Проповідь виголошена на парафії Свв. Верх. Апп. Петра й Павла 9 вересня 2018 року Божого
Во імя Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
У місяці вересні молимося за Ласку Святого Духа, за Боже благословення і Божу опіку, а сьогодні молитовно звертаємося і до Матері Божої Потіхи і просимо за вчителів, вихователів, катехитів, викладачів, професорів, за наших дітей і молодь, за добре християнське виховання.
Я чув, що сьогодні можна знайти багатющий матеріал в Інтернеті про виховання. Я не дуже цікавився виданнями в Інтернеті, бо мав відповідну літературу, стару і нову, але після знайомства із сучасними методами виховання я був шокований. Коли я відкрив ті сайти й ознайомився з ними, то хочу сказати правду, (визнання правди є мужністю), що деякі православні сайти набагато краще подають теми про виховання, ніж католицькі модерні. Відкриваю католицький сайт, де йдеться про актуальні проблеми сучасного виховання і бачу: знаменитий педагог, вихователь, вчений пропонує мені методику виховання дитини, у якій я майже не знаходжу посилання на Святе Письмо, на Життя Святих, на Християнську родину, на «Положення українського шкільництва». Якщо для мене титули, звання, посади будуть на першому місці, а не посилання на найбільший авторитет – Святе Письмо, то я у тих працях не знайду нічого християнського, абсолютно. Там є певні статті, де немає взагалі згадки про Господа Бога, про Пречисту Діву Марію. І як то кажуть в народі, я збився з пантелику. Я дуже багато обдумував, читав, аналізував, порівнював і дійшов висновку: якщо молоді батьки черпатимуть науку для виховання своїх дітей із сучасних програм (навіть модерних католицьких), то не виховають добре дитини ні для себе, ні для України, а, найголовніше, для Неба, для Царства Небесного. Бо таке виховання не показує правдивої дороги, таке виховання зосереджене на людині, а не на Бозі. Акцент у такому вихованні робиться лише на служінні дитині, а не на її вихованні. Чи маю в тому рацію, чи ні? Я, направду, довго над тим роздумував. Читаю: «Ніколи не заперечуйте дитині». А що це означає? А це означає, що дитина у всьому має рацію. Ніколи не заперечуйте дитині. Уявімо собі такий приклад з людського життя. Вашій дитині прописали мікстуру чи таблетки. Таблетки здебільшого гіркі і неприємні. Дитина опирається руками і ногами, бо не хоче вживати чогось несмачного. Чи ви маєте слухати дитину і не давати того препарату? Лікар назначив, а що має робити мама? Дитина не хоче, дитина опирається, тупає ногами, стискає уста, кричить: «Я не буду, я не хочу!». І що ви будете робити? Не будете лікувати хворої дитини? Ні! Ви будете використовувати різні способи, навіть застосовуючи силу, все – таки дасте ліки. З точки зору нинішнього виховання, такий метод – насильство над дитиною, адже вона не хоче того, що ви робите. І це хибне мислення є отрутою. Такі ж методи нав’язуються сьогоднішньому шкільництву, а це, властиво, є знищенням нації, бо якщо на таких засадах виховуватимуться діти, молодь, то це буде їхньою деградацією. І це велика трагедія для майбутності. Така трагедія спіткала Європу, яку ми сьогодні бачимо на власні очі. Німеччина, Франція та інші країни Європейського Союзу з року в рік втрачають корінне населення, а мусульманське поступово зростає.
Звичайно, у формуванні дитини має значення пізнання (освіта) і виховання. Відкрити для дитини світ науки – це найбільша турбота батьків. Я не кажу, що це погано, це добре. Ви наймаєте репетиторів, стараєтеся, щоб ваша дитина мала якнайкращі знання. Нема нічого злого. Але пам’ятайте, що генії людства, великі знаменитості, інтелектуали народжувалися у багатодітних родинах, у яких було по восьмеро, а то й десятеро, дванадцятеро дітей. Статистика свідчить, що такі діти дуже рідко народжувались першими чи другими в сім’ї і дуже часто восьмими, десятими… Ти хочеш мати одну дитину і прагнеш укласти в неї все, щоб мати інтелектуала. Такого не буває. І саме так ми обкрадаємо себе і свій народ, не народжуючи багато дітей, які могли б стати геніями. Бачимо: в сім’ї може бути восьмеро дітей і всі вони різняться інтелектом і здібностями. Коли у вас одна дитина, а ви бажаєте «зліпити» з неї велику знаменитість, то від того найбільше страждає сама дитина, бо їй не дано ні Богом, ні природою відповідних здібностей для здійснення ваших мрій. І вам важко це зрозуміти. І часто, маючи гроші, маючи можливості, зв’язки, ви вкладаєте в дитину, а вона просто не здатна, не хоче і не може вдовольнити ваших прагнень. Двістіграмова склянка вмістить лише 200 грам води, у ній не поміститься 201 грам, а тільки 200. Дуже часто сім’ї цього не розуміють і збіднюють себе, свій народ, націю, державу, якщо не народжують дітей, бо бояться батьківства і материнства. І це дійсно поважна трагедія для України в сьогоднішній день.
