Проповідь виголошена під час урочистої відпустової Святої Літургії на закінчення великопосних реколекцій на парафії Вознесіння Господнього (13 квітня смт Івано-Франкове)
Во імя Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
«Префект Конгрегації з питань Божого культу і дисципліни Таїнств відповів на критику, з якою зіткнулась його остання книжка-інтерв’ю. Дехто з читачів стверджує, що представлений там образ Церкви – надто песимістичний», – пише Vatican News.
Кардинал Сара нагадує, що вже кардинал Йозеф Ратцінґер перед обранням його на Папу, стверджував, що Церква переживає найсерйознішу кризу у своїй історії. Нині ситуація ще гірша. На адресу деяких кардиналів, єпископів і священиків лунають звинувачення, про які в минулому навіть не чули. Дехто потрапив і до в’язниці. На це накладається криза християнської цивілізації.
Відповідаючи на запитання французької агенції, кардинал Са- ра послався конкретно на становище у Франції, яка, на його думку, зреклася своїх християнських коренів і встановлює закони, що суперечать законам Бога і природи. Він також вказує на незрозумілі парадокси: всі прагнуть до усунення смертної кари, а вбивства ненароджених – легальні; борються з окаліченням геніталій, а легалізують окалічення людей, які змінюють стать. «Усе це – диявольські суперечності», – додає африканський ієрарх.
Трагічними є, на його думку, і поділи всередині Церкви, ситуація, коли кожен думає, як йому до вподоби. Кардинал підкреслює, що в нинішній ситуації католики повинні брати приклад з апостолів під час бурі на озері. З одного боку, ми, як і вони, повинні тримати прокладений курс, тривати у незмінному вченні Церкви, а водночас – волати до Ісуса про порятунок. Вірність доктрині й ревна молитва – це спосіб вийти з нинішньої бурі.
Кардинал Сара визнає, що нинішня ситуація значною мірою виникає з кризи ідентичності самих єпископів. «Хто ж убереже овець, якщо пастирів охопив страх і вони втікають перед вовками?» – запитує голова ватиканського дикастерію. На його думку, що саме страх є головною слабкістю сучасної Церкви. «Деякі єпископи бояться критики, бо зосереджені на собі, вони стали дуже обережні, уникають чітких формулювань, щоб не стикатися з опозицією чи мучеництвом. Тим часом потрібно наново віднайти Бога, зосередитися на Ньому, ввіритися Його благодаті. Бо коли ми з Ним, ми нічого не боїмося», – запевняє кардинал Сара.
Як син африканських анімістів і багаторічний секретар Конгрегації євангелізації народів, ієрарх рішуче підкреслює, що проголошення Євангелія сповідникам інших релігій це не прозелітизм, а виконання наказу, який Церква отримала від Ісуса. Прозелітизм – це примус до прийняття християнської віри. І, як він підкреслив, ще не зустрів жодного місіонера з такою позицією. «Ми повинні євангелізувати всіх, проголошуючи їм Ісуса Христа, бо Він – єдина дорога спасіння», – підкреслює кардинал Сара.
