Страх і впевненість – Милосердя Бога – Свята Лідвіна і священик – Преподобний Клод де ла Коломб’єр
Ми вже читали про суворість Божественного Правосуддя: воно лякає так, що неможливо думати про нього без тремтіння. Чи є хтось, хто вважає, що зможе дивитися на це полум’я, запалене Божественним Правосуддям, не тремтячи від страху? На ці нестерпні страждання, в порівнянні з якими всі покути святих, всі терпіння мучеників разом узяті – ніщо!
Такий страх є спасительним і співвідноситься з духом Ісуса Христа. Наш Божественний Учитель бажає, щоб ми боялися, але боялися не лише пекла, але й Чистилища, яке є дещо пом’якшеним варіантом пекла. Він показує нам таємниці Верховного Судді, звідкіля ми не вийдемо, доки не сплатимо останнього шеляга (Мт. 5, 26), щоб наповнити нас святим страхом. Ми можемо сказати про вогонь Чистилища те саме, що й про пекельний вогонь: «Не бійтесь тих, що тіло вбивають, душі ж не можуть убити; а більше бійтесь Того, Хто може і тіло, і душу знищити в геєні» (Мт. 10, 28). Та все ж Господь не прагне, щоб наш страх був надмірним, безплідним і болісним. Він бажає, щоб ми боялися зла лише для того, щоб відвертати нас від нього й уникати його. Він бажає, щоб думка про полум’я відплати змушувала нас ревніше служити Йому і спонукала нас чинити добровільні покути за свої гріхи ще за життя, а не після смерті. Автор трактату «Про наслідування Христа» пише: «Краще тепер гріхи свої очищати і відтинати вади, ніж очікувати очищення в майбутньому житті»1. Більше того, якщо, не зважаючи на наші намагання жити праведно й покутувати за свої гріхи тепер, за життя, ми відчуваємо закономірний страх, що будемо змушені перейти через Чистилище, то нам треба сприймати таку ймовірність із твердою вірою, що Господь завжди потішить тих, кого очищає через терпіння.
Отож нам необхідно надати нашому страхові якоїсь вартості і зробити його противагою до надмірної впевненості. Для того необхідно, роздумуючи про Чистилище в усій суворості його покарань, звернути увагу на інший аспект, розглянути цю тему з погляду Божого Милосердя, яке сіяє не менше, ніж Його Правосуддя.
Хоча Бог і передбачає в майбутньому житті жахливі кари за найменші провини, Він, водночас, не накладає цих кар, не пом’якшивши їх Своїм Милосердям. Цю прекрасну гармонію Божественної досконалості ніщо не виявляє так виразно, як Чистилище: найсуворіше Правосуддя там проявляється поряд із невимовним Милосердям.
Коли наш Господь карає такі дорогі для Нього душі, Він чинить це з любові, як написано: «Кого Я люблю, тих викриваю і караю» (Одкр. 3, 19). Однією рукою Він ударяє, іншою зціляє. Він у надмірі подає милість і відкуплення: «Бо в Господа милість і велике в Нього визволення» (Пс. 129, 7).
Це безмежне Милосердя Отця нашого небесного повинно бути міцною підставою нашої впевненості, і ми, за прикладом святих, завжди повинні про нього пам’ятати. Святі ніколи цього не забували, тому страх Чистилища ніколи не позбавляв їх радості й миру в Святому Дусі.
Свята Лідвіда, яка так докладно знала суворість страждань відкуплення, була сповнена духом упевненості й намагалася надихати цим духом інших. Одного разу її відвідав побожний священик. Розмова зайшла про страждання після смерті. Коли священик побачив у її руках посудину із гірчичним насінням, він сказав, що тремтить від згадки про вогонь Чистилища. «Однак, – додав він, – я повинен би з радістю піти туди на стільки років, скільки зерен у цій посудині. Тоді я буду впевнений у своєму спасінні». Свята відповіла: «Чому ви такий невпевнений у Божому Милосерді? О, якби ви краще усвідомлювали, що таке Чистилище і які жахливі муки там терплять душі!». Він відповів: «Хай Чистилище буде таким, яким повинно бути. Я наполягаю на тому, що сказав».
Через якийсь час той священик помер і люди, які були присутні при його розмові зі святою Лідвіною, почали розпитувати її про його становище на тому світі. Вона відповіла: «З померлим усе гаразд, бо він жив побожним життям, але краще б він більше уповав на Страсті Христові й по-іншому розумів призначення Чистилища».
