У сьогоднішній нашій публікації пропонуємо ознайомитися з історією церкви Пресвятої Тройці, що в с. Грушеві на Дрогобиччині та довідатися про чудотворну ікону Матері Божої Грушівської.
Село Грушів розташоване на правому березі р. Бистриці (притоки Дністра) в Дрогобицькому районі Львівської області. У північній частині села розташована дерев’яна церква Пресвятої Тройці. Ще наприкінці XVIII ст. – на початку XIX ст. на місці теперішньої святині росла стара дуплава верба. З часом у дуплі з’явилась вода. Цю воду люди пили та почали зауважувати її цілющу силу. Високо на вербі почепили образ, намальований олійними фарбами на полотні. На іконі було зображено криницю, оточену немічними та каліками, а над криницею – Пречисту Діву Марію з Ісусом на руках. Внизу на образі є напис, який свідчить про те, що його намалював «Року 1806 многогрішний іконописець Стефан Чаповський».
На цьому образі можемо бачити також написи. Зокрема, серед них такі: зліва – «О істочнікі чудес ісполняється», справа – «Іже Мати Божія в ньом являється». Біля старшого чоловіка, що заглядає в криницю: «Воістину виджу Матері Божія ікону», а жінка відповідає «І аз виджу». Мати із сліпою дитиною на руках промовляє: «Сліпе уродіся, з очей кров текуще, ізціліся»; хворий із перев’язаною головою каже: «Помилуй мя, Мати Божія»; чоловік з милицями: «Три годи хоровал на ногу і ізцелілся».
Достеменно невідомо, хто і коли саме повісив ікону на вербі. Побожні люди обгородили вербу та місце навколо неї. Із часом сюди почало приходити щоразу більше людей. Це не сподобалося місцевим урядникам. Спочатку ними створювались різного роду перешкоди для паломників, а пізніше було вирішено зовсім зруйнувати це місце. Знайшовся хлопець, який порубав сокирою паркан і знищив вербу, а криницю закидали падаллю та нечистотами. Перелякані люди не мали відваги цьому протистояти. Образ Пречистої Діви Марії зняли з дерева та перенесли до церкви у с. Грушів. Ця подія датується приблизно 1840 роком. Через деякий час той хлопець, що сплюндрував побожне місце, його сестра, мати і батько померли наглою смертю.
У 1855 році поширилася епідемія холери, яка призвела до чималих людських втрат. Тоді селяни вирішили відновити збезчещене місце – зібрали певні кошти та в сусідньому селі Дорожеві купили каплицю, яку мали знести, бо планували збудувати нову церкву. Зусиллями мешканців Грушева було очищено криницю у вербі, виложено її з середини дошками і поставлено невелику церкву із криницею всередині, а на одній із стін каплиці помістили образ Пресвятої Богородиці. Над каплицею почепили дзвінок. Всі ці роботи люди виконали за три дні, і відразу страшна епідемія холери вщухла – хворі почали одужувати і більше ніхто в тому році не захворів на холеру. Ця новина швидко поширилися околицями, і до Грушева знову почали приходити ті, що хотіли тут помолитися та набрати цілющої води.
Вартим уваги є те, що спорудження каплиці супроводжувалося різними чудесними видіннями: деякі побожні люди бачили над криницею три свічки, які горіли яскравим полум’ям (тому і назвали церкву на честь Пресвятої Тройці; інші бачили Пречисту Діву Марії у вигляді прекрасної молодої жінки в єврейському одязі, а також переповідали, що на цьому місці часто лунали приємні звуки дзвонів).
Найбільший внесок у спорудження каплиці здійснили місцеві мешканці – Григорій Фещак і Яків Омир. На свято Успення Пресвятої Богородиці у 1856 р. церковцю посвятив о. декан Г. Кмицикевич у співслужінні п’яти священиків. Відтоді у каплиці відправлялися Богослуження і в будні дні, а найбільші урочистості відбувалися три рази на рік – на свято Пресвятої Тройці (храмовий празник), на свято Успення Пресвятої Богородиці (як пам’ятка про посвячення церкви) та на Воздвиження Чесного Хреста (в цей день, починаючи з 1856 р. щороку сюди приходили люди з Підгір’я).