Дійсно, дорогі мої, така заява кардинала Сари є дуже відважна і він говорить те, що відбувається сьогодні, а саме – вплив секуляризації на суспільство, вплив секуляризації на Церкву. Ми боїмося, бояться єпископи, бояться кардинали, бояться священики. Ми боїмося давати свідоцтво віри, свідоцтво істини і правди. Чому? А тому, що світ нас не зрозуміє, він висміє нас на шпальтах часописів, на сайтах в Інтернеті, а це неприємно. І тому кардинал Сара каже: «Якщо треба давати свідоцтво віри, то треба бути мужніми і навіть готовими до мученицької смерті. Колись ще на початку війни ми казали, що Церква мала в Україні вплив, люди прислухалися, довіряли Церкві, вірили, та вже сьогодні ми бачимо серйозну кризу, поважну кризу. Люди вже не так довіряють телебаченню, рекламі, як Інтернету. І в нинішній день, дійсно, багато людей стає жертвами інформації в Інтернеті, дуже багато і з різних причин. І тому Церква сьогодні дуже обережна (Церква – це єпископи, священики, кардинали, вірні), щоб десь не наразити себе на інформаційну атаку, щоб наді мною не насміялися, не критикували. А сили темряви все використовують у своїх цілях. І тому нині не можемо вірити Інтернету так, як молитві «Отче наш» чи Святому Письму. Звичайно, є різні служби, які можуть сфальсифікувати інформацію так, що ми не прийдемо навіть до тями. Чому я торкнувся питання соцмереж, бо часто ви викладаєте те, що не можна викладати, те, що не треба викладати. Часто ви хвалитеся тим, чим християнин мав би соромитися, мати гідність і достоїнство, бути покірним, чемним і шляхетним, щоби не згіршити інших людей. Таким є вчинок християнина. Тому сьогодні Церква переживає кризу, кризу боязні. Ісус Христос сказав: «Не бійтеся», а кардинал Сара говорить, що треба бути вірним Христові і правді, навіть якщо прийдеться за ту істину, правду померти, віддати своє життя. І, звичайно, ліберальні сили, ліберальне середовище, антицерковне середовище завжди намагається принизити Церкву, обплювати і знівечити Її. І то ми бачимо навіть такі випадки як педофілія. Їх так широко обговорюють з різних боків, але не висвітлюють справи правдиво і до кінця. Є багато священиків, кардиналів, єпископів, яких шантажували. Наприклад, священик зі Словаччини був відсторонений від Св. Літургії, і це тривало роками, доки розглядалася ця справа, опісля було доведено, що то був шантаж. Аферисти вимагали від священика певної суми грошей.
«До трьох місяців умовного ув’язнення і 500 євро штрафу засуджено подружжя з Бає (північна Франція), яке подало фальшиве звинувачення у педофілії проти місцевого священика.
У березні минулого року подружжя Мар-Жанн і Жана-Луї Мартенів повідомили поліцію та церковну владу, що священик, який, 20 років керує в тій місцевості реколекційним домом, сексуально домагався їхніх чотирьох онуків. Місцевий єпископ усунув священика з посади і заборонив йому контактувати з неповнолітніми. Прокуратура розпочала слідство, внаслідок якого, виявилося, що звинувачення неправдиве.
Прокурор не вдовольнився самим тільки очищенням імені священика від закидів. Він подав справу проти подружжя Мартенів за складення фальшивих свідчень. У ході слідства виявилося, що подружжя орендувало помешкання у Церкви. З директором реколекційного дому вони посварилися за рівень оплати, після чого вирішили йому помститися, звинувативши у педофілії.
Суд у Бає виніс вирок щодо фальшивих свідків, 28 лютого 2019 року».
І яка кара? 500 євро і три місяці умовно. А що пережив священик, якого звинуватили? Який сором, яка ганьба. Один священик в Америці закінчив життя самогубством – не міг знести тієї ганьби і приниження, коли його було арештовано. Було засуджено кардинала за сфабрикованими звинуваченнями. З тією ганьбою він прожив близько 20 років і аж після смерті його було реабілітовано і доведено його невинність. Статистика свідчить, що із всіх таких звинувачень проти священства правдивими є лише 20%. Здебільшого це вимагання від священика чи єпископа грошей, шантаж і багато інших речей. Тому живемо в такому страшному світі. Звичайно, я не стверджую, дорогі мої, що всі випадки є сфальсифікованими. Проте спосіб подання засобами інформації справ, які стосуються духовенства, представлення неперевірених фактів, справ не доведених у суді, відсутність фактів, які доводять протилежну думку, свідчить про сплановане очорнення духовенства і Церкви Христової. І тому у тих справах треба бути дуже обережними, не можна довіряти на 100% інформації, поданій в Інтернеті. У нинішній день настільки розвинені технології, а особливо цифрові, що «спеціалісти» можуть змонтувати будь-що, а непрофесійний споживач не зможе відрізнити правдивої інформації від фальшивої. Тому ми мусимо бути дуже обережні. А ті, які хочуть, як кажуть в народі «комусь насолити», завдати кривди, зневажити чи висміяти, добре подумайте над словами Ісуса Христа: «Не роби, комусь того, чого б ти не хотів, щоб тобі робили».
