Вірність Традиції об’єднала всі Православні Церкви з Католицькою Церквою на Флорентійському Соборі

Розглядаючи Традицію (як нау- ку) та вірність Традиції, можемо констатувати факт, що вона завж­ди направляла на дорогу правди та істинної віри. Тільки незнання і від­кинення Традиції тримало багатьох людей у блуді. Подивімся на єди­ний Вселенський Собор, на якому були зібрані всі представники то­гочасних Православних Церков з Папою Римським. Учасники єдиний раз в історії спільно досліджували Традицію, твори Святих Отців та прийшли до єдності Церков в хри­стиянському світі.

Флорентійський Собор розпо­чався 1438 р. (спочатку у Ферра­рі), мав за ціль з’єднання Східної Церкви з Західною. Головне пи­тання Собору: чи наука Католиць­кої Церкви згідна з наукою Святих Отців, адже їх визнає і Католицька Церква і всі Православні Церкви.

Православна Церква була представлена чотирма Східними Церквами: Йосиф ІІ, патріарх Константинопольський, делегати Олександрійського, Єрусалимсько­го та Антіохійського патріархів. Знаменно, що наші терени пред­ставляв активний діяч Собору – ми­трополит Ісидор, митрополит Київ­ський і всієї Руси. Він був делега­том Антіохійського патріарха. Піс­ля відкриття Собору було озвучено різницю між двома Церквами: 1) «і Сина» (Filioque) – чи походить Св. Дух від Сина, а не тільки від Отця, чи правомірне вживання в Символі віри слова «і Сина»? 2) опрісноки: який хліб (прісний чи квашений) треба використовувати для Таїн­ства Євхаристії? 3) чистилище: чи є місце, де після смерті душі, які не спокутували своєї дочасної кари, очищуються від своїх провин пе­ред тим, як доступити блаженного стану в Божому Царстві; чи треба молитися за померлих? 4) примат Папи: чи Папа є наступником Пе­тра і головою над всіма Церквами? Для вирішення тих питань вибра­но комісію, куди ввійшли найкра­щі знавці теології. З латинського боку – кардинал Ю. Цезаріні, ар­хиєпископ Родосу – Андрей, архи­єпископ із Форлі – Людовік й інші, а з грецького боку – архиєпископ з Нікеї – Висаріон, митрополит ки­ївський – Ісидор, Марко з Ефесу й інші.

Найбільше труднощів було з першим пунктом, він викликав такі гарячі дискусії, що з’явилася за­гроза зриву Собору. Але католиць­кі теологи навели цитати Св. Отців, які підтверджували походження Св. Духа також і від Сина. Напри­клад, деякі з них: Св. Максим Іс­повідник говорив, що «Св. Дух походить і від Сина», Св. Епіфаній твердив, що «Св. Дух походить від Отця і Сина» та інші. Врешті всі погодилися на формулу Св. Йоа­на Золотоустого «від Отця через Сина».

Щодо другого пункту вирішено, що Пресвята Євхаристія є дійсною і на квашеному хлібі, і на прісному. І тут, і тут є присутній живий Хри­стос. Католикам можна причаща­тися і під двома, й під одним видом. Третій пункт пройшов найлегше, православні погодились, що можна молитись за померлих і приймали місце очищення душ – Чистилище.

Що ж до примату Папи також наводилися різні докази з Традиції та церковної історії щодо верхо­венства (першенства) Римського Єпископа. Наприклад, Св. Кипріян (†258 р.) називає Римську Церкву «головною Церквою, з якої ви­никла священна єдність», також називає її «матір’ю і коренем Ка­толицької Церкви», тому що має безперервно єпископом св. Петра, який живе у своїх наступниках; римський престол називає «Містом Петра», а Римського Єпископа на­зиває заступником Христа (лист 48, 3 і 59, 14), «який займає міс­це Петра і ступінь святительської катедри». Св. Йоан Золотоустий (†407) каже: «Для чого (Син Бо­жий) пролив Свою Кров? Для того, щоби віднайти тих овець, яких Він ввірив Петру і його наслідникам». Св. Теодор Студит називає Рим­ського Єпископа «архипастирем піднебесної Церкви», «каменем віри, на якім збудована Католиць­ка Церква», «Божественнішою го­ловою всіх голов», «намісником Петра», «апостольським головою Христової Церкви». Римські Єпи­скопи від найдавніших часів вико­нували владу над цілою Церквою, а саме: вирішували церковні не­порозуміння. До Пап апелювали єпископи, усунені провінційними синодами. Так робили, наприклад: св. Атаназій, св. Йоан Золотоустий, Теодорет з Циру, іспанські єписко­пи Фелікс і Сабін, а також багато інших. Вселенські собори є незапе­речним доказом папської влади в усій Церкві, бо Папи скликали їх і ними керували.

Після всіх обговорень на Собо­рі Православні ієрархи всіх Церков зібралися окремо і радилися, як мають вирішити справу єдності із Вселенською Церквою. Внаслідок вирішення всіх суперечливих пи­тань, доказів Традиції, Св. Отців стало зрозуміло, що Католицька Церква ні в чому не відходила від науки Святих Отців. Було прийня­то рішення про необхідність від­новлення єдності Православних Церков з Католицькою Церквою і визнати всі правди Католицької Церкви, обговорювані на Соборі. Проти цього палко виступав Мар­ко з Ефесу, дотримувався власного переконання, що Римська Церква єретична, але не наводячи ваго­мих і розумних доказів. Тоді на тому ж зібранні Марку з Ефесу від­повів митрополит Ісидор. Він запи­тав його, чи Св. Йоан Золотоустий, що пояснював християнські істини так, як подають католики, є єре­тиком? Марко відповів, що або Св. Йоан Золотоустий був єретиком, або було сфальсифіковано його твори. Тоді митрополит Нікейський Висаріон перепитав Марка з Ефе­су: «Чи всі, що твердять, що Св. Дух походить і від Сина, єрети­ки?». «Так», – відповів Марко. Тоді Нікейський митрополит обурився і сказав: «А святі, які навчають, що Св. Дух походить від Сина, також єретики? Хай оніміють уста, що го­ворять проти святих!» І дуже скоро Східні ієрархи визнали правдивість католицького вчення, згідного з Традицією Св. Отців.

