Во імя Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Св. Папа Пій Х, який понтифікував перед Першою світовою вій- ною, в одному своєму посланні сказав: «Правдивий католик мусить бути традиціоналістом». Читаючи ці слова, я подумав: «Невже сто років тому існувала ця проблема?» «Правдивий католик мусить бути традиціоналістом…» Хто такий традиціоналіст? Це той, що зберігає Традицію. А що ж таке «Традиція»? Свята Мати-Церква навчає, що в загальному Традиція – це вся наука, дана нам Ісусом Христом, передана нам апостолами і яку Католицька Церква зберігає по сьогоднішній день. Та сама Традиція в широкому значенні подає нам, які книги були в Святому Письмі, від Св. Традиції ми маємо Святе Письмо. Традиція у вужчому значенні – це усне переказування об’явленої науки. Традиція письмова – це частина всього, яку списали апостоли в Святому Письмі Нового Завіту, тобто те, чого навчав Христос. Проте не можна казати, як багато протестантів, що в Святому Письмі міститься вся наука Ісуса Христа, бо вся їхня помилка в тому, що вони приймають тільки Святе Письмо. Хоча в самому ж тому Святому Письмі вказується, що воно не містить усього об’єму, скарбу, усієї науки, яку Христос дав нам, передав через апостолів, апостоли – учням і так далі і яку донині зберігає Католицька Церква. Та й Йоан Богослов, один з наулюбленіших учнів Ісуса Христа, говорить: «Є багато чого іншого, що сподіяв Ісус. Та якби те все поодинці записати, то навіть цілий світ не вмістив би написаних книг» (Йо. 21, 25). У своєму листі до вірних він пише так: «Чимало маю до вас писати, та не хотів на папері й чорнилом, але надіюсь прийти до вас і усно з вами поговорити» (2 Йо. 12). Як бачимо, Святе Письмо само засвідчує, що не містить усієї науки Христової, її містить Традиція, тобто практика усного переказування віри з уст в уста, яка відбувалася за принципом: бережіть її, бо це – Христова наука, і передайте її, нічого не додаючи і не змінюючи, іншим.
Святе Письмо несе, можна сказати, маленьку частинку. Воно є підтвердженням, так, але цілості воно не має. Візьмемо ще один приклад. Суботники особливо закидають нам і кажуть: ви святкуєте неділю, але в Святому Письмі нема слова «неділя». Справді, слова «неділя» у його буквальному розумінні там немає, але це не означає, що ми маємо святкувати суботу. Ісус Христос воскрес першого дня після суботи. Перший день після суботи – це неділя. І апостоли після Воскресіння збиралися на молитву, на ламання хліба, тобто Євхаристію, Службу Божу першого дня після суботи, бо Христос уклав нову жертву, жертву Самого Себе для примирення людей з Богом і уклав Новий Завіт. Отже, оскільки існує Новий Завіт і Нова Жертва, на честь Воскресіння Христового, через яке і ми маємо життя вічне, бо Христос Сам дав той приклад і дає нам, щоб ми так само воскресли, апостоли почали святкувати день святковий не в суботу (за жидівським звичаєм, як у Старому Завіті), а в неділю. У Святому Письмі про це ніби не сказано, але про це широко свідчить нам Св. Традиція.
Тут слід зауважити, що Традиція – це насамперед наука Церкви. Багато хто, навіть серед наших вір- них, боронячи Традицію, можливо, розуміє її як традиційні звичаї Різдва, Великодня чи навіть церковні звичаї. Але це не є властиво Традиція, це суто наука, джерело об’явлень: звідки я знаю свою віру, звідки черпаю її, звідки, кожен з нас живе нею. І саме Традиція, ще раз повторюю, це наука Церкви, наука віри, яку передали апостоли, і ця наука віри була закрита зі смертю останнього апостола. Після смерті останнього апостола Йоана Богослова об’явленої науки більше нам не дано. З його смертю, можна сказати, об’явлення набрало своєї повноти. І тепер Католицька Церква не вигадує чогось нового, а наприклад, коли Вона проголошує догми віри, то просто бере той скарб і те, чого навчали апостоли й що передавалося усно, і подає вірним. Святий Іриней у своєму трактаті «Проти єресей» пише: «Сотні років усі народи були вірними Христові без знання Святого Письма і тисячі Святих Мучеників проливали свою кров за правдивість Христової віри, котру пізнали тільки з живого слова Святої Традиції, бо ця Традиція мала завжди авторитет Божий у Святій Церкві».
Святе Письмо поширилося аж після переслідувань, які закінчились на початку ІV ст. І тому бачимо, що Традиція має властивість Божого авторитету, бо якби навіть не було Святого Письма по сьогоднішній день, наука віри Христової не пропала б, вона була б правдивою і тривала б донині. Таким чином, бачимо, що навіть самої науки Традиції досить для зберігання віри. Отже, правдивим католиком є той, хто зберігає саме традиційну науку Церкви і нею живе. Зауважмо: правдивим католиком є той, хто зберігає святу науку, якої завжди і по всі віки вчила Церква, передаючи від століття до століття, і більше нічого. Уточнимо: католиком є той, хто зберігає ту науку без змін, ту, яка передалася нам, тобто він є традиціоналістам. Саме це Папа Пій Х і мав на увазі, говорячи, що правдивий католик є традиціоналістом, бо має святий обов’язок зберігати науку, яка завжди була в Церкві. Слова «католик» і «традиціоналіст- католик» – це слова-синоніми з однаковим значенням.