Моя сестра працює в рясненькій школі. Вона розповіла мені, що 10 учнів школи позиціонують себе, як атеїсти. Вони принципово не йдуть на уроки християнської етики, а як ідуть, то не моляться. Ці діти з християнських родин, колись ходили до церкви. Одна мама навіть прийшла і з болем розповіла: «Не думайте, що ми безбожники. Ми всі вдома практикуючі християни, ходимо до церкви, молимося, а він начитався якихось антирелігійних книжок, і ми не можемо його переконати – протидіє всьому і всім». Бачите, яка велика небезпека чигає на ваших дітей, як маємо пильнувати їхні душі від того згубного і часто фальшивого впливу Інтернету. Ліберальні сили так гарно змалюють картину, піди – докопайся правди. Ми мусимо бути дуже і дуже обережні.
Переживаємо другий тур президентських виборів. Я б не наважувався так з одного чи з другого переконливо когось критикувати, не бувши впевненими. Будьте обережні, ми можемо когось скривдити на доброму імені, на честі. Завжди треба аналізувати, замислитися над тим: а якби про мене говорили таке, чи мені було б приємно? Певно, що ні. Чи можу я говорити це? Певно, що ні. Тому будьмо дуже обережні. Правду Господь поблагословить, брехнею ми ніколи не зайдемо далеко, бо брехня «має короткі ноги», як кажуть в народі. Також я би хотів звернути увагу, дорогі браття і сестри, на те, з чого ми почали реколекційні науки в понеділок. Ми можемо впізнати гріх, усвідомити гріх, але не завжди ми можемо правдиво покаятися. Каймося за життя, переживімо це правдиве покаяння і навернення, бо буде набагато гірше, коли прийдеш на гріб мами чи тата і скажеш: «Перепрошую вас». Набагато краще спокійно прийти сьогодні і сказати: «Вибачте, мамо». Нагода є – піст. «Вибачте, тату». Гірше стати на могилі чоловіка чи жінки і сказати: «Вибач. Так те життя покрутилося. Стільки ми наробили дурниць, стільки одне одному наробили кривди. Вибач». Краще говорити тепер, поки ми живі, поки наші очі одне одного бачать, поки живемо, поки час святого посту. Звичайно, є добрі люди, але їм деколи бракує делікатності, інколи слів. Вони можуть відчувати серцем, можуть простити, співчувати, жаліти дружину, яка так багато працює, а от передати ці відчуття словами їм важко. Проте їх необхідно вимовити, дорогі браття і сестри, поки живемо, поки живий чоловік і жінка, батьки і діти, онуки, сусіди. Ніколи не треба соромитися такого вибачення, такої пошани один до одного, такої любові. Ніколи! Треба давати добрий приклад своїм дітям і онукам, приклад доброї християнської сім’ї. Колись ваші діти, вилетівши з родинного гнізда, скажуть: «Так, був піст. Ми йшли до сповіді. Тато просив прощення в мами, мама – в тата, ми – у своїх батьків, так то було». І так треба робити. Ми не можемо дивитися, що світ осуджує і сміється з того, вважаючи це пережитками минулого. Ні. Якщо ми того не зробимо, то все одно мій гріх є завжди перед моїми очима і прийде певний час і мені в багато разів буде важче, якщо я не зроблю цього сьогодні. Ніколи не можна відкладати на потім, забувати чи не приділяти тому уваги. Оце, направду, щире покаяння. Не тільки піти до сповіді, попросити в Бога вибачення, але ще і з тими, з ким ми живемо, вибачити одне одному, забути, бо життя коротке, дуже коротке. І я постійно вам нагадую: немає часу на гнів, немає часу на образи, немає часу на затримання в серці якогось зла. То викиньте геть, то не вартує жити тим. Ні! Треба жити тією любов’ю, яку нам приносить Христос Спаситель. Я би хотів, дорогі мої, щоби ми пережили разом радість покаяння, радість навернення дітей до Отця так, як блудний син. Не треба того боятися, не треба того соромитися. Так, кожен з нас є блудним сином чи донькою, кожен з нас блукав, і, можливо, блукає. Але вмійте молитися за тих, які зійшли з доброї дороги, вмійте огорнути їх любов’ю Ісусового Серця і Серця Богородиці. Дорогі мої, все побудоване на покаянні.
