Під час однієї з реколекційних наук священик зауважив, що ми не заохочуємо своїх рідних і близьких до вступу в Апостольство Молитви й Параманне Братство. Ми навіть самі не дуже хочемо чи боїмося туди вступати. І я одразу подумала про себе, що також не заохочую нікого. Колись я теж боялася приймати Параман, а точніше обов’язків, пов’язаних із ним, які потім доведеться сумлінно й щодня виконувати (чи впораюся?). Але Марія так покерувала, що я прийняла Параман і носитиму його до кінця свого життя. Хтозна, чи проживу багато років, чи менше року, але кінець мого життя буде з Марією, в Її опіці.
Приймаючи святий Параман, я відчувала великий спокій на душі і в прямому сенсі слова – опіку й покров Марії. Марія мене не опускала ніколи; щоправда, деколи я тяжко грішила і через те сама віддалялася від Бога і Марії, забуваючи, наскільки маю бути вдячною за ласку носити шату Марії – св. Параман. Так, ласку, бо багато людей знають про Параман, але не приймають його через боязнь майбутніх обов’язків, не розуміють справжньої ціни подарунку Марії. Зараз сама себе запитую: як же я могла боятись опіки Марії – Параману?
Для дівчат і жінок часто найбільшою перешкодою до вступу в Параманне Братство є штани: їм дуже важко відмовитись і не носити їх. Але подумаймо: що нам дорожче – носити штани, що є гріхом, чи носити Параман і жити під постійною опікою Марії? Більше того: якщо перешкодою до вступу в Параманне Братство є тільки штани, то Марія допоможе нам викорінити це, коли Її будемо просити. Але потрібно самій відмовитись від цієї поганої звички й докласти старань, а не думати, що все станеться, як за помахом чарівної палички. Я також носила штани й не уявляла, як буду без них, бо ходити влітку в спідниці чи суконці – діло звичне, а от взимку холодно. Але відколи прийняла Параман, ще жодного разу не вдягнула штани, і нічого страшного не було навіть під час зимових морозів.
Цей рік для мене був важким, але з допомогою Марії він минув набагато легше, ніж я очікувала. Таким чином, Параман не став для мене якимось тягарем чи незручністю, а навпаки – полегшенням і радістю. Це ж так добре – бути спокійною за своє життя, яке в руках у Марії!
Коли я прийняла Параман, то була такою щасливою, що хотіла всіх заохотити прийняти його, але соромилась. А ось тепер кажу: приймайте св. Параман!
І наостанок скажу до себе та тих, хто носить Параман, можливо, не завжди належно. Невже так важко зробити трохи зусиль над собою, щоб виконати обов’язки й старатись наслідувати життя Марії? Хіба так важко зробити приємність Марії, щоб отримати Її опіку тут, на землі, а після смерті визволення з Чистилища у першу суботу місяця? Невже краще знехтувати даром Параману – цією великою ласкою й жити грішним життям, бо так легше? Але після смерті не буде легше і краще…
