Хрест – це скарбниця Божого Милосердя

Во імя Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Фрагмент прочитаного Св. Євангелія нам вказує на дуже важ­ливу подію – сцену смерті Божого Сина на горі Голгофті. Перед на­шими очима – смерть трьох людей: Ісуса з Назарета, розбійників по правій і лівій стороні. Прошу собі уявити ту вельми сумну картину, значення тієї події. Прошу глянути в Найсвятіше Ісусове Серце, кона­юче Серце нашого Спасителя і на­шого Бога, погляньмо в глибину Божої любові. Конаючий Ісус. Так багато Він зробив для людства, здавалося, що Він непомильний у Своїй науці, бо вибрав дванадцять апостолів, які би мали Його най­більше розуміти, розуміти з півсло­ва, які би мали бути Йому вірними. Христос вибрав сімдесят учнів, яких полюбив і покликав до праці на ниві Господній. І тут ми бачимо фіаско, бачимо, як нам видається, страшну моральну пропасть і руї­ну. Христе, ну де ж Твоя наука, де плоди Твоєї науки, де твій Петро, який прирікав, що буде вірний Тобі аж до смерті й готовий за Тебе життя віддати? Христе, де ж ті пло­ди, чому їх немає жодних в тій хви­лі? Страшний розпач. Прошу собі уявити, мамо і тату, ви будували свою господарку, дбали про свою родину, ви годували своїх дітей, зробили все, і в останній хвилині свого життя бачите, що нікому не потрібні, що все, що ви зробили, зробили намарно, а ваш труд пере­творився в ніщо. Хресна Дорога, смерть Ісуса Спасителя на Хресному дереві. Немає нікого з тих, про кого Він так турбувався, яких Він так любив, яким Він посвятив своє життя. Їх немає. І що Він чує під хрестом? Він вже багато наслухав­ся в Пилата. Він вже все почув: і злорікання, і висміяння, зазнав би­чування, прибиття до хреста, і там, під хрестом, з Нього знову сміють­ся. Невже у такому приниженні і забутті Він має помирати?! Невже Він на це заслужив?! І тут, дорогі браття і сестри, серед голгофсько­го шуму чути голос: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш до Царства Свого». То справді не вкладається в людський розум. Хто той чоловік? Злочинець! Петро від­рікається і каже: «Я не знаю того чоловіка!» У преторії Він клянеть­ся, що не знає Ісуса, не має з ним нічого спільного. Чий то голос, який кличе Христа з голгофської гори: «Пом’яни мене, Господи»? Звідки той голос, хто просить в Ісуса помочі? Це розбійник! Це та­ємниця, яку важко усвідомити. Це скарбниця Божого Милосердя. До кого звернене це благання? До та­кого самого, який теж вмирає на хресті, до Ісуса, прибитого до хре­ста, до Того, який має вінок з тер­нини, у Якого покалічені руки і ноги і не має жодного вигляду, ні­чого людського. Він чорніший за чорну землю, у Нього покалічені руки і ноги... Але розбійник взи­ває: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш до Царства Свого». І про­шу собі уявити, що відбувається в тому Найсвятішому Ісусовому Серцю. Воно наповнюється вели­кою радістю, бо ця смерть не мар­на, адже той, який висить біля Тебе, Христе, впізнає в Тобі Бога і Спасителя. Розбійник взиває і про­сить милосердя. Розбійник-злочинець визнає Бога. Апостоли повті­кали, учні зреклися, Христос – са­мотній, але поруч злочинець... Що це? Ласка Божа. Розбійникові в останній хвилині відкриваються очі, він визнає своє грішне життя, бачить, що воно закінчується. Той, що висить по лівиці, взиває: «Зійди з хреста, спаси себе сам і нас спа­си! Ти сказав, що Ти Цар Юдейський, робив чуда. Ну, зроби ще одне чудо». Розбійник по правиці взиває до Божого Милосердя: «Пом’яни мене, Господи, коли при­йдеш у Царство Своє». Він забув про своє тіло, яке терпить. І ось він чує голос: «По правді кажу тобі, що ще сьогодні будеш зі мною в Раю». Скажіть, до кого звернений голос з хреста? Може, до Адама і Єви, а може, до Мойсея чи проро­ків – Ісаї, Давида? Ні, до розбійни­ка звернений голос і світ його по­чув: «По правді кажу тобі: ще нині будеш зі мною в Раю». Чому так трапилось? Бо Господь Бог хотів показати своє милосердя, велику доброту, безмежну любов, яку нам важко інколи зрозуміти. Чому ми сьогодні на адорації, чому ми при­йшли сьогодні, чи приходимо в перший четвер місяця перед пер­шою п’ятницею, дорогі брати і се­стри? Кожна наша адорація – це взивання до Божого Милосердя, бо немає такого гріха, якого б Господь Бог не простив. І ми сьогодні на цій нічній адорації в час Святого Великого Посту, щоби з’єднатися з терплячим Ісусом. У цей святий час покути, молитви і навернення хочемо поручити себе опіці