Проповідь виголосив о. Василь Ковпак у неділю Самарянки (30 травня)
Сьогодні, дорогі браття і сестри, святкуємо неділю Самарянки й водночас, сьогодні (30 травня) завершуємо маївку.
Одного разу, коли апостоли йшли через Самарію, місцеві меш- канці не сприйняли їх, навіть бунтувалися, кричали і прогнали… То- ді Яків та Йоан сказали до Ісуса Христа: «Господи, якщо ти хочеш, то ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і спалив тих людей, як свого часу вчинив Ілля». Це ж не приємно, коли тебе не приймають, коли тобою погорджують, зневажають, коли кажуть іти геть з їхньої землі. Апостоли обурилися, коли самаряни сказали Ісусові й учням: «Ідіть геть з наших міст!» Що ж Христос відповів на обурення двох апостолів – Якова та Йоана? Христос відповів їм дуже суворо, дорогі браття і сестри, навіть докорив: «Ви не знаєте, якого ви духу, бо Син Людський прийшов не губити людські душі, а їх спасати».
Якими були стосунки євреїв і самарян? Коли юдеї втратили свою державу, коли була зруйнована Єрусалимська святиня, то Ізраїль (Юдея) був виселений, проте на території Самарії частина людей залишилася. Прийшов час, коли юдеям було дозволено повертатися на свої землі. Самаряни були проти того, щоб юдеї поверталися знову і відбудували святиню. Хоч опісля, коли самаряни побачили, що юдеї відбудовують святиню, храм Єрусалимський, то захотіли давати свої жертви на її будівництво, але євреї відповіли рішуче: «Жертва мусить бути чиста і від юдеїв, а не від тих, які змішалися з поганськими народами». Тоді самаряни побудували собі храм на горі Гаразин і там поклонялися, там приносили жертву і по сьогоднішній день самаряни приносять жертву, пасхальне ягнятко, на цій горі, хоч храму вже немає. Сьогодні самарян дуже мало, це нація, яка практично вимирає, їх залишилося біля 1000 осіб, але вони є. Євреї з Галилеї, йдучи на прощу до Юдеї, до Єрусалимської святині, на свято Пасхи чи П’ятидесятниці, йшли через Самарію, оскільки це була найкоротша дорога. Самаряни ненавиділи юдеїв (жидів), а жиди ненавиділи самарян, тому коли паломники йшли до Єрусалиму, на них часто нападали самаряни, грабували, обкрадали. Ворожнеча між двома народами була дуже великою, між ними панувала ненависть. Коли одного разу Ісус Христос переходив Самарію з апостолами, самаряни сказали їм, щоб ішли геть, прогнавши їх зі своїх міст. Завзяті апостоли Яків та Йоан хотіли показали свою ревність, бо як ті люди могли вигнати Ісуса, як могли сказати йти геть. Вони збунтувались і були готові просити Бога, щоб небо відкрилось, вогонь зійшов і спалив самарян. Здається, що Христос мав би похвалити їх, адже апостоли стали в Його обороні. Ні, Христос докорив їм суворо: «Ви не знаєте, якого ви духу. Ваш дух – не помста і ненависть, злоба і черствість, дух Божий – інший дух. І знову ставимо питання, а який той Дух Божий, який? Повертаючись з Юдеї до Галилеї, Христос стомився і зупинився біля криниці. Ту криницю колись викопав Яків, і цю частину землі він дав своєму улюбленому синові Йосипові. Це містечко називається Сихар. Апостоли сказали до Ісуса: «Господи, Ти відпочинь тут біля студні, а ми підемо в місто і купимо якихось харчів, щоби щось перекусити». Полудень, сонце, спека... Сюди приходить жінка, щоб набрати води. Так, це була робота жінок, але вони ходили по воду зранку, коли ще не було такої жари, або ввечері. Перше, що насторожує, браття і сестри, чому та жінка прийшла по воду в обідню пору, коли кожен сидить у хаті, навіть на полі не працюють? А тому, що її всі знали, хто вона, її життя. Вона ховалася від людських очей. Вона вибирала такий момент, щоби з ніким не зустрітися. Чому? Бо її вважали великою грішницею, жила вже зі шостим чоловіком. Кожна порядна жінка її цуралася, обходила її... Вона це розуміла, розуміла, що зле робить у своєму житті, розуміла, що блудно живе. Мабуть, на кожного чергового чоловіка, який приходив до неї, покладала надію, що вже саме з ним заживе