Марія – провідна зоря останніх часів

Літо 1916

Друга поява ангела

Друга поява Ангела відбулася літом 1916 р. над криницею дому батьків Луції, біля якої діти часто ба­вилися в тіні дерев, адже літо гаря­че. Луція розповідає про те, що ска­зав Ангел їй та її кузенам:

«Що Ви робите? Моліться бага­то! Найсвятіші Серця Ісуса й Марії мають над вами наміри милосердя. Офіруйте постійно Всевишньому мо­литви й жертви».

«Як ми повинні жертвувати со­бою?» – запитала Луція.

«Зі всього, що тільки можете, зробіть офіру Богові як задоситьучи­нення за гріхи, якими Він є знева­жений, і для випрошення ласки на­вернення грішників. Таким способом запевните мир для вашої батьківщи­ни. Я – Ангел-Хоронитель Португа­лії. Понад усе приймайте і зносіть з покорою та підданням терпіння, які Бог зішле на вас».

Найсвятіші Серця Ісуса й Марії

У кожному об’явленні Ангел зга­дує про Найсвятіші Серця Ісуса і Ма­рії, які «слухають з увагою наших благань», «мають над нами наміри милосердя», а в третьому об’явленні посланець Неба навчить дітей дру­гої молитви, яка закінчується слова­ми «через безконечні заслуги Його Найсвятішого Серця і Непорочного Серця Марії, благаю за навернення бідних грішників». Вже ті слова ве­дуть нас у центр великої таємниці Матері Божої. Звичайно, діти мали бути приготованими на таке велике взивання з Неба, тому Ангел під час кожної появи говорить їм про Серця Ісуса і Марії.

З цієї події черпаємо дуже хосен­ні знання: існує тільки одна дорога до Бога – через Серце Ісуса і Марії. Отримання ласк навернення для бід­них грішників є можливим тільки че­рез безкінечні заслуги Найсвятішого Серця Ісуса й Непорочного Серця Марії. Дві особи на землі були без гріха, були непорочними і тому мо­гли перепросити Небесного Отця за гріхи людства. Тими особами є Ісус – єдиний наш Відкупитель і Спаситель – і Марія, наділена особливим при­вілеєм, бо була без гріха первород­ного зачата. Вона під хрестом стала Матір’ю всіх людей, з волі Христа злучила свої духовні терпіння з тер­пінням Сина, ставши Співвідкупи­телькою людського роду. Усі наші благання Мати Божа поручає своє­му Синові і через Нього отримує для нас духовні скарби. Вона нічого не затримує для себе, а тільки діє для більшої слави Свого Сина й Небес­ного Отця. Так говорять святі. У Фа­тімі ті особи разом, а їхні Найсвятіші Серця є прибіжищем для душ страж­даючих. Це свідчення незбагненно великої і ніжної любові, яку мають ті Серця до людей.

Серце – це осередок, джерело нашого життя, не тільки тілесного, а й, насамперед, духовного, центр і вмістилище нашої любові. Коли Ан­гел каже, що ті Серця «слухають нас з увагою», то це означає, що вони відкривають для нас свою любов, запевняють нас у тому, що ми їм не байдужі, а, навпаки, є об’єктом їх­ньої уваги, переповненої любов’ю. Другий раз Ангел робить акцент на їхньому «прагненні милосердя». Серце, яке любить, хоче виявити ту любов у милосерді над нами, осо­бливо над бідними грішниками, які, духовно залишені, йдуть на заги­бель. Любов хоче піднести їх із грі­ховного бруду й наповнити своєю святістю й чистотою, своїми безчис­ленними ласками вже тут – на землі, не кажучи вже про Небо.

Ті два Серця Ісуса і Марії об’являються у Фатімі, щоб пере­конати людей, як вони їх люблять і бажають їм щастя. Чим людина лю­бить? Серцем! Ще в Старому Завіті Бог просив: «Дай мені, сину, твоє серце» (Прип. 23, 26). Не тілесного серця хотів Господь, а духовного, переповненого вдячністю до свого Сотворителя і Відкупителя. Любов за любов.

