Наука виголошена 20.02.2018 р. Б. у Духовній семінарії Непорочного Серця Матері Божої Фатімської
Дорогі мої, ця наука складна, тому що ця тема людині досить неприємна, але з іншого боку це християнська догма – існування вічного прокляття, існування пекла, пекельного вогню і вічної кари. Ми не дуже любимо про це згадувати, тому що це не дуже приємна річ, але корисна, як інколи корисні ліки. У вас є рана, яку потрібно обробити якимось препаратом, вона болить, пече вогнем, але це необхідно. Подібно і це розважання про існування пекла, звичайно, зачіпає, тривожить наші почуття, але необхідно інколи згадувати і неприємні для слуху речі. Цікаво, що англійською слово «пекло» перекладається як «hell», а німецькою теж саме слово – «hölle». Це древнє слово означає «сховати», щось сховати, про щось мовчати і не згадувати. Оцю істину (існування вічного пекла) хочуть сховати і не згадувати. На жаль, сучасні богослови, наші друзі-модерністи, заперечують існування пек- ла. Говорять, що пекло існує, але воно порожнє. Це хитра видумка. Воно існує, тому що про нього написано в Біблії, існує, тому що це догма, але кажуть, що воно порожнє. Але це, звичайно, нонсенс. Якщо воно порожнє, то воно не існує, тому що це не просто якесь місце, але набагато більше – це і стан душі, і місце. Питають люди, як може людська душа після смерті бути у вогні, у вічному пекельному вогні, якщо вона без тіла. Тіло ми похоронимо, а душа стане перед Богом, як вона може йти в пекло, у вогонь, якщо тіла нема? Палити можна тільки щось матеріальне, наприклад – дерево, а як може духовне зазнати чуттєвої кари, такої як вогонь? Може, це він може! Наприклад, були випадки, що людина потрапила в лікарню і їй ампутували ногу, в неї був цукровий діабет і ногу відрізали до коліна. І ця людина вже без правої ноги, але решту свого життя вона відчуває сильні болі в нозі, якої вже немає. Ці нервові закінчення все одно в людини залишаються. Таким самим способом Бог може покарати душу духовним вогнем. Один святий сказав, що пекельний вогонь не такий, як земний. Наш вогонь – це як картина в порівнянні з тим пекельним. Тому це не є причиною, щоб не вірити в його існування.
Одного разу капітан французької армії, підійшовши до свого капелана, спитав: «Як добре Ви нам розказали сьогодні, що ми потрапимо в пекло, бо грішимо. Дякую, що попередили нас. Але скажіть мені, а що там будуть зі мною робити – смажити, варити чи тушити?» Священик подивився на нього і сказав: «Любий друже, поживемо побачимо». Цей капітан пішов додому, роздумуючи над словами капелана: «А якщо справді я побачу, то вже звідти не вийду». І через двадцять років, коли вже був старим, випадково зустрівся з цим капеланом і сказав: «Я дякую Вам, що Ви нам розказали про пекло. Я весь час, всі ті 20 років думав, чи є пекло, чи його нема, бо після смерті думати про нього вже буде запізно. Завдяки вашій науці, я поміняв своє життя, я вже інша людина». Бачите, що проповідь про пекло є дуже потрібна, священики час-від-часу повинні нагадувати людям, що цей варіант кожному з нас загрожує. Якщо ти думаєш, що можна знущатися над Богом, то знай – Бог зганьблений не буде. І це дуже корисно, і всі святі так проповідували, і ми не маємо права про це не говорити.
Відкриймо Святе Письмо і подивімося, як часто Христос проповідував цю правду. Треба було б багато сторінок вирвати, щоб заперечувати існування пекла. «Був один чоловік багатий, що одягався у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішно. Убогий же якийсь, на ім’я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий; він бажав насититися тим, що падало в багатого зі столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його. Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали. В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, і він закричав уголос: «Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум’ї цім». Авраам же промовив: «Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар – свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. А крім того всього, між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть, ані звідти до нас не переходять» (Лк. 16, 19–26). Значить із пекла немає виходу. Це заперечував великий письменник Оріген, але він не святий. Він сказав, що вкінці світу пекло зникне і всі підуть до Неба. Церква осудила це як єресь, а Оріген не став святим через фальшиву науку. «Отче, – сказав багатий, – благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; я маю п’ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки. Авраам мовив: «Мають Мойсея і пророків, нехай їх слухають». Той відповів: «Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються». А той відозвавсь до нього: «Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять» (Лк. 16, 27–31).
