Благовіщення Пречистої Діви Марії

Катехизмова частина

Пречиста Діва Марія – приклад і Вчителька віри

Пресвята Діва Марія навчає нас віри і випрошує її для нас за натхненням Святого Духа в Госпо­да. Ця надприродна чеснота допо­магає нам визнавати за правду усе те, що Бог об’явив, а свята Като­лицька Церква подає до віруван­ня. Це наслідок потуги Божої Ла­ски, науки Церкви й нашої праці. Наскільки така віра є необхідною, об’явив нам сам Христос Господь: «Хто увірує і охреститься, той буде спасенний» і проголосив словами апостолів: «Без віри неможливо подобатись Богу». «Хто вірує в Сина – живе життям вічним. Хто не вірує в Сина, той життя не по­бачить, – гнів же Божий над та­ким перебуває». Віра Пресвятої Діви Марії була великою упродовж всього Її життя, проте найбільшою вона була у мить Благовіщення. «Ось зачнеш у лоні й породиш сина, й даси йому ім’я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишньо­го назветься». Таку ось новину благовістує Архангел покірній Ді­виці Марії. Справді, це дивні і нез­розумілі речі; бо тяжко повірити, що Дівиця зачне і породить сина, залишаючись Дівою, і що цей син буде Божим Сином і сином Дівиці; що Вічний стане смертним, Без­межний – немовлятком; Творець – створінням; Бог – людиною. Марія, повіривши, що це справжнє Боже післаництво, а не якась омана, не вагається ні на мить, і хоч не розу­міє, проте вірить. Вона не запитує, чи це можливо, не досліджує, як це відбудеться, не піддає сумніву Божі таємниці, не вимагає диво­вижних прикмет, як вимагав цього король Ахаз. Її хвилює лише одне – дівоцтво. Коли Вона почула, що зачне від Святого Духа без шкоди своєму дівоцтву, відповідає з по­кірною простотою: «Ось, я Господ­ня слугиня, і хай мені станеться по твоєму слову. Я вірю, Ангеле, у все те, що Бог через тебе мені об’явив, бо я знаю, що Він може виконати більше, ніж я розумію, і що в Господа не існує нічого не­можливого».

Подібний випадок трапив­ся й у Старому Завіті: в Авраама теж була міцна віра, бо коли він підносив меч на погубу Ісаака, то не сумнівався у тому, що Господня обітниця справдиться, а з покоління цього сина вийде Очі­куваний всіх народів. Віра Марії була більшою і покірнішою, бо Господь об’явив Їй незрівнянно глибші і важчі до розуміння таєм­ниці. Архангел приходить і до нас з посланням, котре вимагає віри, і цей Архангел – свята Церква. Але наша віра вимагає від нас знач­ но менших зусиль, бо ця свята Церква сяє більшим блиском від Архангела, надміром див, проро­кувань і Ласк подарованих світу, мужньо пережитих переслідувань. Вона скарбниця великих доробків численних свідоцтв, нагромадже­них впродовж 20-ти століть. Свята мати Церква отримала від Бога дар непомильності, голосячи об’явлені правди, тому кожний із нас може разом з Апостолом відважно ска­зати: «Дяку складаю тому, хто мені дав силу…». Хай же і твоя віра буде покірна, і не запитуй з віроломними євреями, чи це мож­ливо, не запитуй з дияволом, чому так а не інакше, чи Бог це вчинив або приказав; не досліджуй зух­вало Божих таємниць і вироків, ставлячи Господа Бога на судище власного розуму; але, як оці Се­рафими, яких бачив пророк Ісая, що двома крилами літали, а двома закривали свої обличчя. Так і тобі треба простягати серце мов кри­ла і підноситися до Бога вчинками любові, і водночас принижувати свій розум глибокою і покірною вірою. Простоті віри не стане на заваді її глибше пізнання, бо Най­вища Мудрість каже про себе: «Усі ті, що мене роз’яснюють, отрима­ють вічне життя». Крім вивчення Божого Слова існують інші засо­би, як от: духовне читання і роз­важання, палка любов до Господа Бога. Бо вона сприяє зросту душі і не раз випрошує в Бога неймовір­не освячення, яке не можуть дати ані гострий розум, ані велика вче­ність. Із джерела любові черпали це глибоке знання про Божі речі неосвічені люди: св. Франциск з Асижу, св. Пасхалій, св. Дидак… Навіть визначні богослови дивува­лись цьому. Саме з цього джерела черпали надприродну мудрість де­які невісти, ця мудрість пронизує писання св. Мехтильди, св. Бригі­ди, св. Катерини Сієнської, св. Те­рези й інших.

Марія не тільки повірила, але віддано виконала усе те, в що по­вірила: «Ось я Господня слугиня, і хай мені буде по твоєму слову», – говорить Вона у мить Благові­щення і повторює впродовж усьо­го життя. Марія усвідомлювала, що бути Матір’ю Спасителя – оз­начає брати участь у Його працях, приниженнях і болях. Бо сказа­ла: «Хай мені станеться…», Вона не цурається трудів, не тремтить перед упокоренням, не втікає від болю, Її прагнення – любити Бога, освячуватися і спасати людей. Отже, віра Марії була живою, і ця віра принесла світові життя. І ти май живу віру, тобто віру ожив­лену любов’ю, яка проявляється в добрих вчинках. За прикладом Марії невпинно повторюй у своєму житті: «Ось, я Господня слугиня, хай мені станеться за твоїм сло­вом»; віддано виконуй Божу Волю, йди вслід за Христом і незважаючи на труди, впокорення і болі, на­магайся завжди думати, бажати, розмовляти, працювати, терпіти, як цього навчає тебе св. Віра. По­віривши в мить Благовіщення, Ма­рія ніколи не сумнівалася, хоча в Її житті було чимало суворих випро­бувань, які пронизували все жит­тя, почавши від Вифлеєма, Єгипту і Назарета, аж до Голгофи.