Щоразу, коли бачимо Серця Ісуса і Марії на образах чи чуємо звер­тання до них, у нашій душі має від­новлюватися розуміння їхньої вели­кої любові до кожного з нас. Знаком нашої вдячності й любові мають бути образи із зображенням Сердець Іс­уса і Марії у наших помешканнях, щирі молитви, посвячені родини. Віддавна не було дому, де б на най­виднішому місці не висіли величаві, красиві образи Ісусового Серця і Серця Марії. То вони супроводжува­ли наших предків протягом усього життя, благословляли їхню працю й терпіння. Не раз заходив до бага­тих помешкань із євроремонтами, із сучасним дизайном, але, на преве­ликий жаль, не було там місця для образів, які для попередніх поколінь були знаком і нагадуванням про без­межну Божу любов. Проте в бідних оселях, які вже хилилися до землі, у яких жили старші люди, найбільше вражало те, що образи Серця Ісуса і Серця Марії займали ледь не всю стіну. Ось хто чим багатіє: хтось ма­теріальним багатством, а хтось – ба­гатий тими скарбами, які цінніші за весь світ.

Тому не слід забувати про цю гарну традицію наших батьків, не треба викидати образів Сердець Іс­уса і Марії, замінювати їх на інші, а, навпаки, в час занепаду віри, як­найгарячіше припадати перед ними спільно зі всією родиною і черпа­ти для себе тієї Божої Любові. Дай Боже, щоб не охолола вона в наших серцях, у серцях наших дітей і внуків до цих двох Найсвятіших Сердець.

Найсвятіше Серце Ісуса об’явидієві де ла Коломбієру, св. Марга­реті Марії Алякок. Почитання цього Серця затвердив Папа Римський – Пій ІХ, а Лев ХІІІ посвятив Йому світ.

Непорочному Серцю Марії, об­витому терням, об’явленому нам у Фатімі, Папа Пій ХІІ віддає Церкву і весь світ. Так робили і їхні попере­дники.

Сьогодні з вітром візантиїзму і поверненням до давньої східної тра­диції в нашій УГКЦ повіває холодним морозом у ставленні до почитання Найсвятішого Серця Ісуса і Непо­рочного Серця Марії. Дуже дивно, що «модерне» духовенство з вели­ким запалом намагається витіснити цю набожність, усунути ті два Сер­ця, аби вони не потрапляли на очі вірним у церквах, бо кажуть, що це латинізація обряду, це не схід­на традиція. Все частіше чуємо від людей з інших парафій, що в них не відправляють молебнів до Серця Ісу­са, не практикуються перші п’ятниці місяця, присвячені почитанню Най­святішого Серця Ісуса, а люди не чу­ють заохочення до тих молитовних практик. Внаслідок цього і не відбу­вають дев’ятниці винагороджуючого Св. Причастя у перші п’ятниці задля осягнення овочу «Великої обітниці» Серця Ісусового. Майже повсюдно в нашій Церкві заникає практика по­святи (інтронізація) родин Серцю Ісусовому. Про набожність до Непо­рочного Серця Марії в нашій УГКЦ вже нема що й згадувати, якщо римо-католики ще зберігають цю на­божність, то греко-католицьке духо­венство зовсім занедбало культ Не­порочного Серця Марії. На жодних навіть великих парафіях не відправ­ляються набоженства перших субот місяця, про які просила Мати Божа з Фатіми. Де і хто поширює Карме­літанський Параман?! Сумно, але це – факт.

У 100-у річницю Фатіми нам кон­че треба зрозуміти підказку самого Неба (Ангела), що саме «через без­конечні заслуги Найсвятішого Серця Ісуса й Непорочного Серця Марії» ми можемо найбільше допомогти в рятуванні душ бідних грішників. Ось це й хотів сказати Ангел дітям і нам у Фатімі!

