«Суботній привілей»

«Я – їх Мати, у першу суботу після їхньої смерті звільню їх з чистилища й заберу до Неба»

Це слова обітниці Матері Божої, сказані Папі Йоанові ХХІІ 1316 р. для тих, хто носить Параман і хоче, щоб Марія звільнила їх з чисти­лища у першу суботу після їхньої смерті.

Цей привілей підтверджували багато Пап, наприклад Декрет Свя­тішого Отця Павла V від 20 січня 1613 р. говорить про суботній при­вілей так:

«Християнський народ може побожно вірити, що члени Чину й Братства Найсвятішої Діви Марії з гори Кармелю отримують після смерті надзвичайну ласку від Своєї Матері, а саме: Найсвятіша Діва… прийде на поміч померлим членам, особливо в суботу, однак за умови, що померлі в стані ласки носили за життя Св. Параман, зберігали чи­стоту відповідно до свого стану й відмовляли Часи до Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви або якщо не вміли читати – то дотримували­ся церковних постів і стримувалися від м’яса в середу й суботу…».

Отже, для того, щоб доступити цієї ласки, потрібно:

1) старатися в стані ласки носити за життя Св. Параман;

2) зберігати чистоту відпо­відно до свого стану;

3) дотримуватися церков­них постів та стримуватися в середу й суботу від м’ясних страв.

Хто з недбалості порушив піст, а хоче доступити цього привілею, то нехай знову зберігає його; хто не зберіг чистоти стану, той хай наново сповняє обов’язок і через покуту позбудеться гріха. Хто не може зберігати посту, наприклад через хворобу, то має підійти до священика сам (або попросити когось), щоб замінити піст іншим добрим ділом (бо не вимагається того, що людина не може вчинити; але самому замінювати не вільно; якщо вже не можна було запита­тися, то замінивши, пізніше про це повідомити священика): «Якщо у членів Братства є якась поважна причина, тоді для нього відміня­ється читання канонічних моли­тов, церковний піст і стримання від вживання м’яса в середу і субо­ту. У такому випадку він повинен звернутися до отця-сповідника за порадою і дотримуватися її» (Св. Конгрегація, 12 серпня 1840 р. – 22 червня 1842 р.).

Хто не виконує умов (носіння Параману і суботнього привілею) або взагалі скинув Св. Параман, той не має жодного, навіть най­меншого гріха, але тоді втрачає всі привілеї і ласки, особливо за­хоронення від пекла і звільнення з чистилища, і мусить усвідомити, що є невірний Пречистій Діві Ма­рії через обітницю, яку склав при отриманні Параману. Наведімо для заохоти і перестороги декілька ви­словів святих. Бл. Алан зазнав ко­лись багато важких спокус і ледь їм не піддався, бо занехаяв заступ­ництво Марії. Тоді з’явилася йому Пресвята Владичиця й суворим го­лосом промовила до нього: «Коли б ти себе поручив Мені, не опи­нився б у цій небезпеці». «Біда, − каже св. Анзельм, − біда тим, хто погорджує… набоженством до Ма­рії». А св. Герман сказав до Марії: «Ніхто не спасеться інакше, лише через Тебе». Побожний же Річард від св. Юстиніяна цілком слушно писав: «Як камінь тут же падає без опори, так і душа, позбавлена до­помоги Марії, впадає насамперед у гріх, а пізніше – у саме пекло». Св. Бонавентура додає, що Бог не спасе нас без допомоги Марії, бо як дитя не може без матері, так ніхто не може спастися без опіки Марії. І тому нагадує: «Старайся, щоб твоя душа прагнула набожно­сті до Марії. Старанно бережи її і не занедбуй, поки в Небі не отримаєш від Марії Її материнського благо­словення». Тому не допусти Боже, щоб хтось цього допускався і був невірний Марії.

Коли є час загальниці або в середу і суботу випадають великі свята (Різдво ГНІХ, Успення Матері Божої й інші з 12 найбільших свят року), то піст не зобов’язує, і коли людина в ті дні не постить, вона не втрачає жодної заслуги і суботньо­го привілею Параману.

Через Параман захоронений  від вічного вогню

 Один віденський священик відвідує тяжкохворого на сухоти чоловіка в розквіті літ, який, на думку лікаря, завершує свою зем­ну мандрівку. «І я спостерігаю, – оповідає далі цей молодий свя­щеник, – що смерть вже витягну­ла руку по свою здобич, чигаючи на це змучене гарячкою людське життя. З усією серйозністю, але і з любов’ю заохочую хворого до прийняття останніх Св. Тайн, але з розмови з ним бачу, на жаль, ве­лику до цього перешкоду. Не та, якій шлюбував вірність при вівта­рі, стоїть біля його ложа страж­дань, але інша жінка, якій він від­дав своє серце на гріх. Всі намови, прохання, наполягання даремні. Хворий не тільки не хоче виректи­ся грішного знайомства, але вони разом зі своєю супутницею навіть заприсяглися відібрати собі жит­тя, якщо б смерть забрала одного з них. Не зміг я відвести його від тих грішних намірів, ані від зірван­ня нічних стосунків, одне тільки зумів – щоб вийшла з дому його «приятелька». Відійшла, кидаючи на мене ворожий погляд. Але й це жодним чином не вплинуло на змі­ну поведінки хворого. Тієї розпа­чливої миті підношу свої благальні очі до образу над ліжком, образу Найсвятішої Матері, витягаю свій Параман і накладаю на шию хво­рого, а він обіцяє його носити. Вве­чері клякаю, відмовляю бревярій (обов’язкові молитви кожного дня для духовної особи), а також вер­вицю в наміренні навернення цієї душі. Ранком мене не допустили до цього чоловіка. Минуло два дні – і ось з’явився посланець від нього. Хворий просив, щоб я негайно по­спішив для уділення Св. Тайн – і бачу при хворому правдиву дру­жину, з якою він був поєднаний! Із сокрушенням приймає Св. Тайни. Далі відмовляю при ньому молитви за конаючих і залишаюсь, аж доки хворий, одягнутий у Св. Параман, тихо і спокійно свою душу, обми­ту в Крові Агнця, не віддав Богу. Чого я не домігся своїми намовами, те вчинив брунатний Параман Най­святішої Матері з гори Кармель».

Підготував

о. Андрій Коваль, СБССЙ