Божого Милосердя, ще раз пригадати, який добрий і милосердний наш Бог, яка незбагненна глибина Його милосердя, якщо Він дозволяє при­бити себе до хреста. Ми бачимо, як Він спішить, щоб нас рятувати. Як важливо є вимолити, чуєте, вимо­лити Божого Милосердя, вимолити для наших грішників, для наших блудних синів і дочок, а навіть і для себе. Невідомо, якою буде го­дина нашої смерті, в якому будемо стані, чи будемо свідомі, чи ні, чи та смерть застане нас тоді, коли ляжемо спати і не встанемо, чи коли будемо переходити через до­рогу і на нас зіб’є машина? Ми не знаємо, нічого не знаємо. Але сьо­годні при свідомості я прошу під час адорації: «Боже, не опускай мене в останній годині мого життя, в останній хвилині, коли прийдеш по мою душу з ангелом смерті, дай, щоб я перебував у Ласці Божій, за­хорони мене від тяжкого смертного гріха. Боже, спаси мою душу». Молимося нині за наших близьких, синів, дочок, за тих, які пішли блудними дорогами, але і за тих, які втратили віру, які колись ходи­ли до церкви. Часто чуємо, що ста­лося щось дивне з дитиною. Вона ходила до церкви, молилася, а сьогодні світ її вхопив, сатана свої­ми кігтями взяв її душу – і вона не має сили вирватися з пекельної пропасті, з того багна. То твоя мі­сія, мамо, брате, зятю, сестро, ди­тино, молитися за всіх, хто нині в небезпеці. Мати Божа у Фатімі не­устанно взиває: «Допомагайте спасати грішників». Для того ти сьогодні на нічній адорації, щоб випросити в Господа Бога великої ласки навернення. І Бог, дивіться, в дивний такий спосіб на прикладі гори Голгофти показує нам, від­криває глибину свого милосердя, глибину Божої Ласки. Скажіть, хто найбільший у Царстві Небесному? Злочинці і грішники, які так низько падали, ставали першими. Петро відрікся Ісуса Христа: «Не знаю того чоловіка. Нічого спільного з Ним не маю». А Христос йому дає ключі від Царства Небесного. Св. Марія Магдалина, розпусни­ця-грішниця, остання між людьми, немає слів, щоб описати її великі гріхи. Але бачимо, що Господь Бог кличе її і вивищує понад усіх. Чим вона заслужила? Чи вона стала та­кою знаною, багатою? Але ж пра­ведних в той час було багато, та тільки вона одна удостоїлася такої великої ласки – стояти при хресті, обіймати своїми руками ноги вми­раючого Спасителя. Пізніше вона отримає ще більше щастя – зустрі­тися з воскреслим із мертвих Христом і почути Його голос: «Маріє, не плач». Так, то була ве­лика ласка. А хто між докторами Церкви особливо шанований? Великий грішник – св. Августин, який провів свою молодість у великих гріхах. Сьогодні він – Вчитель Свя- тої Церкви, знаний у всьому світі. За що Церква вивищила його, за що Він удостоївся в Бога такої ве­ликої слави? За своє покаяння, за навернення, за велику і ревну по­куту. Дорогі браття і сестри, сьо­годні на нічній адорації збудімо у своєму серці велику любов до Ісуса Христа, до Христа Терплячого, щоб поручити тих, яких Ласка Божа ще не торкнулася. Кожен має свої на­мірення: здоров’я, різні проблеми, негаразди в родині. Проте найваж­нішою проблемою в час Святого Великого Посту – є спасіння душі, спасіння своєї душі, спасіння душ наших близьких. Не можемо бути черствими, байдужими, розчаро­ваними. Думати, що вже кінець. Приклад Ісуса Конаючого і розбій­ника по правиці відновлю святу живу віру. Бог у своєму Милосерді – безконечний, у своїй любові до грішника – великий і безмежний. Він так спішить, щоб потішити його. І тому не впадаймо на дусі, не будьмо байдужі, не вірмо, що вже ніхто і ніщо не наверне блуд­ного сина чи доньку з наших ро­дин. Маймо віру, сильну і непохит­ну віру в Божу любов і Його Милосердя. Ласка Божа Свята має силу змінити серце. Ще раз кажу: «Немає гріха, якого б Господь Бог не простив, які б не були наші грі­хи чорні і тяжкі, Він хоче нашого спасіння». По-людськи кажучи, якби вмирав злочинець, ми б його розпинали, наше серце було б чер­стве і закаменіле. Проте бачимо, що Серце Христа Спасителя палає гарячою любов’ю до тяжкого гріш­ника. Нехай наша нічна адорація, яку ми розпочали, буде неустан­ним зверненням, благанням до Всемогутнього і Вічного Бога. А що треба, щоб рятувати душі? Звичайно, нашої покути, молитви і жертви. Але ми того не хочемо. Ми духовно сліпі, направду, сліпі. Я не знаю, як того навчити. Бог дає такі ласки, таку доброту і милосердя, а особливо у Святому Великому Пості, а ми будемо дивитися телевізор, а на Хресну Дорогу не матимемо часу. Як зрозуміти тих людей? Гляньте: кожна хата, кожна роди­на має біди і терпіння. А ми байду­жі, легковажні й черстві, ми буде­мо все робити, лиш би не молити­ся. І нам так добре. Ми знайдемо масу оправдань, щоб не постити й уникнути умертвлення. Знаєте, найгірше те, що люди того не розу­міють, не розуміють – і все. Бог дає нам такі можливості, щоб ми спаса­ли своїх рідних, обдаровує такими обильними ласками у Великому пості, щоб ми допомагали тим, які впали у відчай, розпуку, тяжкий гріх. А ми часто такі сонні, такі байдужі, бо нас манить той світ. Не маємо часу прийти до церкви, а навіть вдома з родиною помолити­ся, відмовити собі в чомусь, умер­твити своє тіло. То здається дріб­ничкою, ну що станеться, якщо родина не буде дивитися телевізо­ра? Але це ж твоє умертвлення. Відмовляючись від розваг, кажу: «Боже, я жертвую тобі той час, який би я мала провести біля теле­візора. Натомість помолюся верви­цю до Ран Христових чи до Божого Милосердя». «Боже, накладаю на себе добровільну покуту, бо мій чоловік проклинає, все життя про­клинає. А ті прокльони можуть впасти на моїх дітей, на мою роди­ну. Боже, я буду менше говорити, хоч мені теж не легко. Буду поку­тувати за себе і за нього». «Боже, мій тато п’є алкоголь, роками не сповідається. Що я можу зробити, щоб врятувати мого тата, щоб його навернути на добру дорогу?» І на це є порада. Ти, сину, сам куриш і п’єш. Чому, знаючи, що твій тато знаходиться в такій тяжкій ситуа­ції, яка може привести його до пе­кла на вічні муки, ти не використо­вуєш часу Великого посту і не ска­жеш: «Боже, я не буду курити, не буду пити. Я жертвую тим. Жертвую вам, Рани Христові, за навернення мого батька, за ласку Св. Сповіді для нього». Хіба це так тяжко? Чому? Мало людей, які хочуть по­кутувати, мало. Час злетить швид­ко. Якби його провели з Богом – свято, побожно, які б обильні пло­ди могли принести потребуючим. Господь Бог за одне речення «Пом’яни мене, Господи, коли при­йдеш до Царства Свого» подару­вав розбійнику рай. Треба молити­ся, щоб це покаяння витиснути з уст грішника, якого маєте у своїй родині, треба молитися до Божого Милосердя, до Ран Христових, що- би вони допомогли збудити в гріш­ника прагнення Св. Сповіді. Треба молитися, мамо, щоб син сказав до тебе: «Мамо, дайте мені молитов­ник, я хочу піти до сповіді», щоб та дочка, яка пішла блудними дорога­ми повернулася у батьківські обій­ми і сказала: «Боже, прости мені». Це не так легко, часто слово «по­каяння» витиснути з грішної душі потребує великих зусиль, бо люд­ське серце – черстве, закаменіле, але Божа Ласка пробиває камінь, Той, Який воскрес, перейшов крізь той камінь, привалений до гробу, і не завадив Йому воскреснути із мертвих. І Христос відвалить ка­мінь і перейде через серце твоєї дитини. Але треба молитися, поку­тувати, треба жертвувати, проси­ти, щось відняти від себе, щось, що найбільше люблю. Сьогодні ніхто не говорить про покуту. Живемо в такому страшному хаосі. Бити по­клони для сучасної людини вже не модно, не актуально. Проте ми не повинні соромитися покути, але, навпаки, якнайбільше жертвувати і просити опіки Божого Милосердя. Принесімо в жертву цю ніч, вона важка для кожного з нас, бо всі ма­ємо свої обов’язки, але віддаймо Богові кожну хвилину нічної адо­рації, Св. Літургію, молімося за на­ших усопших, але й за тих, які по­мерли для Бога, молімося, щоб вони воскресли до нового життя. Вірмо в Боже Милосердя, довіряй­мо Ісусові. Христос не намарно сказав св. Фаустині: «Навіть, якщо ти стоїш вже над пропастю, навіть коли ти подивишся вниз і побачиш темряву і пропасть, не розчаровуй­ся. Піднеси свої очі до Неба і кажи: «Ісусе, надіюся на Тебе». І якщо у твоїй хаті, у вашій родині складна ситуація – розпач, зневіра, алко­голь, пияцтво, де не глянеш, всю­ди тільки гріх, ти не маєш права розчаруватися, не маєш права до­пустити до свого серця, до своєї душі якусь зневіру, а, навпаки, маєш кричати, волати всім серцем і душею: «Ісусе конаючий, Ісусе, вмираючий на горі Голгофті, я по­ручаю Твоєму Милосердю, Твоїй опіці своїх дітей, свою родину». А Господь Бог певно, що почує наші молитви й зішле ласки, дорогі браття і сестри, яких ми так потре­буємо. Тому поручаймо Христові вмираючому наші терпіння, болі, страждання душі, а Він нас не опу­стить. Вірте в це – і вам станеться після вашої віри.

Во імя Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь.

Слава Ісусу Христу!

о. Василь Ковпак,
Генеральний настоятель СБССЙ