Ще один аспект виховання – етикет, культура. Звичайно, це теж важлива річ. Приємно усім, коли дитина знає, як правильно підійти, відповісти, як себе повести в тому чи іншому середовищі. Моє покоління свого часу було позбавлене такого виховання, радянська школа цього не вчила. Я пам’ятаю, як я перший раз зустрівся з підпільним єпископом світлої пам’яті Софроном Дмитерком у сестри Марії на Левандівці. Мені тоді було 15-16 років, і, коли поклали виделку і ніж, то я не знав, що з тим ножем робити. Нас того не вчили, не було того ні в сім’ях, ні у звичайних їдальнях. Ми були позбавлені такого виховання. Але світлої пам’яті екселенція Дмитерко, помітивши мою ніяковість, делікатно попросив сестру Марію: «Візьміть ножі, вони нам не потрібні». Пізніше нас того навчали. Сьогодні ваші діти мають всі можливості, щоб навчитися правил етикету, і це дуже добре.
Але найважливішим аспектом виховання – є духовне, релігійне. Якщо його немає, тоді немає сім’ї, немає родини. Якщо інтелектуальне виховання спрямоване на розумовий розвиток дитини, етикет прищеплює – дітям культуру поведінки, то релігійне виховання формує душу дитини. Саме воно плекає чесноти і викорінює зло. Якщо у сім’ї відсутнє духовне виховання, то будемо бачити гарного інтелігента, виховану особу, але з душею хама, який може «делікатно» обдурити, ошукати, підставити, скривдити, покинути у вирішальний момент. Чому? Бо він не має, Страху Божого у своєму серці, розуміння необхідності дотримання десяти Заповідей Божих і двох заповідей любові. Для нього Слово Боже: «Люби Господа Бога Твого всім твоїм серцем, всією душею, всіма думками, всіма помислами, а ближнього свого, як себе самого» не має жодної вартості. Така бездуховна особа не живе за золотим правилом Євангелія: «Нікому не роби того, чого би ти не хотів, щоб тобі люди робили». Якщо ти хочеш, щоб тебе не обмовляли – не обмовляй інших, якщо ти хочеш, щоб тебе не ошукували – не ошукуй інших. Це золоте правило Євангелія. Розумієте? Але особа, яка має освіту, виховання, володіє правилами етикету, але не має духовності є аморальною людиною. Тому духовність є надзвичайно важливою справою. Часто ми це називаємо вихованням сумління. Я часто чую від батьків, які кажуть, що їхні діти ходили до церкви, навіть постили, разом молилися… Але що сталося після цього, коли діти виросли? Звичайно, завжди є певний відсоток тих, які покинули церкву, маючи добре виховання. Скільки ми знаємо талановитих людей, яких Бог обдарував не десятьма талантами, а відміряв їм сто. Скільки ми знаємо талановитих лікарів, які пропали через алкоголь, художників, поетів, які, отримавши таланти, за якийсь час змарнували їх. І в релігійному вихованні є такий відсоток людей, які не сприйняли або неправильно було їм подано знання про Бога, або приклад тата чи мами не відповідав Слову Божому. Наприклад, у родині Чехова діти були виховані в глибоко християнському дусі. У сім’ї зростало троє братів, які співали в церковному хорі в Крилосі не тільки щонеділі, а намагалися ходити до храму навіть щодня. Родина Чехова жила за монастирським уставом Православної церкви. Якщо в церковному календарі була позначена олія, то в родині ніхто не вживав ні масла, ні смальцю, а тільки олію; коли не було дозволено їсти риби, там не їли риби; вдома засвічували свічку перед іконами і діти, які мали гарні голоси, співали Акафіст, читали Псалтир. Здається, взірцева сім’я, глибоко віруюча родина. Один із синів став художником, інший – письменником і лікарем… Та з часом вони відійшли від Церкви. Антон Чехов згадував: «Люди, які знали нас в дитинстві, часто ставили нас в приклад нашим ровесникам. Про нас казали: «Яка то побожна сім’я, що виросте з тих дітей». Якби вони поглянули сьогодні на нас, як далеко ми відійшли від Бога, то не повірили б власним очам».
