«Приводити людські душі до дому Отця - головне завдання католицького священика»

Во ім’я Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі браття і сестри, беремо участь у відпустовій Святій Літургії з нагоди приміції о. Богдана і о. Юрія. Сердечно вітаю дорогих отців-при­міціянтів, священиків Братства Свя- того Священномученика Йосафата, сестер-монахинь, а також родину, батьків та близьких. Сьогодні на Святій Літургії молимось неустанно і просимо щедрих ласк і благосло­вення для нововисвячених свяще­ників Юрія і Богдана.

Що насправді, дорогі браття і сестри, сьогодні відбувається і якою є основа покликання до ду­ховного стану? Для продовження своєї місії Ісус Христос заснував Церкву: «Петре, ти скала. На цій скалі побудую Свою Церкву і во­рота пекла її не переможуть». Го­сподь вибрав 12 апостолів і 72 учнів – тих, які мали сіяти зерно Божої науки: «Ідіть навчайте всі народи і голосіть всьому сотво­рінню Євангеліє – Добру новину». Отже, священик отримав владу не від держави, не від міністра, а від Самого Бога. Тому, дорогі браття і сестри, священство – це не про­фесія, це – покликання, про що завжди потрібно пам’ятати та на ­голошувати, бо здебільшого сьо­годні в модерному світі ми ставимо священство серед інших професій, і це зовсім неправильно. Тому що це єдине покликання, яке Господь Бог вибрав серед усіх, подібно як у Старому Завіті було вибрано коліно Леві. Прийшовши на Святу землю, кожне покоління (коліно) отрима­ло свій наділ, окрім них, адже ле­віти не отримали від Господа Бога нічого через те, що не мали пиль­нувати землі, поля, а лише престол – жертовник Всемогутнього Госпо­да Бога, повинні були жити з ньо­го, виконувати Закони і Заповіді Всевишнього Бога. Це було старо­завітнє священство. Брат Мойсея – Арон був первосвящеником.

Далі дізнаємось про новоза­вітнє священство: «Прийміть Духа Святого. Ідіть у світ, кому відпусти­те гріхи – тому відпустяться, а кому затримаєте – тому затримаються». На Тайній Вечері Ісус Христос бере хліб і чашу з вином, благословляє і каже: «Прийміть, їжте. Це є Тіло Моє. Пийте з неї всі. Це є Чаша Но­вого Завіту. Робіть це на спомин про Мене». Властиво, тут відрізняється католицьке священство від про­тестантського душпастирства. За часів Мартіна Лютера протестанти перервали нероздільну цілісність духовенства. У них немає єписко­пів, апостольського священства, на відміну від Святої Католицької Церкви, яка зберегла в собі все те, що бере початок від апостолів. Це дуже важливо! Часто чуємо від людей, що не обов’язково йти до церкви, можна самому перечитати, послухати проповідь на YouTubі…. Але ж недільна Євхаристія – це не лише Євангеліє і слухання Слова Божого. Ми збираємся, щоб разом принести безкровну Жертву Тіла і Крові Божого Сина. А що ви вдома можете принести? Звісно, хворим дозволяється слухати радіотран­сляцію Служби. Але якщо є церква і ти можеш брати участь у Службі Божій в неділю, а опускаєш цю на­году – робиш тяжкий гріх. Це і є те священство, яке хотів бачити Хри­стос: «Ідіть навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Свя­того Духа. Амінь». «Як Моє Слово зберігали, так і ваше слово будуть зберігати», «Але пам’ятайте, що учень не є більший за вчителя», «Як Мене переслідували, так і вас будуть переслідувати», «Я вас ви­брав від світу», – каже Христос Спаситель. І тому ми розуміємо, дорогі браття і сестри, до чого по­кликане католицьке священство. На висвяченні минулої неділі вла­дика мав дуже гарну проповідь, де акцентував на тому, що сьогодні світ дивиться на священство ледь не, як на екстрасенсів, якихось чарівників, ворожбитів, які повин­ні все знати, робити і т. д. Але до чого покликаний католицький свя­щеник? Приводити людські душі до дому Отця – головне завданням католицького священика. Бог дав тобі владу, ти не екстрасенс і не маг, ти повинен допомагати людям. Ти молишся за них, підтримуєш в терпіннях та випробуваннях, але, як і всі люди, є хворим чи немічним в деяких моментах. Маємо довіря­ти й уповати на Бога і казати як Ісус Христос: «Да будет воля Твоя. Якщо хочеш, Боже, відійми від мене цю чашу, але нехай не буде моя воля, але Твоя воля хай буде, Боже». І тому священик має у своїх руках отой надприродний дар оз­доровлення сумління, загоювання ран стражденних людських душ, він має давати людям Самого Ісуса в Євхаристії, відправляти Найсвя­тішу Безкровну Жертву Тіла і Кро­ві нашого Спасителя Ісуса Христа. Ось до цього є покликаний свяще­ник – виконати місію, яку поклав на нього Сам Бог.