Одне слово, живи з вірою. Хай і твоя віра буде міцна і витривала, щоб її не захитали життєві нега­разди, людське глузування, гострі ікла диких звірів, принади світу... Можливо, Бог не вимагає від тебе покласти на вівтар Правди своє життя, однак не сумнівайся у тому, що випробувань буде чимало. Ви­пробування – це, передусім, спо­куси супроти св. Віри, тобто недо­вірливі думки, які підсуває диявол або людська гординя. Такі доко­ри можна зустріти в розмовах, у книгах і часописах. Що ж робити? Найперше, ті нашіптування проти віри треба долати актами любові, а не ставати до гри з дияволом; погану книжку, часопис слід від­кинути – кинути в огонь наче ядо­виту гадюку; втікати від пустих бесід, а коли нема можливості це зробити, то треба захищати св. Віру у відповідний спосіб. Переду­сім, остерігайся підлої малодушно­сті до неприятелів святої Церкви і священиків, коли людина мовчить від страху, то наслідує, за слова­ми Пророка, німих, боязких собак: «пси німі, гавкати не можуть…», або ще гірше, коли людина від­рікається від своїх переконань. Сам Господь Христос попереджує: «Хто ж Мене зречеться перед людьми, того і Я зречусь перед От­цем Моїм Небесним». Також осте­рігайся пристрасті, особливо пиха­тості і розбещеності, бо вони дуже швидко гасять світло віри, і в душі випалюють усе те, що шляхетне, чудове, Боже.

Марія своєю вірою врятувала наші душі. Один із Вчителів Цер­кви, звертаючись до Богородиці, каже: «О, Маріє, Твоя віра вряту­вала не тільки Тебе, але й увесь рід людський. Щаслива та, що по­вірила». Благословення, яке при­несла віра Марії, не закінчилося і ніколи не закінчаться. Марія ще за життя зміцнювала віру Апостолів і випрошувала для них у свого Сина світла Святого Духа, що вимагало чимало зусиль. І сьогодні, сидячи на троні Слави, Вона не перестає благати, щоб усі пізнали Небесно­го Отця і Того, Якого Він прислав у світ – Ісуса Христа. Святий Кирило доречно звертається до Пресвятої Діви: «Ти – жезл справжньої віри, перед Тобою схиляється Пресвята Трійця, і Святий Хрест шанований у всьому світі». Хто в стані розпо­вісти про численні, інколи навіть чудесні, навернення поган, євреїв, недовірків і єретиків за посеред­ництвом Марії.

Ти також усіма силами нама­гайся поширювати святу Віру. Допомагай священикам у їхній апостольській праці, хоча у тебе інший фах, а місіонарям – фінан­совою підтримкою; навчай катехи­зи дітей і простачків; роздавай ду­ховну літературу і часто благай: «О Мати, Світло світу, змилосер­дися над душами, які затьмарені гріховними пороками, випроси у Найсвятішого Серця Твого Сина для них Ласку світла святої Віри, щоб вони повірили в єдину Правду і ходили у світлості Божій.

У 17 ст. жив дуже шанобливий і в богословських науках досвідче­ний священик Іван Олієр. Юнаком він перечитав багато книг. Най­більший вплив до набуття живої і надприродної віри мало на нього щоденне побожне відмовляння мо­литви «Богородице Діво». Він від­мовляв її кожного разу, коли щось перечитував і знаходив там для себе незрозуміле.

В Італії один чоловік втратив віру, вступивши до поганого това­риства. Він також вступив у масон­ську ложу, де впродовж 30 років ревно працював проти Католиць­кої Церкви. Купивши в Римі вели­кий будинок, переселився туди зі своєю родиною. Поруч з його бу­динком була Церква Матері Божої Любові. Він інколи відвідував храм, але не для того, щоб молитись, а щоб поглузувати з простачків. Одного разу чолов’яга спіткнувся й у трьох місцях зламав ногу. Ця подія прикувала його надовго до лікарняного ліжка. Саме тоді йому приснився сон. Він входить до свя­тині Пречистої Діви і бачить перед брамою напрочуд гарну невісту, яка промовила до нього: «Я бачу, що ти хочеш увійти у святиню, од­нак твоя кульгавість не дозволяє тобі зробити це. Відкинь милиці – і стань здоровим». У цю мить чо­ловік прокинувся і розповів своїй дружині про чудернацький сон. Жінка була практикуючою христи­янкою і ревною почитателькою Богородиці, тому заохочувала його благати в Неї допомоги. Чо­ловік спробував підвестися з ліж­ка: його подиву не було меж, коли він помітив, що від обтяжливого каліцтва не залишилось і сліду. Це видиме чудо навернуло його до Бога, й у 1896 році він публіч­но виявив свої помилки, покинув секту і побожно приступив до Св. Причастя. Письмову згад­ку свого одужання він залишив у Церкві Пресвятої Діви.

Підготував
о. Василь Карбунишин, СБССЙ