Проповідь виголошена під час урочистої Святої Літургії на свято Пресвятої Євхаристії у храмі Свв. Верх. Апп. Петра і Павла (Львів, Рясне-1)
Во імя Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі діти, сьогодні приступаєте до Першого Святого Причастя, батьки, бабусі і дідусі, хресні батьки і вся наша парафіяльна спільното, сьогодні в такий урочистий, надзвичайний спосіб святкуємо Перше Святе Причастя і свято Пресвятої Євхаристії, зване в народі як свято Божого Тіла. Всемогутній і Вічний Бог не тільки сотворив людину, не тільки подбав про нас, щоб ми мали їжу, повітря, яким ми дихаємо, а й сотворив усі необхідні умови для щасливого життя своїх дітей. Проте людина згрішила і відійшла від Господа Бога. Знаємо, що людина сотворена на образ і подобу Божу, а тим образом всемогутнього і вічного Бога в кожного із нас є безсмертна душа. Божий Син прийшов на землю, щоб нас навчити, як маємо жити, як маємо себе поводити, щоб після нашої земної мандрівки осягнути щасливе вічне життя в Царстві Небесному. Але ця дорога до Неба є надзвичайно важкою і виснажливою, на тій дорозі завжди маємо перешкоди злого духа, який старається посіяти в людське серце сумніви щодо існування Бога, щодо Царства Божого і нашої безсмертної душі, Святих Таїнств, науки Святої Церкви. Він так наполегливо працює, використовуючи різні способи, хоче завернути нас з дороги, яка веде до Бога. Лукавий хоче, щоб ми не були дітьми світла, дітьми Євангелія, а прагне, щоб ми стали дітьми темряви, щоб ми не були дітьми Царства Божого, а мешканцями пекла. Він вперто працює, щоб ми не були дітьми Божого благословення, а дітьми прокляття. Наш Спаситель Ісус Христос знав, що треба людині для того, щоб вона осягнула Небо, як їй допомогти. Перед своїми Страстями, своєю спасительною смертю на горі Голгофті у святий Великий четвер (жидівський нарід споживав пасхальне ягнятко, святкував Пасху), на Тайній вечері Спаситель взяв у свої руки хліб і сказав: «Прийміть, їжте, це є Тіло Моє». Взяв чашу з плодом виноградного вина, благословив і сказав: «Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту, яка за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів». Апостолам дав владу: «Це робіть на спомин про Мене». Отже, Апостоли на Тайній вечері отримали владу священства: «Це ви маєте приносити в жертву Моє Тіло і Мою Найдорожчу Кров». Євангеліє від Йоана в VI розділі нам розповідає про Євхаристію. Жиди шукали знаку і згадували про перебування в пустелі, де Господь Бог дав їм манну. «І ми віримо в Нього: Мойсей просив – і Бог дав», – пояснювали вони. А що Христос казав? «Я – Хліб Живий, який зійшов з Неба, хто споживає Моє Тіло і п’є Кров Мою, той має вічне життя, а Я його воскрешу останнього дня». Апостол Павло каже: «Не я живу, а Христос живе в мені». Коли в нашому народі, як і в цілому католицькому світі, почала занепадати віра в присутність Ісуса в Євхаристії, коли Мартін Лютер та інші сектанти говорили, що це тільки спомин і немає необхідності адорувати, покланятися Святим Тайнам, тоді Церква (щоб підкреслити важність Євхаристії) установила окреме свято – свято Пресвятої Євхаристії. Під час цієї урочистості ми несемо Тіло Христове. Навіщо? Бо віримо, що той кусок хліба (його субстанція) після слів, які були промовлені над ним: «Це є Тіло моє», перетворюється в Тіло Ісуса Христа. Ми віримо, що це Живий Бог, який бачить нас, чує, коли ми просимо Його, бачимо Його в куску хліба, в Євхаристії є Ісус, Той Самий, Який на Небі, Той Самий, який 2000 років тому ходив по землі, Той, Який клав руки на хворих, торкався людського тіла і оздоровляв його, Той, Який благословляв.