У чому ж полягав брак довіри, який викликав таке несхвалення святої? У тому, що цей священик був переконаний, що порятуватися душам майже неможливо і що ми можемо увійти до Неба лише після багатьох років тортур. Ця думка помилкова і суперечить християнській упевненості. Наш Спаситель прийшов, щоб принести мир людям доброї волі і покласти на нас, як умову нашого спасіння, ярмо, яке є благом, і тягар, який є легким. Тому хай воля ваша буде доброю, і ви знайдете спокій і побачите, як зникають усі страхи і труднощі. Лише добра воля і все! Майте добру волю і підпорядковуйтесь волі Божій, ставте Його Святий Закон понад усе, служіть Господу всім серцем своїм – і Він подасть вам таку могутню допомогу, що ви ввійдете до Раю з неймовірною легкістю. «Я ніколи не повірю, – скажете ви, – що можна так легко піти до Неба!». Знову ж, повторюю я, щоб обдарувати нас чудом свого Милосердя, Бог вимагає лише нашої доброї волі, нашого праведного серця.
Власне кажучи, добра воля полягає у підпорядкуванні й узгодженні нашої волі з волею Божою, яка є взірцем усякої доброї волі. Вона досягає найвищої досконалості тоді, коли ми сприймаємо Божу волю як найвище добро, навіть якщо вона зобов’язує нас до великих жертв, до найважчих страждань. О, прекрасне відчуття! Душа, яка перебуває у такому стані, здається, втрачає відчуття болю, бо сповнена духом любові. Так, св. Августин говорить, що ми не страждаємо, коли любимо, а якщо страждаємо, то любимо це страждання. «Aut si laboratur, Labor ipse amatur».
Преподобний Клод де ла Коломб’єр із Згромадження Ісуса, наділений таким люблячим серцем і досконалою волею, висловлює так свої почуття у Retrait Spirituelle так: «Ми повинні постійно спокутувати свої минулі помилки через покаяння, але робити це спокійно, бо найгірше, що може нас спіткати, коли ми маємо добру волю, коли ми покірні, слухняні – це перебування у Чистилищі тривалий час, ми можемо розсудливо зауважувати, що це велика біда. Я не боюся Чистилища. Я не говорю про пекло, бо буду несправедливим щодо Божого Милосердя, відчуваючи й найменший страх пекла, хоча я й заслужив його більше, ніж усі демони разом узяті. Чистилища я не боюся. Я б не хотів його заслужити, бо не можу цього зробити, не причинивши прикрості Богові, але, оскільки, я заслужив Чистилища, я радо піду туди, щоб надолужити Божому Правосуддю в найсуворіший спосіб, який тільки можливий, і залишатимусь там хоч і до Судного Дня. Я знаю, що терпіння там жахливі, але я теж знаю, що вони прославляють Бога, і я не можу довести, що душі зазнають шкоди. Але те, що нам докладно відомо – це те, що ніколи не треба противитись Божій волі, ніколи не можна обурюватись суворості Божій. Навпаки, ми повинні любити суворість Божого Правосуддя, терпеливо очікуючи Божого змилування. Тож я всім серцем благав Боже Правосуддя за душі в Чистилищі, складаючи за них свої жертви і навіть заповідаю іншим усі заупокійні молитви, які будуть пожертвувані за мене після моєї смерті – щоб тільки Бог був прославлений в Раю всіма тими душами, які заслужили піднятися вище, ніж я.
Бачимо, в що перетворюється надмір любові до Бога і до ближнього! Заволодівши нашим серцем один раз, цей надмір змінює, перетворює терпіння так, що вся гіркота і біль від них стають осолодою. «Коли досягнеш того, що бідування буде для тебе осолодою і приємністю в Христі, тоді вважай себе щасливим: ти знайшов Рай на землі» (Про наслідування Христа, Книга ІІ, розд. 12). Тож розпалімо в собі велику любов до Бога – і ми менше боятимемось Чистилища. У глибині наших сердець Дух Святий свідчить, що ми, діти Божі, не повинні боятися покарань Отця.
