До Христа Господа на землі було багато нужди і обмаль милосердя. Людська байдужість довела до того, що навіть відомий філософ Платон порадив державним високопосадовцям вигнати бідняків, мов нечисте стадо, за межі країни. А один із римських імператорів звелів навантажити три кораблі, захоплених у Римі, жебраками і втопити їх у морі. Але сам Божий Син прийшов у світ, щоб проголошувати Св. Євангеліє біднякам, лікувати недужих, втішати вбогих, просвічувати незрячих, воскрешати померлих – усім давати життя; Він прийшов у вигляді слуги і, наче царським плащем, покрився убозтвом, щоб його ушляхетнити; Він прийшов, як наш рідний брат, щоб прищепити між народами справжнє побратимство; Він прийшов наче вчитель любові і не тільки наказав: «… будьте милосердні, як і Отець Ваш милосердний», але, даючи нам найдосконаліший приклад милосердя, помер за бідних грішників на Хресті. Це Він став для народів милосердям, бо став світлом правди для незрячих, хлібом життя для голодних, водою ласки для спраглих, шатою безсмертя для нагих, духовним ліком для нужденних, притулком для грішних. Він підніс добровільне убозтво до ряду чеснот і вказав на нагороду – «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне». Незаперечним є те, що убозтво часто є тяжким хрестом, деколи цей хрест звалює на землю слабосилих людей, про яких написано у Св. Письмі: «… багато людей грішать через користь». Коли мучить голод, набридає холод, немилосердні люди проганяють з дому, і що гірше, до злиднів приєднуються недуги і сирітство, тоді часто з пригнічених грудей виривається голос страждання: «Ох, Боже, невже і Ти забув за мене?». Ця туга пробирається аж до Серця Небесної Матері, і Вона відразу невидимо спускається у хатину бідолахи, щоб його підтримати своїм материнським словом: «Моя дитино, Небесний Отець не забув про тебе; якщо Він обділив тебе земними дарами, то це тільки для твого добра, щоб ти більше прагнув духовних дібр і бажав хліба життя з Неба. Коли ти ремствуєш на злидні, то поглянь: твій Господь і Спаситель народився в убогій стаєнці, впродовж усього свого життя, не мав місця, де прихилити голову, похований теж у чужому гробі, бо не мав нічого. Подібно і я, була завжди вбогою, проте щасливою, бо Бог був моїм багатством. Хочеш наслідувати мій приклад? Також люби убозтво!». Але це ще не кінець, ця Мати дбає про їжу для своїх дітей. Чи ти бачив коли-небудь матір – жебрачку, яка, несучи одну дитину на руках, другу веде за руку, ходить від хати до хати і випрошує милостиню їм на хліб? Цією Матір’ю є Марія, бо Вона обходить з біднішими дітьми будинки заможніших і прихиляє їхні серця до милосердя. Вона – передусім кормителька сиріт. Як Товія збирав убогих дітей і годував власною рукою, так і Марія пригортає до себе покинутих сиріт і годує їх у своєму домі, в Церкві; водночас, Вона безупинно заступається за ними перед престолом Агнця: «Сину, мої діти не мають хліба, ні притулку…»; і така молитва часто спричиняє диво на землі. Як земні королеви приймають прохання, відвідують лікарні й опікуються благодійними установами, так і Небесна Цариця вислуховує кожного і дивиться на землю, наче на велику лікарню, щоб, будучи часом навіть не бажаною, квапливо поспішити з допомогою чи полегшенням; бо, як чудово сказав св. Епіфаній: «Уся Вона є очима, щоб над нами чувати, уся Вона є руками, щоб приносити нам порятунок, уся Вона є Серцем, щоб милосердитися над нами».
З Пресвятого Ісусового Серця і з Непорочного Серця Марії спливло милосердя до мільйонів інших сердець і стало однією з виняткових чеснот християнського світу. Засновуючи протягом століть стільки чернечих орденів, товариств, братств і доброчинних закладів, що немає такої нужди чи недуги, від яких не було б допомоги чи полегшення. Багато з цих справ виконуються під знаменом й ім’ям Марії, а всі ховаються під плащем Її опіки. Крім того, Пресвята Діва Марія була і є досконалим після Христа Господа прикладом милосердя; тому доречно, щоб ми уважно вдивлялися в цей взірець.
