«Я – їх Мати, у першу суботу після їхньої смерті звільню їх з чистилища й заберу до Неба»
Це слова обітниці Матері Божої, сказані Папі Йоанові ХХІІ 1316 р. для тих, хто носить Параман і хоче, щоб Марія звільнила їх з чистилища у першу суботу після їхньої смерті.
Цей привілей підтверджували багато Пап, наприклад Декрет Святішого Отця Павла V від 20 січня 1613 р. говорить про суботній привілей так:
«Християнський народ може побожно вірити, що члени Чину й Братства Найсвятішої Діви Марії з гори Кармелю отримують після смерті надзвичайну ласку від Своєї Матері, а саме: Найсвятіша Діва… прийде на поміч померлим членам, особливо в суботу, однак за умови, що померлі в стані ласки носили за життя Св. Параман, зберігали чистоту відповідно до свого стану й відмовляли Часи до Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви або якщо не вміли читати – то дотримувалися церковних постів і стримувалися від м’яса в середу й суботу…».
Отже, для того, щоб доступити цієї ласки, потрібно:
1) старатися в стані ласки носити за життя Св. Параман;
2) зберігати чистоту відповідно до свого стану;
3) дотримуватися церковних постів та стримуватися в середу й суботу від м’ясних страв.
Хто з недбалості порушив піст, а хоче доступити цього привілею, то нехай знову зберігає його; хто не зберіг чистоти стану, той хай наново сповняє обов’язок і через покуту позбудеться гріха. Хто не може зберігати посту, наприклад через хворобу, то має підійти до священика сам (або попросити когось), щоб замінити піст іншим добрим ділом (бо не вимагається того, що людина не може вчинити; але самому замінювати не вільно; якщо вже не можна було запитатися, то замінивши, пізніше про це повідомити священика): «Якщо у членів Братства є якась поважна причина, тоді для нього відміняється читання канонічних молитов, церковний піст і стримання від вживання м’яса в середу і суботу. У такому випадку він повинен звернутися до отця-сповідника за порадою і дотримуватися її» (Св. Конгрегація, 12 серпня 1840 р. – 22 червня 1842 р.).
Хто не виконує умов (носіння Параману і суботнього привілею) або взагалі скинув Св. Параман, той не має жодного, навіть найменшого гріха, але тоді втрачає всі привілеї і ласки, особливо захоронення від пекла і звільнення з чистилища, і мусить усвідомити, що є невірний Пречистій Діві Марії через обітницю, яку склав при отриманні Параману. Наведімо для заохоти і перестороги декілька висловів святих. Бл. Алан зазнав колись багато важких спокус і ледь їм не піддався, бо занехаяв заступництво Марії. Тоді з’явилася йому Пресвята Владичиця й суворим голосом промовила до нього: «Коли б ти себе поручив Мені, не опинився б у цій небезпеці». «Біда, − каже св. Анзельм, − біда тим, хто погорджує… набоженством до Марії». А св. Герман сказав до Марії: «Ніхто не спасеться інакше, лише через Тебе». Побожний же Річард від св. Юстиніяна цілком слушно писав: «Як камінь тут же падає без опори, так і душа, позбавлена допомоги Марії, впадає насамперед у гріх, а пізніше – у саме пекло». Св. Бонавентура додає, що Бог не спасе нас без допомоги Марії, бо як дитя не може без матері, так ніхто не може спастися без опіки Марії. І тому нагадує: «Старайся, щоб твоя душа прагнула набожності до Марії. Старанно бережи її і не занедбуй, поки в Небі не отримаєш від Марії Її материнського благословення». Тому не допусти Боже, щоб хтось цього допускався і був невірний Марії.
Коли є час загальниці або в середу і суботу випадають великі свята (Різдво ГНІХ, Успення Матері Божої й інші з 12 найбільших свят року), то піст не зобов’язує, і коли людина в ті дні не постить, вона не втрачає жодної заслуги і суботнього привілею Параману.
Через Параман захоронений від вічного вогню
Один віденський священик відвідує тяжкохворого на сухоти чоловіка в розквіті літ, який, на думку лікаря, завершує свою земну мандрівку. «І я спостерігаю, – оповідає далі цей молодий священик, – що смерть вже витягнула руку по свою здобич, чигаючи на це змучене гарячкою людське життя. З усією серйозністю, але і з любов’ю заохочую хворого до прийняття останніх Св. Тайн, але з розмови з ним бачу, на жаль, велику до цього перешкоду. Не та, якій шлюбував вірність при вівтарі, стоїть біля його ложа страждань, але інша жінка, якій він віддав своє серце на гріх. Всі намови, прохання, наполягання даремні. Хворий не тільки не хоче виректися грішного знайомства, але вони разом зі своєю супутницею навіть заприсяглися відібрати собі життя, якщо б смерть забрала одного з них. Не зміг я відвести його від тих грішних намірів, ані від зірвання нічних стосунків, одне тільки зумів – щоб вийшла з дому його «приятелька». Відійшла, кидаючи на мене ворожий погляд. Але й це жодним чином не вплинуло на зміну поведінки хворого. Тієї розпачливої миті підношу свої благальні очі до образу над ліжком, образу Найсвятішої Матері, витягаю свій Параман і накладаю на шию хворого, а він обіцяє його носити. Ввечері клякаю, відмовляю бревярій (обов’язкові молитви кожного дня для духовної особи), а також вервицю в наміренні навернення цієї душі. Ранком мене не допустили до цього чоловіка. Минуло два дні – і ось з’явився посланець від нього. Хворий просив, щоб я негайно поспішив для уділення Св. Тайн – і бачу при хворому правдиву дружину, з якою він був поєднаний! Із сокрушенням приймає Св. Тайни. Далі відмовляю при ньому молитви за конаючих і залишаюсь, аж доки хворий, одягнутий у Св. Параман, тихо і спокійно свою душу, обмиту в Крові Агнця, не віддав Богу. Чого я не домігся своїми намовами, те вчинив брунатний Параман Найсвятішої Матері з гори Кармель».