У цей Великий святий день, коли Спаситель вже воскрес, і, являючись Марії, промовляє: «Не плач!» Цього не бачили ні жінки- мироносиці, ні апостоли, ні учні – вони вже тільки давали свідоцтво. Об’явившись Марії, Ісус називає її по імені: «Маріє». Сьогодні, того Воскресного ранку, Христос назвав не тільки ім’я Марії, Він називає і твоє ім’я, де б ти не був – в рідному краю, на чужині, за кермом, виконуючи свої обов’язки в лікарні на чергуванні чи, може, хворий – вдома, Він – Воскреслий Спаситель називає твоє ім’я так, як назвав ім’я Марії Магдалини. Він і нині каже до тебе: «Петре, Іване, Маріє, не плач! Я з тобою, Я поруч! Не плач!» То ж радо вітаю вас цим ангельським, християнським привітом: «Христос Воскрес!», «Христос Воскрес!», «Христос Воскрес!»
Дорогі браття і сестри в рідному краю і на чужині, які єднаєтеся в нашій спільній молитві єдиним серцем та устами, сьогодні прославляємо Того, з Яким співтерпіли у Страсний Великий Четвер, Якого хоронили до гробу в наших піснеспівах Святої Великої П’ятниці і Того, Якого очікували Великої Суботи. Що з Ним буде далі? Сьогодні наші серця наповнюються великою надією, що Той, Який страждав, був бичований, Тіло Якого було прибите гострими цвяхами до хресного дерева, принижений і висміяний, зрівняний з болотом, помер, як злочинець, а насправді був Богом. Він встає із мертвих, воскресає, щоб дарувати нам вічне життя.
Наш Спаситель і Бог являється тим, які сумували, плакали, втратили надію та знеохотилися. Пригадаймо, про що розмовляли учні, ідучи до Емауса: «Ми думали, що Він Месія, що Він об’єднає наш народ, а сталося так, що Він помер на хресті». Що було з апостолами? Розбіглися. «Вдарю пастиря, а вівці розбіжаться». Розбіглися хто куди. Що вони переживали? Відчували відчай, розпуку, знеохочення… Вони ніби втратили тих три роки свого життя. Можливо, хтось із них думав, чому він пішов за Христом, залишив батьків, дім – все залишив, пішов за Ним, а тепер буде висміяний, зневажений своїми рідними, близькими у своєму місті чи селі, де жив. Для чого ж тоді пішов? Людина є людиною, дорогі браття і сестри, такі думки, мабуть, були не в одного із апостолів. І плакав Петро, жалів за свої нерозважливі слова, за свій вчинок, коли сказав: «Я не знаю того чоловіка. Я нічого не маю спільного з ним». Чому, дорогі браття і сестри, Марія Магдалина прийшла і сказала апостолам? Це зовсім невипадково. Чому? Тому що в жидівському народі, за законом, щоб якась справа була визнана, потрібно було трьох свідків. Якщо би Марія Магдалина прийшла сама до апостолів і розповіла, що бачила Воскреслого Ісуса, то їй би сказали: «Хто ти така? Іди геть! Ми тебе слухати не будемо». Будь-яку справу в жидів повинні були засвідчити троє свідків. І тому прибігли Марія Магдалина, Петро та Йоан – це було свідчення, що насправді нема Його в гробі, гріб порожній, хоча до нього був прикочений великий камінь і приставлена сторожа. Зауважмо, що це не були пересічні воїни, а відповідальна, вишколена варта, частина римського війська, яке завоювало світ. Цих людей неможливо було підкупити чи чимось відволікти. Римське військо знало дисципліну та порядок. А тим паче, Пилат усвідомлював, що відбувається в країні, тому був прагматичний і наказав стерегти тіло Ісуса найкращим та відповідальним воїнам. Чому? Тому що Він казав, що третього дня воскресне, і тоді первосвященики Анна і Каяфа, члени Синедріону – разом обдумували, як зробити все для того, щоб не було «чергової афери», щоб, як вони називали Ісуса, той обманник знову не виграв справи. Так думала людина. А Бог думав по-іншому. І Божа Правда перемогла. У Воскресній пісні співаємо – «В Правді Божій просвітімся». Чуєте? А сьогоднішнє воскресне Євангеліє закінчується якими словами? «Закон був даний від Мойсея, благодать же й істина – від Ісуса Христа». Христос сказав: «Я є Правда, Дорога і Життя». Тому бачимо, що правда не була на стороні фарисеїв, первосвящеників, Пилата. Від них йшов сморід фальшу, брехні, лицемірства… З боку Христа – Істина. Вони ту Істину розіп’яли, прагнули зневажити Її в очах народу і світу, вони плювали на ту Правду, били ЇЇ по лиці, бичували, розіп’яли… Їм здавалося, що лицемірство, гроші, крик, насильство, підкуп вище від всього. Правда померла на хресті. Немає Правди. Амінь. Але Слово Боже каже щось інше: «Благодать же Істина прийшла від Ісуса Христа». Правду не можна було сховати в гробі. Правду навіть великий камінь не може привалити. Тому апостоли зніяковіли, вони не хотіли повертатися до своїх сімей в Галилею, звичайно, їм було соромно. Вони не знали, що мають робити і як жити далі.