Отже, дорогі брати і сестри, це також дуже важливий недолік у вихованні, коли ваша віра і побожні практики розходяться із щоденним життям. Для прикладу: священик після проповіді (на свято Усікновеніє Чесної Глави) сказав, що в цей день строгий піст (заборонено їсти молоко, сметану, яйця, масло і сир...). Це чули в церкві діти і батьки. Вдома мама дає дітям заборонену їжу. Чого вона навчає своїх дітей? Звичайно, діти це добре зрозуміють: священик для мами не авторитет, його справа говорити, а ми живемо за власними правилами. І це трагедія в духовному вихованні. Священиком не стає та особа, яка поміняла одяг світський на реверенду, монахинею не є та дівчина, яка взяла на себе монаший одяг, не є лікарем той, хто одягнув білий халат, не стає поліцейським людина, яка одягла уніформу. Правдиве покликання вимагає повної переміни розуму, серця і душі. Справжнє розуміння покликання – кардинальне навернення, яке повністю міняє життя. Така людина починає жити своїм покликанням. Якщо священик залишається світським чоловіком, він думає світськими, а не духовними категоріями. Якщо монахиня залишилася тою, якою була до зміни одягу, то і її життя (спосіб мислення) залишається світським, всі її думки і дії не відповідають монашому покликанню. Якщо особа стає лікарем лише заради грошей, не надійтеся, що вона прийде вам на допомогу у свій вихідний день. Поліцейський без покликання не зупиниться і не захистить слабшого, а, навпаки, натисне на газ, щоб його не помітили.
Чому ми говоримо про виховання, чому воно є таким важливим у дитинстві, в юності? Бо ви виховуєте дитину не тільки для себе, а й для когось іншого: для її майбутньої сім’ї, для дружини (чоловіка). Ви, батьки, виховуєте вже сьогодні майбутнього батька і матір. Чому сьогодні так багато розлучень? Бо молоді не отримали християнського виховання, не отримали християнських цінностей, не заклали християнського світогляду, їм не прищепили смиренності, покори, лагідності і багатьох інших чеснот. Не мають того дівчина і хлопець, і коли сходяться в родині, то руйнують життя одне одному. Чому? Бо їх не навчили християнських цінностей. Порожня душа. Виховання – не легка справа. Найкраща деревина, яку ми посадимо, але не прищепимо доброго плоду, виросте гарна, здорова, цвістиме чудовим квітом, але плоди її будуть терпкі, бо, як в народі кажуть, дичка є дичка. Такою дичкою часто є людина. Вона може бути гарна, мати гроші, дорогі прикраси, шикарне авто, але, перекинувшись словом, бачиш пустку і нуль інтелекту. Тому виховання є таким важливим у нашому житті. Без правдивого виховання, ми не зможемо, направду, добре виховати «плідне» дерево. І тому ви, вчителі, ми, священики, катехити, викладачі, професори є покликані до великої місії, яку нам поручив Господь Бог, а саме – бути вчителем.