Ангел Миру

У момент появи Ангела у Фаті­мі тривав найважчий період Першої світової війни. Люди прагнули миру й Ангел обіцяв їм цей мир, вказую­чи, якими середниками можна його осягнути, а саме – молитвою й жерт­вою. Коли гріхи людей будуть від­покутувані, а Божа справедливість винагороджена, коли кара спричи­ниться до навернення грішників, тоді настане мир!

У нашій країні – війна, у духо­вному вимірі війна є карою Божою за гріхи окремих людей і гріхи народу. Про це слід пам’ятати кожному українцеві. Для того, щоб припини­лася війна, люди мають навернутися до Бога, переосмислити своє життя, розважити над тим, чим вони гнів­лять Господа, і, як наслідок, поки­нути грішне життя – це перша умо­ва. По-друге, людям треба просити Бога, молитися і складати жертви, як переблагання за вже скоєні свої гріхи й гріхи народу. У нашому краю має бути пошанована неділя й день святий: участь у Святій Літургії й від­мова від праці (заробітку). В Україні необхідно зупинити масове вбивство ненароджених дітей (аборти), яке є великим злочином проти Божої лю­бові. Ми ніколи, навіть при найбіль­шій заклопотаності, не можемо зане­дбувати ранкову й вечірню молитву, в якій маємо просити Ангела України про мир. У нашому славному Києві, в центрі міста, як знак покровитель­ства над нашим народом, встанов­лена скульптура Св. Архистратига Михаїла – Ангела Миру. Чи то збіг обставин, чи Боже Провидіння, але Ангелом України, як і Португалії є та­кож Св. Архистратиг Михаїл.

«Що робите?»

Це перші слова Ангела до дітей під час його другої появи.

А що тоді робили діти? Діти ба­вилися, їм було тоді 6, 8 і 9 років. Це нормально, що діти бавляться в такому віці, і нічого тут поганого немає. Але Ангел їх картає: «Що ви робите?» Він картає малих дітей за марнування часу! «Що робите? Ви маєте робити щось інше!» Ангел звертає їхню увагу на те, що вони мають робити: багато молитися й складати Богові жертви за грішни­ків.

Як важливо, щоб цей вислів що­денно стосувався кожного з нас: «Що робиш? Чи виконуєш волю Божу? Чи робиш те, що Богові подобається? Чи робиш те, що допомагає тобі в дорозі до Неба? Що робиш? А може марнуєш час, не цінуєш його?» Ми, дорослі, часто марнуємо час, і коли Ангел картав дітей, що вони не на те використовують вільні хвилини, то наскільки більше мав би скартати нас за телебачення, за Інтернет, за пусті, а то й за грішні розмови…

Що робиш сьогодні?! Може вар­то пристосувати цей вислів до себе і сказати своєму лінивству: «Не буду більше марнувати часу, вільний від праці використаю для освячення своєї душі: молитви чи духовного читання, релігійного виховання ді­тей чи діл милосердя. Ми часто такі ліниві, що навіть 20 хвилин молитви на Святій Вервиці з великим трудом уділяємо Богові, і то без радості та з великою неохотою. І чи це не вка­зує нам, що серце наше холодне й байдуже до Бога, що ми не любимо молитви, тобто спілкування з Ним і розважання з вдячністю про Його добродійства?!

«Що робиш, християнине, день у день?» Розважмо добре вислів «що робиш?» і не просто прочитаймо ті слова й забудьмо, але постановімо собі: від сьогодні не буду марнува­ти жодної години, а навіть і хвили­ни, а весь вільний час присвячу для корисної праці, яку віддам Богові, а для молитви на Святій Вервиці обов’язково знаходитиму щоденно ті святі хвилини свого часу, аби пере­жити їх з великою користю для душі!

Робімо офіру!