Мабуть, кожен із нас переживав такі моменти. «А що я маю робити?» – питали ми себе. Часто в таких випадках робили непоправні, фатальні, страшні помилки. Так, бо ми не йшли до тієї правди, якою є Христос, ми не радилися з Ісусом, не молилися, щоб Господь Бог нам допоміг, не відправляли в цьому наміренні дев’ятниці, не приймали Святого Причастя, не слухали Голосу Божого, не слухали Правди. Ні, дорогі мої, ми часто слухали шепіт сатани, який підказував нам радикальні рішення: «Все зруйнуй, повали, ти достойний вищого, ти достойний більшого!» Диявол вів нас до ненависті, помсти, брехні, лицемірства і наше серце ставало черстве, закаменіле, байдуже, легковажне, жорстоке. Ми ставали все більш завзяті, нам здавалось, що ось настане правда, ось ми помстимось своїм рідним і близьким, ось доведемо свою правду в суді братові чи сестрі, сусідові. Ми падали в провалля, дорогі браття і сестри. У випадку, коли правда не на нашій стороні, що тоді робимо? Ми прагнемо перетягнути її на свій бік, підкупляючи суддів, обмовляючи, очорнюючи нашого ближнього, займаючись фарисейством. Так було і так, на жаль, є. Тому бачимо, наскільки це небезпечно в нашому житті стати по ту сторону – сторону диявола, і слухати те, що він нас навчає, шепоче нам. Важливо навіть якщо ви зараз під впливом емоцій, в стресовій си- туації, в депресії, просити: «Ісусе, Ти є Правда, Дорога і Життя, Ти – Істина, благаю Тебе, направ мене, мої думки, бажання на дорогу істини». Чи добре я роблю, що посварився з жінкою (чоловіком), що не спілкуюся з мамою (свекрухою) чи з бабцею, дідусем? Чи добре я роблю? Чи будуть вони поряд вічно? Чи потім все життя я не буду мати закидів сумління, що вчинив з ними зле та несправедливо, що маю змінити своє бачення, думку? І ти вже, можливо, є на порозі цієї дороги, і диявол ще тримає твоє серце і каже: «Ні, як ти будеш виглядати в їхніх очах? Ти визнаєш свою помилку, ти їх перепросиш? А де ж та твоя брехня, яку ти видавав за правду, всім виявиться? Всі тебе будуть зневажати». А Христос каже: «Прийди, помирися, відкрий своє серце». Як співаємо в пісні: «Нехай щезне всяка неправда, нехай щезне гнів і ненависть з людського серця і людської душі».