Є такі люди, які справді повернулись із пекла. Наприклад, один російський генерал. Це дуже відомий історичний факт у часи Наполеона. Цю подію описує єпископ Сегюр. Його дід по матері, граф Розтопчин, московський генерал – губернатор, жив у великій дружбі з генералом графом Орловим. Одного дня граф Орлов розмовляв із одним своїм другом, генералом В., таким самим недовірком, вони почали насміхатись із релігії, особливо ж – із пекла. «Однак, – каже Орлов, – якщо там за заслоною цього життя щось є?» «Добре, – відповів генерал В., – той із нас, котрий туди піде перший, нехай повернеться, щоб розповісти про це іншому». «Чудова думка! Згода!» І дали один одному слово. Декілька тижнів згодом (були то часи наполеонських воєн), зранку, коли граф Розтопчин одягався, до нього в кімнату зненацька ввірвався граф Орлов у піжамі, в тапочках, з розкуйовдженим волоссям і з виразом жаху на обличчі: «Ось щойно я бачив генерала В., блідого, як смерть, він показав правою рукою на поранені груди і сказав мені: «Пекло є! І я – в ньому!» Після тих слів він щез. Незадовго після цього прийшло повідомлення з поля бою, що, власне, того самого дня, о тій самій годині генерал В. упав мертвий, пробитий кулею в груди.
У часи святого Бруно, засновника картезіанського ордена, повернувся відомий професор із пекла і перед всіма сказав, що він проклятий. А що це дає? Люди все одно не хочуть цього слухати і стверджують, що це видумка. Ось бачите: те ж саме говорить Авраам: «Мають Мойсея і пророків, нехай їх слухають». У вас є священики, догматика, у вас є катехизм, наука Церкви, то ж читайте (слухайте), що там написано. Наведемо цей випадок.
У 1082 році помер відомий доктор Паризького Університету Раймон Діокре. Він був одним із найвідоміших учених у всій Європі. Діокре славився своїми знаннями, талантами і чеснотами. На його похорон прибула величезна кількість людей, серед них був і майбутній святий Бруно із чотирма друзями.
Труна із тілом була у великій залі канцелярії Сорбони, поряд із Собором Паризької Богоматері. Народ оточив катафалк із покійником, загорненим у простий саван. У момент, коли потрібно було читати із заупокійних Часів, де сказано: «Ти мені відповідай. Скільки переступів та гріхів у мене? Вкажи мені переступ мій і гріх мій!» (Йов 13, 22–23; заупокійна Утреня, Ноктюрн ІІ, читання 4), замогильний голос, який виходив з-під савана, промовив: «Правим судом Божим я оскаржений». Присутні з великим жахом припідняли надгробний покров: бідний покійник був нерухомий і холодний. Богослужіння на мить зупинили, проте за якийсь час продовжили далі. Всіх присутніх охопив невимовний переляк. І знову почали читати вже згадуване – «Ти відповідай мені». На цей раз на очах у всіх мертвий припіднявся і ще сильнішим і більш чітким голосом сказав: «Правим судом Божим я суджений», – і знову впав. Страх присутніх досяг апогею. Лікарі знову констатували смерть. Труп був холодний і закостенілий. Ні в кого не було більше мужності продовжувати службу, тому її перенесли на наступний день.
Церковна влада не знала, що робити далі. Одні говорили: «Це відкинутий, він не достойний молитви Церкви». Інші говорили: «Ні, хоч це, звичайно, дуже страшно, але хіба не всі ми будемо вкінці обвинувачені і суджені правим судом Божим?» Єпископ дослухався до цієї думки і наступного дня служба мала відновитися. Бруно з друзями ночували у Парижі. На ранок весь Університет, весь Париж збігся до Нотр-Дам.
