Во імя Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні, дорогі браття і сестри, переживаємо Хрестопоклонну неділю. В особливіший спосіб Св. Мати Церква сьогодні взиває нас поглянути на це знаряддя страшної муки, терпінь і болю нашого Спасителя Ісуса Христа. Хрест. Чим він є для нас, для наших родин, для нашого народу і для цілого світу? Можна окреслити одним реченням, що Хрест – це дарунок Отця Небесного Своєму Синові. Страшно звучить, чи не так? Це дарунок Отця – Сину. Як би це страшно і сумно, мабуть, виглядало, коли б ви своїй дитині сказали: «Мій дарунок – хрест, бери». Не золотий, звичайно, а хрест твого життя чи хрест хвороби, неси його. Дитина сказала би: «Тату і мамо, чи ви без милосердя, чи ви без серця, що даєте мені хрест?» А як віднісся Ісус до того найціннішого подарунка, який Йому дає Отець Небесний? Так, там в Оливному городі, в агонії смерті Він просить: «Якщо можливо, нехай мимо мене пройде ця чаша болю і терпінь». А відтак додає: «Але не Моя, а Твоя воля хай буде». І Отець дає той хрест. Страшно. Але, дорогі браття і сестри, багато людей в цьому житті хочуть бути в Небі, але в Небі без хреста. І навіть християнські домінації, як-от протестанти, кажуть: «Ні, не треба почитати хрест». Свідки Єгови взагалі далеко зайшли, бо кажуть, що Христос був розп’ятий не на хресті, а на стовпі. Чому ми почитаємо хрест? Що криється в тому почитанні св. Хреста? Чи тільки страждання, чи тільки неміч, чи тільки хвороба? Ні. У хресті є велика Ласка Божа, в ньому є спасіння, вічність, в хресті є великий скарб, скарб Неба. Хіба ви не хотіли б, щоб ваші діти були в Небі, хіба ви не хотіли б, щоб ваші діти були в Царстві Божому? Хочемо – буде відповідь. Але одночасно не хочемо презентувати хрест як скарб Неба. «Чому, – питаю вас, існує таке роз’єднання серед людей, чому таке нерозуміння значення св. Хреста? Мабуть, дорогі мої, ми слабо входимо в таємницю св. хреста. І Христос сказав, і це є умова Неба: «Хто хоче йти за Мною, хай візьме свій хрест і йде слідом за Мною». Повторюсь: це є умова. І тому ворог диявольський завжди нищив хрест. Я розказував не раз, що там, де була стара заправка, стояв хрест, на жаль, до сьогодні не відновлений. І коли дізнались, що приказали забрати той хрест, а транспорту тоді не було, то старші люди обклали хрест білим полотном і фірою завези на цвинтар. Такі були дії тих, які ненавиділи хрест, їх хрест разив, хоч вони казали, що Бога нема, але їхні очі хрест разив, вони боялися хреста, боялися з ним зустрітися при дорозі чи на полі, чи де б він не стояв. Вони викидали хрести. Диявол боїться хреста, диявол боїться і втікає від того святого знака. І тому вони все робили, щоб зрізати хрести на капличках, на придорожніх хрестах, всюди, де був знак святий. Їх то дратувало, вони шаленіли, показували свою ненависть: треба знищити. Навіть зривали той хрест з шиї, якщо він був, вони боялися його. Навіть залізного, дерев’яного хреста. Диявол боїться його, диявол втікає від нього, бо в ньому є сила, міць є в ньому, бо в хресті є ласка і благословення.