І ось, дорогі мої браття і сестри, апостоли переживали, були в таких важких роздумах, сумні, розбиті, розчаровані, перелякані – що буде з ними, як жити далі? Можливо, дорогий мій брате і сестро, ти приїхав із заробітків до своїх батьків чи сім’ї, дітей, і страх огортає тебе: «Карантин… А що я буду робити в тій Україні, як дам собі раду? Там була така висока зарплата, а тут бідацтво...» Можливо, частково ти маєш рацію, але поставити своє життя на гроші – це дуже небезпечно. А ти, сестро, брате, подивися з іншого боку. Часто люди говорили мені, що поїхали десь на похорон, на шлюб: «О, там така гарна церква, там доріжки є, квіти, дерева – все, як в раю». Я завжди відповідав: «Добре, прийде час – і в нас буде, але зате ми маємо людей молитви». Багатство Традиції полягає в тому, що ми молимося, приходимо – і бачимо, як люди адорують, падають на коліна, тримають вервицю в руках, як спішать на Хресну дорогу, як діти (звичайно, не всі) ще ходять на катехизм – оце наше багатство. Ба- гатство – це людина, дорогі брати і сестри, людина! Тому все може бу- ти вимощено, елегантно, але, як то сумно, коли в Базиліці Св. Петра Папа Франциск відправляв у самотності. Все блистить, але вартість того… Служба Божа, само собою має вартість, але навіть ця найбільша святиня світу є такою сумною, коли там немає людей. Тому люди, сама людина – це найбільша цінність в очах Господа. Бог не помер за рослинний і тваринний світ, за океани, воду, природнє середовище, срібло і золото. Божий Син помер за людину. І коли ти, людино, переживаєш, можливо, занадто в цих тяжких часах, бо ж тепер не можеш дозволити собі те, що дозволяв навіть місяць чи два тому: «Я мав гроші, роботу, я був герой, а діти, сім’я вимагає того, а що буде?» А, можливо, ти зле виховував? Можливо, ти так виховував своїх дітей і онуків, що вони тебе любили не тому, що ти є тато і мама, бабця і дідусь, а тому що ти маєш гроші? Ти бачиш сьогодні свою помилку? Якщо не бачиш, то ти її побачиш через два місяці, півроку, побачиш... Але якщо ти виховувала своїх дітей і онуків з Богом, в любові до Бога, якщо ти їх вчила катехизму і заповідей Божих: «Шануй отця і матір, і тобі буде добре, і довго будеш жити на землі». Тому твій син, дочка, зять чи невістка не будуть обнімати тебе, тому що ти надсилала гроші з Італії чи з Чехії, але вони будуть тішитися і ділитися з тобою останнім, бо любили тебе не за гроші, а тому що ти дала їм більше, ніж гроші, золото і срібло – ти дала їм життя. Мамо, ти дала їм життя. Діти, то є ваша мама, ваш тато, які для вас після Бога є найближчі, найрідніші, найдорожчі. Тому коли ми падаємо в такий розпач, коли, можливо, часто надмірно переживаємо: «А що з нами буде, а як буде виглядати те життя далі, а як дамо собі раду?» Не забігаймо наперед, не варто цього робити, дорогі мої, віддаймося в руки Господа Бога.
Знаю родини, які переживають багато болю і страждань, коли навіть помирають на чужині – це насправді страшно, дуже страшно… Тому життя, яке Бог нам дає, має свій вимір, ціну, свою солодкість. Апостоли також думали: «А що ми будемо робити без Ісуса? Його немає – нашого Вчителя найдорожчого, Якому ми довірили наше життя, Якого ми так любили і шанували, на Якого покладали всю надію. Що буде з нами?» Цей страх – це те, що ми сьогодні називаємо депресією. Відчай, тривога наповняли їхні серця. І ось у цей Великодній ранок найдорожчий Спаситель являється їм, благословляє, називає їх такими гарними словами. «Дітоньки, радійте, не плачте, Я живий. Я ж вам казав, як ви слухали на Тайній Вечері, Я ж казав, що не лишу вас сиротами, що буду з вами по всі дні аж до закінчення світу. Чому ви неуважно слухали?» А я вас питаю: «Ви чому неуважно слухаєте Слово Боже, чому не довіряєте Євангелію, те, що вчить і навчає нас найдорожчий Спаситель Ісус Христос і голосить Церква 2000 літ? Чому не вірите?» Христос є правда і життя. Тому, дорогі браття і сестри, не падаймо у відчай, розпуку, але нехай відродиться надія на правду, істину, Слово Боже.