У Католицькій Церкві не може бути зміни науки, не може бути так, що, скажімо, через десять століть хтось захотів голосити нову науку, яка навіть не узгоджується з попередньою. Ні я, ні єпископ, ні Папа, ніхто не має права чогось нового вигадати, він має тільки передати, краще роз’яснити те, що йому було передане, щоб люди краще зрозуміли, й запалити їхнє серце, щоб вони жили нею, тією наукою, а більше нічого. Але чому ж Папа ще сто років тому казав і наголошував, що правдивий католик мусить бути традиціоналістом? Хіба є католики, які не зберігають науки? На жаль, так. Є католики, котрі, можна сказати, не зберігають католицької науки, що її Церква завжди навчала і яку подавала саме Традиція. І якраз саме ті, хто порушував ту традиційну науку Католицької Церкви, яка була у V, Х, ХV, ХІХ, ХХ століттях, яка не співпадала, а перечила минулим поколінням, попадали в єресь, блуд. Погляньмо на це і переконаймося на прикладах історії.
У ІV ст. християнство спіткала найбільша єресь після десятиліть переслідувань – аріанство. Красномовний священик Арій, взявши пару цитат зі Св. Письма, почав навчати: «Ось тут говориться, що Христос не є Правдивим Богом. Він є просто людиною з якимись надзвичайними дарами, чудодійною силою, але Він проста людина». І уявіть собі, дорогі мої, тоді була Римська імперія, яка хоч була поділена на Західну і Східну, але займала цілу Європу, навіть наш Крим також був у володінні Римської імперії; Мала Азія, Африка, великі території... А найбільше аріанство поширилось у Східній імперії, майже всі, більшість були під впливом вчення Арія, яке визнавало, що Христос є тільки людиною, не Богом. Одним з тих, хто боровся за божество Ісуса Христа і правдиву науку, був Св. Григорій Богослов, він перебував у Константинополі, який тоді хотіли назвати другим Римом, у столиці Східної імперії. Майже мільйонне місто, де був патріарх, митрополити, єпископи, маса духовенства, попало в аріанство. І лише Св. Григорій Богослов, один-єдиний у тому місті зберігав правдиву віру. У нього не було багато послідовників, він не мав навіть церкви як такої, тому зробив церкву з хати своєї сестри і там проповідував, там навчав, боровся, боронив ту правду віри, якої навчали Христові учні і яка потверджена в Святому Письмі, яку подавала Св. Традиція, що Христос є Богочоловік. І що сталося? Скликаний Нікейський Собор проголосив, що Христос є Богом і людиною в одній особі – Богочоловіком. Усі, які трималися єресі Арія та Македонія (який відкидав божественність Святого Духа), тобто нового мислення, не потвердженого Традицією, пішли хибним шляхом, попали в блуд, а витривали ті, які зберігали традиційну науку перших віків.
Згодом, у часи, наприклад, т. зв. іконоборства (VІІ–VІІІ ст.) казали, що не можна почитати ікон, образів. Знаємо, що й сьогодні не бракує іконоборців, а саме – різного роду протестантських сект, які кажуть, що ми, католики, мовляв, поклоняємося божкам, поробили собі божків. А в ті віки були великі переслідування, багато хто, навіть єпископи, викидали образи, палили їх… Але минув час і виявилося, що, як навчає Традиція, – були над Кивотом Завіту Херувими ще в Старому Завіті, була хустка Вероніки – відбиток Обличчя Ісуса Христа, навіть Св. Лука, як знаємо з Передання, малював образ; у катакомбах знаходимо розписи, на яких Ісус Христос зображений на Тайній Вечері, і багато інших фресок, а опісля навіть великі чуда діялися на образах різних століть. Святі Отці, зібравшись на Собор, заявили, що почитання образів не є єрессю, бо ми не божків почитаємо в тих образах, але Церква вживає посвячені речі для того, щоб тілесній людині, яка все сприймає через п’ять органів відчуттів, було легше підносити свого Духа до Бога, до неба, щоб їй краще було молитися. З цією метою Церква споконвіків вживала ті зображення, щоб людина могла краще зосередитися, краще прославляти Бога. Але витривав і зберіг правдиву віру той, хто зберігав передану науку, яка походила з перших століть християнства. А той, хто дослухався до вигадок, що суперечили цій на- уці, попав у єресь і, можливо, втратив вічність. Наприклад, у нашому Новояворівську є церква, не знаю, як воно там було, але запросили пастора п’ятдесятників, щоб проповідувати в церкві (що є взагалі нонсенсом). Прийшли й вірні-п’ятдесятники – так званий екуменізм робити. Побачили там образи і закричали голосно: «То божки! Ви божкам покланяєтеся!» Це дуже сумно, це один з наслідків модернізму, про що будемо говорити пізніше.
Великий блуд вчинили православні. 1054 р. патріарх Константинополя Михайло Керуларій у своїй великій зарозумілості сказав: «А що там Папа навчає! Що там Католицька Церква з Риму! Ми тут правильно розуміємо, правдивіше». І почав робити закиди проти Св. Духа, проти науки про Чистилище, про обрядові справи – одне слово, не підкорився Святій Вселенській Церкві і через гордість упав. Той поділ від 1054 р., як знаємо, триває аж по сьогоднішній день.
