Во ім’я Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі браття і сестри, беремо участь у відпустовій Святій Літургії з нагоди приміції о. Богдана і о. Юрія. Сердечно вітаю дорогих отців-приміціянтів, священиків Братства Свя- того Священномученика Йосафата, сестер-монахинь, а також родину, батьків та близьких. Сьогодні на Святій Літургії молимось неустанно і просимо щедрих ласк і благословення для нововисвячених священиків Юрія і Богдана.
Що насправді, дорогі браття і сестри, сьогодні відбувається і якою є основа покликання до духовного стану? Для продовження своєї місії Ісус Христос заснував Церкву: «Петре, ти скала. На цій скалі побудую Свою Церкву і ворота пекла її не переможуть». Господь вибрав 12 апостолів і 72 учнів – тих, які мали сіяти зерно Божої науки: «Ідіть навчайте всі народи і голосіть всьому сотворінню Євангеліє – Добру новину». Отже, священик отримав владу не від держави, не від міністра, а від Самого Бога. Тому, дорогі браття і сестри, священство – це не професія, це – покликання, про що завжди потрібно пам’ятати та на голошувати, бо здебільшого сьогодні в модерному світі ми ставимо священство серед інших професій, і це зовсім неправильно. Тому що це єдине покликання, яке Господь Бог вибрав серед усіх, подібно як у Старому Завіті було вибрано коліно Леві. Прийшовши на Святу землю, кожне покоління (коліно) отримало свій наділ, окрім них, адже левіти не отримали від Господа Бога нічого через те, що не мали пильнувати землі, поля, а лише престол – жертовник Всемогутнього Господа Бога, повинні були жити з нього, виконувати Закони і Заповіді Всевишнього Бога. Це було старозавітнє священство. Брат Мойсея – Арон був первосвящеником.
Далі дізнаємось про новозавітнє священство: «Прийміть Духа Святого. Ідіть у світ, кому відпустите гріхи – тому відпустяться, а кому затримаєте – тому затримаються». На Тайній Вечері Ісус Христос бере хліб і чашу з вином, благословляє і каже: «Прийміть, їжте. Це є Тіло Моє. Пийте з неї всі. Це є Чаша Нового Завіту. Робіть це на спомин про Мене». Властиво, тут відрізняється католицьке священство від протестантського душпастирства. За часів Мартіна Лютера протестанти перервали нероздільну цілісність духовенства. У них немає єпископів, апостольського священства, на відміну від Святої Католицької Церкви, яка зберегла в собі все те, що бере початок від апостолів. Це дуже важливо! Часто чуємо від людей, що не обов’язково йти до церкви, можна самому перечитати, послухати проповідь на YouTubі…. Але ж недільна Євхаристія – це не лише Євангеліє і слухання Слова Божого. Ми збираємся, щоб разом принести безкровну Жертву Тіла і Крові Божого Сина. А що ви вдома можете принести? Звісно, хворим дозволяється слухати радіотрансляцію Служби. Але якщо є церква і ти можеш брати участь у Службі Божій в неділю, а опускаєш цю нагоду – робиш тяжкий гріх. Це і є те священство, яке хотів бачити Христос: «Ідіть навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь». «Як Моє Слово зберігали, так і ваше слово будуть зберігати», «Але пам’ятайте, що учень не є більший за вчителя», «Як Мене переслідували, так і вас будуть переслідувати», «Я вас вибрав від світу», – каже Христос Спаситель. І тому ми розуміємо, дорогі браття і сестри, до чого покликане католицьке священство. На висвяченні минулої неділі владика мав дуже гарну проповідь, де акцентував на тому, що сьогодні світ дивиться на священство ледь не, як на екстрасенсів, якихось чарівників, ворожбитів, які повинні все знати, робити і т. д. Але до чого покликаний католицький священик? Приводити людські душі до дому Отця – головне завданням католицького священика. Бог дав тобі владу, ти не екстрасенс і не маг, ти повинен допомагати людям. Ти молишся за них, підтримуєш в терпіннях та випробуваннях, але, як і всі люди, є хворим чи немічним в деяких моментах. Маємо довіряти й уповати на Бога і казати як Ісус Христос: «Да будет воля Твоя. Якщо хочеш, Боже, відійми від мене цю чашу, але нехай не буде моя воля, але Твоя воля хай буде, Боже». І тому священик має у своїх руках отой надприродний дар оздоровлення сумління, загоювання ран стражденних людських душ, він має давати людям Самого Ісуса в Євхаристії, відправляти Найсвятішу Безкровну Жертву Тіла і Крові нашого Спасителя Ісуса Христа. Ось до цього є покликаний священик – виконати місію, яку поклав на нього Сам Бог.