Почалося Богослужіння. На це ж читання тіло доктора Раймона піднялось, сіло в труні й голосом, від якого всі присутні були паралізовані страхом, промовило: «Правим судом Божим я осуджений», – і впало намертво.
На цей раз не залишилося ніяких сумнівів. Страшне чудо підтвердило остаточний Божий вердикт: померлий у пеклі. За розпорядженням єпископа і капітули, з покійника зняли всі знаки його «заслуг», а його тіло вивезли на смітник Монфокон. Покидаючи великий зал канцелярії, Бруно, якому тоді було сорок п’ять, твердо вирішив зректися світу і піти на пошуки усамітнення. Так вирішили і його товариші. Разом вони вирушили у Гранд-Шартрез (католицький монастир), що під Греноблем, щоб подвизатися в більшій надії осягнення свого спасіння. Там вони готувалися, аби предстати перед Божим судом.
Ви читаєте Символ віри: «Вірую во єдиного Бога Отца Вседержителя». Ви скажете, якщо Бог Всемогутній, то як можна погорджувати Його волею і не виконувати Його Заповідей? Він Всемогутній і Терпеливий, але Він повинен з часом покарати. Якщо ти можеш грішити і будеш непокараний, тоді Бог не Всемогутній, тоді можна погорджувати Його волею. Такого не може бути. Всемогутність Господа Бога вимагає, щоб нерозкаяні грішники були покарані. Пекло – це логічний наслідок Божої Всемогутності. Або Його воля виконується на землі нами добровільно або після смерті ми отримуємо покарання. Святі на Небесах прославляють Боже Милосердя, а прокляті в пеклі прославляють Божу Справедливість і Божу Всемогутність.
Відомий італійський письменник Данте написав всесвітньо відому поему «Божественна комедія». До речі, навіть мусульмани її читають. У ній автор показує пекло, над входом до нього є великий напис: «Ви, котрі входите сюди, залишаєте всю надію». Найстрашніше в пеклі – надії вже нема. Якщо людина туди потрапила, то вже ніколи не вийде. Вічність пекла – це найстрашніше. Ми з вами можемо терпіти протягом певного часу, але знаємо, що це коли-небудь закінчиться, і це є втіхою для людини. А в пекло ніколи не закінчиться, муки будуть вічні. Чому в пеклі бачимо два види покарання. Одне, найстрашніше, – це прокляття: ти ніколи не зможеш оглядати Господа Бога, ці люди не можуть бачити Господа Бога лицем в лице, вони в повній ненависті. Бог є нашим Щастям, душа прагне Бога, а вони позбавлені цього Щастя. Це називається пекло пекла, найголовнішою частиною покарання є те, що засуджені позбавлені вічного блаженства. «Відійди від Мене, проклятий». Це слово «відійди» – означає відкинення. Бог їх відкидає, Бог, Який є нашим Щастям. Це пекло пекла.