щасливо. Ось той ніби не пияк, ніби щось починає робити, допомагати, але знов обрив – і то вже шостий чоловік. Тяжко судити і не маємо права судити, бо Христос не осудив її, та й хто ми такі, щоб судити. Але Христос хоче нам показати щось інше… Та й ми маємо таких синів, що набрали боргів, вдень сидять у хаті, вночі виходять; оминають, бояться людей, соромно подивитися їм в очі. Таких і нині є багато. Часто людина зійде з дороги і котиться-котиться, і ніхто не може її зупинити. Це було не тільки тоді, це є й сьогодні в наших родинах і з нашим дітьми. Тому Христос дає нам інший приклад, не для того, щоби осудити, а для того, як ми маємо себе поводити з такими людьми. Ми чуємо цей діалог жінки й Ісуса. Чи Христос не знав, що вона велика грішниця? Знав. Чи Христос не знав її життя? Знав. Але подивімося, який ніжний і делікатний цей діалог, обпертий на лагідності і милосердю. Як Бог виявляє свою любов і милосердя до бідної душі, яка заблудилася, яка впала, якій і так не миле життя і на душі дуже важко. Скільки тепла у погляді Ісуса, скільки співчуття до тієї жінки, яка ховає свої очі перед людьми, яка не хоче ні з ким зустрічатися. Тому, дорогі мої, це дуже важливий момент, дуже важливий. Христос не робить насилля, Він не погрожує жінці, Христос не робить тиску, не залякує, що вона буде горіти в пеклі, що вона проклята. Ні, Ісус цього не робить. Це дуже важливо. І ми не маємо права таких речей робити. Бо часто робимо їх, дуже часто використовуємо свій авторитет, навіть священика. Пригадується останній приклад, коли повернувся «блудний син», а до нього кажуть: «Екскомуніка», йди геть звідси». Думаю, хто читав, знаєте, про що йдеться. Це боляче. Можемо оцінювати це по-різному, але завжди треба чинити у світлі Євангелія, у світлі Христа, ставлячи собі питання, а як би Христос вчинив? Ми часто дуже гострі у своїх судженнях, відсилаємо людей на дно пекла, а Христос пролив за них свою кров і терпіло Ісусове тіло, Ісусова душа терпіла за бідних грішників. Христос завжди дає шанс і можливість для кожного грішника, щоб він навернувся і спас свою душу. Немає гріха, якого Бог би не простив; немає ситуації, якої би Гос- подь Бог не вирішив, не визволив в’язня-грішника; немає душевної хвороби, з якої би Христос не оздоровив людської душі; немає багна – пропасті, провалля найглибшого, де б не сягнула рука Божого Милосердя і не взяла того грішника у свої обійми, не пригорнула б до свого люблячого серця. Оце пам’ятаймо! Пам’ятаймо, дорогі, про ті речі. Немає в’язниці, з якої Христос не визволив би: в’язня алкоголю чи наркотиків, лицемірства чи корупції, з будь-якої в’язниці Бог завжди визволить свою дитину, якщо ми хочемо і просимо Його. Тому сьогодні, дорогі мої, бачимо глибину Божого милосердя. Христос каже: «Дай напитися води». Що робить вода? Вода рятує людину від смерті. А Христос каже: «Жінко, якби ти знала, з ким ти говориш, ти б попросила в нього води вічної». Жінка не зрозуміла, що Христос говорить про духовну воду, яка рятує душу від вічної смерті. від загибелі, так як вода рятує тіло. А тією водою є ласка Божа, це Слово Боже, це Святі Таїнства, які установив Ісус Христос для кожного грішника, для кожного із нас. Ми бачимо оту делікатність. Так, ми всі знервовані, і я в тому числі, все нас дратує: сьогодні дратує поведінка молодого покоління, дітей, дратує нас, як вони спілкуються, як говорять, як ходять – все нас дратує, дорогі браття і сестри. Дратує та молода невістка чи зять, який прийшов до сім’ї і не хоче робити так, як ви хочете, і ми бунтуємося, нарікаємо, осуджуємо і обмовляємо. Христос так не поводився, Він мав терпеливість і з любов’ю ставився до душі, яка і так була зранена і тяжко терпіла. Чи ми вміємо жертвувати собою, своїми емоціями, словами, тихістю і смиренністю? Чи ми запальні, крикливі, готові втопити того, хто не так думає, як я, готові знищити, бо він мій супротивник? Це не правильно, дорогі браття і сестри.