«Апостол Петро звинувачує євреїв у боговбивстві й невдячності стосовно до Ісуса Христа. Ті, що були присутні при цьому, починають плакати й кажуть: «Що маємо робити, щоб ми могли отримати прощення?» Святий Петро втішає їх і вказує, що єдина їхня надія й спасіння є в Ісусі Христі, Який помер за гріхи всіх людей і воскрес. Тож покайтеся і наверніться, щоб ваші гріхи були стерті» (Дії 3, 19).
Але багато також християн зреклося й продовжує зрікатися Господа нашого – через те, що вони тяжко зневажили Його своїми гріхами.
Тож який залишається для них засіб спасіння?
Покаяння й щире навернення. Той, хто жив для світу й для злого духа, нехай розпочне життя для Бога й для вічного блаженства».
Проповідь
Святого Йоана Віаннея про покаяння
Так. Ми бачили приклад Юди. Він хотів, прагнув чогось великого і його прагнення не мали меж і границь. Йому здавалося, якщо до тієї каси, яку мав від апостолів, додати і ще тих 30 срібняків, то він стане щасливим. Фініш який? Жахливий. Самогубство. Так є, було і буде, що в тому світі є бідні, багаті і середняки. Так, але пам’ятаймо, що і бідний, і середняк, і багатий – всі стануть на Суд Божий, і всім нам прийдеться дати відповідь за своє життя. Ти не будеш оправданий тим, що був бідний, а ти не будеш засуджений, бо ти був багатий, ні, абсолютно. Але Бог буде судити. Якщо ти був бідний, чи нарікав на свій хрест і на свої терпіння. Бог тебе запитає: якщо ти був багатий, чи ти мав милосердя над бідним, допомагав йому, потішав, підтримував його. Сьогоднішня українська реальність. Для прикладу: багаті люди на Заході будують різні плани, прагматично підходять до свого багатства, організовують різні вечори чи концерти, щоб зібрати кошти для хворих, для дітей Африки, вкладають кошти, щоб побудувати якусь клініку. І це нормально. Але коли ми побачимо під час війни наших багатих людей (звичайно, мова не йде про всіх), які дозволяють собі 40-50-100 тис. доларів витратити на відпочинок, то який напрошується висновок? Я не можу сказати про таку людину, що вона є християнином, адже в Україні є стільки хворих дітей, в Україні триває війна, стільки поранених, а ти космічні суми витрачаєш на самолюбство. Це не вкладається в ніякі рамки. Тому бачимо ту різницю між багатими. Інколи в нас є спекуляція на благодійності... Декілька років тому мене запросили на благодійну акцію. Зовні нібито все було гарно. Після завершення розговорилися з водієм (знав його), я поділився добрими враженнями. А він і видав: «А ви що думаєте, що організатор виділив свої кошти на благодійність? Він зібрав кошти способом погроз і рекету, а рекламу зробив собі». Звичайно, я пожалів потім, що взяв у тому участь. У таких справах, розумієте, всіх нас буде судити Бог. Коли Україна в такій ситуації, коли навколо тебе стільки бідних, а навіть і з твоїх родин, то маєш допомогти, маєш відкрити своє серце. Бог тобі заплатить в 100 раз більше. Тому повторюю знову, що Бог не буде давати нагороду бідним, бо він є бідним – ні, бо він може нарікати, красти, провокувати і невідомо що творити. Господь не буде судити тебе, бо ти багатий, а буде судити, що ти зробив з того багатства, як ти вмів поділитися тим, що маєш, з іншими. І тут ми бачимо проблему сьогодення, навіть тих наших людей за кордоном: близько 14 млрд. дол. передали заробітчани своїм родинам в Україні. 14 млрд. дол. Це величезна сума. А без тих грошей, без допомоги родин, як би ми жили? Це не така проста справа, а велика відповідальність перед Богом. Навіть ті, які йдуть у президенти, депутати чи усвідомлюють свою велику відповідальність перед Богом. Особисто мені є страшно. Бог тебе запитає, що ти робив для держави, для народу, для бідних, для опущених? Серед багатих в Україні є велике надужиття. Програти в якомусь клубі сотні чи десятки тисяч доларів – запросто. Але як багато добра можна зробити за ті гроші, як багато діл милосердя вчинити! Необхідно керуватися Євангелією, Словом Божим. Під час посту ми розважали, про те, що не маємо зациклюватися на собі, на своїх клопотах, а навпаки, підтримати хворого: прийти, відвідати, поговорити, якщо не маєш що дати, то можеш допомогти фізично. Таким чином збираймо скарби для Царства Небесного. І тому на ті речі треба дуже-дуже зважати.