Проте існують ще й чуттєві покарання. Маємо п’ять органів чуття: зір, слух, смак, дотик і нюх. Всі вони також караються в пеклі, тому що ними людина і грішить. Коли уділяється єлеопомазання (в римо-католицькому обряді) вмираючій людині, священик помазує руки і промовляє: «Ти грішив руками, а Милосердя Боже тобі прощає». Потім помазує: «Ти грішив очима, нехай Бог тебе помилує». Вуха, рот: «грішив словами і язиком…». Людина в пеклі саме за надужиття чуттями карається. Там, де людина грішила, там і карається. А чим грішать люди? Св. Альфонс Марія де Ліґуорі говорить, що більшість проклятих в пеклі знаходяться там через гріхи, які вони вчинили проти шостої заповіді – це невірність шлюбній присязі і духовним обітам. Переступ шостої заповіді є причиною упадків більшості людей. Тому людина стає подібною до тварини: хоче затишку, їжі, пиття, відпочинку… тому в пеклі і є чуттєві покарання (пекельний вогонь). Про це читаємо в Євангелії від Марка: «Хто ж спокусить одне з оцих малих, що вірують, – краще було б такому, якщо б йому повішено на шию жорновий камінь та вкинено в море. І коли твоя рука спокушає тебе, відітни її. Краще тобі ввійти в життя калікою, ніж з двома руками піти у пекло, у вогонь незгасний, де черв’як їхній не вмирає й вогонь не вгасає» (Мр. 9, 42–44). Чуєте?! Христос говорить, що вогонь незгасний. Шість разів Він повторює цю фразу, бо вона надзвичайно важлива. Цей вогонь не тимчасовий, а вічний, він не гасне. А що ж має на увазі Христос, коли говорить, що черв’як не вмирає? Що це за черв’як? Святі пишуть, що черв’як – це муки совісті. Як черв’як, гризе людська совість і нагадує: «Ти міг би легко зробити добро, міг би легко прийняти Святу Тайну Сповіді, в тебе було стільки можливостей, скільки Ангел-Хоронитель давав тобі добрих думок. Легко ми можемо спастись, Христос відкрив нам дорогу. Якщо людина не спасеться, то це лише її провина.
Дорогі, уявіть, що ви хочете купити дачу. Вам пропонують її за невелику суму, наприклад, за тисячу доларів на тринадцятьох сотках землі. Ви говорите: «О, цікаво». А скажіть мені, будь ласка, як буде діяти розумна людина: дасть гроші, а потім побачить, що будинок зруйнований, земля погана. Шкода тих грошей, правда? Розумна людина скаже: «Почекай, піду подивлюсь, а потім поговоримо». Ось про це і говорить нам Св. Ігнатій Лойола. Вам вже приготоване таке місце в пеклі, кожному із нас, диявол нам вже його приготував, воно вже існує. А ми з вами зараз, сьогодні маємо піти і подивитись, як на ту дачу, перед тим, як її купити. Так, ви йдіть сьогодні на своє місце, яке саме вам приготував диявол. І ще один дуже важливий момент: ви не дивіться на місце, яке приготували сусідові, чи місце, приготоване Путіну (там воно теж існує) – це не наша справа. Ми повинні дивитись на своє місце і тільки на своє, кожному із нас воно приготоване. Христос сказав: «Я готую вам місце в Небесах», диявол теж. Св. Тереза Авільська ні разу смертельно не згрішила. Одного разу їй доручили зустрічати подорожуючих на вході, за якийсь час вона відчула, що починає грішити надмірною цікавістю, перейматися світськими справами, а був це тільки початок її монашого життя. Бог показав Св. Терезі її місце в пеклі, вона детально описує про це у своїй біографії. Пише, що це було таке жахливе відчуття, що всі хвороби разом узяті, які вона перетерпіла за все життя, ніщо в порівнянні із тим, що вона пережила у пеклі. Вона відчула таку тісноту і таку темноту, що хотіла тисячу разів померти, але не змогла. Після видіння свого місця в пеклі Тереза стала святою Терезою. Вона зрозуміла, що треба спасти свою душу і душі інших людей. Це видіння свого місця стало для неї великим поштовхом, якого можна порівняти із початком польоту швидкісної ракети. Видіння свого місця у пеклі спричинилося до величезної потуги у духовних подвигах. Сенс цього розважання полягає не в тому, щоб засмутити вас чи розчарувати, а в тому, щоб спасати душі.
Ми повинні просити в Господа про внутрішнє розуміння покарання для тих, які терплять у пеклі, щоби принаймні страх перед карою вічного вогню стримував мене від гріха. Звичайно, краще любити Бога всім серцем. А хто з вас любить Бога всім серцем досконалою любов’ю, тому не потрібно думати про пекло. Проте людям, які інколи забувають про любов до Господа, корисно пригадати, що є і пекло.
Уяви собі великі вогняні язики, душі, які ув’язнені в охоплених вогнем тілах.
Може буде простіше прочитати те, що пишуть Фатімські діти.