Милосердя Пресвятої Діви було дієвим і жертовним. Хоч сама убога – бо своїми руками заробляла на прожиток – Вона, однак, ділилась своїм хлібом з біднішими. До хліба додавала те, що є у стократ від нього ціннішим і бажаним – співчуття серця, слово відради і милостиня молитви. Вона не могла спостерігати за нужденністю ближніх, щоб їм не допомогти, чи не принести полегшення. Пресвята Богородиця, щойно побачивши стурбованість на обличчі молодят у Кані, відразу стиха прошепотіла до свого Сина: «Не мають вина». Так само, заледве дізнавшись про недугу своєї тітки Єлисавети, Марія, «пустилася швидко в дорогу, в гірську околицю…», щоб у покорі й любові їй прислуговувати. Що більше, Її співчуття до нужденних було таким великим, що Вона задля них і для них пожертвувала свого Сина на смерть і хотіла разом з Ним бути розп’ятою. Також і тепер, як Небесна Цариця, Вона не перестає допомагати злидарям, а джерело Її милосердя ніколи не міліє, ніколи не висихає; воно для нікого не зачиняється, стоїть відчиненим, не дивлячись на те, що не всі гідні черпати з нього. За прикладом Матері Милосердя, будь милосердним для бідніших братів і ділись з ними не тільки хлібом і грошима, але також і серцем. Давай милостиню з того, чого у тебе вдосталь, бо це не порада, але обов’язок, який сам Бог наклав, проголошуючи у Старому Завіті: «… заповідаю: щедро розтулюй свою долоню для свого брата, для нужденного…», а в Новому: «Дайте, то й вам дасться…». Швидко виконуй навіть те, до чого ти не зобов’язаний. Бо якщо св. Мартин, роздерши навпіл свій плащ, покрив ним нагого жебрака, бо якщо св. Зіта часто постила на хлібі й воді, щоб віддати свій харч біднякам, то невже ти будеш скнарою для бідних, тим більше, що те, що віддаєш, повертаєш самому Богові. Зрештою, коли ти не можеш дати багато, дай обмаль, але охоче, намагайся іншим способом бути дієвим на широкому полі милосердя. Чи то збираючи внески серед багатих, чи то опікуючись бідною дітворою, чи то відвідуючи самотніх недужих, чи то працюючи для злидарів, перебуваючи у молитовному чуванні над ними, дбаючи про їхні духовні блага, бо багато серед них потребує і такої милостині. Особливо рекомендується відвідини недужих, бо сам Спаситель дуже цінує такі вчинки; а в судний день Він промовить до справедливих: «… я був хворий, і ви навідались до мене». З другого боку, хто більше достойний милосердя від недужого бідолахи, особливо, коли ним є батько чи матір численної родини. Не шкодуй таким своєї жертви. Вчися від св. Йоана Божого, який на власних раменах носив недужих до лікарні, а св. Вікентій від Павла доглядав прокажених, бери приклад з принцес і княгинь (св. Єлисавета, св. Ядвіга і багато інших), які не тільки перев’язували, але й цілували гнійні рани нуждарів, і з тих черниць, які і тепер присвячують своє життя недужим. Сьогодні не бракує таких жертовних душ, які самовіддано прислуговують прокаженим, наражаючи себе на швидку і жахливу смерть. Принаймні не гидуй яслами, тим ложем, в яких відпочиває бідолаха. Дієве милосердя – ось дуже важливий релігійний і суспільний обов’язок сьогодення, бо, як ми помічаємо з жахом, що бідні прошарки населення подекуди вже не в ім’я Боже просять допомоги, але в ім’я диявола вимагають справедливого поділу земних дібр. Кого ж тепер не жахає той соціалізм, який щоразу грізніше проявляється, ніж комунізм. Його передовий загін формують бідні люди, які до того ж не мають жодного дороговказу, бо позбавлені віри в Бога. Цих людей спалює жага життєвої насолоди, бо вони шукають Неба на землі; ці люди охоплені почуттям ненависті до багачів, бо бачать їхнє огидне самолюбство, фантастичний достаток і кричущу несправедливість. І в нашій країні є чимало людей, які дорікають суспільству тим, що вони упосліджені й нужденні, а їх кількість, на жаль, зростає так, що вони і тут можуть нести в собі небезпеку. Отже, їх треба зворушити милосердям, тобто принести їм хліб чи ліки, потішити добрим словом, з любов’ю в серці переконати у тому, що є люди, які вбачають у них своїх братів, щоб вони, покинувши ненависть, відчули себе дітьми тієї ж Божої родини. А ще: щоб вони шукали покращення своєї долі, відкидаючи злі прагнення, щиро уповали на Бога і невтомно працювали для Нього.