Навіть теперішні хвилини повинні стати нагодою для виявлення Богові нашої любові. Важко здобу­тися на великі жертви і впровадити в життя суттєві зміни, але набагато легше йти за радою: «Зі всього, що тільки можете, зробіть офіру Богові як задоситьучинення за гріхи, якими Він є зневажений, і для випрошення ласки навернення грішників». Наші діла, праця й відпочинок, день і ніч, всі малі випробування і труднощі, навіть всі обставини життя можуть отримати велику вартість, бо св. То- ма навчає, що «один акт любові до Бога є вартнісніший ніж всесвіт». Саме це спричинило, що Франциско і Якинта заледве за два роки життя (після об’явлень), наповнених такими актами, стали святими. Наголо­шую: їм було достатньо двох років, щоб стати святими! Як би могло змі­нитися наше щоденне скромне і ні­чого не варте життя, якби ми щедрі­ше відповідали на прохання Ангела з Фатіми. Більше того, цей час міг би стати джерелом не тільки нашої свя­тості, але й спасіння багатьох. Тому все, що трапляється щодня: наша праця, відпочинок, заняття і різно­манітні труднощі жертвуймо Серцю Ісуса та Серцю Марії.

Значення терпіння

Хто шлюбує «жертву», той шлю­бує терпіння. Ангел підкреслює: «Понад усе приймайте і зносіть з покорою та підданням терпіння, які Бог зішле на вас». Звернімо увагу на останні слова: не люди, а «Бог зішле на вас».

Пізніше сестра Луція так згадує: «Ті слова Ангела надовго записали­ся в нашому серці. Були як світло, що спричинило, що ми зрозуміли, ким є Бог, і як Він любить нас і хоче, щоб Його любили; ми зрозуміли ве­лику вартість жертви, і як вона Йому була мила, як заради неї дає ласку навернення грішників. З цієї при­чини ми почали жертвувати Богу всі умертвлення». Мати Божа у своїх об’явленнях буде повертатися до тієї важливої науки, щоб нас освячувати й виконувати місію спасіння душ.

Ми повинні знати напам’ять і постійно наново розважати слова Ангела, що є цінними вказівками для нашого духовного життя. Най­перше, мусимо навчитися приймати терпіння, не нарікати й не намага­тися уникнути його. Далі, мусимо зрозуміти, що терпіння не є випад­ковими, а що їх зсилає нам Господь Бог, оскільки нас любить і бажає нам дати нагоду до здобуття багатьох за­слуг. Як багато нагород Він приго­тував тим, які прямують за Ним на дорозі хреста, на дорозі терпіння!

Осінь 1916

Третя поява Ангела

У тому часі троє пастушків пере­бували зі своєю отарою в місці зва­ному Лока – до - Кабесо, в якому Ан­гел об’явився їм перший раз.

Луція описує: «Як тільки ми при­йшли, вклякнули, а наші чола торка­лися землі, ми починали відмовляти молитву Ангела: «О мій Боже…» Не знаю скільки разів ми повторювали цю молитву, як раптом побачили, що над нами засіяло якесь надзвичайне світло. Ми піднялись і побачили Ан­гела. Він тримав у лівій руці чашу, над якою зависла Гостія (Частичка), і краплі Крові спадали з неї в чашу. Залишивши чашу й Частичку немов­би завислими в повітрі, він клякнув на землі перед нами і попросив, щоб ми повторили тричі молитву:

О Пресвятая Тройце: Отче, Сину і Духу Святий! Почитаю Тебе з глибини душі та жерт­вую Тобі Найсвятіше Тіло і Кров, Душу і Божество Най­дорожчого Спасителя нашого Ісуса Христа, присутнього у всіх кивотах світу, як винаго­родження за зневаги, свято­татства і забуття, яких Він без­настанно зазнає у цій Найсвя­тішій Тайні. Через безконечні заслуги Найсвятішого Серця Христового і Непорочного Сер- ця Марії, благаю за навернен­ня бідних грішників.