Дорогі брати і сестри, маємо жити вірою, особливо сьогодні в час безбожництва: багато церков, але мало віри. Маємо утверджувати святу віру в Євхаристію. Підемо з Божим Тілом вулицями нашого мікрорайону, це не якась прогулянка. Ми йдемо з Христом і за Христом, щоб Його просити: «Благослови мене, вислухай мене, Господи». Ми приклякаємо на коліна не перед священиком, а як каже апостол Павло: «Нехай кожне коліно на землі, під землею і на небесах приклониться на ім’я Ісус». Пророк Ісая бачив небо, де Ангели, не сміючи очей підвести, адорують маєстат Всевишнього Бога і співають Йому неустанний гімн слави: «Свят, свят, свят Господь Бог Саваот». Із тих знань черпаємо нашу віру і так величаво і свято адоруємо сьогодні Пресвяту Євхаристію, щоби ще раз утвердитися в істині слів Ісуса Христа: «Хто споживає Моє Тіло і п’є Кров Мою, той має вічне життя і Я його воскрешу останнього дня». Чуєте? Немає вічного життя без Євхаристії. І хай собі світ думає, що хоче, живе, як хоче. Наші діди і прадіди, зустрічаючи священика із Святими Дарами, низько схиляли голову, ставали на коліна навіть у болото, навіть у тріскучий мороз віддавали честь Ісусові у Святій Євхаристії. І нам Ісус благословляв. І так було в нашій Греко-Католицькій Церкві. Коли ми отримали свободу і Україну в 90-х роках, то стали великими панами, нам не треба вже було клякати перед Ісусом, довго молитися, а Богослужіння скоротили до години чи 50 хв. Для Пана Бога нема часу! І до чого ми допровадили народ і державу?! Через нашу малу віру, через слабку і байдужу віру, через легковажність у вірі маємо таку сумну реальність і в державі, і в Церкві. Наші ісповідники віри їхали в Сибір на муки, віддавали своє життя по тюрмах, 10 єпископів Греко-Католицької Церкви загинули, тисячі священиків, монахів і монахинь жертвували собою в московських таборах, але віри не зраджували. Невже вони були такі нерозумні? А може, ми сьогодні з Інтернетом в руках стали такі інтелектуали, що нам вже Бога не треба?! І це є велика руїна святої віри. Так, посту нам не треба – ми скасували, у Великий піст у суботу і неділю танцюйте – нема посту, 1 січня – танцюйте, Успенський піст – День Незалежності – танцюйте… І до чого ми допровадили? А все це наслідки нашого безвір’я. Тому, дорогі батьки, дорогі діти, збережімо той дар святої віри, яку мали наші діди і прадіди. Не даймо, щоб вогник віри погас у наших серцях, виховуймо своїх дітей і молоде покоління у святій вірі, яку, стікаючи кров’ю, нам передали наші єпископи, мученики, ісповідники, дорожімо святою вірою. Біда, коли ми тратимо щось, губимо, навіть коли втратиш гроші, бізнес, маєток – біда. Але немає більшої біди, якщо станеш байдужий до віри, легковажний, коли станеш схожий на вивітрену сіль, коли втратиш віру – це стане найбільшою трагедією твого життя. Втративши віру – втратиш Небо, Боже благословення, Царство Небесне. Дорогі мої, нехай сьогодні Євхаристійний Ісус благословить наших дітей, наші родини живою вірою, щоб ми ні на крок не відійшли від Греко-Католицької Церкви, від традицій, які вона зберегла величезною ціною. Не піддаваймося на агітацію тих, які кажуть, що наші батьки, дідусі і бабусі були неграмотні чи малограмотні, нерозумні, годинами молилися на колінах. Так, вони молилися, постили – і саме вони вимолили Україну для нас. А те покоління, яке відійшло від віри, для яких віра стала байдужою, нині нищить Україну. І доки народ лицем не повернеться до Пана Бога, доки не почне молитися і постити, доти не буде Божого милосердя. Проте якщо народ відкриє своє серце і душу для Бога, якщо скаже: «Христе, ти є нашим Пастирем, Ти є нашим Богом, рятуй нас, даруй мир Україні», – то Бог почує голос свого народу, Бог вислухає. Як казав святий Папа Пій Х на початку ХХ ст.: «Дайте мені десять святих священиків – і я наверну світ до віри». Чуєте?! Тому нехай та віра живить нас, нехай та віра, дорогі браття і сестри, буде основою нашого життя. А ви, молоде покоління, діти, онуки, не нехтуйте, бабусиним досвідом молитви, а приймайте його, бо це золоті зерна, бо це благословення. Хто тата і маму слухає, того Бог благословляє, а хто не слухає, хто відвертається від батьківської науки – той іде дорогою загибелі. Амінь!
