Во імя Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Фрагмент прочитаного Св. Євангелія нам вказує на дуже важливу подію – сцену смерті Божого Сина на горі Голгофті. Перед нашими очима – смерть трьох людей: Ісуса з Назарета, розбійників по правій і лівій стороні. Прошу собі уявити ту вельми сумну картину, значення тієї події. Прошу глянути в Найсвятіше Ісусове Серце, конаюче Серце нашого Спасителя і нашого Бога, погляньмо в глибину Божої любові. Конаючий Ісус. Так багато Він зробив для людства, здавалося, що Він непомильний у Своїй науці, бо вибрав дванадцять апостолів, які би мали Його найбільше розуміти, розуміти з півслова, які би мали бути Йому вірними. Христос вибрав сімдесят учнів, яких полюбив і покликав до праці на ниві Господній. І тут ми бачимо фіаско, бачимо, як нам видається, страшну моральну пропасть і руїну. Христе, ну де ж Твоя наука, де плоди Твоєї науки, де твій Петро, який прирікав, що буде вірний Тобі аж до смерті й готовий за Тебе життя віддати? Христе, де ж ті плоди, чому їх немає жодних в тій хвилі? Страшний розпач. Прошу собі уявити, мамо і тату, ви будували свою господарку, дбали про свою родину, ви годували своїх дітей, зробили все, і в останній хвилині свого життя бачите, що нікому не потрібні, що все, що ви зробили, зробили намарно, а ваш труд перетворився в ніщо. Хресна Дорога, смерть Ісуса Спасителя на Хресному дереві. Немає нікого з тих, про кого Він так турбувався, яких Він так любив, яким Він посвятив своє життя. Їх немає. І що Він чує під хрестом? Він вже багато наслухався в Пилата. Він вже все почув: і злорікання, і висміяння, зазнав бичування, прибиття до хреста, і там, під хрестом, з Нього знову сміються. Невже у такому приниженні і забутті Він має помирати?! Невже Він на це заслужив?! І тут, дорогі браття і сестри, серед голгофського шуму чути голос: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш до Царства Свого». То справді не вкладається в людський розум. Хто той чоловік? Злочинець! Петро відрікається і каже: «Я не знаю того чоловіка!» У преторії Він клянеться, що не знає Ісуса, не має з ним нічого спільного. Чий то голос, який кличе Христа з голгофської гори: «Пом’яни мене, Господи»? Звідки той голос, хто просить в Ісуса помочі? Це розбійник! Це таємниця, яку важко усвідомити. Це скарбниця Божого Милосердя. До кого звернене це благання? До такого самого, який теж вмирає на хресті, до Ісуса, прибитого до хреста, до Того, який має вінок з тернини, у Якого покалічені руки і ноги і не має жодного вигляду, нічого людського. Він чорніший за чорну землю, у Нього покалічені руки і ноги... Але розбійник взиває: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш до Царства Свого». І прошу собі уявити, що відбувається в тому Найсвятішому Ісусовому Серцю. Воно наповнюється великою радістю, бо ця смерть не марна, адже той, який висить біля Тебе, Христе, впізнає в Тобі Бога і Спасителя. Розбійник взиває і просить милосердя. Розбійник-злочинець визнає Бога. Апостоли повтікали, учні зреклися, Христос – самотній, але поруч злочинець... Що це? Ласка Божа. Розбійникові в останній хвилині відкриваються очі, він визнає своє грішне життя, бачить, що воно закінчується. Той, що висить по лівиці, взиває: «Зійди з хреста, спаси себе сам і нас спаси! Ти сказав, що Ти Цар Юдейський, робив чуда. Ну, зроби ще одне чудо». Розбійник по правиці взиває до Божого Милосердя: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє». Він забув про своє тіло, яке терпить. І ось він чує голос: «По правді кажу тобі, що ще сьогодні будеш зі мною в Раю». Скажіть, до кого звернений голос з хреста? Може, до Адама і Єви, а може, до Мойсея чи пророків – Ісаї, Давида? Ні, до розбійника звернений голос і світ його почув: «По правді кажу тобі: ще нині будеш зі мною в Раю». Чому так трапилось? Бо Господь Бог хотів показати своє милосердя, велику доброту, безмежну любов, яку нам важко інколи зрозуміти. Чому ми сьогодні на адорації, чому ми прийшли сьогодні, чи приходимо в перший четвер місяця перед першою п’ятницею, дорогі брати і сестри? Кожна наша адорація – це взивання до Божого Милосердя, бо немає такого гріха, якого б Господь Бог не простив. І ми сьогодні на цій нічній адорації в час Святого Великого Посту, щоби з’єднатися з терплячим Ісусом. У цей святий час покути, молитви і навернення хочемо поручити себе опіці Божого