’ятниця за другою – і я дякую Матінці Божій та прошу Архангела Михаїла, патрона мого сина, про лас- ку переміни в його житті. Я вірю: Мати Божа виведе його на дорогу спасіння. Друге свідчення ласки після молитви за дочку, в якої була проблема з житлом. Проблема вирішилась уже на другій частині Помпейської молитви до Діви Марії. Марія помагає на кожному кроці. Але бувають труднощі, коли молишся цю дев’ятницю. Спочатку дух бадьорий, молишся завзято, а потім починаєш засинати, і якась сила навіть будить тебе серед ночі, щоб домолитись. Бажання молитись за дорогу людину перемагає. Як тільки я закінчую чергову Помпейську дев’ятницю, то вирішую, за кого з моєї родини буде наступна. Беру календар і відмічаю числа. Зараз відмовляю за чоловіка і надіюся, що він зміниться й навернеться до Марії. Звертаюся до всіх дорослих і дітей: не бійтеся молитви. Мати Божа буде з вами й допоможе випросити ласки, а ми, як вірні її діти, повинні на кожному кроці дякувати за отримані ласки.
Випрошена дитина
Від одного священика я отримала заохочення до відмовляння Помпейської дев’ятниці. Моя дочка вже 8 років не має з чоловіком дітей. Вони ходили до лікарів, а ті кажуть: у вас все добре, а чому так є – ми пояснити не можемо. Почала її відмовляти з середини червня. Священик говорив, щоб дочка теж молилася. Вона, хоч не зі мною живе, а в м. Макіївці (Донецька обл., зараз територія під ДНР), теж заохотилась до відмовляння цієї вервиці. Почала разом зі мною молитися і просити в Матері Божої дитини. 1 серпня, на мій день народження дочка повідомила, що вагітна вже майже місяць. Щиро дякуємо Матері Божій за ласку. Коли починала дев’ятницю, повна вервиця протягом одного дня була незвична, а тепер це така проста річ, з потіхою для душі, що без неї вже життя ніяке.
Ласка навернення і спасіння
Отримавши допомогу від Пречистої Діви Марії, відмовляючи Пом- пейську дев’ятницю, в моїй душі відновилося переконання, що Марія є Мамою, яка любить своїх дітей незалежно від того, на якій території вони живуть – на заході чи сході. Її Материнське Серце неустанно заохочує своїх вірних дітей молитися за спасіння душ тих, які не хочуть визнати Її своєю Мамою, а навіть зневажають Марію.
Я познайомилася з молодою жінкою, яка була доброю мамою і вірною дружиною. Ми були знайомі тільки один рік, але ця особа глибоко закарбувалася у моїй пам’яті, я постійно згадую про неї в своїх молитвах. Під час обстеження лікарі виявили в неї рак, який лікуванню не піддавався. До цього часу вона не ходила до церкви, в її житті не було місця для Господа Бога. Чотирнадцять років жила з чоловіком без шлюбу. Ді- знавшись про хворобу, була готова зробити все, щоб тільки бути здоровою. Почала молитися, ходити до православної церкви, де приступала до сповіді і Св. Причастя. Коли я з нею зустрілася, почала розказувати про молитву на вервиці і про Католицьку Церкву, заохочувала взяти шлюб. Молилася в її наміренні різні дев’ятниці. Врешті почала Помпейську дев’ятницю про Божу волю над нею, як не ласки здоров’я, тоді хоч за її навернення.
Коли закінчувала прохальну частину дев’ятниці, хвора попросила, щоб приїхав католицький священик, бо там, де вона жила, була тільки православна церква. З рук католицького священика прийняла чотири святі тайни: Сповідь, Св. Причастя, Єлеопомазання, Подружжя. На наступний день відійшла до вічності, отримавши від Марії найбільшу ласку – ласку навернення і спасіння.
Марія чує наші молитви, але чекає також на нашу спільну працю з Божою ласкою.
Скільки часу треба, стільки й моліться, не зупиняйтеся!