Священик – це не гонор, гід­ність священства полягає в тому, що ти всюди, де б не був, респек­туєш Пана Бога, ти є Його пред­ставником на землі, бо Він дав тобі цю владу.

Ми бачимо, як Христос ставив­ся до людей. Він йшов туди, де всі боялися навіть наблизитись, при­гортав прокажених, хворих, неміч­них. Напевно, багато з вас бачили фільм про отця Даміана – апостола прокажених. Він добровільно при­був на острів, куди відсилали про­кажених. Кораблі не підпливали надто близько, тому скидали харчі у воду. Отець Даміан, монах Най­святіших Сердець Ісуса і Марії, по­їхав проповідувати і рятувати люд­ські душі на цей острів смерті. Нога католицького священика ступає на землю прокажених – острів Мо­локаї. Він навертає людей, будує святиню, проповідує, уділяє Святі Тайни. Сам заразився проказою та помер, яко мученик.

Схоже ми маємо і в нашому житті: ще живуть свідки тих кровавих подій, коли з наших греко-като­лицьких священиків саджали в тюрми та відправляли в Сибір, вби- вали дітей та цілі родини за ви­знання своєї віри, але вони мужньо та витривало вистоювали докінця. Чому ж вони йшли на такі жертви? А тому, що вірили в Євангеліє. Не тільки голосили Його, але жили згідно Писання. А Слово Боже каже: «Я Добрий Пастир. А Добрий Пастир, якщо бачить вовка, не вті­кає, не ховається, а встає наперед отари і готовий віддати своє жит­тя». Саме тому ми мали тих добрих пастирів – наших десять єпископів, які віддали своє життя в Сибіру, їх катували, мордували, палили вог­нем, але вони ревно витримали у вірі до смерті.

Звичайно, ми живемо в інших умовах. Ніхто нікого не відправляє в Сибір, але сучасність потребує того слова Божої Істини і Правди. Живемо в такому балагані, що лю­дина не може відрізнити, яка Цер­ква є правдивою, а яка – ні. Зараз будується Вавилонська вежа при вирішенні питання, до якої церкви ходити. І кожен священик наражає себе на велику небезпеку. Адже, коли він голосить правду Божої Іс­тини, він не повинен подобатися людям і говорити лише те, що вони хочуть почути. Не можна приймати більш вигідну сторону чи позицію, бо там більше людей, або туди хо­дить президент чи інші і т. д. Свя­щеник має бути дуже пильним, го­товим віддати своє життя за Слово Боже. Тому ми вкотре бачимо, що священик – це велика гідність і ра­зом з тим – небезпека. Бо добрий священик немає відступити ані пів­кроку назад від Христової віри та науки.

І тому сьогодні, дорогі мої брат­тя і сестри, ми молимось і проси­мо благословення для отців-при­міціянтів Юрія і Богдана. Просимо для них дарів Святого Духа, аби з їхньою допомогою вони не тільки були добрими священиками, але, щоб були святими священиками. Звичайно, не завжди ця святість є. Часто і священик може впасти, а потім стати на коліна перед іншим священиком, щоб просити про­щення і визнати свої гріхи. Тому не треба зловтішатися: «О, я бачила, як той священик зробив». Якщо ви і справді побачили упадок, то по­моліться за нього, щоб Бог підняв його з колін, а не кричіть про це на весь світ. Що ж тоді доброго ро­бите ви? Петро також зробив зле: тричі відрікся від Христа, але потім встав і сказав: «Господи, Ти зна­єш, що я люблю Тебе».