Чи Отець не любив Сина, що дав Йому хрест? Любив. І часто ми бачимо образ Пресвятої Животворящої Тройці – Отець, Син, а між ними хрест. Хрест, який з’єднав Пресвяту Тройцю любов’ю. Чи в хресті маємо бачити тільки терпіння, чи в таїнство хреста треба ввійти глибше, щоби відкрити для себе скарб. І в нинішній день застановімося, дорогі браття і сестри, а як я несу свій хрест, як я ставлюся до тих людей, які несуть хрест у своєму житті. І це ми гарно побачимо на Хресній дорозі. Є категорія людей, які живуть для себе, виключно для себе. Вони не виходять за особисті межі, за границі своєї сім’ї, їх не обходить цілий світ, мовляв, комусь там погано, хтось терпить, страждає, там якась біда. То є постать Киринейчика Симона. Він йшов додому з поля, знав роботу, хату і більше нічого і нікого. Кажуть, що його примусили нести хрест Ісуса. Скільки навколо нас є таких людей? Я знаю себе. Я навіть не знаю, що там у сусіда через стіну робиться, мене це не обходить, не обходить, чи він живий, чи вже помер, а що мені до нього? Я живу своїми інтересами, своєю сім’єю, своїми обов’язками, що мене обходить хтось? Що мене обходить, що хтось хворий, немічний? Є категорія таких людей, яких поза їхніми межами, границями їхнього світу ніхто і ніщо не обходить. І це зле. Але ми бачимо св. Вероніку, єрусалимську невісту. Симеона присилували, а її ніхто не силував, однак її світогляд дуже широкий, її серце неймовірно глибоке, наповнене любов’ю і милосердям, її очі бачать те, чого інші не зауважують. Вона не може спокійно споглядати, що діється, і не допомогти Ісусові. Вона шукає виходу з тяжкої ситуації і знаходить – бере хустку і обтирає обличчя Ісуса. Нагорода її – велика. Але є інші люди на Хресній дорозі, які дивляться, що ще з тієї людини можна здерти, який зиск можна мати з того чоловіка. Ага, є ще хітон, а ще сорочка – здирають сорочку, останнє здирають. Там нема співчуття, там нема милосердя, там є одне – мені. Останнє здирають і не тільки здирають, а ще прибивають до хреста – конай, помри, так тобі і треба. Скільки нині є таких людей? Людина вмирає і виходу не бачить, бо їй оголошують суму на операцію, і вона має бути саме така. Чому людині не сказати правду? Я не кажу – є чесні, справедливі, є милосердні, є, і то багато, але є й такі, які здирають з немічної людини останню сорочку. Сьогодні в нашому краї вибори. Питають, за кого голосувати. Думаю, що треба за того, хто не буде здирати останньої сорочки з твого тіла. І нині іспит сумління, дорогі мої. Христе, а ким я є? Я є тим Киринейчиком, якого світ і всі інші не обходять, я живу собою і для себе? Я є Веронікою, і, як вона, допомагаю радо, стараюся допомогти тим, які несуть тяжкі хрести? Чи я схожий на тих, які здирають останній хітон, останню сорочку і замість того, щоб допомогти, я допомагаю померти, нищу? Ким я є у цьому житті? Як я несу сій хрест? Чи я тільки прагну, щоб мені всі допомагали, а я нікому? Як я маю реалізувати себе стосовно до хреста, до свого ближнього – рідного чи чужого? Як? Несу хрест, він тяжкий, так, падаю під ним, так, нарікаю, встаю, але як ставлюся до інших?
