Привілей бути дитиною Марії
Багато людей погорджують Св. Параманом, вважаючи його за якийсь старий забобон. Інші ставляться до нього з байдужістю, не бажаючи брати якихось додаткових християнських зобов’язань на себе, хтось дивиться на нього, як на святу річ, яку шанують дуже побожні християни. Є ще багато інших причин, через які християни відмовляються від пізнання сили і вартості Св. Параману і його прийняття.
Св. Кармелітанський Параман – це велика нагорода неба вже тут на землі і привілей дітей Марії. Адже він нас забезпечує (при нашій добрій волі виконання християнських зобов’язань) від засуду на пекло і звільняє з чистилища. Зробімо мале порівняння. Коли б всім нам, назвімо себе простим людом, роздавали королівські титули, принц, герцогиня, гетьман, син короля тощо, з титулом ми отримували певну суму грошей і привілеїв, завдяки яким ми б до кінця життя могли жити спокійно і горя не знати. За такий подарунок від нас нічого б не вимагали, окрім культури поведінки, дотримання етикету королівських дітей. Чи ми б прийняли ці привілеї, чи ні? Людина, яка тверезо мислить, без довгих роздумувань прийняла б ці титули і була б дуже вдячна за них.
А тепер розважмо про Св. Параман. Нам надається титул дітей Марії, він запевняє нам вічне життя в райському небі, це своєрідний квиток, пропуск через небесні ворота. Він дає тобі безжурне життя. У небі ми не просто будемо серед інших, а матимемо окреме місце біля самої Цариці Небесної, як Її духовні діти, адже Параман – це королівське відзначення самої Цариці неба, не якоїсь смертної земної цариці, а Тієї, яка керує ангелами, до неї прислухається навіть сам Господь, бо виконує всі Її прохання. Та вже на землі та Цариця Небесна не забуває про своїх дітей, Вона всіма можливими засобами підтримує їх, охороняє та допомагає у земному житті. Які ж то сліпі ті люди, які не хочуть прийняти цього привілею. Хіба ж ні? Від нас просто вимагається, щоб ми поводилися як царські діти, мали своєрідну « духовну культуру й етикет», тобто жили як звичайні прості християни, що виконують заповіді Божі, жили за християнською мораллю, яка не є важкою, приносить спокій і щастя в людське серце. Св. Параман не вимагає якихось подвигів і трудів, а лишень любові до Марії, до набожеств, які випливають із тієї любові. Зрозуміймо вартість і велич пропонованих нам привілеїв і добро Кармелітанського Параману, який носили Папи, королі, єпископи і багато святих. У 1830 році на мощах померлого в 1276 році Папи Григорія Х віднайдено неушкоджений упродовж 600 літ Святий Параман.
Св. Бернадетта з Лурда також носила Святий Параман. Останнє об’явлення Матері Божої в Лурді відбулося саме 16 липня 1858 р. на свято нашої улюбленої Цариці з гори Кармель. Бернадетта підтверджує, що в цей день вона бачила Матір Божу більш сяючою, ніж під час попередніх з’яв.
В Іспанії 1936–1939 рр. цілі полки національних військ носили Парамани відкрито на грудях і в той час відбувалися численні чуда.
Св. Параман може прийняти і носити кожен, лише б тільки його бажав.
Фатіма говорить про Кармелітанський Параман.
Пречиста Діва бажає, щоб всі носили Св. Параман
Пречиста Діва, об’являючись трьом дітям у Фатімі 1917 р. 13 жовтня під час відомого чуда показалася їм, як Мати Божа з Дитятком-Ісусом з гори Кармель, тим самим бажаючи нагадати, що Вона не тільки подала світові Вервицю, а й Св. Параман. Цією появою Мати Божа підтвердила Своє бажання, щоб люди носили Її святу шату і покров.
Дуже повчальним є інтерв’ю всечесного отця Говарда Раффета з сестрою Луцією, якого він удостоївся в 1950 р.:
Отець Говард: «У багатьох книгах про Фатіму автори заперечують, що Параман є невіддільною складовою частиною з’яви.
Луція: «О ні, вони не праві!»
Отець Говард запитує, яке значення має Св. Параман у руках Матері Божої під час з’яви.
Луція: «Цим Вона хотіла дати зрозуміти, що Вона бажає, щоб всі носили Св. Параман». Луція додає: «Святіший Отець сказав це всьому світу, пояснюючи, що Св. Параман є знаком нашої самопосвяти Непорочному Серцю Марії» (Аллокуція Пія ХІІ з нагоди 700-літнього ювілею Св. Параману).
Далі о. Говард запитує Луцію, чи необхідний Св. Параман для виконання побажань нашої улюбленої Цариці з Фатіми.
Луція: «Так!»
Отець Говард: «Чи Св. Параман необхідний такою самою мірою, як Св. Вервиця?»
Луція: «Свята Вервиця і Святий Параман невіддільні!»
