Терпеливість

Катехизмова частина

Шляхи набуття терпеливості

У попередніх частинах теми ми розглянули багато видів терпінь. Небесний Господар, а власне, Пред­вічна Мудрість, щедро посадили на цьому полі болючі й важкі хрести, котрі ми, сини й доньки Адама, несе­мо впродовж усього свого життя. До­рога християнська душе, ти, мабуть, також переносиш чи, вірніше кажу­чи, переживаєш важкі, болючі до­пусти Божого Провидіння. Яким чи­ном можна оберегтися від підступної душевної корозії та набути справж­ньої чесноти терпеливості? Переду­сім, треба благати у Господа ласки святої терпеливості, яка ґрунтувала­ся б на Божій Любові, яка б охопи­ла всі інші терпіння й хрести. Така терпеливість справді гідна подиву, згодом вона досягає рівня чесноти, чесноти великої і дивної, яку святі Отці доречно називали «матір’ю і ко­роною мучеників, мірилом віри, при­ятелькою любові, королевою усього сущого». Вона – цінний Божий Дар. Св. Людовік казав: «Я дякую Богу за дар терпеливості, який Він подару­вав мені під час мого перебування у неволі. Навіть коли б я забув сара­цинський край, то ця радість зовсім би не зменшилася», тому благай у Господа саме такої терпеливості, а втім, Він сам тебе спонукає до цього: «І клич до мене за лихої години, я визволю тебе, і ти мене прославиш!» (Пс. 51, 15). Спаситель Ісус Христос навчає нас власним прикладом, свя­тий Матей пише: «І почав скорбіти та тужити», йдучи на молитовне чу­вання.

По-друге, уважно роздумуй про страждання і терпеливість царя му­чеників – Ісуса, та цариці мучеників – Марії, і всіх вірних почитателів Гос­подніх страстей. Коли на твою долю випаде важкий хрест – страждання, не зволікай, а в духовний спосіб по­клади його побіч Хреста Господньо­го, що на горі Голгофі, і тоді він ста­не для тебе легким і приємним. Так чинили святі, наприклад: св. Фран­циск Ксаверій, упоєний любов’ю до свого Творця, гаряче молився: «Гос­поди, ще більше труду, ще більше страждань». Коли тобі не до снагинести власний хрест, то поглянь на терпіння твого Спасителя, на його терпіння, як Він із великою любов’ю двигає свій важкий хрест, а що у цьому хресті? Та це ж твої гріхи Він несе на Голгофу. Коли важка недуга скувала своїми лещатами нестерп­ного болю твоє тіло, то подумай, які жахливі болі переносив твій учитель і Спаситель на тому дереві ганьби. Ти – убогий наче жебрак, але Ісус з любові до тебе став жебраком. Тобі не поталанило у житті, і ти втратив усе своє майно, але з Ісуса здерли останню одіж. Від тебе відреклись приятелі, але Ісуса – один зрадив, інший – став недругом, а всі решта повтікали. Тебе – зганьбили, але те ж саме вчинили й Божому Синові. Тебе переслідують і дорікають тим, що ти не такий, як інші, але в тебе поки що не відбирають право на жит­тя. Коли св. Юлію катували й бичу­вали, то вона молилася: «Мій Спаси­телю, будь благословенний на віки, за ласку, яку ти виєднав своїй бідній слугині. Коли б я могла бути співу­часницею Твоєї болючої муки. Яка разюча відмінність! Тебе коронували терновим вінцем, а я втратила лише кілька волосин на своїй голові. Твоє Найсвятіше тіло шматували залізни­ми бичами, а мені завдають неважкі удари. Мене ображають, наче жар­тома, а Тебе кривдили численними насмішками та докорами». Такі роз­думи зміцнювали людську немічну природу святої мучениці.

Пам’ятай, що в житті кожної лю­дини трапляються всілякі хрести- страждання, навіть якщо вона наслі­дує у всьому Пречисту Діву Марію. Ці різного роду терпіння є наче Господ­ня відплата за нашу гріховність. Той, хто має болючу і небезпечну рану, не боїться вогню і заліза. Так само і той, хто переносить душевні рани через свої гріхи, терпеливо переносить ніж і вогонь болючих страждань. Кожне страждання, це радше Господня до­брочинність, аніж покарання, бо ко­жен із нас заслужив цього. Справді, який Господь милостивий, коли не­значним терпінням охороняє мене від вічної муки чи вогню чистилища! Коли помирала свята Маргарета, ко­ролева, то її повідомили про те, що вбитві з ворогом загинув її чоловік та син Едвард. Почувши ту сумну нови­ну, вона піднесла очі до неба і про­мовила: «Дякую Тобі Боже, що Ти посилаєш у годині мого скону таку сумну вістку, бо це справедлива кара за мої провини».