Священик – це не гонор, гідність священства полягає в тому, що ти всюди, де б не був, респектуєш Пана Бога, ти є Його представником на землі, бо Він дав тобі цю владу.
Ми бачимо, як Христос ставився до людей. Він йшов туди, де всі боялися навіть наблизитись, пригортав прокажених, хворих, немічних. Напевно, багато з вас бачили фільм про отця Даміана – апостола прокажених. Він добровільно прибув на острів, куди відсилали прокажених. Кораблі не підпливали надто близько, тому скидали харчі у воду. Отець Даміан, монах Найсвятіших Сердець Ісуса і Марії, поїхав проповідувати і рятувати людські душі на цей острів смерті. Нога католицького священика ступає на землю прокажених – острів Молокаї. Він навертає людей, будує святиню, проповідує, уділяє Святі Тайни. Сам заразився проказою та помер, яко мученик.
Схоже ми маємо і в нашому житті: ще живуть свідки тих кровавих подій, коли з наших греко-католицьких священиків саджали в тюрми та відправляли в Сибір, вби- вали дітей та цілі родини за визнання своєї віри, але вони мужньо та витривало вистоювали докінця. Чому ж вони йшли на такі жертви? А тому, що вірили в Євангеліє. Не тільки голосили Його, але жили згідно Писання. А Слово Боже каже: «Я Добрий Пастир. А Добрий Пастир, якщо бачить вовка, не втікає, не ховається, а встає наперед отари і готовий віддати своє життя». Саме тому ми мали тих добрих пастирів – наших десять єпископів, які віддали своє життя в Сибіру, їх катували, мордували, палили вогнем, але вони ревно витримали у вірі до смерті.
Звичайно, ми живемо в інших умовах. Ніхто нікого не відправляє в Сибір, але сучасність потребує того слова Божої Істини і Правди. Живемо в такому балагані, що людина не може відрізнити, яка Церква є правдивою, а яка – ні. Зараз будується Вавилонська вежа при вирішенні питання, до якої церкви ходити. І кожен священик наражає себе на велику небезпеку. Адже, коли він голосить правду Божої Істини, він не повинен подобатися людям і говорити лише те, що вони хочуть почути. Не можна приймати більш вигідну сторону чи позицію, бо там більше людей, або туди ходить президент чи інші і т. д. Священик має бути дуже пильним, готовим віддати своє життя за Слово Боже. Тому ми вкотре бачимо, що священик – це велика гідність і разом з тим – небезпека. Бо добрий священик немає відступити ані півкроку назад від Христової віри та науки.
І тому сьогодні, дорогі мої браття і сестри, ми молимось і просимо благословення для отців-приміціянтів Юрія і Богдана. Просимо для них дарів Святого Духа, аби з їхньою допомогою вони не тільки були добрими священиками, але, щоб були святими священиками. Звичайно, не завжди ця святість є. Часто і священик може впасти, а потім стати на коліна перед іншим священиком, щоб просити прощення і визнати свої гріхи. Тому не треба зловтішатися: «О, я бачила, як той священик зробив». Якщо ви і справді побачили упадок, то помоліться за нього, щоб Бог підняв його з колін, а не кричіть про це на весь світ. Що ж тоді доброго робите ви? Петро також зробив зле: тричі відрікся від Христа, але потім встав і сказав: «Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе».
