Придворні для захисту своєї королеви носять при боці меч. Подібно придворний Пресвятої Діви Марії тримає напоготові меч для оборони Її честі. Тим мечем є вервиця. Звідкіля взялося таїнство Св. Вервиці?
У XII ст. св. Домінік, апостольський чоловік, ревно працював над наверненням єретиків, так званих альбігойців. З часом він зауважив, що своїми проповідями не багато зробить, почав молитись: впродовж трьох днів і ночей святий благав помочі й заступництва у Цариці Апостолів про милосердя. У 1208 році йому об’явилась Пресвята Діва і поручила молитву на Св. Вервиці. Вона звеліла поширити це набоженство по всьому світі. Вервицею, наче пращею, він влучив у саме серце секти і тим поборов її, бо, як стверджують історики, він навернув понад тисячу єретиків.
З чого ж складається молитва на вервиці?
Ця чудова молитва складається з Символа віри, Господньої молитви – «Отче наш» та Ангельського привіту, з заклику – Слава Отцю…, з 15 розважань таємниць життя нашого Спасителя і Його Пречистої Матері. Та молитва значима, бо її об’явила Пресвята Діва, а творцем її деяких частин є сам Спаситель чи Архангел Гавриїл, св. Єлизавета, Апостоли і Св. Мати Церква.
Відмовляючи Господню молитву, ми подаєм Господу Богу найважливіші потреби душі і тіла; проказуючи Архангельський привіт, ми водночас прославляємо Пресвяту Діву і тим забезпечуємо собі Її опіку впродовж життя та в годину смерті; проказуючи: «Слава Отцю…», ми вшановуємо Пресвяту Трійцю; розважаючи 15 головних таїнств, ми знову оживлюємо свою віру, подивляємо діла Божої Любові, ідемо крок за кроком вслід за нашим Спасителем на Голгофту в супроводі Пресвятої Матері, вдивляючись у праобраз досконалості та Його прекрасної подоби, і, як наслідок, ми заохочуємось до наслідування. У Св. Вервиці усна молитва поєднується з внутрішньою, тому у ній беруть участь усі порухи душі. До того ж, мабуть, не існує кращого способу проведення роз важань, особливо для простачків, аніж молитва на вервиці; потрібно лишень у кожному таїнстві створити у своїй душі його образ і задуматися над тією подією, яку воно нам пригадує, яких чеснот навчає, які накладає обов’язки. Водночас треба винагороджувати, актами любові, покори, розкаяння. Одне слово, не зосереджуватися тільки на усній молитві, але вникати в її духовну сутність. Молитва на вервиці за своїм змістом є досконалою і доступною для всього загалу. А ще вона наскрізь католицька, пристосовує життя Ісуса і Марії до нашого життя. Вона – вчитель святої мудрості, як для простачка, так і для вченого, милий товариш для мандрівника, котрий вирушає у самотню подорож, чарівною осолодою для недужого, який страждає від безсоння, бажаною потіхою для черниці, котра чуває біля чужого ложа страждання, і для старця, який очікує смерті. Тому закид, що вервиця є нудною і безрезультатною молитвою, є недоречним. Справді, для тих, які не люблять на ній молитися, вона здається нудною, бо у їхніх душах погасла любов, або вона присипана попелом земних прагнень; нудною вона може стати і для того, котрий молиться тільки вустами, а його душа водночас блукає десь далеко. Натомість людина, що любить Господа Бога і роздумує про великі таємниці Св. Віри, знаходить у вервиці справжнє невичерпне джерело думок і почуттів, багато чарівних утіх і благословень.
Але навіщо стільки разів повторювати Богородице Діво? Тому що любов не закохується у вишукані звороти, вона любить повторювати ті самі слова. Бо ж сам Господь Ісус тричі молився в Оливному городі: «Отче, коли хочеш, то віддали від мене цю чашу». Ангели, стоячи перед Божим Престолом, невпинно закликають: «Свят, Свят, Свят…». Св. Франциск Асизький дуже часто говорив: «Бог мій і все моє»; св. Альберт Великий щоденно навколішки відмовляв 150 разів «Богородице Діво». Подібно й у вервиці стільки ж разів повторюється Ангельський привіт, лише для того, щоб краще виразити любов до Пресвятої Діви і тим самим зміцнити дієвість молитви.
І які ж наслідки побожного відмовляння вервиці? Дивовижні. Бо вервиця є книгою Марії, в котрій у стислому викладі є все те досконале, що Божа мудрість вигадала, а Божа любов найкраще виконала; до тієї книги, Марія спроваджує усіх своїх дітей, як великого мудреця, так і покірного, відкриває їм Христові таємниці, через які Вона навчає мудрості Божої, розпалює любов до Бога і ближнього.