«13 червня 1917 р. Богородиця показала Фатімським дітям пекло. Вона розпростерла руки так, як робила це під час двох попередніх об’явлень. Сяйво, здавалось, пройшло крізь землю і ми побачили море вогню і занурених у цей вогонь дияволів і душі, які були про зорі і чорні, як палаючі вуглини в людській подобі. Ці вуглини плавали у вогні, піднімаючись у полум’ї з димом. Вони розліталися в різні сторони, як іскри без ваги і рівноваги під час великих пожеж. Душі, схожі на вуглини, кричали і вили від болю та відчаю. Це жахливе видовище змусило нас дрижати, і в цей час Луція крикнула: «Ах!»
Діти бачили море (в інших перекладах написано, що це був океан) вогню і душ. Якщо модерністи говорять, що пекло є, але воно порожнє, то фатімські діти розповідають, що вони бачили жах, якого неможливо описати людськими словами, океан людських мук. Скільки поміститься риб в океані, стільки поміститься проклятих у цьому вогні. Це, звичайно, страшна картина. А ще ми бачимо в пек- лі дияволів. Святі говорять, що диявол настільки страшний, що якщо людина його побачить, то від жаху помре. Так і тут написано: дияволи виглядали жахливо й огидно, вони були схожі на відразливих невідомих тварин.
Далі уяви собі і послухай, які докори, плач, крики, страшні слова і богохульства супроти Ісуса Христа і святих Його долинали з пекельної безодні.
Можливо, ви мали колись нагоду побувати у психіатричній лікарні. Я декілька разів був у психіатричній лікарні. Там є закрите відділення, з якого долинають страшні крики, люди видають різні звуки, і коли ти заходиш туди, то здається, що ти в пеклі, а ті душі кричать від відчаю. А що вони там, у пеклі, викрикують? Вони звинувачують один одного. Уявіть собі: син говорить своєму батькові: «Це ти був п’яницею і змалечку навчив мене напиватись. І я пішов за твоїм поганим прикладом». І буде його проклинати. І це ще додаткова мука цьому батькові, що син потрапив туди.
Якщо ви уважно слухали Євангеліє від Луки, то чули: багач просить в Авраама послати Лазаря на землю до своїх п’ятьох братів, які теж прийдуть на місце муки, якщо їх не попередити. А чому він просив, щоб вони не попали в пекло? Адже в пеклі ненависть і диявол хоче побільше душ. А чому проклятий багач просив, щоби брати не потрапили в пекло? Він вже добре зрозумів, що вони збільшуватимуть його муки, будуть звинувачувати його в тому, що він винен, не попередивши їх про небезпеку. Слухаючи такі звинувачення, багач розумів, що його муки будуть збільшуватися.
По-третє – відчуй запах диму, сірки, розкладу і гнилизни. Солдати розповідають про Першу світову війну, під час якої між Францією і Німеччиною був коридор, оточений колючим дротом, ним рухалися солдати то вперед, наступаючи, то назад, відступаючи. На цьому дроті було дуже багато спалених живцем солдат, яких ніяк не можна було забрати, щоб похоронити, тому тіла поволі розкладались. Очевидці тих подій розповідають, що повітря було насичене страшним запахом мерців. Побратими були близько, в канаві, але не могли забрати тіл, бо територію обстрілювали ворожі війська. Так тривало декілька тижнів. Це жахливий запах солдати запам’ятали назавжди. Запах… В одного народу був звичай: вбивцю і тіло жертви зачиняли в одній кімнаті. Кара полягала в тому, що злочинець мав перебувати в тій кімнаті доти, поки не помре від отруйного смороду мерця. Таке покарання тривало місяцями. Уявіть собі той сморід пекла.
По-четверте – внутрішньо відчуй смак гіркоти, сліз, скорботи та докорів сумління. Людина хоче завжди тільки смачного. Цей пункт особливий для людей, які багато п’ють, їдять, купляють дорогі страви й забувають про милосердя і бідних. Їм там не буде весело в цьому пеклі.