І останнє, дорогі молоді, батьки! Ви боїтеся тієї Правди та Божої істини. Часто чую: «А бути священиком важко, це мені не під силу». Дорогий хлопче, дівчино, а ти думаєш – бути добрим татом чи мамою легко? Питаю вас: «А зберегти шлюб – це легко? Сьогодні жахлива та страшна статистика: з тих, що реєструються, – 60% розлучень і лише 40% шлюбів зберігають вірність присязі. На жаль, 60% шлюбів розлучаються. Але ж ви йшли до шлюбу, все було гарно. Ви ходили, будували, мріяли. І що сталося? А скільки серед тих людей опісля впали в алкоголь, наркотичну залежність?! А скільки тих людей «підсіли» на гральні автомати, пішли манівцями, мають другу-третю-четверту-п’яту жінку?! І скільки тих людей, які потім не користають зі Святих Тайн – Сповіді і Святого Причастя?! Тобі це не страшно?! А ти впевнений, що будеш добрим батьком, що ти добре виховаєш тих дітей, яких Бог дав тобі? А ти впевнена, що твоє місце – бути доброю мамою? Подивися, скільки сьогодні є нещасних матерів і батьків. У чому ж тоді різниця складності між священичим та світським покликаннями? Священик завжди має гарантію, що Той, Якому він присягав, Христос Спаситель, його ніколи не зрадить, що Бог завжди має відкрите для нього серце і душу. І навіть, якщо священик впав, то Ласка Божа його підносить. А в супружому житті такого немає – скільки чоловіків, жінок розбиті, розчаровані пішли блудними дорогами і манівцями. А як розпізнати те покликання? Якщо твоя дитина горнеться та біжить до церкви, якщо вона любить молитися, ти маєш допомогти дитині – не боятися, а допомогти і сказати, і час від часу нагадати: «А може, Бог тебе кличе, дитино, до себе, а може, ти був би добрим священиком, а може, ти була б доброю монахинею? Я бачу, що ти любиш Бога, читаєш духовну літературу, молишся». А не казати: «Та нащо ти гониш до церкви, вистачить, то забагато». Ти ніколи не програєш. Так, хоч одне і друге життя є важким. На землі нічого немає легкого, але духовне життя має глибокий сенс та зміст. Ти віддаєш своє серце, тіло і душу Господу Богу. Він є Твоїм Обручником та Провідником. І не треба плакати, що ваша дитина не буде мати дітей. Ні, священик має дуже багато дітей – катехизи, шлюби, вінчання і так далі – це все його діти, духовні діти, за яких він переживає, молиться, готовий їм послужити. Чи кличуть в лікарню, чи вдома якась тривога, він завжди готовий прийти помолитися, порадити своїм духовним дітям. І ви часто цього навіть не знаєте…
Відвідуючи Святу Землю, люблю залишитись ще там наодинці на тиждень чи два, і годинами можу бути на Гробі Господньому. Інколи йду чи просто відбуваю Хресну Дорогу, на думку приходять біди, потреби і проблеми вірних: молюся за особу, яка паралізована, інша родина має клопіт і т. д. Ти розумієш, що маєш обов’язок перед Господом Богом, знаєш, що це твої духовні діти, а в тій родині не мають дітей – просять Бога, і я прошу. І тому це духовне батьківство, дорогі браття і сестри, є дуже і дуже велике, є, направду, святим. Пам’ятай, юначе, дівчино, що, коли ти підеш за Христом – нічого не втратиш, але збагатишся ти та твоя сім’я. Саме тому це дуже важливе духовне покликання, бо якщо є в нашому народі ті, які посвячуються на службу Господу Богові, то такий народ має духовний захист, є сильним, має духовний щит проти ворогів. Але народ, який не має такого захисту, де порожні монастирі, де на священство дивляться, як на професію, а не покликання, там дійсно велика біда і трагедія. Тому сьогодні взиваю до вас, молоді особи: «Не бійтеся Христа!» Той світ нікого ще до нічого доброго не довів. Що б ми не посідали, яким багатством не володіли, все це залишимо, а піде за нами наше життя та добрі чи злі вчинки. Тому сьогодні також молімся на тій Святій Літургії за добрі і святі покликання до стану священичого і монашого.