1. Вдень і вночі носити на собі Святий Параман.
Параман необхідно носити вдень і вночі, не знімаючи його навіть коли нам незручно, особливо не слід знімати, коли Параман виглядає з-під нашого одягу і не пасує до нього, бо саме тоді це може свідчити, що наш одяг нескромний, з надмірним вирізом і його не слід носити. Параман маємо носити так, щоб одна частина спадала на груди, а інша – на плечі, не можна носити його в кишені чи просто тримати біля себе, бо не сповняться обітниці Матері Божої.
2. Щоденно відмовляти загальну вервицю (з 5 таїнствами).
Той, хто приймає Параман, повинен на знак вдячності, любові та ревності відмовляти щоденно молитву до Пречистої Діви Марії, призначену священиком. Священиче Братство Св. Священномученика Йосафата призначає одну частину вервиці з розважанням 5 таїнств (вона заміняє нам відмовляння Параманних Часів)1. Священичі й монаші особи, які з обов’язку щоденно відмовляють вервицю чи часослов, відповідно не потребують відмовляти того дня додаткову вервицю чи Параманні Часи.
3. Особливішим чином зберігати відповідно до свого стану чистоту душі і тіла (6 і 9 заповіді Божі) та уникати всіх нагод до нечистоти.
Особливішим чином необхідно зберігати чистоту душі і тіла, уникати гріхів проти 6 і 9 заповіді Божої, оскільки члени Параманного Братства повинні наслідувати чистоту Пречистої Діви. Це не означає, що дівчина чи хлопець, які приймають Параман, мусять піти в монастир чи не одружуватися, вони повинні зберігати свої дівицтво і цнотливість до шлюбу, уникати всіх свідомих нагод до гріха, наприклад: зле товариство, де говорять безстидні і вульгарні речі та розпивають алкогольні напої і курять; непристойні танці, оглядання фільмів та серіалів, які викликають нечисті думки та пропагують вільну любов, втрату чистоти до шлюбу, розлучення, життя на віру і т. п. Той, хто приймає (носить) Параман, має усвідомити, що його зовнішній вигляд повинен бути скромний, особливо дівчатам і жінкам не можна ходити в міні-спідницях, штанях, прозорому або занадто облягаючому чи викроєному одязі,2 краще хай не вступають до Параманного Братства і не дають іншим згіршення. А хто вже прогрішився чи так не повівся, хай не каже, що має зняти Параман, а хай виправиться і більше так не чинить. Хто ж думає, що сьогодні збереження чистоти і скромність − це старомодно, хай знає, що ці чесноти високо ставлять людину не тільки в очах Господа Бога, але також і в людей, які хоч спочатку сміються і цього не говорять, проте опісля завжди вище цінують і мають більшу повагу, ніж до когось іншого. Якщо ми раз втратимо чистоту, то вже ніколи її не повернемо, хоч би й ридали гіркими сльозами ціле життя; можемо тільки змити свій гріх у Святій Тайні Сповіді. Чистота − як неприручений птах: поки тримаємо його в руці, доти він наш, а коли раз випустимо − він вже не повернеться. Великий діамант скромності не здатні оцінити світові люди і люди, які живуть у тілесних гріхах; вона не є ганьбою, а навпаки − чарівливою окрасою жінки і дівчини, яка назовні виявлає частину краси їх душі (і в нинішній час можна одягатися зі смаком і скромно, тільки треба цього забажати).
4. Старатися хоч раз на місяць у першу суботу місяця приступати до Св. Сповіді і Св. Причастя.
Той, хто носить Параман, повинен дбати про чистоту своєї душі. Але як може осягнути чистоту душі той, хто часто не обмиває своєї душі у Св. Тайні Сповіді і не приймає Ісуса у Св. Причасті? Хіба це можливо? Ні! І тому обов’язком членів Параманного Братства є щонайменше старатися раз на місяць, у першу суботу, оскільки вона присвячена Марії, приступати до Св. Сповіді і Св. Причастя3. Правдиве набоженство до Марії має зродити в нас Її плід – Ісуса, якого ми маємо любити всім серцем і душею, особливо у Пресвятій Євхаристії.