Далі Ангел піднявся з колін, знову взяв у руки чашу й Час­тичку, дав мені її, а те, що було в чаші, дав пити Якинті й Фран­цискові, водночас промовляючи: «Прийміть і пийте Тіло й Кров Іс­уса Христа, зраненого і зневаже­ного через невдячних людей. Ви­нагороджуйте їх гріхи й потішайте вашого Бога».

Знову став на коліна й тричі повторив з нами молитву «О Пре­святая Тройце…» і зник. Якась надприродна сила огортала нас, ми наслідували Ангела в усьому: вклякнувши як він, повторювали молитви, які він відмовляв. Сила присутності Бога була така велика, що поглинала нас цілковито».

Мотивом третьої появи Ангела була Євхаристія.

«Ангел тримав у лівій руці чашу, над якою зависла Частичка, і краплі крові спадали з неї в чашу»

Третя поява Ангела, його дії й слова є смертельним ударом для всіх, хто заперечує Таїнство Пресвя­тої Євхаристії. Тут підкреслюється правдивість католицької віри і рішу­че відкидається блуд протестантів, який пізніше намагаються повтори­ти деякі модерністи. Одним із те­перішніх нищівних злодіянь ворога є затаювання, розмитість, а навіть цілковите викорінення католицької віри через пропаганду так званого релігійного екуменізму. Він напо­лягає на тому, що істина присутня у всіх «уламках» християнства і їхній повноправній участі в невидимо­му «Царстві Божому» («невидимій» Церкві), в якому всі повинні шанува­ти віру інших і вчитися один в одно­го. Однак цей «братерський діалог» швидко наштовхується на основний камінь суперечності: чи Ісус Христос є справді присутній в Освячених Да­рах, чи ні? Католики кажуть – «так», протестанти, мусульмани і їм подібні твердять – «ні». Ангел з Фатіми свід­чить, що католицька наука – єдино правдива.

Більше того, Ангел наполягає, щоб цю правду чітко виразити сло­вами: «Жертвую Тобі Найсвятіше Тіло і Кров, Душу і Божество Най­дорожчого Спасителя нашого Ісуса Христа, присутнього у всіх кивотах світу…» Це немов цитата з Катихиз­му й догматичне визначення Триденського Собору: «Якщо б хтось тому заперечував, що в Найсвятішій Тайні Євхаристії є укритий правди­во, реально і субстанціально Тіло і Кров разом з Душею і Божеством Господа нашого Ісуса Христа, а отже цілий Христос, і твердить, що там Він є тільки в знаку, образі або через свою силу – хай буде виключений зі спільноти вірних» (Сесія ХІІІ, канон 1). Тому цей вираз Ангела – яскраве свідчення реальної присутності на­шого Господа у Пресвятій Євхаристії.

Ангел говорить про присутність Ісуса Христа у всіх кивотах світу, але постає питання: де присутні ці кивоти? Тільки в католицьких церк­вах! Що за нечуване (але таке чіт­ке, просте і зрозуміле) твердження в 1916 р. Чому ж п’ятдесятьма роками пізніше післясоборові реформи до­провадили до повсюдного занепаду віри в реальну присутність Ісуса в кивотах?

Що означає «Кров спливаюча з Частиці»?

Найсвятіша Частиця є правди­вим Тілом нашого Господа, з’єднана з Його душею, Його чоловіцтвом і Божеством. Кров, що спливає з тіла, означає, що це тіло не здорове, але зранене, і чим більше тратить кро­ві, тим більше його життя перебуває в небезпеці. Рани також означають терпіння. Власне, це сталося з Гос­подом Ісусом, який терпів під час своєї муки й помер на Голгофті при­битий до хреста.