Ще один цікавий випадок з церковної історії. У 1439 р. на Флорентійський собор (перший і єдиний раз) зібралися всі православні патріархи і представники Папи, це був католицький Собор. Православні з’їхалися дискутувати з католиками, чи наука Католицької Церкви згідна з наукою Святих Отців. Святі Отці – це спільна основа як для католиків, так і для православних: і вони, і ми визнаємо їхні висловлювання про віру і Церкву, їхні твори. В результаті тієї дискусії врешт-решт, усі дійшли висновку, що католицька наука згідна з вченням Святих Отців, тобто з Традицією, з традиційною наукою перших віків. Проте навіть і тоді серед тих десятків православних єпископів разом з патріархом Констатинополя, митрополитами знайшлися злої волі два єпископи, які вперлися і сказали: ні, ми проти єдності з Католицькою Церквою. Після чого православні ієрархи сказали до своїх же братів: «Але ж Св. Йоан Золотоустий казав так і так. Казав чи не казав? Василій Великий вчив так чи не вчив? Що апостол Петро є головою апостолів, що Папа має першенство і т. п. Чи навчає так Католицька Церква, як Св. Отці? Навчає. Тоді приймаємо єдність». За багато століть це був один такий клаптик, один острівець такої єдності, коли християни східні й західні об’єдналися і не було поділу між католиками і православними. На превеликий жаль (можливо, то такий допуст Божий), це не тривало довго і не ввійшло в життя народів, тому що російський цар сказав «Ні!» і силою не прийняв унію. Але факт залишається фактом: православні патріархи і єпископи після дискусій зійшлися на одній думці – Католицька Церква донині подає науку згідно зі Святими Отцями, тобто ту, яка існувала в перші віки християнства. Ми повинні бути єдиними. Все. І це є великим доказом сьогодні різним ієрархам Православної Церкви: хай би відкрили ту історію й почитали… То колись ви були мудрішими, ніж тепер, і визнали правду за Католицькою Церквою? То чому тепер не приймаєте католицької науки, науки Святих Отців, і чому не бажаєте єдності з Католицькою Церквою?
Згодом і протестантизм також відкинув Традицію. Рівно 500 років тому Лютер сказав: «Я розумію Святе Письмо краще за Папу, краще, як навчає Католицька Церква. Мені Дух найкраще говорить». І сьогодні навіть у нашому Львові можна побачити різні бігборди: «500-літній ювілей Реформації. Лютер приніс велике добро для Європи» і т. д. А що він доброго приніс, дорогі мої? Будучи католицьким священиком, він ще вірив спочатку в Євхаристію і відправляв Службу Божу, потім закинув Службу Божу, оженився і навіть, можна сказати, не був повноцінним провідником пастирства, бо його поглинули побутові турботи, подружні обов’язки. Коли рідна мама, перебуваючи на смертному ложі, запитала його: «Мій сину, в якій вірі мені краще помирати – в твоїй новій вірі чи в католицькій?», бідний Лютер, той нещасний чоловік, відповів: «Мамо, в моїй вірі легше жити, але помирати краще в католицькій вірі». Чому він так сказав? Бо в протестантській вірі не треба постити, не треба покутувати за гріхи, там достатньо віри: чим більше, казали, грішиш, тим більше вір – і все тобі проститься». «…Помирати краще в католицькій вірі». Це сам Лютер сказав. Чому? Тому що людина має спокій душі, її гріхи прощені вже тут, на землі, тому що вона зберігала науку, яку проповідували апостоли, а Лютер закликав вірити в те, що вигадав. Після нього розгорілися війни, великі війни, кровопролиття в Європі, мільйони людей втратили життя через ворожнечу протестантів з католиками. Такий внесок Лютера у християнську європейську цивілізацію – замішання, хаос, смерть… А ще – вічна смерть, втрата багатьма душами щасливої вічності.
Сьогодні людство зводять на хибну дорогу так званий модернізм і лібералізм. Модерніст – це той, хто весь час каже, що старе треба обновити, йти в ногу зі світом, наука Церкви застаріла, її потрібно осучаснити, тобто всі мусимо підлаштуватися під світ. Ліберал – це прихильник вільнодумства: яка різниця, кожен має право на особисту думку, на свободу, хай живе демократія, що хочу, те говорю… І тепер брехня заполонила світ, кожен має свободу бути обманутим. Але найбільша біда лібералізму полягає в тому, що її прибічники твердять (і такі є навіть у Церкві), що людина вільна у виборі релігії – де хочу, там ходжу. Це велика омана й велика біда. Наприклад, розповідали мені таке. Одна молода подружня пара (обоє з родини католиків) переїхала до Львова. Шукали церкви, де б узяти шлюб, бо жили на віру. Найближчою до їхньої нової оселі була православна церква, то й пішли туди. Хоч час від часу їздили до католицької церкви – здається, до церкви Св. Андрія. Запитують католицького священика: «Де маємо брати шлюб?» Він їм каже: «Ви католики, тому маєте брати шлюб тільки в католицькій церкві». Тоді вони пішли до православного священика. Той зрозумів, у чому суть справи, яка ментальність тих людей, і каже: «Та яка різниця?! Можна брати шлюб, де хочете, це ваш вільний вибір». І що ви думаєте? Ті ліберальні діти католицьких батьків – де брали шлюб? У православній церкві! Ось так змінилася їхня віра. На превеликий жаль.
В усіх тих випадках з християнської історії, що ми розглянули, бачимо одну річ – всі, хто порушував науку, яка завжди була в Церкві, Традицію, елементарно попадали в єресь, блуд і тому не могли осягнути спасіння. Це дуже важливо розуміти сьогодні, коли існує замішання, насамперед у духовній сфері. Візьмімо, наприклад, хоча б наше Братство Святого Священномученика Йосафата в Україні чи Братство Святого Пія Х в Європі, в світі: на нас тиснуть, обзивають традиціоналістами, сектантами… Але запитаймо себе: чому не засуджують модерністів – хіба немає за що? Відповісти можна просто: бо немає добрих керівників Церкви.