Упевненість – Милосердя Бога до душ – Він їх утішає – Свята Катерина Генуезька – Брат святої Магдалини де Пацці
Звичайно, далеко не всі осягають такий високий ступінь Милосердя, але нема й таких, які не можуть розраховувати на Нього. Це Милосердя нескінченне, Воно дарує мир усім душам, які завжди тримають Його в полі свого духовного зору й уповають на Нього. Отже, стосовно Чистилища, Боже Милосердя проявляється так:
1. Душі втішаються
2. Пом’якшуються їхні страждання
3. Нам, живим, надаються тисячі засобів, щоб уникнути його караючого полум’я
По-перше, Бог потішає душі в Чистилищі – Сам, через Пречисту Діву, святих та Ангелів. Він потішає душі, наповнюючи їх безмежною вірою, надією і любов’ю – чеснотами, які творять у душах відповідну до Божої волі покірність і бездоганну терпеливість. Свята Катерина Генуезька потішає: «Бог наповнює душу в Чистилищі такими палкими поривами вірної любові, які б могли її знищити, якби вона не була безсмертною. Осяяна і розпалена цією чистою любов’ю, душа все більше любить Бога і чимраз сильніше відчуває огиду до найменшого гріха, неприємного Йому, до найменшої перешкоди, яка заважає поєднанню з Ним. Отож якби душа могла знайти інше Чистилище – жахливіше від того, на яке вона засуджена, то вона б кинулась туди, натхнена палкою любов’ю до Бога, щоб якнайшвидше позбутись усього того, що відділяє її від Всевишнього». Та сама свята каже: «Ці душі тісно поєднані з Божою волею і настільки перемінюються в ній, що завжди задоволені її святими постановами. Душі в Чистилищі вже нічого не вибирають, вони вже не можуть прагнути нічого, окрім того, чого прагне Бог. Вони з досконалою покорою приймають усе те, що їм дає Бог. Ніщо не може їх змусити знову думати про втіху, ані про задоволення, ані про біль».
Коли Свята Магдалина де Пацці після смерті одного із своїх братів молилася за нього на хорах, то побачила, що його душа нестерпно страждає. Зворушена співчуттям, вона заплакала і вигукнула з жалем: «Брате, нещасний і блаженний водночас! О душе, терпляча й упокорена! Ці кари нестерпні, але все ж їх терплять. Чому ж цього не розуміють ті, хто живуть на світі, чому вони не мають відваги нести свій хрест? Поки ти жив, мій дорогий брате, ти не слухав моїх порад, а тепер ти пристрасно прагнеш, щоб я тебе почула. О Боже, рівною мірою справедливий і ми лосердний, потіш мого брата, який з дитинства служив Тобі. Благаю Тебе, згадай свою поблажливість і вияви йому Своє велике Милосердя. О, найсправедливіший Боже, якщо він не завжди дбав про те, щоб догодити Тобі, він, принаймні, не зневажав тих, хто дав обітницю вірно служити Тобі».
У той день, коли вона мала видіння, під час якого відвідала різні темниці Чистилища, вона знову побачила душу свого брата і сказала йому: «Бідна душе, як ти мучишся! І все ж, ти радієш. Ти гориш і впокорений, бо добре знаєш, що ці страждання повинні закінчитися великим неймовірним щастям. Якою щасливою буду я, якщо мені не доведеться витерпіти більших мук! Залишайся тут, мій дорогий брате, і довершуй у мирі своє очищення».
Потіха для душ – Святий Станістав Краковський (Щепановський) і воскреслий Петро Стжеменьчик з Янишева2
Задоволення під час найбільших страждань неможливо пояснити нічим іншим, як Божественною потіхою, яку Святий Дух вділяє душам у Чистилищі. Дух Божий, завдяки вірі, надії і любові, ставить їх у ситуацію хворих, які змушені миритися з дуже болісним лікуванням, яке взамін за це повертає їм абсолютне здоров’я. Такий хворий страждає, але любить своє страждання. Святий Дух-Утішитель уділяє таке задоволення святим душам. Підтвердженням цьому є яскравий приклад Петра Стжеменьчика, якого воскресив святий Станіславом Краковський. Після свого воскресіння Петро віддав перевагу Чистилищу, а не життю земному.
Це відоме чудо його воскресіння відбулося в 1070 р. Про нього написано в Acta Sanctorum від 7 травня. Св. Станіслав був єпископом Кракова, коли в Польщі правив король Болеслав ІІ. Єпископ не оминав нагоди нагадувати королю про його обов’язки перед своїм народом, оскільки король постійно нехтував ними.