Далі описує св. Йоан Віанней: «Немає нічого солодшого в житті й при смерті, аніж сльози й біль сердечний за вчинені гріхи. Лише покутні вчинки можуть задовольнити Божу Справедливість. Святий Августин каже, що якщо ми самі не будемо каратися за свої провини, нас покарає Той, проти Кого ми згрішили. Якщо ми хочемо уникнути бичування від Бога, караймо самі себе».
Розумієте? Бо хтось вважає, що був у сповіді і його гріхи прощені і я вже йду до Неба. Мені прощені гріхи – означає, що я не йду до пекла, що моя душа захоронена від пекла. Правда віри каже: «Ласка Божа до спасіння є конечно потрібна». Згадаймо наше розважання в перший день реколекцій про Давида. Що сказав Натан Давидові: «Гріх твій прощений. Ти не зазнаєш смерті, але за твій гріх, який ти вчинив, будеш покараний, бо твоя дитина помре». То була велика кара для Давида, то був великий біль його душі. Так і в нашому житті: я грішив і я пішов до сповіді, так, душа моя є спасенна, але за гріхи, які я вчинив, маю відпокутувати тут, на землі, або в Чистилищі. Відпокутуємо в який спосіб? Різні хвороби, немочі, прикрощі… І тут Св. Віаней каже золоті і мудрі слова: «Немає нічого солодшого в житті й при смерті, аніж сльози й біль сердечний за вчинені гріхи. Лише покутні вчинки можуть задовольнити Божу справедливість. Святий Августин каже, що якщо ми самі не будемо каратися за свої провини, нас покарає Той, проти Кого ми згрішили. Якщо ми хочемо уникнути бичування від Бога, караймо самі себе». Що це означає? Отже, на закінчення реколекцій Церква дає нам таку можливість – повний відпуст. І я можу отримати той відпуст – очищення мого сумління, прощення гріхів, але при тому мають бути виконані важливі умови: щирий жаль за гріхи, правдиве покаяння і при відпусті повному завжди мусить бути прагнення нашої душі порвати з гріхом, велике і сильне прагнення душі порвати з гріхом. Наприклад, різні відпустові місця, допомога хворим чи сиротам. «Боже, я чиню милосердя, щоб перепросити Тебе за тяжкий гріх (наприклад, аборт). Я добровільно беру на себе таку покуту: жертвую на лікування якійсь сироті, я добровільно віднімаю від себе, покутуючи за мій гріх». Чи, наприклад, щоп’ятниці буду постити до третьої години (кому дозволяє здоров’я) впродовж свого життя. Знаю таких людей, які так постили, щоб надолужити Божій справедливості. Св. Августин каже, що якщо ти себе сам не караєш, не бичуєш за свої гріхи, тоді Бог буде тебе бичувати. Так ми можемо заплатити Божій справедливості, тобто задосить учинити. Звичайно, не тільки грішми покутую, а й молитвами, Хресною дорогою, вервицею чи іншими набоженствами чи ділами милосердя щодо душі і тіла. Цей момент є важливий. Господь Бог тоді бачить наскільки ми сердечно жаліємо, наскільки ми сердечно хочемо перепросити Божу справедливість. Модерністи сьогодні не акцентують на цьому, кажуть не робити з того собі проблем, сьогодні – все добре, Ну як не робити? Я не кажу падати у відчай, розпуку… Ні, але я свідомий, що згрішив і хочу покутувати тут, на землі, в різний спосіб. І тому піст є така гарна нагода. Цього року посту не відчув, бо вибори, телебачення розсіювали увагу. Каюся. І то як зійде людина з колії, то тяжко знову навернутися. Одного року собі спрактикував – цілий перший тиждень був у Рокитному, відмовляв повне Правило, молився у спокої. І тепер я розумію, чому Христос ішов у пустелю? Чому святі йшли в пустелю? Чому? Тому що душа, серце зосереджені на Бозі, на покаянні, на своїх гріхах. І я, наприклад, дивуюся. Влітку в Духовній семінарії організовуються реколекції св. Ігнатія для дорослих (з 18 років і старше), а вас там так мало. Навіть ви, які себе вважаєте побожними, так мало вас бере участь у закритих реколекціях. Це чудова справа для душі, це така поважна справа для душі. Є свідчення