І останнє, дорогі молоді, бать­ки! Ви боїтеся тієї Правди та Бо­жої істини. Часто чую: «А бути священиком важко, це мені не під силу». Дорогий хлопче, дівчино, а ти думаєш – бути добрим татом чи мамою легко? Питаю вас: «А збе­регти шлюб – це легко? Сьогодні жахлива та страшна статистика: з тих, що реєструються, – 60% роз­лучень і лише 40% шлюбів збері­гають вірність присязі. На жаль, 60% шлюбів розлучаються. Але ж ви йшли до шлюбу, все було гарно. Ви ходили, будували, мріяли. І що сталося? А скільки серед тих лю­дей опісля впали в алкоголь, нар­котичну залежність?! А скільки тих людей «підсіли» на гральні авто­мати, пішли манівцями, мають дру­гу-третю-четверту-п’яту жінку?! І скільки тих людей, які потім не ко­ристають зі Святих Тайн – Спові­ді і Святого Причастя?! Тобі це не страшно?! А ти впевнений, що бу­деш добрим батьком, що ти добре виховаєш тих дітей, яких Бог дав тобі? А ти впевнена, що твоє місце – бути доброю мамою? Подивися, скільки сьогодні є нещасних мате­рів і батьків. У чому ж тоді різни­ця складності між священичим та світським покликаннями? Свяще­ник завжди має гарантію, що Той, Якому він присягав, Христос Спа­ситель, його ніколи не зрадить, що Бог завжди має відкрите для нього серце і душу. І навіть, якщо свяще­ник впав, то Ласка Божа його під­носить. А в супружому житті такого немає – скільки чоловіків, жінок розбиті, розчаровані пішли блуд­ними дорогами і манівцями. А як розпізнати те покликання? Якщо твоя дитина горнеться та біжить до церкви, якщо вона любить моли­тися, ти маєш допомогти дитині – не боятися, а допомогти і сказати, і час від часу нагадати: «А може, Бог тебе кличе, дитино, до себе, а може, ти був би добрим свяще­ником, а може, ти була б доброю монахинею? Я бачу, що ти любиш Бога, читаєш духовну літературу, молишся». А не казати: «Та нащо ти гониш до церкви, вистачить, то забагато». Ти ніколи не програєш. Так, хоч одне і друге життя є важ­ким. На землі нічого немає легкого, але духовне життя має глибокий сенс та зміст. Ти віддаєш своє сер­це, тіло і душу Господу Богу. Він є Твоїм Обручником та Провідником. І не треба плакати, що ваша дити­на не буде мати дітей. Ні, священик має дуже багато дітей – катехизи, шлюби, вінчання і так далі – це все його діти, духовні діти, за яких він переживає, молиться, готовий їм послужити. Чи кличуть в лікарню, чи вдома якась тривога, він завжди готовий прийти помолитися, пора­дити своїм духовним дітям. І ви ча­сто цього навіть не знаєте…

Відвідуючи Святу Землю, лю­блю залишитись ще там наодин­ці на тиждень чи два, і годинами можу бути на Гробі Господньому. Інколи йду чи просто відбуваю Хресну Дорогу, на думку приходять біди, потреби і проблеми вірних: молюся за особу, яка паралізова­на, інша родина має клопіт і т. д. Ти розумієш, що маєш обов’язок перед Господом Богом, знаєш, що це твої духовні діти, а в тій родині не мають дітей – просять Бога, і я прошу. І тому це духовне батьків­ство, дорогі браття і сестри, є дуже і дуже велике, є, направду, свя­тим. Пам’ятай, юначе, дівчино, що, коли ти підеш за Христом – нічого не втратиш, але збагатишся ти та твоя сім’я. Саме тому це дуже важ­ливе духовне покликання, бо якщо є в нашому народі ті, які посвячу­ються на службу Господу Богові, то такий народ має духовний захист, є сильним, має духовний щит про­ти ворогів. Але народ, який не має такого захисту, де порожні монас­тирі, де на священство дивляться, як на професію, а не покликання, там дійсно велика біда і трагедія. Тому сьогодні взиваю до вас, моло­ді особи: «Не бійтеся Христа!» Той світ нікого ще до нічого доброго не довів. Що б ми не посідали, яким багатством не володіли, все це за­лишимо, а піде за нами наше життя та добрі чи злі вчинки. Тому сьо­годні також молімся на тій Святій Літургії за добрі і святі покликання до стану священичого і монашого.

о. Василь Ковпак,

Генеральний настоятель СБССЙ