Коли Христос сказав жінці, щоб вона привела свого чоловіка, щоб з ним продовжити розмову, вона відповіла, що нема в неї чоловіка (хоч жила із шостим). «Добре ти сказала», – каже Ісус. Вона відчула своїм серцем і спитала: «Ми тут покланяємося, маємо храм. Юдеї мають там храм, а де правда?» Отже, це не була засліплена жінка, вона вже втомилася від шукання правди, можливо, і втратила віру. Не знала, де ж та правда і кому вірити. Христос каже: «Жінко, Бог – це Дух Святий і Йому треба покланятися в любові і в правді». Вона щось розуміє і каже: «Ми також віримо, що має прийти Месія». Каже Ісус: «Це я є». І жінка від великого зачудування побігла, щоб розказати своїм сусідам, знайомим, що до них прийшов Месія. «Я з ним говорила, він сказав мені всю правду, він пророк». Уявіть собі те Боже милосердя. Хто з жінок перший дізнався про воскресіння Божого Сина? Блудниця Марія Магдалина. Вона перша після Матері Божої удостоїлася великої ласки – побачити воскреслого Спасителя і свідчити про Його воскресіння. Вона навіть добралась до Риму і стала перед імператором. Хто в Самарії голосить, що Месія прийшов, хто удостоївся тієї великої честі? Жінка блудниця, яка мала п’ять чоловіків, а з шостим жила. Що Христос хоче нам показати, дорогі браття і сестри? А хоче показати, яка дорога для Нього є кожна душа. Він помер за кожну людину і бореться за кожну душу. Христос не сортує людей на білих і чорних, але дає можливість кожному. А в розмові про доброго пастиря Він показує, як пастир наражає себе на небезпеку, щоб спасти загублену овечку. І нині Ісус кличе мене, як священика, вас, як батьків, братів, сестер: «Не губіть своїх дітей, не зневіряйтеся, не плюйте на нікого, але моліться і рятуйте кожну душу, кожну дитину, зятя чи невістку, чоловіка чи жінку, моліться». Ненавистю будете збирати плоди ненависті і гніву, а в любові, молитві, в милосердю будете збирати правдивий плід навернення…
Ми кажемо, що Бог довготерпеливий і многомилостивий, якщо Господь Бог є таким, то чому я маю мати ненависть і бути жорстоким, черствим і відсилати інших до пекла. Це не правильно, це не по-християнськи. У ненависті ви збираєте плоди ненависті і злоби, а в любові і милосердю – плоди любові, навернення, рятування людської душі. Та жінка, як передає східна традиція, мала ім’я Світлана в нашій мові. Вона стала вірною християнкою, перебувала в Римі і свого часу (в 66 років) була піддана великим тортурам – з неї живцем зняли шкіру, а її тіло було вкинуте в криницю. Два її сини, Йосія і Віктор, зазнали мученицької смерті. Також і сестри Анастасія, Параскевія, Кіріакія, Фотіда стали мучениками за віру Христову. Ми маємо повірити в Боже милосердя, ми маємо бути сильні, витривалі і постійні в молитві, бо молитва може перемінити зле людське серце і душу на добру, молитва може врятувати і направити найстрашнішого грішника. Хочу, щоби ви запам’ятали – немає гріха, якого Бог не простить, немає в’язниці найчорнішої – чи то будинок розпусти, чи наркоманія, чи тюрма, з якої б Господь не вивів душі з темряви до світла, немає найглибшої пропасті, до якої б не дотягнулась рука Божого милосердя. Вірмо в силу Божого милосердя.
Сьогодні, дорогі браття і сестри, закінчуються маївки, я б хотів, щоб любов до Марії ніколи не згасла в наших серця. А в цей місяць май, коли все квітне, бажаю вам, молодим і старшим, щоби завжди в наших серцях квітла віра, надія і любов, щоби вона ніколи не була вдарена морозами – тяжкими гріхами, а навіть якщо буде вдарена гріхами, щоб Дух Святий її оживив. Як писала про це Іванна Савицька:
Коли природа оживляє,
і сяють сонцем небеса,
Шумить струмок і птах співає,
і все довкола воскреса,
і все довкола воскреса,
Тоді приходить май Марії,
найкращий в році місяць май,
І будяться в серцях надії,
о Мати Божа, помагай.
Провадь нас в мирі і любові,
і сил, здоров’я дітям дай,
Щоб чисті серцем і в обнові
ми зустрічали місяць май.
О Божа Мати Вселаскава,
дітей під свій покров візьми,
Твоєму серцю честь і слава,
хай буде вічно між людьми.
Тож нехай покров Марії буде над нами, над нашим народом, військом, всіма хворими, немічними. Мати Божа ніколи нас не опустить. Амінь.