Братство Св. Параману сьогодні поширене по всьому світу, а часті надзвичайні випадки підтверджують, що Пречиста Діва вірна Своїм обітницям. Святий Параман творить чудесні душевні зцілення: люди навертаються, пияки кидають пити, ті, що проклинали, вже не проклинають, розпусники живуть у чистоті відповідно до свого стану, святотатські сповіді направляються – всі визнають, що щось сталося, відколи отримали Параман.
То ж хіба такі великі ласки і привілеї не заохочують нас до того, щоб накритися шатою Марії, Святим Параманом, аби за життя і після смерті заслужити на опіку цієї найліпшої Матері?!
Опис і значення Кармелітанського Параману
Слово «параман» походить від латинського «scapulae» − рамена, плечі (scapulare – скапулір, так називають у римо-католиків параман). Він має вигляд подовгастого полотна, складеного з двох платків сукна, що сягають стіп, з вирізом для голови, з яких один спадає на груди, а другий – на плечі. Це так званий великий Параман, що його носять монахи.
У середні віки багато християн, не полишаючи світського життя, бажало прилучитися до Чинів, які виникли в той час: Францисканці, Домініканці, Августинці, Кармеліти. Постала спільнота світських осіб, згромаджених у Братствах. Всі Чини хотіли дати світським особам знак приналежності й участі у своїй духовності й апостольстві. Часто тим знаком була якась частина монашого габіту: плащ, шнурок або пояс, чи, власне, параман… Кармелітанський Чин поширив Параман у зредукованій формі, як знак приналежності і як вираз участі у своїй духовності. Змінена версія Кармелітанського Параману (брунатного параману), так званий малий Параман, складається з двох малих прямокутних сукняних частин, зв’язаних між собою двома шнурками. Цей Параман є коричневим (брунатним) і повинен бути вовняним. Одна частина його має лежати на грудях, а інша на плечах вірного. Образки або символи не конче потрібні, але їх часто можна побачити на Параманах. Хоч такий малий Параман за первинним задумом постав для світських осіб, однак його можуть носити священики, а також члени інших Чинів та Згромаджень.
Параман у монахів – це верхній одяг, який одягають на габіт, у давнину він був як приготування до щоденної праці. Опісля для всіх він означає несення щоденного хреста учнями і послідовниками Ісуса Христа; це спеціальний зв’язок Кармелітів і кожної людини, яка носить Параман, з Марією. Для почитателів Марії Параман символізує велике уповання на Її Материнську любов, що провадить до беззаперечного заступництва перед Богом та вічного спасіння. Приймаючи Її Опіку на все життя через Параман, ми висловлюємо своє бажання наслідувати Її стиль життя, Її чесноти, особливо чесноту чистоти, відповідно до свого стану. До цього нас зобов’язує Святий Параман.
Чудо Кармелітанського Параману.
Параман рятує земне і вічне життя
Це було під час Кримської війни в 1854 р. Французька армія після блискучих перемог під Балаклавою та Інкерманом зупинилася під мурами Севастополя. Неприятель затято оборонявся і не здавався. Минали тижні, місяці, а напружена ситуація не змінювалася. Зимова пора, нічліги в ровах, часто наповнених водою, виснаження сил і втома почала підривати сили і бойовий дух воїнів, впроваджуючи їх у відчай. Один із воїнів Франциск Ніколеу, глибоко релігійний хлопець, піддався також, як багато хто з його товаришів, цій згубній спокусі. Життя в подібних умовах здавалося йому нестерпним. Фізичне виснаження затьмарило на мить його розум, запаморочило серце: він постановив покласти край своєму тяжкому становищу і відібрати собі життя. З цим наміром він пішов до обриву, ліг на самому краю і намагався заснути, гадаючи, що перший рух у сні скине його на дно прірви, де він знайде свою смерть.
Однак даремно чекав він на сон. Над ним чувала Найсвятіша Матір, ця найліпша з Матерів, яка й у хвилини найгіршого розчарування не покидає своїх дітей, а з подвійною турботою поспішає їм на порятунок, чуває над заблуканою овечкою. Коли так лежав бідний Франциск, несподівано дивне відчуття огорнуло його: мовби йому на грудях щось пекло, немов кусав його вогонь. Хлопець швидко поклав на те місце руку і натрапив на Параман Найсвятішої Діви з гори Кармель, який давно, як вірна дитина Марії, звик побожно носити на собі. Мороз пройняв його всього, він стрепенувся, немов зі страшного сну, і зрозумів усю небезпеку свого становища: перед ним відкрите пекло і вічне осудження. Ласка була дієвою: він зривається, падає на коліна і, зворушений до глибини душі материнською опікою Цариці Неба, постановляє великодушно піддатися вирокам волі Божої, приймаючи радо з руки Найвищого всі присуди Божого Провидіння.
Вдячність Матері Божій за чудесне спасіння він зберіг до смерті, служачи Їй і почитаючи Її зі зразковою вірністю.