Маємо реколекції для хлопців у семінарії. Вчора я був у семінарії. Мене збудував приклад нашого о. Євстахія, направду, збудував. Він вже немічний, хворий. Ще влітку казав лікар, коли отця завезли на лікування, що 30 днів – і все, вже кінець, бо серце. Богу дякувати. Немічна, хвора людина, болять його кості, ходить з паличкою. Модерністи сьогодні видали закон, що священик у 70 років уступає місце молодому, а сам йде на відпочинок. Адже так міг сказати і о. Євстахій: мені вже вісімдесятка, то що я буду там ходити, рано о 06.00 вставати на Утреню, чого буду відправляти щодня Службу Божу, якщо можу відпочити, мені тяжко, мене ноги болять і все інше, але він того не робить. Але найважливіше – він немічний, але не падає духом, немічний, хворий, але він хоче допомогти іншим. Я дивуюся. Приходжу до нього, а він щось розказує, кудись телефонує. «Я тут маю таку особу, – каже, – вона онкохвора. Півтора роки тому її виписали і сказали, що проживе ще до місяця часу, і вона впала в страшний розпач. Але дітей не мала, племінники все розграбували, розтягли все, що було. І вона в ще більший впала розпач, зневіру. Я, правда, не пам’ятаю, як то її направили до нас у семінарію. Вона зараз втратила зір, осліпла, ледь-ледь бачить». І він каже, що вона не може читати, хоч ходила до церкви, але молитов не знає. І отець щодня набирає її мобільний і ввечері провадить вечірні молитви. Ви знаєте, то є подиву гідно. Сам немічний, хворий, бо дійсно, як кості болять, то не жарти; сам потребує потіхи і розради, а він потішає інших. І та, що живе не обіцяний місяць, а вже півтора року, а він щодня набирає той мобільний і читає їй молитви вечірні, щоби підтримати сліпу особу, яка не може читати. Це для мене був великий урок. А скільки знаю таких, що нарікають, ґнирають: мені погано, я не маю, не можу і так дальше і так дальше. І це зле. Я постійно кажу, що не маєш на що нарікати, бо маєш руки, ноги, очі, ходиш, подивися на тих, які набагато молодші, а навіть на дітей, які паралізовані і не можуть себе обслужити. Оце трагедія. А ми ґнираємо, ґнираємо, нам зле, ображаємо Пана Бога день і ніч. Тому я кажу, що приклад о. Євстахія мене збудував. Яка то підтримка для людини, яка велика підтримка і розуміння того, що, хоч немічний і хворий, але я можу допомогти іншим. А як допомагаємо тим, які несуть тяжкі хрести, як ми допомагаємо, дорогі браття і сестри? Наскільки ми відкриті до людини, яка має хрест у своїй сім’ї, у своїй родині, відкриті до сусідів чи знайомих, які несуть свої хрести? Чи ми, як той Киринейчик: моя хата, моя сім’я – більше нікого не хочу бачити і більше нікого я не хочу знати. І тому людина, яка відкриває для себе хрест, людина, яка розуміє, що таке хрест і що в хресті є Небо, в хресті – спасіння людської душі, в хресті – Царство Небесне не буде нарікати, ніколи. Навпаки, буде завжди дякувати Господу Богові, який би той хрест тяжкий не був, у такої людини ніколи не буде депресії, відчаю, розпуки, бо Бог завжди буде давати світло, Бог буде давати надію, радість, Бог буде зсилати на таку душу своє особливіше благословення і не опустить таку душу, Він завжди буде підтримувати її.
Тому зробімо в цю неділю, дорогі браття і сестри, такий іспит нашого сумління. Боже, а скільки хрестів у своєму житті я поламав, не тільки своїх, але й чужих, скільки разів я був причиною, що через мене хтось спотикався, падав? З якою нехіттю ми несли ті хрести або погубили їх! І тому в хресті є велика надія, в хресті – велика радість, в хресті – Небо, Царство Небесне. Без хреста немає Неба. Хрест – це ключ, яким ми відкриваємо брами Царства Небесного. І тому, дорогі браття і сестри, в цю Хрестопоклонну неділю застановімося і скажімо: «Ісусе, перепрошую Тебе, що не бачив хреста, що не бачив Тебе в іншій особі, яка несла тяжкий хрест». А є люди, які розуміють хрест, вміють побачити терплячого, побачити чужий хрест. Це важливо, особливо в час Святого Великого посту. Господи, дай мені зустріти Тебе, але коли зустріну Тебе, щоб я не відвернувся від Тебе, щоб я не обійшов Тебе і не залишив Тебе на іншого. Дай мені, Христе, серце св. Вероніки, серце милосердне, співчутливе до своїх близьких, рідних і до тих, які несуть тяжкі хрести.