Пам’ятай також, що страждан­ня проминає швидко, наче літня гроза чи бурхливий гірський потік. Господь Ісус не дає тобі надмірно важких терпінь, бо Він добре знає, що тобі до снаги їх перенести. При­кметою душевного розпачу є слабке уповання на Божу допомогу.

Пам’ятай, що усе походить від Господа, як талан, так і недоля. Коли твоя чаша терпінь здається надмірно гіркою, пригадай, що це Господній допуст і промов: «Так хоче Бог». «Але по-справжньому терпелива людина не зважає, хто є причиною її терпінь: чи старший за чином, чи рівня, чи хтось нижчий, чи добрий і праведний чоловік, чи лукавий і ле­дащо. Для неї немає значення хто, де і як робить їй прикрість, вона все вдячно приймає з рук Божих і вва­жає великою користю для себе» (Наслідування Христа).

Пам’ятай також, що тебе завжди зміцнює ласка твого Найсвятішого Спасителя, бо саме Він допомагає тобі нести важкі хрести – страждан­ня. Святий мученик Юрій, перенося­чи жахливе катування, несподівано почув голос з Неба: «Юрію, нічого не бійся, бо я з тобою». Святий та­кож побачив якогось гарного чоло­віка, одягненого у білі, яскраві, наче сонце, шати. Він обійняв святого мученика і спонукав мужньо пере­носити тортури. Так само і до тебе, терпляча душе, промовляє Господь: «Не бійся, я завжди поруч». Най­яскравішим доказом твоєї любові до Господа Бога, є терпеливе двигання життєвих хрестів, це усвідомлення того, що Він з любові до нас терпів і помер. Святий Йоан від Хреста до­речно називає терпіння – донькою Любові.

Пам’ятай, що терпіння для нас є великим захистом, яке робить нас подібними до терплячого царя, яким є Христос, а також є і великою користю для нас, бо є немовби ко­штовним камінням, яке прикрашає корону царя, а ту корону, той святий вінець перемоги, Спаситель покладе на нашу голову після нашої смер­ті, якщо ми заслужимо таку ласку, звичайно, через свої терпіння. Коли св. Агапітові після довгих тортур було висипано на голову розжарене вугілля, то він скрикнув сильним го­лосом: «Хай горить голова, яку Гос­подь після смерті укоронує вінцем слави. О, якою ж прекрасною буде моя корона, за ті всі перенесені тер­піння, як же ж ясно буде блищати та діадема на моїй голові, за ті перене­сені терпіння задля Христа!» Таку корону готує Господь і для тебе, якщо витриваєш під хрестом до кін­ця.

Кожного разу під час молитви жертвуй себе Господеві на терпіння, яке кожної миті може на тебе зійти з ласки Божої, щоб коли злегка при­давить тебе хрест, ти був до цього готовим. А прикладом хай завжди для тебе буде твій Спаситель, який знав про свої терпіння і був готовий їх понести задля спасіння твоєї душі. Коли мовиш молитву «Отче наш», то глибоко застановляйся над словами: «да будет воля Твоя». Бо, що тільки зробиш зі мною, бо що тільки мені зішлеш, то за все і завжди будь бла­гословенний навіки. Але тільки не шукай собі сам хреста, а терпеливо чекай на той святий хрест від Гос­пода, бо ти є слабий тілом і духом, щоб нести чужий хрест, бо кожен із нас має нести той хрест, на який за­слуговує.

Пам’ятай, врешті, що кожне тер­піння тратить свою важкість і при­крість, якщо його нести з любов’ю; але стає ще важчим, якщо у сво­їй немочі ми нарікаємо. По-друге, пам’ятай також і про те, що наша уява представляє нам те терпіння, як перебільшене зло, проте воно не є таким насправді, бо сказано: «Що кожен є настільки нещасливим, на­скільки він собі це уявляє».

Поглянь на це все оком розуму, яке освічене вірою, тому зноси спо­кійно й тихо ті маленькі прикрості, щоб якнайкраще загартуватись у майбутньому до більших терпінь. Старайся завжди бути в стані лас­ки, щоб мати із терпіння заслугу на життя вічне. Якщо твій хрест тебе дуже гнітить, і ти відчуваєш вели­ку спрагу, то негайно спіши за по­тіхою й розрадою до Спасителя, бо Він, як навчає св. Бонавентура, є «виноградним гроном, стиснутим під пресом хреста, аби з нього виплило солодке вино потіхи». Шукай допо­моги також в утішительки терпля­чих – Марії, бо «Вона є прохолодною хмаринкою, яка закриває нас перед пекучим сонцем терпінь», шукай у молитві, шукай у Св. Причасті, бо вони є «Хлібом сильних» і манною солодкої потіхи.

Підготував
о. Василь Карбунишин, СБССЙ