Мені можуть закинути: чому я, молодий священик, смію щось казати проти вищих ієрархів Церкви, для чого цей бунт і т. д. На одній парафії навіть довелося почути: ми не приймаємо вас, молодих священиків, бо не можемо зрозуміти, чому ви так засуджуєте православних і забороняєте йти до них. Кажу їм: я сам не смів би так говорити, якби не мав основи, а основою цього є Римські Архієреї. Римські Папи у своїх посланнях навчали передавали науку, Традицію і навіть картали, засуджували той же модернізм, той фальшивий екуменізм, який зараз так поширився. Саме вони, Римські Папи, дають мені таку певність, і разом з тими Римськими Папами я знаю: те, що вони передавали, навчали упродовж двадцяти століть, є правдою, бо це передана наука, тобто Свята Традиція, а не просто якісь звичаї. І я спокійний, спокійний за себе, спокійний за тих, кому це говорю, бо знаю: хоч би що мені закидали, але я буду спасенний і будуть спасенні ті, які зберігають науку Церкви і Святу Традицію, яка завжди була тією самою від часів Христа.
Згадуваний уже Папа Пій Х написав найбільшу за всіх Римських Понтифіків енцикліку. Вона присвячена модернізму і називається Раsсеndі Dominici Gгеgis. У ній він докладно описує і розвінчує всі його помилки і хиби. Навіть тоді, 100 років тому (що мене надзвичайно вразило), він писав: «Прихильників блуду сьогодні треба шукати вже не серед відкритих ворогів Церкви, а в самій Церкві. Ховаються вони, так скажемо, всередині Церкви... Будемо говорити… що є найболючіше, про багатьох із числа самих священиків, які, ведені удаваною любов’ю до Церкви, але позбавлені сильної філософічної і теологічної основи, просяклі, натомість, дощенту отруєними доктринами, які голосять вороги Церкви, зарозуміло називають себе відновлювачами тої Церкви». І це Папа двічі згадує на початку енцикліки: «Вони втілюють свої згубні для Церкви плани не поза Церквою, а в Ній самій. Небезпека таїться не тільки в самих венах, але і всередині Церкви. І то шкода тим більша, чим краще вони ту Церкву знають. Вони прикладають сокиру не до гілки і паростка, а до самого кореня, тобто до віри і до її найглибших жил». Для мене то був шок: Католицька Церква 100 років тому була міцна, як скала, Їй нічого не можна було закинути. Але Папа вже тоді своїм прозорливим оком бачив, яку велику біду несе модернізм, назвавши його «збором усіх єресей», які були в Церкві, тобто за всю Її історію. Той Папа святий, бо безстрашно боронив віру, не торгував вірою. Ця енцикліка спричинила велику бурю в світі. Проте й сьогодні серед духовенства вона не приймається, вони далі роблять своє. Невдовзі після того Папа укладає «Антимодерністичну присягу», яку мають складати священики і навіть професори в семінаріях. У ній перелічені блуди і помилки, яких потрібно було стерегтися. Десятки священиків відмовились складати ту присягу, не бажаючи її дотримуватися. Ця присяга після ІІ Ватиканського Собору, коли більшість модерністів прийшла до Церкви, була відмінена, бо вони вже керували й могли робити, що хотіли. Папа Пій Х, бачачи, що навіть через ту антимодерністичну присягу не стримає модерністів, створив комісію, яка в університетах і семінаріях вислуховувала все, чого навчають єпископи і священики. Комісія виявила десятки священиків і кілька єпископів, перейнятих єрессю модернізму, які твердили, що потрібно все оновити, не триматися давньої науки Церкви, а з’єднати її, наприклад, із протестантами, щоб можна було разом вести діалог і т. п. Після того Папа був вимушений усіх їх усунути з уряду, тобто не дозволив їм ні писати, ні навчати. І це на якийсь час стримало наступ модернізму.