різних людей, які пішли у «пустиню» Ігнатіївських реколекцій. Кажуть, що це, направду, солодка справа для душі. Ти все відкидаєш і хочеш зайнятися терапією, покаянням. І мені, наприклад, дивно, що так мало і молодих, і старших. Або ви не розумієте до кінця, або занадто самовпевнені, що вам достатньо піти в неділю до церкви – і того досить. Я у своєму житті пережив такі пости, пости у війську. Я служив на Мадярщині. Я ще ніколи так не прагнув сповіді. Тоді поляки привозили годинники на вісім мелодій, військові брали мене, бо я знав польську мову (їм треба було перекладача) і купляв їм ті годинники. Була Страсна П’ятниця, військові віддалилися, я побачив костел, зайшов, я так хочів сповіді або навіть благословення священика, а серце в грудях розривалося. Та я не знав мови. Підійшов ближче. Люди прибирали гріб, але священика не було. Отакі є певні моменти в нашому житті, коли відчуваєш, як близько біля тебе Бог і як ти Його потребуєш понад усе. І це є справа реколекцій, закритих реколекцій, коли ти відчуваєш присутність Бога у твоєму житті. Є такі певні свята: Різдво, Великдень, коли в особливий спосіб відчуваєш підтримку Божої Ласки, що ти не самотній, коли бувають хвилі болю чи розпачу. Я би вас заохочував відбути у своєму житті закриті реколекції Св. Ігнатія, які проводяться в нашій семінарії. То, направду, є така полегша. Не всі це витримують, і це також є правда, бо спочатку важко, але потім, коли відходиш з реколекцій і йдеш у світ – бачиш, що все навколо тебе інше.
Візьмімо для прикладу Польщу – Польський сейм і інші гілки влади. Вони мають реколекції, часто на Ясній Горі в Ченстохові, мають своїх капеланів. Президент Польщі має священика-духівника, який йому дає слушні поради у важких справах. Таким є духовне життя влади і на ньому, дорогі мої, будується нація, будується сім’я, школа, родина. А як немає духовного життя, а тільки поверхневе, то воно не приносить радості, насолоди, потіхи. Часто лікарі на Ясній горі слухають реколекції священика лікаря, різні суспільні групи беруть участь у духовних вправах. І так формується нація, народ, бо діє молитва, піст, умертвлення, читання духовної літератури. Кажуть мені, що їм важко читати журнал. А чому? Невже ви не маєте знати історії свого народу, Греко-Католицької Церкви. Не хочете. Самі не читаєте, ваші діти не читають, і тоді так легко звести народ з дороги покаяння. Св. Августин каже, що якщо себе не будеш бичувати за гріхи, які ти зробив, то Бог буде тебе бичувати, ліпше сам себе бичуй, тобто накладай на себе добровільну покуту. Ота Служба Божа, що відправлялася протягом Великого посту в Рокитному, якраз і була покутою, переблаганням за гріхи родин у минулих поколіннях. Втішно, бо багато людей подало на цю Службу Божу. Бо ж хіба ми знаємо, що чинили наші прадіди в третьому-четвертому поколінні? А певно, що не знаємо. А то могли бути тяжкі гріхи, а може до нині терплять онуки і праправнуки. Хто знає? Ніхто. І так можна укласти гарно те духовне життя, якщо пильнувати нашу душу, якщо будемо дбати про неї, якщо будемо виховувати своїх дітей у любові. Покута є завжди потрібна. Вам миліше, хіба не так, якщо дитина зле зробила, навіть розбила ту склянку, але принесла її вам і каже, що це її провина. Ви вже не падаєте в злість. Проте вам неприємно, коли винуватець говорить неправду. Подібно в очах Божих: якщо Господь Бог бачить, що ми усвідомили, що Його образили. Хоч сказав пророк Натан Давиду, що його гріх прощений, але Давид каже: «Я вірю, що прощений, але мушу відбути покуту. Мушу жаліти і перепросити мого доброго Бога за мій тяжкий гріх». І правильно він зробив, і добре він зробив. І Бог щиро приймає нашу добровільну покуту. Не тільки те, що священик завдав тобі на покуту, але я, ідучи від сповіді ще беру на себе