Знаємо, що Ісус Христос перед тим, як Його впізнали, що Він є Божий Син, Бог, Він був Учителем. Читаємо в Слові Божому: «Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом. Обернувшися ж Ісус і побачивши, що вони йдуть, мовив до них: «Чого шукаєте?» Ті ж йому: «Равві, – що в перекладі означає: Учителю, – де перебуваєш?» (Йо. 1, 37-38). І знову в іншому місці ми читаємо, як сказав Натанаїл: «Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїлів» (Йо 1, 49). Отже, це було перше ім’я, яке було дано Апостолам, бо вони шукали вчителя. Вчителем Закону був Мойсей, пророки. Ізраїльський на- род добре розумів, що їм потрібен добрий учитель, і тому звертають- ся апостоли до Ісуса «Учителю», тобто Равві, Раввуні. Так звернеться до Воскреслого Ісуса також Марія Магдалина. Отже, це дуже велика відповідальність – покликання. Людина, яка виховує і людина, яка навчає чи навчає і виховує, має це робити особистим прикладом, діями, чином. Тому те, що можна багатьом людям, священику і вчителю не вільно. Бо в особах священика, вчителя і вихователя, люди хочуть бачити приклад до наслідування. Все, що посідає людство, все надбання Вселенної – це плоди виховання і науки: архітектура, скульптура, медицина, досягнення техніки... Це плоди виховання і доброї науки. Проте існують плоди і злої науки: вульгарність, наркотики, розбещеність, гральні автомати, популяризація фальшивої реклами і багато іншого. Це також наука, яка руйнує особистість, сім’ю, націю, народ, державу. І кожен батько, і мати є вчителями для своїх дітей, вони мають давати їм приклад до наслідування чеснот. Особистий приклад – найдієвіше навчання. Тварина народжується твариною. Кінь, який народився, не може стати віслюком, бараном чи зайцем. Але людиною стають. Не треба вчитися, щоби бути конем, він ним є. Але щоб стати людиною, треба вчитися. Людина не може бути людиною тільки по факту самого народження. Ні, її ще треба виховувати, щоби вона стала людиною. Ми інколи чуємо образливе звертання: «Ти скотина». Звичайно, боляче. Але про що це свідчить, коли так звертаються до людини. Що ми можемо сказати, наприклад, коли таке почуємо? А це означає, що та людина зробила щось огидне, страшне, вона вчинила таке, що їй не личить. Таке звертання акцентує на тому, що дана особа не діє по-людськи. Або інколи можна почути, що навіть тварина б так не вчинила, як ти. Отже, твариною народжуються, твариною не стають. Людина народжується людиною, але щоб стати правдивою людиною, її треба виховати. Колись мовознавців цікавило, що буде з дитиною, якщо з нею не спілкуватися. Деякі з них вважали, що така дитина буде говорити мовою Адама і Єви. В історії людства були випадки, коли діти виростали без спілкування, не чули мови – не вміли го- ворити.
Дорогі брати і сестри, ми молимося, щоби наші школярі, студенти стали правдивими людьми. Проте є ще одна помилка, нібито старшому поколінню не треба вчитися. Ми глибоко помиляємося. Нам усім треба вчитися, всім без винятку. І той, хто має 30 років, і той, хто має 70 і 80 – всім треба вчитися. Ворог людського роду, диявол, може також зробити з нас потвор. І той, хто вважає, що він посідає всі знання, всі вміння і може всіх навчати має бути в тому дуже обережний. Звичайно, життєвий досвід навчає. Я інколи спостерігаю, як молоді священики дуже швидко люблять давати поради: а то треба так зробити, а то – так і так. Я дуже обережний у таких справах. Чому? Бо треба докладно знати, кому що радити, знати, з ким спілкуєшся, поцікавитись середовищем, в якому вихована дитина чи доросла особа. Необхідно добре вивчити ситуацію, щоб із твоєї поради зродились добрі плоди. І то так часто буває у хворобах. Недавно почув, як відраджували хвору людину приймати так звану «хімію». Я питаю: «Хто вам таке сказав? Який спеціаліст сказав, який лікар?» Що ти можеш радити, людино, якщо ти нічого в медицині не знаєш. Один випадок, який трапився у твоїй сім’ї, ще нічого не означає. А ми всі готові радити хворим: маєш їсти те, маєш дотримуватися такої дієти, вживати такі ліки… Питаю: «Хто ти такий, щоб роздавати поради?» Ми деколи відкриваємо свої уста і готові навчати цілий світ. Стоп! Чи ти покликаний до того? Чи ти маєш таку місію? Чи ти добре обізнаний у тих справах? Бути вчителем – не легко. Це дуже велика відповідальність. Тому будьте обережні перш, ніж комусь давати пораду чи нав’язувати свою думку. Мусиш запитати, чи сам віриш у те, що говориш. Існують певні засади, дорогі брати і сестри. Треба так багато праці, щоб виховати добру людину. Така праця – благородна і свята. Якщо виховаєш добре одну людину (у сім’ї, в церкві, у школі), то вчиниш дуже велике діло, бо ця людина принесе багато користі іншим людям.
Тому я дуже вас прошу молитися за ласку Святого Духа для наших вчителів, професорів, вихователів.
Часто чую в народі: «Я не знаю за кого голосувати», «Нема за кого голосувати», «Що то буде?» Люди в розпачі, у знеохоченні, у розгубленості... Якщо не маємо за кого голосувати, то означає, що українське суспільство не виховало в собі чесних, жертвенних громадян, достойних бути при владі. І це є руїною нації і держави. Виховання народу, його сумління, свідомості – дуже тривала і важка праця. Тому молімося і просімо ласки Святого Духа за добре християнське виховання – виховання Людини.