Візьмемо питання, які стосуються навіть цілих держав. Негативні наслідки модернізму падають на всю Церкву, не тільки на окремі одиниці. У 60-х роках минулого ст., коли модерністи вже, можна сказати, цілком опанували Католицьку Церкву, один з них писав: «На ІІ Ватиканський Собор ми внесли тези, цілком протилежні тим, які рівно 100 років тому обстоював Пій ІХ». Справа в тому, що 1864 р. цей Папа у своєму посланні «Syllabus» перелічив усі помилки модернізму. Він засудив тих, які дозволили собі стверджувати, що в усіх інших релігіях можна осягнути спасіння. А модерністи сьогодні твердять, що в усіх інших релігіях також є зародки спасіння, і вони ведуть до спасіння. Цілковито протилежна різниця: спасіння є або його немає. Свого часу Церква відстоювала, що Вона не має бути відокремлена від держави, тобто держава має підтримувати Церкву. Папи (Пій ІХ, Лев ХІІІ, Пій Х та інші) засуджували тих, які стояли на позиції відокремлення Церкви від держави. Потім прийшли модерністи й почали кричати: «Ні, ні, Церкву потрібно відокремити від держави!» До цього в Конституції доброго десятка країн (наприклад, Іспанії, Швейцарії, Ірландії, Латинської Америки, Бразилії, Парагваю, Еквадору, Колумбії та ін.) було записано, що єдиною державною релігією є католицька, і заборонялося всяким сектам пропагувати в тій державі свої фальшиві вчення. І ось у 70-х роках ХХ ст., коли модерністи стали вже, можна сказати, повноцінними керівниками Церкви, не мали вже опору, самі кардинали з Риму приїздили до президентів тих країн і веліли викреслити зі своєї Конституції це положення, мотивуючи тим, що зараз, мовляв, настала свобода для всіх релігій, то ж ви маєте сприяти цьому. Католицькі президенти не бажали цього, але ж кардинал приїхав з Риму, від самого Папи – як можна було його не послухатися… Наслідки бачимо на прикладі хоча б Бразилії, де мешкає 200 млн. населення. У 1965 р. кількість католиків там, зауважмо, становила 95%. Після того, як з Конституції країни усунули положення, що католицька релігія є єдиною державною, і дозволили різним сектам проповідувати в Бразилії, секти залили ту країну, і вже рівно через 30 років, 1995 р., статистика ствердила, що католиків там стало 65%. Уявімо собі: за 30 років Католицька Церква в Бразилії втратила 30% вірних через таке модерне нововведення. Це понад 50 млн. людей, які втратили віру, пішли в секти і швидше за все втратять навіки свої душі. І це не єдина країна. Мільйони людей пішли в секти через модернізм. Мільйони загублених душ! Це страшні речі. І колись Бог запитає: як і чому таке допустили? Чому скинули Його з трону, чому не захотіли, щоб Він одноправно царював у тих країнах?
Погляньмо на екуменізм, який невтомно запрошує до діалогу: зберімося разом, щоб спільно обговорити наші розбіжності, будьмо єдиними без поєднання науки віри (протестанти, наприклад, не вірять у Євхаристію), ми не будемо про це говорити, але ми молимося до одного Бога і цього достатньо. Один Бог – це вже спільність, а все інше – то вже особисті вияви різних релігійних почуттів; протестанти, мусульмани чи інші вірять в одного Бога, цього достатньо, бо є один Бог, який дозволив до Себе виявляти пошану по- різному, тому все добре. І тепер по всій Європі, починаючи з 70-х років, поширилися і стали нормою зібрання представників різних релігій, де вони можуть мати спільні моління (навіть з мусульманами, кришнаїтами, індуїстами). Одна з найбільших правд Католицької віри твердить, що існує Бог у трьох особах – Бог-Отець, Бог- Син, Бог-Дух Святий, разом Пресвята Тройця. В якого Бога вони вірять? До якого Бога вони всі моляться, ті ж мусульмани, буддисти та т. ін.? Та до ніякого Бога вони не моляться, бо правдивий Бог тільки той, що є в трьох особах. І такий фальшивий екуменізм засудив не один Папа. Наприклад, коли на початку ХХ ст. в Америці тільки починали збиратися такі з’їзди і в них брали участь як католицькі священики, так і єпископи, то Папа Лев ХІІІ, довідавшись про це, суспендував тих єпископів, тобто покарав їх. 1928 р. Папа Пій ХІ, усвідомлюючи нагальну потребу прояснити ситуацію, пише спеціальну енцикліку Mortalium Animos про те, як слід розуміти правдиву єдність релігій, що перебувають поза Католицькою Церквою. Є там такі слова: «Працю над єдністю християн не можна підтримувати інакше, ніж діяльністю в такому дусі, щоб відступники повернулися в лоно Єдиної Правдивої Христової Церкви, від якої колись, на жаль, відійшли. Повторюємо (чуєте, Папа наголошує, хоче втовкмачити в уми важливість твердження і каже, немовби звертаючись до неслухняних дітей: повторюємо!): щоб вони повернулися до Єдиної Христової Церкви, яка є видимою всім і повік, з волі свого Засновника, залишиться такою, якою Він Її установив для спасіння всіх людей». Тобто Папа двічі акцентував: ніякого екуменізму бути не може, люди мусять покинути свій блуд, своє фальшиве вчення, а прийняти єдине правдиве вчення, яке в чистоті й непомильності зберігає єдина Католицька Церква.
І що ж дає той екуменізм? Він приносить велику втрату віри серед католиків. Десь у 2002 чи 2003 р. до Львова з Москви приїжджав православний священик, відвідав Собор Св. Юра, був у нас у Братстві, мав особисту розмову з нами, я також мав можливість бути при тому. Він приїхав з бажанням стати католицьким священиком. Знаємо, що в 90-х роках, коли Греко- Католицька Церква вийшла з підпілля, багато православних стали католиками, це було за кардинала Любачівського, коли все ще було більш-менш нормально. Так от, цей священик прийшов до Собору Св. Юра, розповів про себе, про своє бажання, а його там запитали: «Ти там, у себе в Москві, маєш що робити? Маєш працю? Маєш людей, маєш прожиток?» – «Маю», – відповів той. «То чого ти хочеш? Повертайся додому, працюй у своїй Православній церкві і спасешся». Він був розбитий, йому не могло вміститися у голові: він хотів прийняти католицьку віру, бо пізнав її правдивість, а його не прийняли. Чому? Саме через оту єресь, можна сказати, фальшивого екуменізму, який твердить, що в інших релігіях так само є спасіння, що немає різниці, до якої церкви ти ходиш. Є, дорогі брати і сестри, різниця, бо найбільшою правдою Католицької Церкви є те, що єдиноспасаючою Церквою, єдино правдивою Церквою є тільки Католицька. Христос не заснував десять церков, Він не хотів поділу. Він поставив Головою Своєї Церкви Апостола Петра, а пізніше ним став Папа і до сьогодні вона одна-єдина. Інших нема правдивих. І це надзвичайно сумно, як бачимо: коли люди не тримаються науки віри, не тримаються традиційного навчання, яке було завжди, тоді вони просто-на- просто втрачають віру.