Вервиця є сіткою, якою Марія ловить грішників і постійно витягує їх з моря беззаконня на берег милосердя.
Вервиця – це якір, яким Марія схоплює спокушуваних і тримає біля себе, щоб хвилі їх не забрали. Вудка – мотузка, яка закінчується гачком з прикріпленою до нього приманкою і служить для ловлі у глибоких водах.
Вервиця – це ланцюг з 15 елементів, до котрого ми прикріплюємо наші душі; колись рука Марії потягне той ланцюг і підніме у небесну вись усіх тих, хто його міцно тримає.
Вервиця – це охоронний омофор, яким Марія оточує Святу Матір Церкву, і, як мечем, перемагає всіх ворогів, які воюють проти обручниці Христової.
Вервиця знищила секту альбігойців і зламала турецьку потугу під Лепанто. У битві біля Відня (1683 р.) перемога була отримана завдяки молитві на вервиці.
Об’являючись у Люрді Бернадетті Субіру, Пресвята Богородиця тримала в руці вервицю, тому можна з певністю стверджувати, що молитва на ній є милою для Неба. Христові намісники щедрими відпустами підтверджують вагоме значення молитви на вервиці. Папа Лев XIII звелів щоденно спільно відмовляти вервицю у місяці жовтні, який присвячений Матері Божій Цариці Святої Вервиці (1883 р.) Він вбачав дієвий лік у вервиці від головних недуг сьогодення. Не дивно, що духовні вчителі рекомендують його всім без винятку, а один із них відверто каже, що «… не можна навіть припустити, що той, хто живе побожно – молиться і не практикує відмовляння вервиці». Навіть такі досвідчені святі як св. Франциск Ксаверій, св. Карл Боромей, св. Франциск Салезький, св. Альфонс Лігуорі… завзято відмовляли вервицю, як не вдень, то вночі, а деякі були зобов’язані це виконувати вже раніше складеними обітницями. До того ж, вона була улюбленою молитвою таких королів: Людовіка IX, Едварда III, Карла V, Людовіка XIV, Зигмунда III та інших; багатьох полководців, гетьманів, вчених, композиторів, державних діячів. Всі вони мали у своїх грудях велике жертвенне серце, яке палало любов’ю до Католицької Церкви, а тим паче до Св. Вервиці.
Тому і ти, християнська душе, відмовляй щоденно бодай частину вервиці, а якщо ти батько чи мати родини, то докладай якнайбільше зусиль, щоб у твоєму домі відмовляли спільно вервицю перед образом Матері Божої. Палкий шанувальник вервиці – папа Пій IX у своїй промові до паломників з Франції (11 квітня 1877 р.) гаряче рекомендував підтримувати цю духовну практику. Блаженній Марії з Агреди Господь об’явив містичну драбину з багатьма щаблями, якими сходили і виходили Ангели. Він сказав їй: «Моя доню, ця драбина означає життя, чесноти і таємницю моєї Матері; і ти піднімайся тією драбиною вгору, і так дійдеш аж до Мене». І їй здавалось, наче вона йде цією драбиною вгору, на верхівці котрої Марія побачила Небесну Царицю і Самого Царя Всесвіту, який на блискучих таблицях записував законні постулати, над якими вона мала розважати та ретельно їх дотримуватись. Таку драбину з 15 щаблями подає Пресвята Діва своїм слугам у Св. Вервиці, чуває над ними і простягає їм свою помічну руку.
В одному із регіонів Франції страчували 22-річного вбивцю. Коли він піднявся на риштування, вийняв з кишені частину вервиці і звернувся до супроводжуючого священика: «Цю вервицю мені подарувала моя мама в день Першого Святого Причастя. Протягом якогось часу, я молився на ній щодня. Трохи згодом я покинув свою матір, потрапив у погане товариство через що не тільки втратив віру, але й займався розбоями, через один із них мене кинуто у в’язницю. Тут я вирішив: перед смертю не сповідатись. Тим часом переглядаючи свій одяг, я знайшов у ньому віддавна сховану вервицю, і згадка про матір, дитячі роки мене так зворушили, що я тієї ж миті впав на коліна і почав молитись. Мій отче, я прошу відіслати цю вервицю моїй бідолашній матері, котра пролила наді мною стільки сліз. Скажіть їй, що я вмираю зі щирим сокрушенним серцем, примирившись із Господом назавжди».