Болеслава ІІ дратувала свята свобода прелата, і щоб помститися йому, король підмовив проти єпископа спадкоємців Петра Стжеменьчика, який помер три роки тому, продавши перед смертю земельну ділянку Краківській єпархії. Спадкоємці звинуватили святого єпископа в незаконному володінні землею. Єпископ твердив, що земля куплена і за неї заплачено, але оскільки свідки, які мали б це підтвердити, були або підкуплені, або залякані, то суд постановив, що земля несправедливо стала власністю єпархії. Єпископа змусили повернути чужу власність. Зрозумівши, що від людей справедливості годі й чекати, єпископ щиро звернувся до Бога за захистом і отримав несподіване натхнення. Він попросив відкласти розгляд справи в суді на три дні, обіцяючи привести Петра Стжеменьчика до суду особисто для свідчення законності купівлі землі. Йому з презирством подарували ці три дні. Святий єпископ постив, молився ночами, щоб Господь захистив його. На третій день відправив Святу Літургію, потім пішов із духовенством і численними вірними до могили Петра. За його наказом гріб відкрили, проте знайшли там лише кістки. Єпископ торкнувся костей своїм хрестом і іменем Того, Хто є Воскресінням і Життям, наказав мертвому встати.
Раптом кістки з’єднались і вкрились тілом. На очах у приголомшеної юрби покійник взяв єпископа за руку і повів до суду. Болеслав ІІ із своїми суддями і великою кількістю людей чекав закінчення справи. Єпископ сказав Болеславу: «Ось Петро, він прийшов, князю, щоб свідчити перед тобою. Спитай його, він дасть тобі відповідь».
Здивування Болеслава ІІ, його радників і всієї юрби описати неможливо. Петро підтвердив, що плату за землю одержав, потім, звертаючись до своїх спадкоємців, докорив їм за звинувачення побожного єпископа, всупереч праву і справедливості, повчаючи їх спокутувати такий тяжкий гріх.
Ось так несправедливість, яка виглядала безпрограшною, зазнала поразки. Подальші події стосуються безпосередньо нашої теми і про них слід сказати. Бажаючи завершити це чудо Божої всемогутності, прославляючи Бога, єпископ спитав покійника, чи хотів би він ще кілька років пожити, обіцяючи просити Бога про цей дар. Петро відповів, що не бажає цього. Він перебував у Чистилищі й волів краще негайно повернутись туди і терпіти кари, ніж піддавати себе прокляттю земного життя. Він лише благав єпископа просити скорочення часу його мук, щоб якнайскоріше осягнути Небо. Після цього він у супроводі єпископа й усіх людей повернувся до могили і ліг у неї. Його тіло зотліло, а кості набрали такого ж розташування, яке було до воскресіння. Маємо всі підстави вірити, що святий єпископ невдовзі випросив звільнення цієї душі з Чистилища.
Найдивовижніше, що заслуговує нашої уваги у цьому прикладі є те, що душа з Чистилища, терплячи невимовні муки, віддала перевагу цьому стану замість життя на землі. Причиною такої переваги, яку висловив покійник, є те, що живучи на землі, ми потрапляємо під небезпеку вічного прокляття.
Потіха для душ – Свята Катерина де Річчі і душа принца
Звернімось ще до одного прикладу внутрішньої потіхи і дивовижного упокорення, що їх зазнавали душі в найтяжчих терпіннях. Знаходимо цей приклад у Житії святої Катерини де Річчі (13 лютого), монахині чину святого Домініка, яка померла в монастирі у Прато 2 лютого 1590 р. Вона відзначилася такою великою відданістю душам у Чистилищі, що терпіла за них у своєму земному житті ті муки, які вони повинні були терпіти у Чистилищі. Серед інших душ вона визволила із полум’я душу принца, терплячи замість нього нестерпні муки 40 днів. Цей принц, ім’я якого не подається, провів дуже далеке від побожності життя, свята багато молилася, постила і покутувала, щоб Господь напоумив його щодо стану його душі, і щоб він не був проклятим навіки. Бог вислухав молитви святої і нещасний принц виявив перед смертю явні ознаки щирого навернення. Після смерті він потрапив до Чистилища. Катерина дізналася про це через Боже одкровення в молитві і запропонувала себе Божественному Правосуддю, щоб надолужити за цю душу. Господь прийняв цю милосердну заміну, прийняв душу принца до Неба, а Катерина покірно піддалася незнаним їй стражданням упродовж сорока днів. Її вразила хвороба, яка, на думку лікарів, була надприродною (не піддавалася лікуванню і полегшенню) За свідченнями очевидців, тіло святої було вкрите пухирями, запаленими і наповненими гарячою рідиною. Це спричиняло таку температуру, що її келія здавалась наповненою полум’ям. Перебувати там було неможливо навіть кілька секунд – щоб вдихнути свіжого повітря, потрібно було вийти.