Свіжий приклад. Коли розпочалася війна з Росією, до Львова, як знаємо, прибули біженці з Криму. Їм треба було надати якийсь дім молитви, бо вони мусульмани. Львівська міськрада надала їм таке приміщення. На відкритті мечеті у Львові були присутні греко-католицькі священики. Що вони там робили? Для чого вони там були? Ви підтримуєте нехристиянську релігію – значить, це добре, коли ви там є. А віце-ректор Українського Католицького Університету п. Мирослав Маринович у журналі «Патріярхат» з захопленням писав: «Я дуже радію, що в нас в Україні дотримується принцип релігійної свободи». Я дуже радію?! Чому ти радієш?! Що секти поширюються, шо мусульмани мечеті будують, що потім вони будуть зваблювати наших дівчат, одружуватися, хіба мало таких випадків… Чому тут радіти? Хіба така людина має католицького духа? Ні, це людина, опанована духом модернізму. Коли на Близькому Сході ріжуть християн, як ви, католики, як ви, духовні особи, посміли так принизити Католицьку Церкву, зрівнявши правдиву Церкву, Обручницю Христову, з тією вигаданою вірою, метою якої є ненависть, вбивство християн?! У «Корані» пишеться: «Вбий невірного. Навертай мечем». Чи толерують мусульмани християн? Навіть у Європу понапускали мусульман. І що ж ті мусульмани роблять у Європі? Нищать усе, що християнське, щоб цілковито запанувало мусульманство. А все це є наслідком того, що не дотримувалися, не мали доброї традиційної науки Католицької Церкви, не зберігають її.
Кілька місяців тому в Римі відбувся синод, на якому кардинали з Папою вирішували питання: «Чи можна давати Св. Причастя тим, які живуть на віру?» Тобто тим, які покинули своїх законних подругів, завели іншого чоловіка чи жінку і живуть з ними у гріху. Чи можна їм давати Св. Причастя? І що ви думаєте? Присутні на синоді кардинали поділилися на дві частини – одні вважають, що це неможливо, не можна змінити науку Св. Церкви про подружжя, яке має бути одне раз і назавжди, а інші кажуть: ні, треба їх причащати, треба бути милосердними, треба якось і їх привертати. Ми про це розповідали в газеті «Греко- католицька традиція» у статті «Кардинали проти кардиналів, єпископи проти єпископів». Один священик мені сказав: «Це слова Матері Божої з Ля-Салетт, яка 1846 р. з’являлася і пророкувала майбутні події, що прийде час, коли єпископ буде проти єпископа». Деякі кардинали з цього приводу написали до Папи: «Як це розуміти, поясніть?» Папа Франциск, зрозуміло, вчинив по-ліберальному, відповівши: «Так, життя на віру – це тяжкий гріх. Але ми не можемо їх відкинути, треба їх якось пригортати до Церкви». І після такого пояснення Папи, коли він не дав чіткого розуміння цієї справи, тепер деякі німецькі єпископи причащають просто розведених. Згадаймо, як виникло в 1523 р. англіканство, коли король Англії Генріх VІІІ захотів розвестися зі своєю законною жінкою, бо вона не народила йому синів, і одружитися з іншою. З цим він звернувся до Папи Климента VІІ: «Розведи, бо вона не подарувала мені наслідника». А Папа сказав: «Я не можу». – «Розведи, а то я відколю Англію від Католицької Церкви». Папа був непохитний: «Що Бог злучив, людина хай не розлучає. Це не у моїй владі. Це Божа річ». І що сталося? Той король відколов Англію, утворилося англіканство, але Папа стояв на своєму. А як тепер ставляться до подружжя? Щось там не сподобалося одне в одному – давай підемо до церкви, розлучення там дають повсюдно. Люди отримують папірці, а як вони постануть перед Богом, як прийде час? Мені, священикові, дуже страшно за тих, які таке чинять і легковажать подружньою присягаю. Тільки правдиве розуміння Традиції, науки Церкви може врятувати нас, маємо її зберігати й не порушувати.
Модернізм нищить і вбиває віру в душі людини. Відомо, що найціннішим у Католицькій Церкві, тобто серцем нашої віри є Служба Божа і Пресвята Євхаристія. І диявол знає, що коли вдарить у те серце, він знищить всіх, бо не буде ласки для вірних, щоб тримати, відстоювати правдиву науку. І що тепер робиться? Переклали як-небудь, половину скоротили, не треба антифонів до святих молитися, не треба Єктенії оглашенних (оглашенні – це неохрещені). А хіба немає в Церкві оглашенних, немає неохрещених зараз? Та у Львові зараз, можна сказати, десятки тисяч нехрещених – це свідки Єгови, в першу чергу, різні протестантські секти, які не мають доброго хрещення, баптисти, які взагалі не хрестять малих дітей, тільки десь у старшому віці щось там роблять. А в усьому світі на земній кулі з 7 млрд. людей 5 млрд. – це погани, нехрещені люди. Хіба за них не треба молитися? Хіба в народі немає атеїстів? Але диявол знає, як по нитці розпороти й тут. Коли вводили на престол нашого Блаженнішого Святослава в Києві, модерністи у пресі дуже хвалилися, що під час Служби Божої «Символ віри» відмовляли за «нашою східною традицією». Тобто не вживали слова «…і Сина». Католицька наука визнає, що Святий Дух походить від Отця і Сина. А православні кажуть: ні, Св. Дух походить тільки від Отця. І тепер наші хваляться тим, що вони наслідують православних. Їм байдуже, що потім у нас можуть неправильно розуміти науку Католицької Церкви.