Христос являвся їм впродовж сорока днів, перебував між своїми учнями й апостолами. І Він прийде до тебе! Він любить тебе, але ти вже так давно з Ним не спілкувався, правдиво не спілкувався. Може бурмотіли собі слова молитви «п’яте через десяте», не раз ця молитва була сонна, байдужа, «біг пес через овес», часто це спілкування і молитва були примусом, бо мама наказала, а навіть, може, насварила, що мусів молитися, а то лягав і вставав без молитви і скажи, отак признайся сьогодні собі: «А коли в тебе була така щира молитва, таке відверте спілкування з Богом, як з найкращою людиною, яка любить тебе, яка полюбила мене і кожного з нас, що віддала своє життя на хресті задля нашого спасіння? Коли ти сказав Йому навіть більше, ніж лікареві, що тебе болить, що тобі бракує, що ти хочеш осягнути в цьому житті? Чи ти розказував Йому свої болі, свої страждання під час адорації в церкві? Ти знайшов час хоч там прийти вклякнути, просто вдивлятися в Євхаристію і відчути присутність Бога Живого?» Тому, дорогі мої, закликаю вас, щоб ці Великодні свята були в такому духовному, благословенному настрої, щоб ми знайшли собі таке місце (не кажу на півдня), але хоч на пару хвилин чи на півгодинки, чи по п’ять-десять хвилин впродовж дня, щоб ви відчули Божу близькість, щоби Бог не був десь там, так далеко в космосі. Чому ти кажеш: «Е - е, то така відстань, ні, це задалеко». Треба, щоб ти відчув Його у своїй хаті, у своїй родині, сім’ї, щоб ти того Бога відчув сьогодні за Великоднім сніданком, щоб не було питань: «А хто буде святити, а як будемо святити?...» Христос почує наш голос, голос твоєї сім’ї, якщо ми щиро заспіваємо «Христос воскрес із мертвих», почує твій голос, навіть якщо ти сам, Він прийде і Сам тобі скаже: «Воістину воскрес! Я з тобою! Ти не сам сідаєш до сніданку. Я з тобою воскреслий».
Бог – це Дух, і Він є з нами! Він у кожній родині, хто Його прагне, хто хоче Його, хто любить Його, той не самотній. Тому відкиньмо віру в вогонь, завтра віра у воду, буду обливатися, віру в хліб, яйце, хрін, м’ясо – це звичаї. Гарні, я не кажу, що злі, але вони ніколи не можуть стояти на першому місці в нашому житті, ніколи. Христос має бути на першому місці.
Дорогі браття і сестри, в сьогоднішню таку урочисту благословенну днину я хочу огорнути вас, ні, не своїм, бо моє немічне хворе серце, а серцем нашого Спасителя Ісуса Христа, а ти маєш повірити, відчути так, як на Тайній Вечері. Я впевнений, ви бачили образ Тайної Вечері і помітили учня, який приліг, поклав свою голову на груди Спасителя. Той учень, який заразився любов’ю Ісусового Серця, скаже: «Бог – Любов», і то він буде так гарно говорити: «Дітоньки, любіться між собою». Так, і я хочу, щоб кожен з нас у сьогоднішній день відчув, що він не сам, що в його хаті царює Божа любов. Так, бо ми одягнені в Його Ласку. «Від Його повноти ми всі прийняли» – чуєте? Я є убогий, бідний, але Він є повний Ласки, від Його повноти ми всі прийняли благодать за благодать. Що ми прославляємо? У правді Божій просвітімся, в Ласці Божій. Прийміть ту ласку Божу. А Ласка Божа – це віра, любов, мир, надія, внутрішня гармонія – найбільша цінність, яка може бути в цьому житті. Тому зичу нам всім духовних глибоких Пасхальних свят, нашої глибокої застанови в ці святі благословенні, хоч такі тяжкі для кожного із нас, дні. Тому нехай наше серце і душа наповняються великою радістю. Відновімо ту радість, любов в наших серцях. Так, не біймося визнати наші провини. Не бійся нині підійти до чоловіка, і ти, чоловіче, не бійся підійти до жінки, відкинь ту відразу, намови диявола, що вона тобі не симпатична, вона не така, це помилка твого вибору. Відкинь ту злу думку, що він не такий, за кого ти вийшла заміж, де були твої очі – він твій шлюбний чоловік, ви брали шлюб, він батько твоїх дітей, вона мати твоїх дітей, відкинь ті напасті диявола, злого духа. Дитино, перед Великоднім сніданком попроси благословення тата і мами, благословляйте одні одних, бажаймо одні одним добра, миру, любові. Промов до невістки, не будь впертою, гордою, зарозумілою, вибач, забудь те, що було вчора чи 10 років тому в минулому, але живімо тим, що є сьогодні.
Тому налаштовую вас, дорогі браття і сестри, і буду молитися в тій Найсвятішій Жертві, в тій Святій Літургії, щоб Господь Бог дав вам гарні думки, прагнення в той святковий Великодній духовний час. Від учорашнього вечора по цілому світі: в палатах і в убогій сільській хатині – говорять діти і старші, будемо неустанно вітатися з глибини душі та з сильною вірою повторювати: «Христос воскрес! Христос воскрес! Христос воскрес!».