Вигляд Частиці із кров’ю, яка спливає з неї, є підтвердженням того, що Пресвята Євхаристія (Служба Божа) є реальним нагадуванням Гол­гофи, де Христос був розп’ятий. Ось наступна наука Фатіми, яка є про­рочим застереженням перед часами, які мають надійти. Ангел утверджу­вав дітей у правді католицької віри: «Увага, Божі діти! Євхаристія, Свята Літургія це не «пасхальна містерія», це не «згромадження Божого люду» навколо столу з метою пригадати про Господню пасху, це не радісна вечеря, як твердять модерністи. Не таким є визначення Служби Божої, але саме так вона названа після ІІ Ватиканського собору.

Служба Божа – це жертва Госпо­да Ісуса Христа на хресті, що віднов­люється на престолі. Це відновлення хресної смерті Ісуса Христа в прав­дивий, реальний, але безкровний, невидимий, таємничий спосіб. Коли б Христос не вмер на хресті дві тися­чі літ тому, то одна – єдина Служба Божа, відправлена тепер католиць­ким священиком, виєднала б усьому людському роду всі ласки спасіння. І все, щоб ми отримали на Голгоф­ті, якби були присутніми в тій малій горстці людей, вірній до кінця Хрис­тові, це були б саме ми. І сьогодні, згідно з нашою вірою і станом на­шої душі, отримуємо духовні скарби кожен раз, беручи участь у Службі Божій. Єдиною відмінністю між смер­тю Христа на Голгофті й Службою Божою є та, що там жертва Христа була кровава, тобто видима, а тут – безкровна, невидима. Нині від­новлюється та сама хресна смерть і жертва Господа нашого Ісуса Хрис­та, а ми маємо таку саму заслугу (при умові живої, уважної участі у Службі Божій), яку б отримали, бу­дучи присутніми на горі Голгофті під час смерті Христа. Це таємниця на­шої віри й великий дар Христа своїй Церкві. Тому ми разом із фатімськи­ми дітьми повинні стати на коліна пе­ред освяченою Частицею, щоб адо­рувати Свого Бога, святі рани Ісу- са Христа, Його муку і смерть задля спасіння грішників.

Зауважмо, що Ангел, який не може робити те, що Господу Богу не миле, чи лицемірити, особисто на­вчає дітей, як віддавати честь Ісусу в Пресвятій Євхаристії, і не тільки вчить, а й сам з покорою клячить й адорує свого Пана. Це саме Божий вісник навчив дітей схиляти голо­ви й чолом торкатися землі (у Свя­тому Письмі це називається «впас­ти лицем до землі»), тобто робити доземний поклін. Таке поклоніння через приниження перед Богом є визнанням того, що Він – наш Тво­рець, наш початок і кінець, наш Цар і причина всього, чим ми є і чим во­лодіємо. Ми стверджуємо, що цілко­вито залежимо від Бога й належимо до Нього. Це визнання найбільшої правди і, одночасно, є нашою поста­вою покори: Бог – є всім, я – нічим. І все це робить Ангел Божий, навча­ючи всіх нас через фатімських дітей. То кого ми маємо слухати тепер: на­ших модерністів чи Фатіму?! Саме Небо вчить нас розуміння правд святої віри, вчить побожності й ви­явлення пошани до Бога.