Приймання Св. Причастя настоячи. Здається: ну що ж, хіба це порушення правди віри… Бо, наприклад, хворих людей ми причащаємо і в стоячому, і лежачому положенні. Але до чого це може призвести? Підняли з колін, тільки настоячи, тому що в Службі Божій написано слово «приступіте». Але це буквальний переклад із церковнослов’янської мови, а не професійний. Тому втрачається істинне розуміння суті справи. Хіба приступати можна тільки ногами? А духом? 30 років тому в Європі людей підняли з колін – і який наслідок маємо? Хотіли наблизитися до протестантів, усе, як протестанти, робити (а в нас – як православні). І що? Люди віру втратили в Пресвяту Євхаристію. Бачив фотографії: Св. Причастя впало на землю, і ніхто собі з того нічого не робить… Люди втратили віру. Так, приймаємо, але кого приймаємо? Протестанти кажуть: спільний хліб і все. Втрата віри через просте занедбання побожного прийняття Св. Причастя на колінах! Ось головна біда.
Маємо гарне свято Божого Тіла. Святкуємо 150-ліття від дня народження Блаженного Григорія Хомишина. Владика надзвичайно любив, прагнув вселити в кожну душу розуміння Євхаристії: яке почитання має бути, як ти маєш приклонятися навіть, що має бути. А також набоженство до Серця Христового. Він приходив у кожне село і вимагав, щоб була адорація. А зараз кажуть: навіщо Боже Тіло, навіщо та монстранція і т. д. Львівський собор 1891 р. підніс у нас Боже Тіло до рівня Пасхи і Різдва. Розумієте – до рівня Пасхи і Різдва! А нині це свято ніде не святкується, ніякого обходу навіть кругом церкви ви не побачите того дня, ще віночки там посвятять і все. Можуть ще якусь прощу придумати, щоб тільки не було Божого Тіла. Навіть монстранції не знають… Мені розповідали, як на одну парафію прийшов молодий священик. Організував обхід із монстранцією: узяв пусту монстранцію і поніс. Нічого дивуватися, нічого осуджувати – в семінарії того не вчать, кажуть, що то латинське. Але ж наша Унійна Церква все це мала: свято Божого Тіла відзначалося на рівні Паски. Це робиться для того, аби знищити все, щоб усе було по-православному. Наші Блаженні все своє життя для того поклали, так старалися – і все це викинути, знищити?! Чому в Європі спорожніли церкви? Чому сотні, тисячі монастирів розпродані? Та тому що люди втратили віру в Євхаристію, Серце нашої віри. Диявол домігся свого:він убив віру малими речами.
У Львові навіть у час Великого посту ви не побачите по церквах (хіба, може, в отців-василіан), щоби в суботу і неділю били поклони в храмі. Немає посту в суботу і в неділю, бо, бачите, в суботній і недільній Утрені немає поклонів. Запитати: а Ісус Христос, коли пішов на пустиню постити й молитися, Він хіба на шостий і сьомий день виходив з пустині і не постив? Такого не було. То кого ж ви наслідуєте? Один модерний священик більш-менш тверезого мислення якось сказав нам, традиційним священикам: «Якщо люди цілий тиждень працюють, а в неділю йдуть до церкви в час посту, то ніколи не побачивши, що в церкві б’ють поклони, самі перестануть їх бити, а потім перестануть і постити».
А одна пані розповідала, як у їхній церкві священик буквально кричав, що не відправляється Служби Божої серед тижня у Великий піст, може бути хіба Преждеосвячених Дарів, бо немає Євангелія. І вони твердять, що так робили Святі Отці! А що було в давнину? Монастирі розходилися по пустині і тільки на суботу та неділю сходилися. Але ще давніша Традиція каже, що християни щоденно збиралися на ламання Хліба, на Євхаристію, тобто на Службу Божу. Бачите, як вибирають те, що їм мовбито «вигідно». То ж наскільки мусимо мати розуміння і зберігати традиційну науку, щоб нам самим не впасти, не збайдужіти, щоб ту науку передати своїм дітям, щоб вони жили й дорожили нею, цінували її.