Моя дитина повернулася…
Починаючи свою історію, хочу сказати: коли чула про чуда Помпейської дев’ятниці, не думала, що удостоюсь від Бога такої ласки. Ми з чоловіком виховуємо трьох дітей. Тут розповім про старшу доньку Марину. З чотирирічного віку я водила її на Службу Божу. Не хвалюся, але вона була слухняною, покірною дівчинкою. Я ніколи не підвищувала на неї голосу, не била. Мариночка розуміла все з моїх слів, вихованню піддавалася легко. У мене є з ким порівняти, бо мої два сини у вихованні – цілковита її протилежність. Маринку вчити й виховувати було найлегше. Так от, навчилася дитина молитися. Ми кожного Великого посту спільно молилися Хресну Дорогу (я, чоловік, Маринка, середній син, молодшого ще не було). Вона навіть напам’ять знала стації з одного молитовничка. Бачила, що ми з чоловіком молимося на вервиці, і сама навчилася. Так і жили ми, не знаючи біди з вихованням. Та ось прийшов 14-й рік її життя, і все почалося… У квітні 2014 року Божого я народила сина, в країні почалася війна (ми проживаємо в Донецькій області) і в нашому житті теж. Почалося з того, що закінчуючи 9-й клас, Марина покохала жонатого хлопця. Ми з чоловіком спочатку спокійно їй пояснювали наслідки всього, що може статися. Але, на жаль, вона ставала «глухою» і «сліпою». Так поступово я почала втрачати доню. Вона пішла навчатися до технікуму в м. Краматорськ (Донецька обл.) і почала жити грішними життям. Спочатку це був алкоголь і веселощі. Ми спільними зусиллями розірвали її зв’язок з тим жонатим хлопцем. Допомогли і його батьки. Тоді я раділа, що він її не «торкнувся», вона була ще чистою дівчиною. Та радість була тимчасова. Марина ставала чужою в нашій родині, провокувала сварки, ми з чоловіком втрачали контроль над собою – так вона нас доводила. Розповідала про своє безстидне життя. Але я впала у відчай тоді, коли її підтримала моя мама і мати її рідного батька (вона у мене від першого чоловіка, та з теперішнім моїм чоловіком у неї були чудові стосунки). Так от, ці дві бабусі підтримували її в усьому, особ- ливо моя колишня свекруха, яка ще була й безбожною і тому їй легко вдалося впустити зло в серце моєї дитини. Дійшло до того, що донька більше жила в неї, ніж вдома. Вона гадала Марині на картах, вчила, що в житті треба спробувати все. А за нашими спинами казала людям, що не дозволить, щоб ми Марину занапастили своєю церквою, вірою. Гадаю, зрозуміло, з чим ми зіткнулися. У підлітковому віці дитину легко переманити на гірший бік.
Моя дитина мене зреклася, я відчувала сильний душевний біль. Не так за себе було важко, як за те, що вона Бога забула. Одним із ударів було те, що вона зняла Параман, потім перестала молитися вервицю. А найбільше вбила мене тим, що перестала ходити на Службу Божу. Я мовби померла, будучи живою. Моє материнське серце почало згасати, здоров’я погіршилося. Хоч я й раніше мала проблеми, та зараз стало ще гірше. Дуже важко споглядати, як колись «золота» дитина падає в гріхи. Я дивлюся на її дитячі фото, і сльози линуть з очей. Одного разу вона навіть сказала, що я їй не мати, щоб я відреклася від неї. І все це було під впливом її бабусі (колишньої моєї свекрухи). Я не можу описати все, що діялося, але, гадаю, суть зрозуміла.
Якось хтось зі священиків нашого Братства порадив мені молитися Помпейську дев’ятницю. 2015 році я спробувала вперше. Несподівано помирає колишня свекруха, жінка, яка відіграла найбільшу роль у розпусному житті моєї дитини. Марина пережила це дуже важко. Я тоді думала, що вона втратила основну підтримку в житті і швидше повернеться в сім’ю. Та я помилялася. Мені треба було й далі продовжувати Помпейську дев’ятницю, а я зупинилася – і стосунки з Мариною не складалися: вона була чужою людиною в нашому домі. І ось о. Андрій Коваль нагадав мені про дев’ятницю. І сказав, що однієї буває замало, може прийдеться молитися довго. І я почала знову з зими 2017 року. Неймовірно, але серце моєї дитини поступово почало відтаювати, теплішати до мене, чоловіка – я це відчувала. Господь послав їй різні труднощі, і через них вона починає розуміти життя. Прийшло до її голівоньки, що я найближча на цьому світі. Приїжджає Марина додому, ми з чоловіком їй раді. З нею тепер приємно, бо не влаштовує сварок, в Інтернеті викладає наші спільні фото. Називає мене «мамочка», до чоловіка звертається ввічливо. Засяяло сонце в нашій сім’ї. Але на Служби Божі ще не ходить. Та я думаю, з часом навернеться.
Я закінчую одну дев’ятницю і зразу починаю іншу, і моя дитина змінюється. Якось після Служби Божої подзвонила мені і плаче. Це було найбільше чудо Матері Божої. Плаче і каже, щоб я передала їй вервицю і таїнства. Я не повірила своїм вухам! Як, невже це каже Марина?! Я ще раз перепитала – дійсно. А потім каже: «Мамочка, я тебе так люблю, ти ж мене ніколи не покинеш? І вибачиш мені за все?» Сльози радості полилися з моїх очей: як я, грішна людина, удостоїлася такого чуда?
Я знову відчуваю тепло моєї дитини, з нетерпінням чекаю, коли вона їде додому. Поступово моя блудна дитина повертається. Три роки я лила сльози, а тут все почало налагоджуватися. Я розповіла все о. Андрієві Ковалю. Він попередив, що шлях мій буде нелегкий. Але я готова до кінця життя молитися, тільки б моя дитина навернулася.
Моліться Помпейську Дев’ятницю, не зневіряйтеся. Скільки часу треба, стільки й моліться, не зупиняйтеся.
Ще дякую Богу за наше Братство, що ці з великої літери священики з’явилися у нашому житті. Завдяки їм ми з чоловіком знаємо сенс життя: для чого жити, як жити і що основне в цьому житті – служити Богові. А все інше додасться. І не боятися труднощів, Бог допоможе все подолати.
Окрема подяка головному настоятелю Братства о. Василеві Ковпаку. Дякуємо Вам, що вірите в нас і не забуваєте про наш духовно бідний Схід. Ви не можете уявити, як вся наука Ваша, отців Братства допомагає спасатися тим, хто чує і хоче щось змінити в своєму житті. Кажу особисто від нашої сім’ї: ми є завдяки Вам і всім священикам.