По-п’яте – уяви, що ми самі дотикаємось цього вогню, спробуй відчути, як він дотикається до душ і запалює їх.
Яким є пекельний вогонь знаємо з описів чистилища, тому що в чистилищі він такий же, як і в пеклі. У Римі у храмі Найсвятішого Серця Ісуса є досі музей Чистилища. Там, правда, забрали всі таблиці й реклами, але він досі відкритий після недільної відправи. Один парафіянин поїхав із сім’єю в Рим, я попросив його: «Будь ласка, зайдіть у храм Найсвятішого Серця Ісуса і подивіться, сфотографуйте мені музей Чистилища. У цьому музеї багато експонатів, наприклад, відбиток палаючої руки на книзі чи на одязі під час появи душі з чистилища і багато інших. Можна почути, як говорять: «це символічно», «це вогонь душевний». Це неправда. У пеклі горить справжній вогонь, який спалює і душа відчуває реальний біль. У Чистилищі те ж саме, той самий вогонь, але тимчасовий, а в пеклі – вічний.
Деякі богослови говорять, що вогонь вічний, але люди нібито не будуть там вічно. Такі «мудрагелі» завжди шукають якихось викрутасів. У такому випадку варто процитувати Євангеліє від Матея: «Як же прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді Він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і Він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч» (Мт. 25, 31–33). «Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили. І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне» (Мт. 25, 41–46). Ось дивіться, це суд, Страшний суд. І в нас, в людей, на землі є суд. Наприклад, ви судитесь із сусідом за межу. Потім суддя виносить дуже чітке рішення. Чи буде суддя говорити символами? Звичайно, що ні. Він ніколи не говорить алегорично. Якщо ця межа буде 5 метрів, то буде відміряно з точністю до одного міліметра – ні більше, ні менше, бо так постановив суд. Мова судді завжди точна. А тут нам говорить вічний Суддя, що прокляті підуть на вічну муку, а праведники – в життя вічне. Ми не можемо сумніватись, що пекло і вогонь вічні, і виходу звідти немає. Це найстрашніше, що можна сказати.
Один священик поїхав у Фатіму і зустрівся з с. Луцією. Він написав книжку про цю зустріч. Йому дуже хотілося, щоб більшість людей спаслися, і лишень одиниці пішли до пекла. Він так і написав. Йому так хотілось, мені теж би так хотілось. Але інше питання, а як буде насправді? Він просив с. Луцію, щоб вона поставила свій підпис. Сестра сказала: «Ні, цього не можна писати». По-перше, ми цього не знаємо. Христос сказав, що дорога до Небо вузька, і ворота вузькі, і мало хто знайде цю дорогу. А дорога в пекло широка, і шлях зручний, і багато ідуть ним. Це сказав Господь Ісус Христос. Так сказав і св. Августин: «Як живуть люди? Більшість живуть в гріху, і в гріху помруть». А так сказав св. Йоан Золотоустий: «Я думаю, що в моєму місті навіть сто людей не спасеться, тому що вони живуть у всяких пороках». Вони просто дивились, як живе народ, і робили свої висновки. Інколи буває чудо навернення. Але це чудо, чудеса рідкісні. Як людина живе, так і помре. Якщо б народ жив під проводом християнського царя, а Христос-Цар, і всі закони, і держава була б християнською, то тоді, можливо, більшість людей би спаслася. Але коли навколо все антихристиянське, то дуже складно спасти свою душу. На думку всіх великих авторів, число проклятих більше, ніж число вибраних. Це не моя думка, це спільна думка святих, які писали, що число проклятих перевищує число вибраних. Подумайте, дорогі друзі, якщо число проклятих більше, ніж вибраних, на думку св. Августина, св. Йоана Золотоустого, св. Альфонса, с. Луції і багатьох інших святих, то чому ви думаєте, що саме ви будете зараховані до меншого числа вибраних. Чи є у вас розписка, що будете в Раю? Таку розписку