Ми їздили на батьківщину Блаженного Григорія Хомишина, вступили також до катедри в Івано- Франківську (колишній Станиславів), де відправляв Владика. І в рідному його селі Гадинківцях були. І ось цікавий випадок – маленький, здається, але такий багатозначний. Він показує, як елементарно змінили віру в голові особи, яка би мала бути ревною католичкою. Біля церкви в Івано-Франківську наш отець Василь питає жінок: «У вас тут був колись престіл гарний, такий на двох сходинках із піднебесною (з балдахином, подібний, як у Янові), величавий і прекрасний?» Той престіл не знищили комуністи, бо подзвонив у відділ охорони пам’яток архітектури один зі священиків і сказав: «Там хочуть розбирати престіл, а це пам’ятка архітектури». Приїхали чиновники звідти й припинили безчинство. Комуністи не розібрали його, розумієте? А тут, як розказують, приїхав десь так два чи три роки тому наш Блаженніший і після того той престіл розібрали. Поставили такий без сходинок, усе повикидали, зробили врівень з людьми, а той старий був високо піднесений, що навіть люди з катедрального порога могли бачити священика, який відправляє. І поставили такий собі квадратик з православним кивотом. Отець Василь наш питає в жіночок: «У вас тут був престіл?» – «Так, так, був, але поставили тепер такий гарний лемківський престіл» Отець каже: «Православний?» І старша жінка, яка, певне, перейшла підпілля, відповідає: «Та шо, ми зараз усі православні і наша віра православна». Бачите, що означає весь час на Службах Божих повторювати «всіх вас, православних…» у католицьких храмах. Якщо постійно повторювати «ви православні, православні, православні», люди стануть ними. І вони стали… Блаженний Григорій Хомишин про слово «православний» написав ціле дослідження, де вказував, що святі Кирило і Методій, апостоли слов’ян, переклали грецьке слово «ортодоксія» як «правовірний, правая віра» і від ІХ ст. аж до ХІV ст. і згадки не було про слово «православний». Це ввели самі схизматики, щоб люди не йшли до католицьких храмів. Тому вживання слова «православний» є помилкою, це спричиняє втрату розуміння правдивої католицької віри. Ще раз повторю слова Папи Пія Х: «Правдивий католик мусить бути традиціоналістом». Тобто він має зберігати всю науку, яка існувала протягом поколінь, усю без винятку, без легковаження. Він має не просто знати, а жити тим, практикувати, як цього навчав Блаженний Хомишин, бажаючи втілити в серце кожного, всадити в нього любов до Євхаристії, прищепити практики першої п’ятниці місяця чи виставлення Святих Тайн, чи Боже Тіло, про що ми згадували. Це вселяє віру, що у монстранції – живий Бог, Той, що на Небі. Він зараз із нами, і тому моя віра спонукає мене, щоб я йшов, клякав…
Сумні, як бачимо, часи настали в Церкві. Але хай наше серце не полошиться і не впадає в розпуку. Як ми згадували, колись аріанство зайняло майже всю Східну імперію, навіть патріархи перейнялися ним. Але більшість не робить правди, то правда має творити більшість. Правда – в традиційній науці Католицької Церкви, то ж вона має творити більшість. Ми не маємо сумніватися, не маємо ніколи стидатися, а старатися більше розуміти, поглиблювати свою віру, читати, щоб уміти пояснити кожну правду і догму. Наші люди (і це прикра правда) дещо байдужі, їм лінь деколи навіть почитати те, що подаємо в наших часописах.
Ті, які кажуть, що ось ми, наше Братство, Традиція тут, в Україні, в світі мають непослух навіть до Папи і т. д., не мають рації. Послух має виявлятися не так до особи, як до науки, до Традиції: чи я послушний тим 260 Папам, які навчали упродовж віків, чи тим, які вчать сьогодні новизни. Один наш священик мав похорон із модерним священиком і каже до нього: «Ось дивіться, там у Римі вже майже є єдність. Вже має бути все добре». А той йому: «Це там є, а тут так не буде. Тут так бути не може». І це послух? Тоді хто в Церкві голо вний – Папа чи місцевий єпископ? Папа Венедикт XVI 2009 р. зняв екскомуніку з тих, які відстоювали Традицію, навіть без будь-яких поступок з боку традиціоналістів, тобто їм дозволено триматися того, чого вони трималися раніше. Це означає, що не було причини навіть накладати екскомуніку. Від 2009 р. вже ніхто не має права обзивати нас ні лефевристами, ні єретиками, ні схизматиками, ніхто. А вони кажуть – ні. То хто вищий у Церкві – Папа чи місцевий єпископ? Папа. Ось такий у модерністів послух до Папи.
На закінчення цієї реколекційної науки хочу процитувати Блаженного Григорія Хомишина, який сказав: «Поза Церквою можна мати все, тільки не спасіння. Поза Церквою можна мати духовний сан (тобто бути священиком), таїнства, Літургію, Євангелія, віру, проповідь у Триєдиного Бога, але спасіння можна осягнути тільки (зауважте!) в Католицькій Церкві». Тобто ти можеш бути поза Церквою навіть священиком, мати Літургію так само хреститися, так само слухати проповідь, приступати до Євхаристії, приймати таїнства, але спасіння ти там не будеш мати, спасіння можна мати тільки в Католицькій Церкві. Думайте, батьки, добре думайте, де перебувають ваші діти, чим вони перейняті, яку віру ви їм передасте, чи вистоять вони в ній, чи змиряться з тим, що їх обзиватимуть православними… Це річ надзвичайної ваги. Молімося особливішим чином у цей ювілейний рік до Матері Божої Фатімської – за Церкву, за свій народ, за навернення Росії. Тоді, в 2009 році, коли Венедикт ХІV зняв екскомуніку з традиціоналістів, все вирішилося завдяки тому, що вірні Св. Традиції молилися вервицю й висилали її результати до Папи. Тому моліться, щоб віра в нашому народі не пропала, щоб ми передали її своїм дітям і онукам, а вони – своїм, щоб те, за що пролили свою кров і прийняли мучеництво наші попередники у вірі, стало для нас святим законом і глибокою правдою серця. Якби свого часу Блаженний Хомишин підписав одне слово «православний», він був би православним єпископом. Але він прийняв знущання і муки для того, щоб передати віру нам, передати мені і вам. Будьмо гідними його крові і мук, не потопчімо науки свого Пророка, а збережімо науку Святої Традиції і передаймо її у віки. Амінь.