Що ж сталося зі Службою Божою й пошаною до Пресвятої Євхаристії у другій половині ХХ ст.? Одні – єдині традиціоналісти по всьому світу від­стоюють традиційну Службу Божу, вболівають за збереження пошани до Пресвятої Євхаристії… і за все це ще й терплять. Подивімось, яке тепер ставлення до Святої Літургії, в якій жертвується наш Господь. У римо-католиків уклали нову Служ­бу Божу, радше має вигляд протес­тантського зібрання. У нас, греко- католиків, Службу Божу скоротили (бо, бачите, пару додаткових хвилин людям дуже важко вистояти). При­чиною того є втрата віри і брак розу­міння великих Божих таємниць, які відбуваються під час Святої Літургії. Один відомий український профе­сор – лінгвіст, знавець романських і слов’янських мов у приватній розмо­ві з нашою парафіянкою сказав, що сьогоднішній рівень богослужбової мови по церквах нижче нуля рівня. Одну частину Святої Літургії пере­клали, іншу – не змогли й у резуль­таті вийшло якесь «двомовство». Важко уявити собі мову напіванглій­ську і напівукраїнську. Чи це нор­мально? Проте це велика тема, якої тут не торкаємось. А що зроблено з пошаною до Пресвятої Євхаристії: монстранції повикидали з церков, свято Божого Тіла, під час якого пу­блічно її виставляли для почитання Пресвятої Євхаристії, не почитають, а врочисті процесії навколо церкви, села чи міста зникають остаточно. А щодо способу приймання Святого Причастя, взірцем для нас повинна бути постава Ангела у Фатімі. Якщо Ангел, чистий, безгрішний дух кля­чить і принижується, то чи грішна людина, яка постійно гнівить Бога не має цього робити?! Ангел навчав дітей приготовлятися молитвою до Пресвятої Євхаристії і дякувати Гос­поду після Неї. Проте хто тепер ро­бить благодарення, хто бодай пару хвилин з молитовником у руках мо­литься до й після Св. Причастя? А причащатися слід з побожністю, на колінах, зі свідомістю своєї ницості перед Богом, із «благоговінням». Це наш вияв покори перед Богом, який Йому до вподоби, це наш акт вина­городження.

Винагородження

Ще одна правда віри, менше знана, про яку пригадує фатімський Ангел, це – великий тягар гріха й потреба винагородження Богу че­рез любов: «О мій Боже!.. Благаю прощення для тих, що не вірять…», які хоч вірять, але не живуть згід­но віри, а грішать, ображають Бога і йдуть на вічну загибель. За всі гріхи святотатства, зневаги й байдужості, якими Бог ображений, Йому необхід­не винагородження.

Яким способом ми повинні це ро­бити?

«Прийміть Тіло й Кров Ісуса Христа, зраненого і зневаженого через невдячних людей. Винагороджуйте їх гріхи й потішайте вашого Бога».

Жертвуймо Його Тіло, що за нас було видане, Його Кров, яка за нас була пролита, Його Душу, що терпі­ла в страшній агонії, і, врешті, Його Божество, повне прощення й мило­сердя. До тих безконечних заслуг Найсвятішого Серця Ісуса долучімо заслуги Непорочного Серця Марії, Його Матері, Посередниці і Співвід­купительки, щоб разом жертвувати їх Предвічному Отцеві й отримати від Нього навернення грішників.

Цей акт винагородження є куль­мінаційним моментом у прийманні Св. Причастя. Цього навчає дітей Ангел і це винагороджуюче Св. При­частя стане одним з найважливіших елементів набоженства до Непороч­ного Серця Марії. Ми повинні на­вчитися і промовляти цю формулу-молитву («О Пресвятая Тройце…»), яку Ангел проказує, коли подає ді­тям Пресвяту Євхаристію, підтвер­джуючи те, що вони реально при­ймають Господа Ісуса Христа: Його Тіло і Кров, Душу і Божество.

Отже, найкращою покутою й винагородженням, які ми можемо жертвувати за ті «зневаги, свято­татства і забуття», – це приймання Св. Причастя, аби «потішити на­шого Бога». Ця практика настільки важлива, що 10 грудня 1925 року в Понтеведрі Мати Божа знову нагадує про неї.

У появах Ангела ми чуємо про­сті слова й бачимо дії, які підтвер­джують найглибші правди нашої святої віри. Часте розважання тих об’явлень допоможе нам увійти в духовну глибину й приготуватися до зустрічі з Марією. Якщо викона­ємо те, про що просить Ангел дітей, навчимося щирих стосунків, які мо­жуть бути між творінням і Творцем, і, направду, цінувати Його присутність серед нас, особливо в Найсвятішій Євхаристії.

(Далі буде)

Підготував
о. Андрій Коваль, СБССЙ