отримала Луція. Діва Марія пообіцяла дітям: «Я візьму вас до Раю». Вона дала їм таку розписку, але нам Вона її не дала. Вона сказала: «Кайтесь, моліться до Непорочного Серця Марії». Оце нас і потішає. «Ви бачили пекло, куди потрапляють душі бідних грішників. Щоби їх врятувати, Господь хоче встановити у світі почитання Мого Непорочного Серця. Якщо буде зроблено те, що Я вам скажу, то буде врятовано багато душ і настане мир. Війна закінчиться». Але ми знаємо, що не послухали того, про що Вона просила. Діва Марія багато разів просила у Фатімі, але Її не послухали. «Якщо ж не припинять ображати Господа, то під час понтифікату Пія ХІ розпочнеться друга, ще страшніша війна». Це була Друга світова війна. «Якщо ви побачите, що ніч осяяна незвичайним світлом, то знайте, що це великий знак, який Господь вам дає». Це було Північне світло (Полярне сяйво). Моя мама народилась у 1925 р., вона ще жива, а цей знак бачила на власні очі. Згадувала, що небо було червоне, і всі вони думали, що там, на цьому пагорбі, де стояв великий будинок, велике господарство, сталася пожежа. Навіть пожежники виїхали на допомогу. Потім думали, що горить десь далі – на Констанцькому озері. Телефонували туди – і з’ясувалось, що це було атмосферне явище – Північне світло (Полярне сяйво). Це було незвичайно і страшно. А потім почалась Друга світова війна. Тому що не слухали того, що просила Діва Марія. Коли молитесь до Непорочного Серця Діви Марії, то слухаєте те, що вона просила, «і багато душ спасеться завдяки цьому».
Ми з вами ще живі. Ми можемо каятися, ми можемо старатися всіма своїми силами. Св. Альфонс дає нам дуже цікавий приклад. Це був 1604 рік. Два молодих хлопці, міцні, здорові, пішли злою дорогою – вели аморальне життя. Одного разу пішли у дім розпусти, після цього один пішов додому і по дорозі згадав, що він обіцяв декілька років тому кожного вечора молитись три рази «Богородице Діво». Помолився. А його товариш ще залишився у тому домі. Зранку з’явився йому цей друг у вогні і страшним голосом сказав: «Мене вбили. Я в пеклі. Там, біля цього місця, де ти мене залишив, мій труп». Він дуже злякався, а потім подумав, можливо, це галюцинація, проте пішов подивитись, чи дійсно є труп. І справді побачив його, він лежав чорний, як вугілля. Після цього, переляканий, він пішов у монастир францисканців, подзвонив у двері і сказав, що хоче вступити в монастир, хоче каятися. Вони знали, що це аморальна людина і сказали: «Таких, як ти, ми 100 років не беремо. Іди геть». Ще раз подзвонив і сказав: «Я вас благаю, послухайте мене. Мій товариш загинув. Він у пеклі і мені з’явився. Я хочу справді каятись, не хочу потрапити туди, де потрапив він. Я бачив проклятого». Після цього монахи послали двох братів-францисканців з ним, і ті побачили обгорілого трупа, чорного, як вуголь. Тоді йому повірили і взяли в монастир. Був у нього великий термін покаяння, потім його прийняли в монашого чину, а пізніше він став священиком. Його відправили в Японію. І там у 1624 р. він помер як святий мученик. Це був отець Рікардо. Тепер святий на Небесах. Він пролив кров за Христа, а його товариш – проклятий у пеклі. А грішили однаково. Це дуже важливий момент. Всі люди грішні. А тут, бачите, різниця. Одна людина прибігає за допомогою до Діви Марії, Матері Божої, яка його рятує. А той, хто не любив Діву Марію, пропав назавжди. У цьому мудрість: дитина Марії ніколи не пропаде. Це для нас теж дуже важливо. Всім серцем любімо Марію, щоб Вона допомогла нам потрапити до раю. і захоронила від пекельного вогню.
Встаньмо на коліна перед Розп’яттям і дякуймо Христові, що не дав нам побачити пекельного вогню. Просімо ласки у Нього, щоб ніколи не дав нам побачити пекла.