Милосердя Пресвятої Діви Марії було у своїх витоках і проявах надприродним. Тобто, Пресвята Діва чинила добро не з природних спонук, а під впливом Ласки і бажання вгодити Богу. Вона завжди виконувала все з покорою і любов’ю, слухняно піддаючись святій Божій волі, Марія намагалася всіх привести до Бога. У Кані Галилейській Вона не тільки намагалася подолати стурбованість молодят, але й переконати всіх у тому, що Ісус Христос є правдивим Богом. Ідучи до Єлизавети, Вона несла зі собою Воплочене Слово і Ним освятила всю родину. На Голгофті Марія особливо молилась за те, щоб все нужденне людство, яке Вона в духовний спосіб бачила під хрестом, стало через Пресвяте Серце Ісуса співучасником Божого Милосердя. Услід за Пресвятою Дівою виконуй усі свої добрі вчинки зі спонук св. Віри, і що більше, для Господа Бога; усе виконуй з покорою і любов’ю, шануючи в бідняках, стражденні члени Христової Церкви; виконуй те з тією метою, щоб наблизити їх до Бога. Тепер цей різновид апостольства є вкрай необхідний, бо безвір’я, наче епідемія, яка переходить від вищих до нижчих прошарків суспільства. Це результат діяльності антирелігійних сект та їхніх адептів в уряді, які у своїй сліпій ненависті до св. Матері Церкви випускають з повідка шкідливі течії, проганяють зі шкіл релігію, дозволяють у книжках, часописах і суспільних виступах висміювати правди віри, осуджувати священиків і поширювати розгнузданість. Цьому сприяє і сама нужда, бо вбога і релігійно зубожіла людина легко піддається навіюванням: Бог несправедливий, бо одним Він дає багато земних дібр, а іншим – обмаль або нічого. Ватажки соціалізму знають про це, і вони не тільки в журналах і на зборах проголошують, що Бог є приятелем багатіїв і нездар, а віра в Бога є злом, але й усілякими способами намагаються вирвати цю віру з сердець бідного і працюючого прошарку суспільства, щоб якомога швидше зіпхнути його у прірву розбою і вбивств. І що ж треба найперше робити, щоб стримати цю згубну сівбу безвір’я?
Апостольство любові. Справді, під гаслом християнської любові до ближнього у 1433 році було засновано Товариство св. Вікентія від Павла, яке поширилося численними народами. Його діяльність – це апологія св. Віри. І дай Боже, щоб така любов розгорілась й у твоєму серці. Тільки пам’ятай, що з любові до нас Божий Син прийняв на себе постать слуги і жертвував себе аж до хресної смерті; пам’ятай, що Він постійно милосердиться над нашою духовною нуждою і приходить до наших бідних і поганих сердець у Св. Причасті; що Він сам простягає до нас руку під видом жебрака і лежить прикутий до лікарняного ліжка під видом недужого; що Пресвята Матір просить нас про співчуття до своїх бідолашних дітей.
А хто ж відмовить цьому милосердю?
Святий Венедикт Йосиф Лабре помер у 1783 році в Римі, беатифікований Св. Отцем Левом XIII. Він так полюбив убозтво, що добровільно став жебраком, здійснюючи паломництво до Лоретто, а також до інших столиць Пресвятої Діви, жив тільки з милостині. Втім, він звик половину отриманого хліба віддавати біднякам, а часто і сам голодував, щоб нагодувати голодних.