5. Наслідувати чесноти Пречистої Діви Марії і поширювати Її культ.
Самé носіння Параману не забезпечує спасіння. Це не паспорт з візою до неба, завдяки якому після життя, повного лінивства, байдужості, мінімалізму й духовної літеплості, можна осягнути вічне життя. Не можна трактувати Параман як амулет чи талісман, бо тоді це було б магією і забобоном. Не можна спастися завдяки «привілеєві», але виключно завдяки ласці Ісуса Христа і живій вірі. Параман має виражати прагнення до правдивого християнського життя, заохочувати до вчинків любові Бога і ближнього. Він не має бути пустим знаком. Не можна покладати всієї надії на шматок матерії, яка сама собою спасти не може. Кармелітанський Параман є духовним знаком Марійської набожності, яка полягає у внутрішньому відданні й самопосвяті Непорочній Діві Марії. Носити Святий Параман – означає визнати Марію за духовну Матір, Посередницю, Опікунку і Учительку. Носити «покров Марії» – означає наслідувати Марію у способі думання, словах, вчинках, ціненні духовних речей і апостольстві. Це означає бути знаком надії для інших, нести їм Спасителя, як Марія, уподібнюватися до Марії, прямувати до чистоти, покори, скромності, лагідності, зібраності, живучи у великому упованні на Бога, будучи вдячним за отримані ласки і жертовним задля спасіння ближніх. Марія навчає нас погоджуватися з волею Божою, навчає співпраці в ділі спасіння, життя в близькості з Ісусом, розважаючи кожне Його слово у своєму серці. Мати Божа, яка турбується про Церкву, прагне, щоб і ми включилися в духовну допомогу іншим, наприклад через молитву, піст, жертву, апостолят. Носячи Параман, ми стаємо розважливішими, бо через повірення себе Пречистій Діві передбачаємо остаточне вирішення нашого земного життя. Ми стаємо також мужніми в боротьбі з перешкодами і стриманішими, бо пам’ятаємо про мету – отримати так званий суботній привілей. Завдяки свідомому носінню «шати Марії» і щоденній самопосвяті себе Матері Божій поглиблюється духовний зв’язок дитини з Марією. Цей зв’язок проявляється і поглиблюється через молитву, розважання, читання духовної літератури, різних набоженств, реколекцій, прощ і процесій на честь Марії. Про все це нагадує нам Святий Параман. Саме через цей дар приклад Марії потягає і зобов’язує до наслідування, щоб ми в кожному випадку свого життя думали, говорили і чинили так, як би думала, говорила і чинила на нашому місці Пречиста Діва Марія.
ЧУДО ПАРАМАНУ
Ласка Святого Параману
Англійський тижневик «The Universe» на своїх сторінках 11 лютого 1927 р. подав розповідь про таку подію: «Дорожне таксі на великій швидкості їхало через міст у Нью-Йорку, аж раптом машина втратила керованість і, вдарившись сильно об огорожу мосту, була викинута з нього і впала з 15-метрової висоти. Лікар і протестантський пастор з’явилися майже одразу з допомогою. Як тільки вийняли водія з розбитого авта, з-під одягу в нього, розстебнутого на грудях, показався св. Кармелітанський Параман; по цьому знаку зрозуміли, що нещасний був католиком. Найсвятіша Діва чувала над своєю дитиною. Перемігши своє протестантське упередження, пастор зараз же подався за католицьким священиком. Вскочив у перше зустрічне авто, привіз скоро на місце випадку о. Йосифа Хамелрійка, який уділив помираючому останні Святі Тайни. При церемонії був присутній незліченний тлум цікавих, які збіглися на вістку про нещастя і з найбільшим ушануванням, стишені, приглядалися до святих обрядів».