якусь додаткову добровільну, наприклад, відправлю Святу годину чи помолюся за померлих, чи вільну годину мого часу я присвячу, як волонтер, для якоїсь корисної справи. Я прийду, Боже, до твого дому, допоможу з квітами біля церкви, яка би то була гарна справа. Боже, я йду до твого дому. А то часто треба говорити, кричати, кликати прибирати церкву. Але якби то свідомість наша була здоровою. «Так, Боже, я згрішив, я прийду добровільно, допоможу, беру намірення – за прощення моїх гріхів, за винагородження за те, що колись у молодості до церкви не ходив, був далекий від Бога, але тепер я впізнав Тебе і хочу покутувати». Я вже розповідав, що зустрів у костелі старшу особу, яка колись була вчителькою, а нині щонеділі вислуховує чотири Служби Божі. І коли питав її, вона відповіла: «Прошу отця, я хочу надолужити. Мені так соромно перед Господом Богом, що Він дав нам такий скарб Служби Божої, а я і через недобре виховання в родині, і через своє вчителювання його занедбувала. То хоч на старість літ хочу надолужити. Я відчуваю такий спокій, насолоду в тій Службі Божій». А скільки днів відправляється в церкві Служба Божа і кожен з нас в цей час або біля телевізора, або «бала-бала» по телефону… А якщо б ти прийшла (прийшов) і взяла на себе таку покуту – місяць, один день у тижні (не в неділю, а в будень) я жертвуватиму Службу Божу за навернення моєї сім’ї до Бога, бо ж діти ні в церкву не ходять, ні не моляться. Можна таке зробити? Невже то так важко? Церква поруч, годинку часу пожертвувати, помолитися за навернення своїх дітей. Можна, дорогі мої браття і сестри, але то мусить бути духовна свідомість, жива віра, любов до Господа Бога. І тому творімо покуту самі, бо як Бог буде бачити, що ми самі не творимо покути, то буде нам її Сам давати, бо ж не може спокійно дивитися, як ми семимильними кроками віддаляємося від Нього. Тоді ми скажемо: «Який то хрест тяжкий». А Бог довго чекав, щоби ти сам його брав, де ти так довго барився?
«Господь наш Ісус Христос ясно попереджує нас, що без каяття всі ми загинемо. Після скоєння гріха почуття опираються розуму. Тож якщо ми хочемо, щоб тіло підпорядкувалося душі, ми повинні тримати його за вудила. Якщо ми хочемо з’єднатися з Богом, ми повинні також умертвляти себе й духовно.
Святе Письмо ясно вказує, що після падіння треба мати жаль за гріхи й покутувати. Прикладом такої постави є цар Давид, який постив так суворо, що від ослаблення ледве міг триматися на ногах. Хоча йому було сказано, що Бог простив йому гріх, але, незважаючи на це, він до кінця свого життя не переставав оплакувати свій злочин, сльозами заливаючи своє ложе. Так само чинив і святий Апостол Петро».
Тому, дорогі мої, не бійтеся покути і не чекаймо поки Господь Бог нам дасть ту покуту. Але добровільно полюбімо Бога, берімо на себе покуту, стараймося про християнське добре життя, а ми можемо зробити дуже багато добрих справ. Мати Божа у Фатімі показала візію пекла, у якій діти побачили душі грішників, що так, як сніг падає на землю, так ті душі летіли у пекельну пропасть, до пекла. Діва Марія сказала, що їм можна було допомогти, їх можна було спасти, але за них ніхто не жертвувався і за них ніхто не молився. Ми розважали про молитву, таку прекрасну, таку чудову, таку величну – «Помилуй мя, Боже». Хто ще її не знає, вивчіть її, в ній таке багатство, така радість, а хто знає, моліться її так, як молитеся вервицю, яка має бути при християнинові. Подібно чиніть і з молитвою «Помилуй мя, Боже», беріть її з собою в дорогу. Молитеся за себе – «Помилуй мя, Боже», за свою родину, дітей і онуків – «Помилуй мя, Боже», за Україну, свій народ – «Помилуй мя, Боже», і нехай ця молитва буде щоденною молитвою у нашому житті. Амінь.
Во імя Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