А закінчуючи мову про пер­шенство Папи, устійнено, що між патріархами Папа – перший, а саме: 1) Римський Папа (патріарх Заходу), 2) Царгородський патрі­арх, 3) Александрійський патріарх, 4) Антіохійський патріарх, 5) Єру­салимський патріарх.

Під час нарад комісій важко за­хворів Царгородський патріарх Йо­сиф ІІ і 17 червня 1439 р. помер. Перед смертю, одначе, залишив заповіт: «Тому, що зближаюся до кінця життя, хочу ствердити, що все, що Католицька Церква вчить, визнаю і погоджуюся з тим, а Папу визнаю найвищим Отцем і Наміс­ником Христа».

5 липня 1439 р. Акт унії підпи­сано латинською і грецькою мова­ми, наступного дня його проголо­шено за підписами Папи Євгена ІV і 8 кардиналів, 2 патріярхів, 8 ар­хиєпископів і 50 єпископів з латин­ського боку. З грецького боку під­писали: цісар Іван VІІІ, 3 заступ­ники Царгородського патріарха й 17 митрополитів та архиєпископів. Усі різниці між Сходом і Заходом вирішено Декретом унії, на основі повної рівності Церков обох обря­дів під проводом Папи.

Це єдиний раз в історії (від розколу Православної Церкви в 1054 р. аж до сьогодні) відбулося возз’єднання Католицької і Право­славної Церков. Ієрархи Східних Православних Церков були відкри­ті на дискусії, на дослідження істи­ни, згідно з Переданням Св. Отців разом з Католицькою Церквою. Вперше після розколу Православ­ні Церкви прийшли до висновку – наука Католицької Церкви згідна з наукою Св. Отців і її належить три­матися. Як наслідок, з’єдналися з Католицькою Церквою і визнали, як вчили Св. Отці, Римського Папу головою всієї вселенської Церкви.

Це славна подія церковної іс­торії і багатозначна. Не буду пе­рераховувати всіх позитивних на­слідків. Хоч вона тривала недовго, але все-таки мала міцне підґрунтя. Саме на її наслідки можна посила­тися теперішнім і майбутнім поко­лінням, з делегатів Собору брати приклад. Чому унія не ввійшла в дію? В основному через політичні причини. Коли Київський митро­полит і вже кардинал Ісидор при­їхали до Москви, щоб звістити про возз’єднання Церков, то цій унії спротивився Московський цар Ва­силь ІІ. Він кинув кардинала Іси- дора до в’язниці, і, як наслідок, унія не вступила в дію. У Царгоро­ді вона протрималася аж до захо­плення Константинополя турками. На вимогу Султана Магомеда ІІ но­вообраний партріарх Геннадій мав подати йому виклад християнської науки. В записках патріарха про Папу не згадувалося (певно автор боявся згадати Папу, бо Папа був ненависний султану). Офіційно унію у Греції відкликано на Синоді, скликаному Царгородським патрі­архом в 1472 році.

Та хоч унія не протривала дов­го, проте сам факт її існування дуже промовистий. Можна порадити пра­вославним звернути увагу на своїх патріархів, митрополитів, єписко­пів, представників усіх тогочасних Православних Церков, які повернулися до першоджерел, на­ново досліджуючи твори Св. Отців Церкви. Не гордість ними керувала, а велике прагнення пізнати правду. Це прагнен­ня допровадило до правдивого розуміння науки Католицької Церкви і поєднання з нею. Чому б сьогодні не піти слідами своїх митрополитів? Чому б не дослідити і не визнати за ними правдивості їхніх думок і тверджень? Східні Отці Собору ви­знали, що не знали книг Західних Отців, сумнівалися; те­пер, коли їх дослідили, з радістю приймають». Представник Олександрійського патріарха, відповідаючи цісарю, сказав, що всі закиди православних ієрархів до католиків вичерпані і католицькими теологами роз’яснені відповідно до науки Св. Отців. То ж тим, які не бажають прийняти це вчення Като­лицької Церкви на Соборі, «нічого не залишається для запе­речення, як тільки видумувати неправду або говорити не по суті; це нам зовсім не подобає». І східні ієрархи воскликнули разом: «Анатема тим, які не бажають правовірного возз’єд­нання».

Флорентійський Собор і довершена унія на ньому є вели­ким доказом для переконання православних в їхніх помилко­вих звинуваченнях в бік Католицької Церкви. А той, хто дійс­но має добру волю, натхнений Св. Духом піде шляхом Схід­них Отців даного Собору і прийме єдність зі вселенською, Католицькою Церквою, бо так вчать Св. Отці і подає Св. Тра­диція. Ця подія ще раз переконливо свідчить про важливість дотримування науки Традиції Церкви. Традиція – це істинне вчення Апостолів, воно незмінне, і того, хто її тримається, проведе вірними шляхами, а всіх своїх послідовників увінчає Царством небесним.

о. Андрій Коваль, СБССЙ

Використана література:

1. Григор Лужницький. Українська Церква між Сходом і Заходом. Нарис історії Української Церкви. – Львів: видавни­цтво «Свічадо», 2008.

2. А. Волконскій. Католичество и Священное предание Востока. – Париж. 1933.