Було очевидним, що тіло пацієнтки палало вогнем, а її язик нагадував розпечений метал. У перервах, коли запалення зменшувалося, з’являлось обпечене тіло, на якому невдовзі знову з’являлись пухирі, від яких пашіло жаром.
Незважаючи на все це, свята не втрачала в цих муках спокою на обличчі, ані миру в душі. Здавалося, що вона радіє цим мукам. Іноді її терпіння так посилювались, що вона втрачала дар мови на 10-20 хв. Коли сестра-монахиня сказала їй, що вона ніби горить, Катерина відповіла їй: «Так» і більше нічого не говорила.
Коли ж їй зробили зауваження, що вона задалеко зайшла у своїй ревності і що не повинна просити Бога про такі болючі страждання, вона відповіла: «Пробачте мені, дорогі сестри, що відповім вам. Ісус має стільки любові до душ, що все, що ми робимо для їх спасіння, безмежно приємне Йому. Ось чому я з радістю витримую будь-який біль, який би нестерпний він не був, задля навернення грішників і звільнення душ з Чистилища».
Після сорока днів Катерина повернулася до свого звичного стану і вигляду. Родичі принца запитали, де його душа. Вона відповіла: «Не бійтесь, його душа насолоджується вічною славою». Так усі довідались, що вона так страждала задля нього.
Цей приклад дає нам глибоку науку, але ми подали його для того, щоб довести, що величезні страждання сумісні з внутрішнім спокоєм. Свята Катерина, терплячи у видимий спосіб кари Чистилища, насолоджувалась глибоким миром.
Потіха для душ – Пресвята Діва – Одкровення святої Бригіди – Отець Джером Карвальхо – Блаженний Рене із Сіто
Душі в Чистилищі також отримують велику потіху від Пресвятої Діви. Чи не є Вона потіхою страждаючих? І яке страждання може зрівнятися з стражданнями цих бідних душ? Чи є Вона Матір’ю Милосердя? І чи не до цих святих терплячих душ Вона виявляє всю повноту Свого милосердя? Так, ми не повинні дивуватися з того, що в «Одкровеннях святої Бригіди» Цариця небесна називає себе прекрасним іменем – Матір душ Чистилища. Вона сказала до Бригіди: «Я – Матір усіх, хто перебуває у цьому місці відкуплення. Мої молитви пом’якшують кари, призначені їм за гріхи»3.
25 жовтня 1604 р. в Університеті ордена Ісуса в м. Коімбрі у віці п’ятдесяти семи років в ореолі святості помер о. Ієронімо Карвальйо. Цей прекрасний і покірний слуга Божий дуже виразно уявляв собі страждання Чистилища. Ані жорстокі виснаження, які він по кілька разів на день (не враховуючи тих, які він пов’язував із вшануванням Страстей Христових щотижня) накладав на себе, ані шість годин, які він щоранку і щовечора присвячував побожним роздумам, не здавались йому достатніми, щоб уникнути кар, які очікували його після смерті. Але одного разу Цариця Небесна, Яку він вшановував з великою любов’ю, Сама прийшла потішити його запевненням, що Вона – Матір Милосердя для Своїх дітей у Чистилищі так само, як і на землі. Пізніше святий, прагнучи поширити цю вістку про потіху зауважив: «Вона Сама мені це сказала».
Подібне сталось із вірним слугою Марії, блаженним Рене із Сіто, який тремтів при згадці про свої гріхи і страшне Правосуддя Боже після смерті. У цьому страху він віддавав себе під опіку Великій Заступниці – Марії і в дусі захоплення побачив Матір, Яка молилася за нього до Свого Сина, кажучи: «Сину Мій, змилосердися над ним в Чистилищі, бо він щиро жалує за свої гріхи». Ісус відповів: «Мати Моя, Я віддаю його у Твої руки», що означало: «Хай буде з Твоїм підзахисним так, як ти бажаєш». Тоді блаженний Рене усвідомив з великим благоговінням, що Марія здобула для нього звільнення з Чистилища».
1 Про наслідування Христа, Книга 1, розд. 24
2 У отця Шупче: Pierre Miles
3 Одкровення святої Бригіди, Книга IV, розд. 50