Вищезгадана церковця простояла лише 22 роки і потребувала значної реконструкції. Тоді місцевий парох о. Іван Коростенський вирішив побудувати нову святиню на кошти, пожертвувані прочанами (6 тис. крон). Хотіли збудувати муровану церкву, але наявних коштів було мало, тому почали будувати дерев’яну за планом церкви у Миколаєві. З північної сторони до церкви прилягала невелика каплиця Успення Пресвятої Богороди- ці, а територію біля храму, на якій знаходилася фігура Пречистої Ді- ви Марії і Розп’яття Ісуса Христа, обгородили парканом. 21 травня 1878 р. нову церкву посвятив парох Грушева, декан, о. І. Коросенський у співслужінні сусідніх священиків. Збоку, при вході на територію святині, споруджено дзвіницю.
У 1883 р. зусиллями цього ж пароха у церкві споруджено іконостас. За часів наступного пароха, радника Єпископської Консисторії, бл. п. о. Ієрона Борковського було зроблено чимало: позолочено іконостас, розмальовано олійними фарбами святилище та інше. Все це робили на пожертви прочан.
На свято Успення Пречистої Діви Марії 1892 року оновлену церкву поблагословив Високопреподобний о. Крилошанин Прелат Іоанн Войтович з Перемишля у співслужінні з численними отцями.
За стараннями вищезгаданого місцевого пароха о. Ієрона Борковського, Перемиський Єпископ Преосвященний Кир Костянтин Чехович виклопотав перед Святішим Апостольським Престолом право надання повного відпусту всім вірним, які на свято Пресвятої Тройці, Успення Пречистої Діви Марії та Воздвиження Чесного Хреста приступлять до Св. Тайни Сповіді та Св. Причастя і помоляться в наміренні Святішого Отця Папи Римського. Одна грамота була видана Апостольським Престолом 5 лютого 1901 р., а інша Преосвященнішим Єпископським Ординаріятом 6 травня 1901 року в Перемишлі.
Урочисте впровадження цих відпустів відбулося у свято Пресвятої Тройці 21 травня 1901 року через делегата Преосвященного Перемиського Ординаріяту, Високопреподобного о. Крилошанина Йоана Стрийського з Перемишля у співслужінні з 16 священиками.
Стараннями тогочасного пароха і радника Єпископської Консисторії о. Симеона Дуткевича ікона Пресвятої Богородиці, яка колись висіла на вербі, була відновлена та поміщена в гарну раму. Тоді ж побудували новий престол на честь Пресвятої Тройці, заново підмурували церковцю на бетоні і закінчили розписи храму.
Всі вищезгадані події мали місце в історії Грушівської святині ще до 1912 року. Кількість прочан під час Першої Світової війни суттєво зменшилась. За свідченням старожилів, впродовж міжвоєнного періоду (1920–39 роки) у Грушеві регулярно відбувалися прощі у відпустові дні, – на свято Пресвятої Тройці, Успення Пречистої Діви Марії та Воздвиження Чесного Хреста. У 1928 р. та 1937 р. церкву в Грушеві відвідав Правлячий Архієрей Перемиської Єпархії (до неї тоді належав Грушів) Владика Йосафат Коциловський. Під час Другої світової війни Богослужіння в храмі відбувалися, проте не так часто як до війни; зменшилась і кількість прочан, а 18 березня 1959 року за розпорядженням радянської атеїстичної влади церква була закрита. Навіть біля храму було заборонено молитися, проте приходило чимало вірних, які навколішки молилися перед зачиненими дверима святині.
26 квітня 1987 року сталася подія, яку згодом почали називати «Грушівським дивом». Тоді 12-річною дівчинкою Марією Кізин було помічено зображення Пречистої Діви Марії на балконі закритої церковці. Ця звістка набула значного поширення, її повідомляли навіть центральні канали Українського телебачення. До місця об’явлення вирушали численні паломники. Люди бачили Діву Марію, то в блакитному, то в чорному одязі.
Зрозуміло, що представникам офіційної влади такий розвиток подій був не до вподоби і тому здійснювались спроби припинення руху паломників до Грушева. Всі дороги, які вели до села, перекрили, стояли патрулі міліції та пропускали лише службовий транспорт; перешкоди чинились і для пішоходів. Проте люди знаходили способи добратися до місця об’явлення Богородиці. Перед храмом проводились Богослужіння, під час яких використовувалась атрибутика греко-католицького обряду. Ці події у Грушеві стали ще одним своєрідним поштовхом до легалізації УГКЦ у 1989 році.
Наприкінці 1989 р. парафія повертається в лоно Української Греко-Католицької Церкви. Відтоді спостерігається її значна активізація та розвиток. Щороку у храмі відправляється по дві архієрейські Служби Божі. Тепер відремонтовано церкву, на околиці села споруджено фігуру Божої Матері та Хресну Дорогу (2011–2017 рр.).