Милосердя, ще раз пригадати, який добрий і милосердний наш Бог, яка незбагненна глибина Його милосердя, якщо Він дозволяє прибити себе до хреста. Ми бачимо, як Він спішить, щоб нас рятувати. Як важливо є вимолити, чуєте, вимолити Божого Милосердя, вимолити для наших грішників, для наших блудних синів і дочок, а навіть і для себе. Невідомо, якою буде година нашої смерті, в якому будемо стані, чи будемо свідомі, чи ні, чи та смерть застане нас тоді, коли ляжемо спати і не встанемо, чи коли будемо переходити через дорогу і на нас зіб’є машина? Ми не знаємо, нічого не знаємо. Але сьогодні при свідомості я прошу під час адорації: «Боже, не опускай мене в останній годині мого життя, в останній хвилині, коли прийдеш по мою душу з ангелом смерті, дай, щоб я перебував у Ласці Божій, захорони мене від тяжкого смертного гріха. Боже, спаси мою душу». Молимося нині за наших близьких, синів, дочок, за тих, які пішли блудними дорогами, але і за тих, які втратили віру, які колись ходили до церкви. Часто чуємо, що сталося щось дивне з дитиною. Вона ходила до церкви, молилася, а сьогодні світ її вхопив, сатана своїми кігтями взяв її душу – і вона не має сили вирватися з пекельної пропасті, з того багна. То твоя місія, мамо, брате, зятю, сестро, дитино, молитися за всіх, хто нині в небезпеці. Мати Божа у Фатімі неустанно взиває: «Допомагайте спасати грішників». Для того ти сьогодні на нічній адорації, щоб випросити в Господа Бога великої ласки навернення. І Бог, дивіться, в дивний такий спосіб на прикладі гори Голгофти показує нам, відкриває глибину свого милосердя, глибину Божої Ласки. Скажіть, хто найбільший у Царстві Небесному? Злочинці і грішники, які так низько падали, ставали першими. Петро відрікся Ісуса Христа: «Не знаю того чоловіка. Нічого спільного з Ним не маю». А Христос йому дає ключі від Царства Небесного. Св. Марія Магдалина, розпусниця-грішниця, остання між людьми, немає слів, щоб описати її великі гріхи. Але бачимо, що Господь Бог кличе її і вивищує понад усіх. Чим вона заслужила? Чи вона стала такою знаною, багатою? Але ж праведних в той час було багато, та тільки вона одна удостоїлася такої великої ласки – стояти при хресті, обіймати своїми руками ноги вмираючого Спасителя. Пізніше вона отримає ще більше щастя – зустрітися з воскреслим із мертвих Христом і почути Його голос: «Маріє, не плач». Так, то була велика ласка. А хто між докторами Церкви особливо шанований? Великий грішник – св. Августин, який провів свою молодість у великих гріхах. Сьогодні він – Вчитель Свя- тої Церкви, знаний у всьому світі. За що Церква вивищила його, за що Він удостоївся в Бога такої великої слави? За своє покаяння, за навернення, за велику і ревну покуту. Дорогі браття і сестри, сьогодні на нічній адорації збудімо у своєму серці велику любов до Ісуса Христа, до Христа Терплячого, щоб поручити тих, яких Ласка Божа ще не торкнулася. Кожен має свої намірення: здоров’я, різні проблеми, негаразди в родині. Проте найважнішою проблемою в час Святого Великого Посту – є спасіння душі, спасіння своєї душі, спасіння душ наших близьких. Не можемо бути черствими, байдужими, розчарованими. Думати, що вже кінець. Приклад Ісуса Конаючого і розбійника по правиці відновлю святу живу віру. Бог у своєму Милосерді – безконечний, у своїй любові до грішника – великий і безмежний. Він так спішить, щоб потішити його. І тому не впадаймо на дусі, не будьмо байдужі, не вірмо, що вже ніхто і ніщо не наверне блудного сина чи доньку з наших родин. Маймо віру, сильну і непохитну віру в Божу любов і Його Милосердя. Ласка Божа Свята має силу змінити серце. Ще раз кажу: «Немає гріха, якого б Господь Бог не простив, які б не були наші гріхи чорні і тяжкі, Він хоче нашого спасіння». По-людськи кажучи, якби вмирав злочинець, ми б його розпинали, наше серце було б черстве і закаменіле. Проте бачимо, що Серце Христа Спасителя палає гарячою любов’ю до тяжкого грішника. Нехай наша нічна адорація, яку ми розпочали, буде неустанним зверненням, благанням до Всемогутнього і Вічного Бога. А що треба, щоб рятувати душі? Звичайно, нашої покути, молитви і жертви. Але ми того не хочемо. Ми духовно сліпі, направду, сліпі. Я не знаю, як того навчити. Бог дає такі ласки, таку доброту і милосердя, а особливо у Святому Великому Пості, а ми будемо дивитися телевізор, а на Хресну Дорогу не матимемо часу. Як зрозуміти тих людей? Гляньте: кожна хата, кожна родина має біди і терпіння. А ми байдужі, легковажні й черстві, ми будемо все робити, лиш би не молитися. І нам так добре. Ми знайдемо масу оправдань, щоб не постити й уникнути умертвлення. Знаєте, найгірше те, що люди того не розуміють, не розуміють – і все. Бог дає нам такі можливості, щоб ми спасали своїх рідних, обдаровує такими обильними ласками у Великому пості, щоб ми допомагали тим, які впали у відчай, розпуку, тяжкий гріх. А ми часто такі сонні, такі байдужі, бо нас манить той світ. Не маємо часу прийти до церкви, а навіть вдома з родиною помолитися, відмовити собі в чомусь, умертвити своє тіло. То здається дрібничкою, ну що станеться, якщо родина не буде дивитися телевізора? Але це ж твоє умертвлення. Відмовляючись від розваг, кажу: «Боже, я жертвую тобі той час, який би я мала провести біля телевізора. Натомість помолюся вервицю до Ран Христових чи до Божого Милосердя». «Боже, накладаю на себе добровільну покуту, бо мій чоловік проклинає, все життя проклинає. А ті прокльони можуть впасти на моїх дітей, на мою родину. Боже, я буду менше говорити, хоч мені теж не легко. Буду покутувати за себе і за нього». «Боже, мій тато п’є алкоголь, роками не сповідається. Що я можу зробити, щоб врятувати мого тата, щоб його навернути на добру дорогу?» І на це є порада. Ти, сину, сам куриш і п’єш. Чому, знаючи, що твій тато знаходиться в такій тяжкій ситуації, яка може привести його до пекла на вічні муки, ти не використовуєш часу Великого посту і не скажеш: «Боже, я не буду курити, не буду пити. Я жертвую тим. Жертвую вам, Рани Христові, за навернення мого батька, за ласку Св. Сповіді для нього». Хіба це так тяжко? Чому? Мало людей, які хочуть покутувати, мало. Час злетить швидко. Якби його провели з Богом – свято, побожно, які б обильні плоди могли принести потребуючим. Господь Бог за одне речення «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш до Царства Свого» подарував розбійнику рай. Треба молитися, щоб це покаяння витиснути з уст грішника, якого маєте у своїй родині, треба молитися до Божого Милосердя, до Ран Христових, що- би вони допомогли збудити в грішника прагнення Св. Сповіді. Треба молитися, мамо, щоб син сказав до тебе: «Мамо, дайте мені молитовник, я хочу піти до сповіді», щоб та дочка, яка пішла блудними дорогами повернулася у батьківські обійми і сказала: «Боже, прости мені». Це не так легко, часто слово «покаяння» витиснути з грішної душі потребує великих зусиль, бо людське серце – черстве, закаменіле, але Божа Ласка пробиває камінь, Той, Який воскрес, перейшов крізь той камінь, привалений до гробу, і не завадив Йому воскреснути із мертвих. І Христос відвалить камінь і перейде через серце твоєї дитини. Але треба молитися, покутувати, треба жертвувати, просити, щось відняти від себе, щось, що найбільше люблю. Сьогодні ніхто не говорить про покуту. Живемо в такому страшному хаосі. Бити поклони для сучасної людини вже не модно, не актуально. Проте ми не повинні соромитися покути, але, навпаки, якнайбільше жертвувати і просити опіки Божого Милосердя. Принесімо в жертву цю ніч, вона важка для кожного з нас, бо всі маємо свої обов’язки, але віддаймо Богові кожну хвилину нічної адорації, Св. Літургію, молімося за наших усопших, але й за тих, які померли для Бога, молімося, щоб вони воскресли до нового життя. Вірмо в Боже Милосердя, довіряймо Ісусові. Христос не намарно сказав св. Фаустині: «Навіть, якщо ти стоїш вже над пропастю, навіть коли ти подивишся вниз і побачиш темряву і пропасть, не розчаровуйся. Піднеси свої очі до Неба і кажи: «Ісусе, надіюся на Тебе». І якщо у твоїй хаті, у вашій родині складна ситуація – розпач, зневіра, алкоголь, пияцтво, де не глянеш, всюди тільки гріх, ти не маєш права розчаруватися, не маєш права допустити до свого серця, до своєї душі якусь зневіру, а, навпаки, маєш кричати, волати всім серцем і душею: «Ісусе конаючий, Ісусе, вмираючий на горі Голгофті, я поручаю Твоєму Милосердю, Твоїй опіці своїх дітей, свою родину». А Господь Бог певно, що почує наші молитви й зішле ласки, дорогі браття і сестри, яких ми так потребуємо. Тому поручаймо Христові вмираючому наші терпіння, болі, страждання душі, а Він нас не опустить. Вірте в це – і вам станеться після вашої віри.
Во імя Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
